Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №133/547/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/547/26

Провадження № 22-ц/801/2296/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дем`янова Ж. М.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа № 133/547/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді – доповідача),

суддів: Оніщука В.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання: Канахівської М.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: АТ «Укрзалізниця»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 03 липня 2026 року, яке ухвалила суддя Дем`янова Ж.М.,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АТ «Укрзалізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, мотивуючи позовні вимоги тим, що з 06 червня 1990 року по 27 січня 2025 року перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця» (виробничий підрозділ «Ремонтне вагонне депо Козятин»), працюючи на посаді головного механіка. Трудовий стаж та зміни в організаційно-правовій формі роботодавця підтверджуються відповідними довідками, наданими підприємством.

Наказом № 5/ос від 20 січня 2025 року позивача було звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до статті 38 КЗпП України. У наказі про звільнення було зазначено про належність до виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, передбаченої пунктом 3.10 змін та доповнень до Колективного договору, а також одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі трьох середньомісячних заробітків.

Позивач вказує, що при звільненні зазначені виплати йому не були здійснені. На його звернення до відповідача щодо причин невиплати та строків проведення розрахунку було повідомлено, що виплати призупинені у зв`язку з воєнним станом та можуть бути здійснені після прийняття відповідного рішення керівництвом АТ «Українська залізниця».

Листом виробничого підрозділу «Ремонтне вагонне депо Козятин» від 11 лютого 2026 року № 100 позивача повідомлено, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію буде нарахована у розмірі 147930,56 грн та виплачена після отримання окремого рішення керівництва товариства, а матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік буде нарахована у розмірі 16104,00 грн та виплачена у такому ж порядку.

Позивач не погоджується з невиплатою зазначених сум та вважає, що відповідачем порушено його трудові права. Крім того, у зв`язку з не проведенням повного розрахунку при звільненні просить стягнути середній заробіток за час затримки виплати належних сум у розмірі 83162,70 грн.

Таким чином, просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь: одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі 147930,56 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16104,00 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 83 162,70 грн, а також судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 03 липня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 :

-одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію у розмірі 147930,56 грн;

-матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16104 грн;

-середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум при звільненні у розмірі 83162,70 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 831,63 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн

Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

В апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги положення частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Виплата матеріальної допомоги була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а внаслідок форс-мажорних обставин. Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.02.71, військова агресія Російської Федерації проти України, яка стала підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 днів, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні» є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказує, що відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог згідно колективного договору, а лише відтермінував реалізацію цих виплат відповідно до повноважень наданих відповідачу Законом.

Судом не надано оцінки рішенню правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року протокол № Ц-82/39 ком. т., відповідно до якого починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення та передбачено нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30 % місячного тарифної ставки (посадового окладу).

Судом першої інстанції не надано оцінки і тій обставині, що всі додаткові виплати, які просить стягнути позивач, не передбаченні чинним законодавством, а передбачені умовами колективного договору, та не входять до структури основної та додаткової заробітної плати.

Крім того, представником відповідача було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки тримісячний строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду закінчився 20 квітня 2025 року, позивач звернувся до суду з позовом 23 лютого 2026 року, тобто з пропуском строку звернення. Також вважає, що стягнуті витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн є неспівмріними з об`ємом виконаних адвокатом робіт.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Кучер Г.М. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 06 червня 1990 року по 27 січня 2025 року перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Ремонтне вагонне депо Козятин», працюючи на посаді головного механіка. Зазначені обставини підтверджуються довідкою від 21 лютого 2025 року № 23, виданою виробничим підрозділом «Служба роботи станцій» Козятинського регіону, а також довідкою від 21 лютого 2025 року № 29 щодо змін організаційно-правової форми роботодавця у період 2004–2024 років.

Відповідно до наказу (розпорядження) № 5/ос від 20.01.2025 року про припинення трудового договору (контракту) позивача звільнено з посади головного механіка на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України — за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

У зазначеному наказі визначено, що при звільненні позивачу підлягають виплаті передбачені колективним договором та галузевими угодами соціальні виплати, а саме: матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб за 2023 рік, одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію у розмірі 5 середньомісячних заробітків, а також додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 3 середньомісячних заробітків, враховуючи стаж роботи позивача 34 роки 07 місяців 22 дні.

