Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №138/1013/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 138/1013/26

Провадження № 22-ц/801/2460/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Савкова І. М.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 жовтня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Савкової І.М.,

у справі № 138/1013/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (позивач)

до ОСОБА_1 (відповідач)

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 23.05.2024 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір (оферти) № 23.05.2024 100002572, за умовами останній отримав кредит у сумі 10 000 грн на строк 210 днів, з датою повернення 18.12.2024. Інші умови Договору: процентна ставка у розмірі 1% від суми кредиту за 1 день користування кредитом; комісія, пов`язана з наданням кредиту, у розмірі 20% від суми кредиту.

Позивач виконав свої зобов`язання за Договором у повному обсязі.

Відповідач, покладені договором зобов`язання не виконав, внаслідок чого станом на 28.11.2024 утворилась заборгованість у розмірі 27 687,65 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту – 9 492,74 грн, по процентам 13 294,91 грн, неустойки 4 900 грн.

А тому просив стягнути з відповідача на свою користь указану заборгованість.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 липня 2026 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.05.2024-100002572 від 23.05.2024 у розмірі 22 787 (двадцять дві тисячі сімсот вісімдесят сім) грн. 65 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати у виді судового збору в сумі 2 191 (дві тисячі сто дев`яносто одну) грн 15 коп. Судовий збір в сумі 471 (чотириста сімдесят одну) грн 25 коп. залишено за позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його змінити рішення в частині розміру заборгованості та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову частині стягнення процентів за користування кредитом.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не заперечуючи проти укладення кредиту та наявності заборгованості за тілом кредиту, апелянт в доводах апеляційної скарги вказує на те, що судом не перевірено розмір нарахованих відсотків, зокрема із розрахунку цієї заборгованості неможливо з`ясувати за який період вони нараховані та за якою відсотковою ставкою. Вважає такий розмір значно завищеним.

Крім того на думку апелянта умова договору про одноразову комісію за надання кредиту є нікчемною, а тому просить застосувати наслідки нікчемності .

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Чехун Ю.В. просила залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 14 вересня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом встановлено, що 23.05.2024 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №23.05.2024-100002572, невід`ємними частинами якого є: Пропозиція про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта); Заявка кредитного договору (кредитної лінії); Відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії).

Договір підписано кредитодавцем електронним підписом та позичальником електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора Е919.

За умовами цього договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію. Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Кредит надано на таких умовах:

- дата надання/видачі кредиту: 23.05.2024;

- сума кредиту: 10 000 грн;

- строк кредитування: 210 днів;

- дата повернення кредиту: 18.12.2024.

Процентна ставка - фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом та застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Неустойка: 100 грн 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Розмір процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України становить 365 % річних, які нараховуються від простроченої Позичальником суми (база розрахунку). Максимальний розмір процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України встановлюється законом.

01.11.2020 ТОВ «Споживчий центр» та АТ КБ «ПриватБанк» уклали договір про надання послуг в системі «Liqpay» № 4507.

Відповідно до квитанції «Liqpay» від 03.05.2024 на виконання умов зазначеного договору перераховано кошти на платіжну картку клієнта.

З довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 23.05.2024-1000025 72 від 23.05.2024 слідує, що у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору виникла заборгованість в розмірі 27 687,65 грн, а саме: основний борг 9 492,74 грн; проценти 13 294,91 грн; неустойка 4 900 грн.

Позиція апеляційного суду

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення повністю відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи у частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору та наявність заборгованості за ним. Водночас суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення неустойки не підлягають до задоволення, оскільки на період дії воєнного стану позичальник звільняється від сплати штрафних санкцій за прострочення виконання кредитних зобов`язань.

Колегія суддів повністю погоджується із такими висновками .

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

З матеріалів справи, вбачається, що 23 травня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 23.05.2024-100002572 у електронній формі, шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявки кредитного договору, графіку платежів, відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), інформаційного повідомлення, паспорта споживчого кредиту.

Договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом за допомогою використання позичальником одноразового ідентифікатора для підписання кредитного договору Е919, який був направлений позичальнику у вигляді смс-повідомлення на фінансовий номер телефону, вказаний безпосередньо позичальником, а саме - НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 2.2. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови: 2.2.1. дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті Кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті Кредитодавця, 2.2.2. заявка, сформована на сайті Кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення Кредитодавцем, 2.2.3. відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті Кредитодавця, та підписана Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого Позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.

Пунктом 2.3. розділу 2 пропозиції про укладання кредитного договору (оферта) встановлено Технологію (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: 2.3.1. Кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); 2.3.2. Позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим Позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.3. Позичальник в особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; 2.3.4. У випадку погодження Кредитодавця на обрані Позичальником умови Кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті Кредитодавця направляє Позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання Позичальником 2.3.5. Також для підписання Позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.6. Позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку. 2.3.7. Примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.

Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний договір позичальник, останній не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.

Окрім цього, 23 травня 2024 року сторони в електронній формі підписали заявку, яка є частиною кредитного договору та містить підтвердження позичальника про прийняття пропозиції (акцепт). Основними умовами кредитного договору є наступні:

1. Дата надання/видачі кредиту – 23/05/2024;

2. Сума Кредиту: 10 000 грн 00 коп.

