Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №505/4713/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 505/4713/25

Провадження № 22-ц/801/2264/2026

Категорія: 80

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа № 505/4713/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді – доповідача),

суддів: Оніщука В.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання: Канахівської М.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України,

розглянув у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерне товариство «Укрзалізниця» в особі філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення невиплачених при звільненні на пенсію одноразової та додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

за апеляційною скаргою Акціонерне товариство «Укрзалізниця» на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 15 липня 2026 року, яке ухвалив суддя Пилипчук О.В.,

в с т а н о в и в:

В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Локомотивна компанія» АТ «Українська залізниця», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Одеська дорожня організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України про стягнення невиплачених при звільненні на пенсію одноразової та додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за час затримки розрахунку, мотивуючи позовні вимоги тим, що він 30 серпня 1989 року був прийнятий на залізницю в якості дублера помічника машиніста тепловоза і в подальшому до звільнення на пенсію працював на Одеськіій залізниці на різних робочих місцях та посадах.

12 листопада 2024 року позивач був звільнений з залізниці за власним бажанням наказом від 08 листопада 2024 року начальника виробничого підрозділу «Локомативного депо Подільськ» регіональної філії «Українська залізниця» у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах.

На момент звільнення його загальний трудовий стаж роботи на залізничному транспорті складав 35 років 3 місяці і 6 днів.

По умовах колективного договору Котовського (Подільського) локомотивного депо, який укладений між адміністрацією депо і профспілковим комітетом на 2011-2015 роки (пройшов реєстрацію в місцевих органах влади і пролонгований на всі наступні роки в тому числі на 2025 рік) п.4.17 передбачено наступне: у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію вперше (в тому числі на пільгових умовах) йому виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі. При стажі роботи 15 і більше років виплачується п`ять основних середньомісячних заробітків. При стажі від 35 до 40 років для чоловіків виплачується додатково чотири середньомісячні заробітки.

Середній заробіток на день звільнення складав 22211,68 грн, тому сума матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію складає 9 середньомісячних заробітків (9 х 22211,68 грн = 199905,12 грн).

Також колективним договором локомативного депо передбачена виплата щорічної одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менше 50 % тарифної ставки або посадового окладу, як правило до наданої відпустки. По рішенню комісії матеріальна допомога на оздоровлення може виплачуватися і в більшому але не меншому розмірі.

За 2022 – 2024 роки позивач таку допомогу не отримував при тому, що щорічна відпустка йому надавалась за вказані роки.

В червні 2022 року йому надавалась відпустка у розмірі 14 календарних днів. Заяву про надання матеріальної допомоги він подавав, але така допомога йому виплачена не була. За рішенням АТ «Укрзалізниця» всі додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, в тому числі на оздоровлення призупинені. Тарифна ставка позивача на час надання відпустки в червні складала 54,12 грн за годину роботи. Місячна тарифна ставка – 9016,40 грн, тому 50% від окладу – 4508,20 грн, це сума матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік , яку позивачу мало виплатити підприємство при наданні відпустки.

В 2023 році щорічна відпустка була надана в жовтні, на той час посадовий оклад з 01 липня 2023 року був підвищений на 10% і складав 9876,62 грн – 50% від посадового окладу (кошти на оздоровлення) – 4938,31 грн.

В 2024 році щорічна відпустка позивачу було надана теж у жовтні, на той час його оклад складав 11426,56 грн, тому 50% від окладу 5713,13 грн.

Повний розрахунок, включаючи одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію і невиплачені суми матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 – 2024 роки, які йому адміністрація повинна була виплатити при звільненні складають 215064,76 грн. Це та сума яка повинна була бути нарахована та виплачена у день звільнення позивача.

За час затримки розрахунку роботодавець зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток, але не більше як за шість місяців затримки повного розрахунку. Роботодавцем не було повідомлено позивача про всі нараховані суми у день звільнення. Зокрема в наказі про звільнення відсутня інформація про матеріальну допомогу на оздоровлення. В наказі зазначено лише про компенсацію невикористаних за попередні роки 20 днів відпустки та про виплату дев`яти середньомісячних заробітків.

Після звільнення позивач звертався до адміністрації з вимогою про виплату йому вихідної допомоги в розмірі 9 середньомісячних заробітних плат, а також матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 і 2024 роки, але йому у виплатах було відмовлено, так як такі виплати проводяться по графіку, але конкретну дату виплати встановлено не було, розрахунок мав бути приблизно в першій половині 2025 року, що не було зроблено до теперішнього часу.

Виплату одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію не було проведено своєчасно на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» в якому йдеться про призупинення виплат всіх видів матеріальної допомоги.

Законодавством України не передбачено прав роботодавця в односторонньому порядку зупиняти чи призупиняти дію колективного договору, а надає можливість лише ініціювати такі дії.

Таким чином роботодавець не виконав обов`язок провести з позивачем повний розрахунок, чим порушив його права. Позивач вказує, що не отримував письмового повідомлення від роботодавця про суму заборгованих коштів і не знав яку суму заборгував йому роботодавець, так як ці суми не були нараховані та не були зазначені в наказі про звільнення.