Разом з тим, при звільненні позивачу зазначені виплати здійснені не були. Як пояснював позивач, працівниками кадрової та бухгалтерської служб відповідача йому було повідомлено, що виплати призупинені у зв`язку з воєнним станом та можуть бути здійснені після прийняття відповідного рішення керівництвом АТ «Українська залізниця».

09 лютого 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про порядок та строки виплати належних йому коштів, передбачених колективним договором.

Листом виробничого підрозділу «Ремонтне вагонне депо Козятин» від 11 лютого 2026 року № 100 позивача повідомлено, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію буде нарахована у розмірі 147 930,56 грн, а матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік — у розмірі 16 104,00 грн. Водночас зазначено, що їх виплата буде здійснена після отримання окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця».

Відповідно до підпункту 3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002–2006 роки (зі змінами та доповненнями) при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Відповідно до пункту 2.3 зазначеної Галузевої угоди жодна зі сторін у період її дії не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань. Зміни та доповнення до угоди можуть вноситися лише за спільною домовленістю сторін та не можуть погіршувати умови праці, трудові та соціальні гарантії працівників.

Судом встановлено, що відповідачем не надано доказів внесення змін до Галузевої угоди або колективного договору, якими було б передбачено скасування чи припинення права працівників на отримання зазначених виплат.

Водночас відповідач посилався на рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т., яким було призупинено виплату додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, у тому числі матеріальної допомоги (крім допомоги на лікування та поховання).

Крім того, рішенням правління АТ «Українська залізниця» (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. від 14 жовтня 2024 року) було поновлено виплату одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнилися або будуть звільнені у період із січня по грудень 2024 року.

Листом члена правління АТ «Українська залізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 повідомлено про призупинення з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію.

Позивач був звільнений 27 січня 2025 року, тобто до прийняття зазначеного рішення від 04 квітня 2025 року.

Також, відповідачем не надано доказів виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік та одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію.

Розмір належних до виплати сум підтверджується листом відповідача від 11 лютого 2026 року № 100, відповідно до якого одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію становить 147 930,56 грн, а матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік — 16 104,00 грн.

Спір виник у зв`язку з невиплатою позивачу при звільненні належних йому сум, а саме матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, одноразового заохочення до ювілейної дати та матеріальної допомоги на оздоровлення, унаслідок чого позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому наявні правові підстави для їх задоволення.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог зроблений за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України, КЗпП України, умовами Колективного договору.

Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що позивачем доведено порушення його прав відповідачем на своєчасне отримання належних йому при звільненні сум, а саме: одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію у розмірі 147930,56 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16104 грн. Також суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки таких виплат під час звільнення за період з 27 січня 2025 року по 27 липня 2025 року в розмірі 83162,70 грн. Підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника суд не вбачав.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не взято до уваги положення частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця (рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні), а тому права позивача не порушені, оскільки відповідач не відмовляв позивачу у виплаті матеріальних допомог згідно колективного договору, а лише відтермінував реалізацію цих виплат відповідно до повноважень наданих відповідачу Законом, колегія суддів не вважає такими, що спростовують правильні висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на таке.

Як визначено у статті 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який у подальшому неодноразово продовжувався і діє на час розгляду справи судом.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З наведеного слідує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 5 Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Системний аналіз вказаних норм матеріального права вказує на те, що матеріальна допомога на оздоровлення належить до структури заробітної плати.

Тобто матеріальна допомога на оздоровлення передбачена, зокрема, трудовим договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.

Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з частиною першою статті 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до частини другої статті 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Право на отримання позивачем одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, їх розмір відповідач не оспорює, що також не заперечується в апеляційній скарзі. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Відповідач посилається на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених Колективним договором була призупинена на підставі протокольного рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» (підпункту 1.1.4).

У свою чергу, відповідно до підпункту 1.1.4 Витягу з протоколу від 14 березня 2022 року вбачається, що винятком для призупинення додаткових виплат складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Відповідачем не надано відповідних доказів (рішень правління) на підставі яких суд міг би встановити чіткий перелік видів матеріальної допомоги, які становлять виняток та не підлягають призупиненню (а.с.80 на звороті).