3. Строк, на який надається Кредит - 210 днів з дати його надання.;

4. Дата повернення (виплати) кредиту – 18 грудня 2024 року;

5. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

У апеляційного суду немає сумнівів щодо відповідності поданих позивачем документів, підписаних одноразовим ідентифікатором їх оригіналу, зважаючи на сукупність досліджених судом доказів.

Колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі відповідач не заперечує факту отримання ним від ТОВ «Споживчий центр» на виконання кредитного договору кошти в сумі 10 000 грн.

Отже, встановлені обставини фактичного отримання відповідачкою кредитних коштів узгоджуються з іншими доказами, які підтверджують виникнення між сторонами кредитних правовідносин. Адже перерахування коштів на банківський рахунок відповідачки було здійснено саме в межах оформлення відповідного договору та після вчинення нею дій, необхідних для його отримання.

Відтак позивачем, на думку колегії суддів, переконливо доведено наданими доказами існування обставин щодо укладення кредитного договору з ОСОБА_1 , його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану нею же банківську картку у день укладення кредитного договору.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що кредитний договір № 23.05.2024 100002572 від 23 травня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі, підписано електронним підписом відповідача шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідає наведеним вище вимогам закону, унаслідок чого у сторін виникли права та обов`язки, містить всі істотні умови кредитування: розмір кредиту, строк кредиту, процентна ставка, порядок повернення кредиту та сплати процентів.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В обґрунтування наявності заборгованості відповідача, позивачем надано довідку- розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 23.05.2024 100002572 від 23 травня 2024 року, відповідно до якої заборгованість складає у розмірі 27 687,65 грн, яка складається з 9 492,74 грн. заборгованості по тілу кредиту, 13 294,91 грн заборгованості по відсоткам, та 4 900 грн неустойка.

З кредитного договору № 23.05.2024 100002572 від 23 травня 2024 року вбачається, сторонами погоджено, що строк, на який надається кредит 210 днів, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит (надалі - "процентна ставка"). Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

З розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитними коштами нараховувалися за процентною ставкою, що становить 1 % від суми наданого кредиту в день. Заборгованість за процентами нараховувалась за період з 23 травня 2024 року по 18 грудня 2024 року (210 днів), тобто в межах строку кредитування.

За вказаний період розмір відсотків становить 21 000 грн, виходячи із розрахунку 10 000,00 грн х 1 % х 210 днів, який з урахуванням сплати позичальником частини заборгованості, був розрахований кредитором у розмірі 13 294,91 грн.

Нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснювалося за визначеною умовами договору процентною ставкою, що не перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, визначений частиною 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, нарахування процентів здійснювалося позивачем у межах строку користування кредитом, передбаченого кредитним договором, та відповідно до погоджених сторонами умов щодо розміру процентної ставки і порядку її застосування. Такі проценти є платою за користування кредитними коштами, а не заходом відповідальності за порушення зобов`язання, і мають компенсаційний характер, передбачений умовами договору та нормами цивільного законодавства.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості в регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

Така особливість проявляється: (1) у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) у договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають у тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (постанова Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22).

Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Зокрема, дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України розповсюджується на кредитний договір (постанови Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №706/68/23, від 12.02.2025 у справі № 758/5318/23).

Враховуючи викладене, оскільки кредитний договір було укладено 23 травня 2024 року, відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця пені за прострочення виконання зобов`язання за кредитним договором, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про звільнення відповідача від сплати пені в сумі 4900 грн, нарахованої по ст. 625 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що із розрахунку заборгованості наданого позивачем неможливо з`ясувати дійсний розмір заборгованості за відсотками є безпідставними, оскільки відсутність детального розрахунку не порушило принцип змагальності сторін та право відповідача на захист, оскільки усі вихідні дані, необхідні для перевірки нарахованої позивачем заборгованості наявні в умовах укладеного договору та не потребують здійснення складних математичних розрахунків. Довідка-розрахунок заборгованості сумнівів у апеляційного суду не викликає, адже свідчить про дотримання кредитором як періоду нарахування процентів, так і використання розміру процентної ставки за визначеними умовами договору.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц зроблено висновок, що суд першої інстанції, у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень, не був позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погодився з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

Колегія суддів вважає, що наданий розрахунок відповідає умовам кредитного договору, в ньому вірно враховано суму кредиту, відсоткову ставку, строк кредиту. Апелянт ставлячи під сумнів такий розрахунок, контррозрахунку не надав, як і належних та достатніх доказів на спростування встановленої судом заборгованості, що є його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування наслідків нікчемності умови договору про одноразову комісію за надання кредиту є нікчемною, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі №755/11636/21, від 08.02.2023 у справі №168/349/20, від 16.11.2022 у справі №755/9486/21.

Водночас вимоги про стягнення (одноразово) з ОСОБА_1 комісії в розмірі 2 000 грн, тобто 20% від суми кредиту позивачем не заявлялись.

За таких підстав, надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в розмірі 13 294,91 грн, з яким погоджується апеляційний суд.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

У зв`язку із залишенням без змін оскаржуваного судового рішення, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення на рішення на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 27 липня 2026 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий: І.М. Стадник

Судді: Ю.Б. Войтко

І.В. Міхасішин