Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №177/1509/26 — Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/1509/26

Провадження № 2/177/1346/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

24 вересня 2026 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Коваль Н. В.

за участі:

секретаря судового засідання Кулініч Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача – ОСОБА_3 звернулася до суду з зазначеною позовною заявою, в обґрунтування якої зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , після якої залишилось спадкове майно у виді земельної ділянки площею 4,943 га, що розташована в межах території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_4 були її чоловік ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 та донька ОСОБА_1 позивач по справі .

23 січня 2003 року державним нотаріусом Криворізької районної державної нотаріальної контори Шпаку М.М., ОСОБА_6 та ОСОБА_1 видані свідоцтва спадщину за законом по 1/3 частки земельної ділянки площею 4,943 га, що розташована в межах території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

На сьогоднішній день у позивача ОСОБА_1 постало питання про укладення договору оренди землі своєї 1/3 частки земельної ділянки.

При зверненні в реєстраційну службу для реєстрації договору оренди ОСОБА_1 роз`яснено, що їй необхідно звернутися в землевпорядну організацію для виготовлення технічної документації та присвоєння кадастрового номеру на земельну ділянку.

При перевірці в Державному земельному кадастрі, виявилося, що на 2/3 частини земельної ділянки, які успадковані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , створена нова земельна ділянка в розмірі, що відповідає 2/3 частини, а саме 3,2952 га з кадастровим номером 1221887700:01:056:0924, однак при цьому виділу або поділу земельної ділянки площею 4,943 га належним чином не оформлено. В подальшому вказана земельна ділянка відчужена ОСОБА_2 .

На сьогодні позивач фактично є власником частки земельної ділянки, але має можливості реалізувати своє право власності в повній мірі, розпоряджатися та користуватися своїм нерухомим майном.

Оскільки вирішити спір в позасудовому порядку не можливо, позивач змушена звернутися до суду за захистом свого права.

Просить суд визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 1,6478 гектар, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яка утворилася в результаті поділу земельної ділянки площею 4,943 га, що належала померлій ОСОБА_4 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП №103300, виданого 22 жовтня 2001 року Чкаловською сільською радою Дніпропетровської області, на підставі рішення №13/23 від 13 березня 2005 року і зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за № 3725.

Ухвалою судді від 15 червня 2026 року позовна заява прийнята до розгляду та призначено підготовче засідання (а.с. 32).

25 серпня 2026 року підготовче провадження закрите та справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 59).

Позивач та її представник – ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, від представника надійшла заява, в якій вона просила справу розглянути за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та наполягали на їх задоволені (а.с. 68).

Представник відповідача – Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, в судове засідання не з`явився, надали заяву про розгляд справи за відсутності їх представника (а.с. 64).

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не відомі, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку (а.с.52, 54, 66).

В зв`язку з тим, що сторони правом на участь в судовому засіданні не скористалися, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права є, зокрема, визнання права.

За змістом статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з частиною першою статті 88 Земельного кодексу України володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди — у судовому порядку.

Частинами третьою та четвертою статті 88 Земельного кодексу України передбачено, що учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки — вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 364 Цивільного кодексу України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Отже, закон розмежовує право особи на частку у праві спільної часткової власності та право власності на конкретно визначене майно, виділене в натурі з такого спільного майна.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкоємцями земельної ділянки площею 4,943 га стали ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , кожному з яких належить по 1/3 частці у праві на спадкове майно.

23.01.2003 державним нотаріусом Криворізької районної державної нотаріальної контори Полюх П.Г. ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 видано свідоцтва спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рівних частках кожному, по 1/3 частки земельної ділянки площею 4,943 га, яка розташована на території Чкаловської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яку передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП №103300, виданого 22 жовтня 2001 року Чкаловською сільської радою згідно з рішенням цієї ж сільської ради №13/23 від 13 березня 2001 року і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №3725, що підтверджується копією свідоцтва про на спадщину за законом від 23.01.2003, зареєстрованим в реєстрі за №114 (а.с. 10-11).

Як зазначала позивач, що при зверненні позивача в реєстраційну службу для реєстрації договору оренди, їй роз`яснено, що необхідно звернутися в землевпорядну організацію для виготовлення технічної документації та присвоєння кадастрового номеру на земельну ділянку.

Рішенням №РВ-14000141522026 про відмову у внесені відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 10.06.2026 державним кадастровим реєстратором Відділу № 2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області заявнику відмовлено у внесені відомостей відмовлено, оскільки заявником не в повному обсязі, а саме в технічній документації відсутній державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ДП №103300 від 22.10.2001 (а.с. 31).

Також, при перевірці в Державному земельному кадастрі виявилося, що на 2/3 частини земельної ділянки, які успадковані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , створена нова земельна ділянка в розмірі, що відповідає 2/3 частини, а саме 3,2952 га з кадастровим номером 1221887700:01:056:0924 (а.с. 16,17).