Колегія суддів зазначає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року (справа № 211/7338/23) залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не надано оцінки рішенню правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 протокол № Ц-82/39 Ком.т., відповідно до якого починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення та передбачено нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками – 30 % місячного тарифної ставки (посадового окладу), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки копія рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року протокол № Ц-82/39 Ком.т. відповідачем суду не надана та в матеріалах справи відсутня.

При цьому, відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни чи доповнення до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (постанова Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23).

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Отже, посилання АТ «Укрзалізниця» на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», як на підставу для правомірності призупинення виплат, є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.

Відповідачем не надано суду доказів про досягнення згоди з позивачем про призупинення виплати позивачу сум, передбачених умовами Колективного договору. Доказів внесення змін до Колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із працівником щодо призупинення здійснення виплат позивачу суду не надано.

У постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що виплата матеріальної допомоги була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а внаслідок форс-мажорних обставин (відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.02.71), колегія суддів також не вважає такими, що спростовують правильні висновки суду першої інстанції, адже відповідно до статті 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає за наявності вини роботодавця, а обов`язок доведення її відсутності покладається саме на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року (справа № 905/857/19) дійшла висновку, що належним доказом форс-мажорних обставин є виключно сертифікат, виданий у порядку статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а такі обставини мають індивідуальний характер і підлягають доведенню щодо конкретного зобов`язання.

Лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року, на який посилається відповідач, не є таким сертифікатом і не підтверджує неможливість виконання обов`язку саме у спірних правовідносинах, а відтак не є належним доказом відсутності вини.

Вказаний лист не є достатнім та належним доказом на підтвердження настання обставин непереборної сили на дату звільнення позивача з роботи, як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Суд першої інстанції правильно обчислив суму середнього заробітку в межах шестимісячного строку та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, що узгоджується також з практикою суду касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 23 червня 2023 року в справі № 638/6855/20).

Також судом першої інстанції враховано, загальний період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку не може перевищувати шести місяців.

Вказаний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25).

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск строків позовної давності.

В апеляційній скарзі посилається на те, що відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки тримісячний строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду закінчився 20 квітня 2025 року, а позивач звернувся до суду з позовом 23 лютого 2026 року, тобто з пропуском строку звернення, проте такі доводи колегія суддів відхиляє з наступних підстав.

Згідно з ч.1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 висловився: «Конституційний Суд України враховує свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вважає цю юридичну позицію застосовною mutatis mutandis у цьому конституційному провадженні».

У вказаному рішенні Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 лютого 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про порядок та строки виплати належних йому коштів, передбачених колективним договором (а.с.6 на звороті).

Листом виробничого підрозділу «Ремонтне вагонне депо Козятин» від 11 лютого 2026 року № 100 позивача повідомлено, що одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію буде нарахована у розмірі 147 930,56 грн, а матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік — у розмірі 16 104,00 грн. Водночас зазначено, що їх виплата буде здійснена після отримання окремого рішення керівництва АТ «Українська залізниця» (а.с.7).

При цьому, до суду позивач звернувся 23 лютого 2026 року. Отже, відсутні підстави вважати, що позивач звертаючись до суду з позовною заявою пропустив строк, визначений приписами частини 2 статті 233 КЗпП України.

Оскільки відповідач на момент розгляду справи у 2026 році так і не провів остаточного (повного) розрахунку з позивачем, обов`язок щодо виплати всіх належних працівнику сум не виконав, а правопорушення є триваючим, строк звернення до суду не пропущено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду є необґрунтованими.

Також стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн, суд першої інстанції вірно виходячи з принципу розумності, пропорційності та співмірності, вважав його розмір співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом витраченим адвокатом на виконання цих робіт і значенням справи для позивача. При цьому, встановлено, що в суді першої інстанції АТ «Українська залізниця» не ставило під сумнів співмірність витрат на правничу допомогу, які поніс позивач, не заявляло клопотання про зменшення розміру цих витрат, тому доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу є безпідставними.

З урахуванням вищевикладеного доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 03 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді В. В. Оніщук

О. С. Панасюк