Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №133/1880/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/1880/26

Провадження № 22-ц/801/2317/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дем`янова Ж. М.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа № 133/1880/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді – доповідача),

суддів: Оніщука В.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання: Канахівської М.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: АТ «Укрзалізниця»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію,

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02 липня 2026 року, яке ухвалила суддя Дем`янова Ж.М.,

в с т а н о в и в:

В травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АТ «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи в зв`язку з виходом на пенсію, мотивуючи позовні вимоги тим, що він з 2006 року перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця» та працював у ВП «Служба роботи станцій» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця». 29 грудня 2025 року його було звільнено у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах.

Позивач зазначає, що протягом роботи був членом первинної профспілкової організації, а на його трудові відносини поширювалися положення Галузевої угоди та Колективного договору, якими передбачено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та грошової винагороди з нагоди ювілейної дати.

У 2022–2024 роках звертався до роботодавця із заявами про надання матеріальної допомоги на оздоровлення, однак зазначені виплати йому не були здійснені.

Крім того, при звільненні відповідач не виплатив одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію, а також не виплатив грошову винагороду до 60-річного ювілею.

Позивач зазначає, що в наказі про звільнення міститься запис про виплату зазначених сум після окремого рішення правління АТ «Українська залізниця», однак вважає таку умову такою, що не передбачена законодавством та положеннями колективного договору. У день звільнення йому було виплачено лише заробітну плату за грудень 2025 року.

Посилаючись на положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про колективні договори і угоди», Закону України «Про оплату праці», Галузевої угоди та Колективного договору, позивач просив суд стягнути з АТ «Українська залізниця» одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 128852,01 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022–2024 роки у загальному розмірі 39572,19 грн, грошову винагороду до 60-річного ювілею у розмірі 8 748,91 грн, а також судові витрати.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02 липня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 :

- одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків у сумі 128 852,01 грн;

- матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022–2024 роки у загальному розмірі 39 572,19 грн, у тому числі: за 2022 рік – 11 983,23 грн; за 2023 рік – 12 963,72 грн; за 2024 рік – 14 625, 24 грн;

- грошову винагороду з нагоди 60-річного ювілею у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки) у сумі 8 748,91 грн.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 772 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

В апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги положення частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Звертає увагу суду на тимчасовість зупинення окремих видів виплат, передбачених колективним договором, яка полягає в тому, що у працівників АТ «Укрзалізниця» зберігається право на їх отримання, а його реалізація відкладається до закінчення дії правового режиму військового стану або до прийняття окремих рішень правлінням АТ «Укрзалізниця».

Вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив той факт, що матеріальна допомога на оздоровлення не належить до обов`язкових виплат належних працівникові до виплати у день звільнення, оскільки ці виплати не входять до структури заробітної плати.

Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки тримісячний строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду закінчився 30 березня 2026 року, позивач звернувся до суду з позовом 26 травня 2026 року, тобто з пропуском строку звернення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2006 року перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця» та працював у виробничому підрозділі «Служба роботи станцій» (до реформування – виробничий підрозділ «Експлуатаційне вагонне депо Козятин») Регіональної філії «Південно-Західна залізниця», що підтверджується записами трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 26 липня 1983 року.

Наказом АТ «Українська залізниця» № 1446/ос від 12 грудня 2025 року трудовий договір з позивачем припинено, а з 29 грудня 2025 року його звільнено у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах, що підтверджується копією наказу про припинення трудового договору.

На позивача поширювалася дія Колективного договору Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001–2005 роки, пролонгованого на 2006–2025 роки зі змінами та доповненнями, а також Колективного договору Експлуатаційного вагонного депо Козятин, дію якого продовжено на 2025–2026 роки.

Відповідно до пункту 3.10 Колективного договору працівникам, які безперервно пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше шести місяців та подали відповідну заяву, один раз на календарний рік надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом станом на 1 січня відповідного року.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2022–2024 років позивач звертався до відповідача із заявами про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, однак зазначені виплати йому не були здійснені, що підтверджується копіями заяв позивача від 10 березня 2026 року.

Пунктом 8.23 Колективного договору передбачено виплату працівникам, які вперше звільняються у зв`язку з виходом на пенсію, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи на залізничному транспорті. Пунктом 8.1 Колективного договору Експлуатаційного вагонного депо Козятин також передбачено виплату працівникам, які виходять на пенсію на пільгових умовах, одноразової матеріальної допомоги у відповідному розмірі.