На підставі договору купівлі-продажу від 12.12.2022 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 земельна ділянка площею 3,2952 га з кадастровим номером 1221887700:01:056:0924, відчужена ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі- продажу (а.с 13-14) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.12.2022 (а.с. 15).

Як видно зі змісту позовної заяви, позивач зазначає, що належного виділу або поділу земельної ділянки площею 4,943 га не здійснювалося. При цьому окрема земельна ділянка площею 1,6478 га, право власності на яку просить визнати позивач, не сформована як самостійний об`єкт цивільних прав, їй не присвоєно кадастрового номера та її межі у встановленому законом порядку не визначені.

Саме по собі визначення розміру ідеальної частки у вигляді 1/3 від площі земельної ділянки 4,943 га не є виділом такої частки в натурі. Арифметичне визначення площі, яка приблизно відповідає розміру частки співвласника, не встановлює місця розташування, конфігурації та меж конкретної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2025 року по справі 357/3145/20, провадження №14-36цс25, звернула увагу на принципову відмінність між поділом спільного майна та виділом частки. При виділі частки зі спільного майна право спільної часткової власності припиняється лише щодо співвласника, якому частка виділяється в натурі, а інші співвласники зберігають право спільної часткової власності на решту майна. За наявності трьох і більше співвласників суд при застосуванні статті 364 ЦК України має виділити та зазначити у своєму рішенні індивідуально визначене майно позивача, залишивши решту майна у спільній власності інших співвласників.

Отже, необхідною передумовою задоволення вимоги про набуття у власність конкретної земельної ділянки внаслідок виділу частки є можливість індивідуалізації такого майна.

У вказаній справі така індивідуалізація відсутня.

При цьому суд бере до уваги твердження позивача про те, що з первісної земельної ділянки площею 4,943 га сформована земельна ділянка площею 3,2952 га з кадастровим номером 1221887700:01:056:0924, яка в подальшому була відчужена ОСОБА_2 .

Зазначені обставини можуть свідчити про наявність спору щодо правомірності формування відповідної земельної ділянки, розпорядження нею та подальшого переходу права власності на неї.

Як видно предметом заявленого позову є вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 1,6478 га, яка, за твердженням самої позивачки, мала утворитися внаслідок поділу первісної земельної ділянки площею 4,943 га.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд не вправі самостійно змінювати предмет або підставу позову, а також замість позивача обирати інший спосіб захисту його права.

Застосування в цій справі заявленого позивачем способу захисту — визнання права власності на земельну ділянку площею 1,6478 га — не призведе до остаточного вирішення спору, оскільки не визначає меж такої земельної ділянки, не встановлює її кадастрового номера, не вирішує питання щодо земельної ділянки площею 3,2952 га та не усуває правові наслідки її відчуження іншій особі.

Таким чином, задоволення заявленої вимоги створило б лише формальне підтвердження права без можливості його належної реалізації, що не відповідає критерію ефективності судового захисту.

При цьому суд не ставить під сумнів наявність у ОСОБА_1 права на 1/3 частку у праві спільної часткової власності на земельну ділянку площею 4,943 га, оскільки таке право підтверджене свідоцтвом про право на спадщину.

Однак наявність такого права не є тотожною праву власності на конкретну земельну ділянку площею 1,6478 га, яка повинна бути індивідуально визначена та сформована у встановленому законом порядку.

Також суд не приймає посилання позивача на статтю 367 ЦК України як на правову підставу для задоволення заявленої вимоги, оскільки зазначена норма регулює поділ майна, що перебуває у спільній частковій власності, за домовленістю між співвласниками. У цій справі позивач не стверджує про існування домовленості всіх співвласників щодо поділу земельної ділянки, а навпаки зазначає про відсутність належно оформленого поділу.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивачка має право на 1/3 частку у праві спільної часткової власності на первісну земельну ділянку площею 4,943 га, однак заявлена нею вимога спрямована на визнання права власності на конкретну земельну ділянку площею 1,6478 га, яка, за твердженням самої позивача, у встановленому законом порядку не сформована внаслідок поділу або виділу, її межі не визначені, а доказів того, що саме така земельна ділянка існує як самостійний об`єкт права власності та виникнення у позивачки права власності саме на окрему земельну ділянку площею 1,6478 га суду не надано

Оскільки заявлений позивачем спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин та не забезпечує реального поновлення її права у межах заявленої вимоги, підстав для її задоволення суд не вбачає.

При цьому відмова у задоволенні цього позову не означає припинення чи заперечення права позивача на 1/3 частку у праві спільної часткової власності, а лише свідчить про неможливість захисту такого права заявленим у цій справі способом.

За таких обставин у задоволенні позовної вимоги позивачу слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання права власності – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя: Н.В. Коваль