З урахуванням стажу роботи позивача на залізничному транспорті понад 15 років судом установлено, що відповідно до зазначених положень колективних договорів він набув право на отримання одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі п`яти середньомісячних заробітків.

Як убачається з наказу про звільнення, у розділі «Виплатити» зазначено про необхідність виплати позивачу: 6 прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022, 2023 роки передбачені п. 3.10 зі змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 рр. пролонгованого на 2006-2025 рр. після окремого рішення АТ "Укрзалізниця" 2. Виплати передбачені колективним договором Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001-2005 роки пролонгований на 2006-2025 роки згідно розділу 8 пункту 8.23 одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 (п`яти) середньомісячних заробітків після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» при стажі в галузі 19 років 08 місяців 25 днів після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с.16).

Разом з тим, із розрахункового листка вбачається, що у день звільнення позивачу виплачено лише заробітну плату за грудень 2025 року, тоді як зазначені виплати проведені не були.

Крім того, пунктом 3.14 Колективного договору передбачено виплату працівникам залізниці грошової винагороди з нагоди ювілею (50, 60, 70 років) та (або) досягнення пенсійного віку, у тому числі на пільгових умовах, у розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки).

14 жовтня 2025 року позивач досяг 60-річного віку (підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 від 18 квітня 1997 року, виданим Козятинським РВ УМВС України у Вінницькій області), однак передбачена пунктом 3.14 Колективного договору грошова винагорода йому не виплачена.

Відповідно до повідомлення про умови оплати праці посадовий оклад позивача становив 8 748,91 грн.

Згідно з довідкою про доходи середньомісячний заробіток позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, становить 25 770,40 грн, у зв`язку з чим розмір одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію у сумі п`яти середньомісячних заробітків складає 128 852,01 грн.

Матеріальна допомога на оздоровлення за 2022–2024 роки, розрахована відповідно до умов Колективного договору, становить: за 2022 рік – 11 983,23 грн, за 2023 рік – 12 963,72 грн, за 2024 рік – 14 625,24 грн, а всього – 39 572,19 грн.

Зміст спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо наявності у позивача права на отримання передбачених колективними договорами виплат при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та відповідного обов`язку відповідача здійснити їх виплату.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому наявні правові підстави для їх задоволення.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог зроблений за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 10 Кодексу законів про працю України колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, а також узгодження інтересів працівників і роботодавця.

Частиною другою статті 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри доплат, надбавок, премій, винагород, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, визначених законодавством.

Згідно зі статтями 13, 18 КЗпП України, статтями 5, 7, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективним договором можуть встановлюватися додаткові, порівняно із законодавством, соціально-трудові гарантії, які є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від їх членства у професійній спілці.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач із 2006 року перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», а 29 грудня 2025 року був звільнений у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах. На момент звільнення на нього поширювалася дія Галузевої угоди та Колективного договору, якими передбачено право працівника на отримання матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та грошової винагороди до ювілейної дати.

Відповідно до пункту 8.23 Колективного договору та пункту 8.1 Колективного договору підприємства позивач, маючи стаж роботи на залізничному транспорті понад 15 років, набув право на отримання одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні вперше у зв`язку з виходом на пенсію.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що у 2022–2024 роках позивач подавав заяви про надання матеріальної допомоги на оздоровлення, передбаченої пунктом 3.10 Колективного договору, однак така допомога відповідачем не виплачена.

Також, 14 жовтня 2025 року позивач досяг 60-річного віку, однак передбачена пунктом 3.14 Колективного договору грошова винагорода у розмірі посадового окладу йому не була виплачена.

Отже виплата грошової винагороди з нагоди ювілею пов`язана із настанням самої події – досягнення зокрема 60 років, а не із прийняттям/неприйняттям рішення про її виплату.

Відсутність рішення (наказу) керівника щодо виплати працівнику вказаної грошової винагороди не може спростовувати права працівника на отримання відповідної виплати.

З наказу про звільнення вбачається наявність у позивача права на зазначені виплати, оскільки в розділі «Виплатити» зазначено про необхідність їх здійснення після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Разом із тим у день звільнення позивачу була виплачена лише заробітна плата за грудень 2025 року, тоді як одноразова матеріальна допомога при виході на пенсію, матеріальна допомога на оздоровлення та грошова винагорода до ювілейної дати виплачені не були.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24 березня 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 11 зазначеного Закону роботодавець має право зупиняти дію окремих положень колективного договору лише на період воєнного стану.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що виплату матеріальної допомоги на оздоровлення було зупинено протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т, а також протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, у зв`язку з чим, на його думку, підстави для її стягнення відсутні.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами.

Протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Зі змісту цього рішення вбачається, що воно регулює правовідносини, які виникають починаючи з 01 липня 2024 року, та не містить положень про припинення чи скасування права працівників на матеріальну допомогу, набутого до цієї дати.

Судом установлено, що право позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки виникло до прийняття зазначеного рішення, а тому його положення не можуть поширюватися на вже набуте позивачем право.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 дійшов висновку, що протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т не могло бути належною правовою підставою для зупинення виплати матеріальної допомоги, передбаченої колективним договором. На момент його прийняття Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ще не набрав чинності та не передбачав права роботодавця в односторонньому порядку зупиняти дію окремих положень колективного договору. При цьому відповідач не вносив відповідних змін до колективного договору в порядку, встановленому Законом України «Про колективні договори і угоди», хоча такі зміни можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін.

Отже, посилання відповідача на протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т не спростовує висновку суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 рік. Так само протокольне рішення від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не впливає на це право, оскільки набрало чинності лише з 01 липня 2024 року та не має зворотної дії в часі.

Крім того, посилання відповідача на зупинення виплати матеріальної допомоги у період трудових відносин саме по собі не спростовує обов`язку роботодавця виплатити працівникові належні йому суми при звільненні. Питання тимчасового зупинення відповідної виплати під час перебування працівника у трудових відносинах та питання щодо обов`язку роботодавця провести з ним остаточний розрахунок при звільненні є різними за своїм правовим змістом і не можуть ототожнюватися.

Набуття позивачем права на матеріальну допомогу на оздоровлення за відповідний період вказує на обов`язок роботодавця виплатити таку допомогу, а при звільненні - включити її до належних працівникові виплат та провести з ним повний розрахунок. Сам факт невиплати допомоги під час роботи не припиняє набутого працівником права на неї та не звільняє роботодавця від обов`язку виплатити належні суми при звільненні.

При цьому наявність у позивача права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за спірний період додатково підтверджується безпосередньо наказом про його звільнення, у якому зазначено відповідну виплату серед сум, належних позивачу.

Щодо одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до п.8.23 Колективного договору, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті, зокрема більше 15 років – 5 середньомісячних заробітки (а.с.19).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітних плат у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 128852,01 грн.

Посилання відповідача на призупинення виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію саме по собі не спростовує обов`язку роботодавця виплатити працівникові належні йому суми при звільненні.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП строку звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, є трудовим спором про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, коли працівник за загальним правилом дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми). Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду.

Однак матеріали справи не містять доказів, які б вказували на те, що позивач взагалі отримував письмове повідомлення про нараховані суми у день звільнення.

Наявне у матеріалах справи повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 29 грудня 2025 року, не містить підпису позивача (а.с.29).

Водночас, позивач ОСОБА_1 10 березня 2026 року звернувся до відповідача з вимогою надати інформацію про отримання ним при звільненні усіх виплат (а.с.28, 31).

16 березня 2026 року відповідач АТ «Укрзалізниця» надала ОСОБА_1 відповідь щодо виплат при звільненні на пенсію. До якого в додатках було долучено повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (а.с.32).

З позовом звернувся 26 травня 2026 року, а тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду із вказаним позовом.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 висловився: «Конституційний Суд України враховує свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вважає цю юридичну позицію застосовною mutatis mutandis у цьому конституційному провадженні».

У вказаному рішенні Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Оскільки відповідач на момент розгляду справи у 2026 році так і не провів остаточного (повного) розрахунку з позивачем, обов`язок щодо виплати всіх належних працівнику сум не виконав, а правопорушення є триваючим, строк звернення до суду не пропущено.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач має право на стягнення одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у сумі 128 852,01 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022–2024 роки у загальному розмірі 39 572,19 грн та грошової винагороди до 60-річного ювілею у розмірі 8 748,91 грн, оскільки такі виплати прямо передбачені Колективним договором, а їх розмір підтверджений матеріалами справи, тому наявні підстави для стягнення цих сум з відповідача на користь позивача.

З урахуванням вищевикладеного доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрзалізниця» залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 02 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді В. В. Оніщук

О. С. Панасюк