Просив суд стягнути з АТ «Укрзалізниця» на свою користь суму у розмірі 348334,76 грн, а саме: одноразову матеріальну допомогу у розмірі дев`яти середньомісячних заробітних плат у зв`язку з виходом на пенсію вперше в сумі 199905,13 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 – 2024 роки в розмірі не менше 50% посадового окладу в сумі 15159,64 грн; середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців в сумі 133270 грн.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 15 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 345623,76 грн, а саме: одноразову матеріальну допомогу у розмірі дев`яти середньомісячних заробітних плат у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 199905,12 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 – 2024 роки в розмірі не менше 50% посадового окладу в сумі 12448,64 грн; середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців в сумі 133270 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з АТ « Українська залізниця» в дохід держави 1201,75 грн судового збору.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. У разі якщо апеляційний суд дійде висновку щодо не пропуску позивачем строку на звернення до суду, просить змінити рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, змінивши його розмір на 95% або до будь-якого іншого розміру, який суд вважатиме справедливим, розумним та пропорційним. Здійснити розподіл судових витрат за результатами розгляду справи.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що строк на звернення до суду з вимогами про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, почав свій перебіг з 13 листопада 2024 року та закінчився 13 лютого 2025 року, проте позивач звернувся з позовними вимогами лише 30 грудня 2025 року, тобто з пропуском строку звернення.

Судом першої інстанції взагалі не враховано заперечення відповідача про те, що виплата матеріальної допомоги з 01 липня 2024 року була врегульована рішенням правління відповідача від 27 червня 2024 року (оформлено протоколом № Ц-82/39), яким зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішено здійснювати нарахування та виплату такої допомоги в єдиному розмірі – 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Вказує, що відповідачем обов`язок з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік виконано в повному обсязі відповідно до норм чинного законодавства, які діяли на той момент, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Саме з військовою агресією проти України пов`язане призупинення відповідачем окремих видів матеріальної допомоги, що передбачена умовами колективного договору. Покладення на відповідача додаткових матеріальних витрат значного розміру може призвести до унеможливлення виконання відповідачем покладених на нього безпосередніх завдань із забезпечення безпеки руху та процесу перевезення вантажів та пасажирів, у зв`язку з чим висновок суду щодо відсутності підстав для зменшення розміру відповідальності роботодавця вважає необґрунтованим.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу (розпорядження) № 543/ос від 08 листопада 2024 року про припинення трудового договору (контракту) звільнено 12 листопада 2024 року ОСОБА_2 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Наказано компенсувати за невикористані 20 днів відпустки в тому числі 7 днів за період 04 жовтня 2021 року – 31 грудня 2023 року; 8 днів за період 01 січня 2024 року – 03 жовтня 2024 року; 5 днів за період 04 жовтня 2024 року – 14 листопада 2024 року. Виплатити одноразову матеріальну допомогу у розмірі дев`яти середньомісячних заробітків.

Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні ОСОБА_1 всього виплачено 10655,07 грн. Належить до виплати в день звільнення 0 грн. Відомостей про матеріальну допомогу на оздоровлення вказане повідомлення не містить.

Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 30 серпня 1989 року прийнятий на роботу помічником машиніста тепловозу, 12 листопада 2024 року звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (а.с.10 – 12).

Згідно довідки про середню зарплату від 15 грудня 2025 року, середня зарплата ОСОБА_1 становить 22211,68 грн. Нарахована заробітна плата за вересень 2024 року становить 23488,21 грн, кількість відпрацьованих годин 184, нарахована заробітна плата за жовтень 2024 року становить 0 грн, кількість відпрацьованих годин відсутня (а.с.20).

Згідно розрахунку оплати середньої зарплати середня заробітна плата ОСОБА_1 становить 22211,68 грн, вихідна допомога: 199905,12 грн (а.с.19).

Відповідно довідки про розмір посадового окладу (тарифної ставки) від 17 грудня 2025 року № Т4-2-14/2234 розмір посадового окладу (тарифної ставки) машиніста тепловоза ОСОБА_1 за 1 годину становив з 01 грудня 2021 року по 30 червня 2023 року – 54,12 грн, з 01 липня 2023 року по 31 березня 2024 року – 59,53 грн, з 01 квітня 2024 року по дату звільнення 12 листопада 2024 року – 65,48 грн (а.с.18).

Відповідно протоколу №18 встановлення трудового стажу ОСОБА_1 , стаж на дату виходу на пенсію складає 35 років 3 місяці та 6 днів.

Згідно платіжної відомості № 143-321 від 24.09.2024 за жовтень 2024 року ОСОБА_1 виплачено 2711 грн матеріальної допомоги на оздоровлення.

Згідно розрахунку заробітної плати за жовтень 2024 року ОСОБА_1 в переліку найменувань виплат наявна: «однор. мат. допомога» та в переліку сум наявна сума 2711 грн.

Відповідно до витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. від 14 березня 2022 року на період дії правого режиму воєнного стану в Україні п. 1.1.4 інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги призупинено.

Судом встановлено, що відповідно до п. 4.16 Колективного договору працівникам щорічно, як правило при виході у чергову відпустку надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі не менше 50 % тарифної ставки чи посадового окладу.

Відповідно до п.4.17 Колективного договору, працівникам при звільненні на пенсію вперше виплачується одноразова матеріальна допомога при стажі роботи більше 15 років в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, крім того, при звільненні на пенсію за власним бажанням при виникненні права на пенсію, але не пізніше трьох місяців, виплачується додаткова допомога за добросовісну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі для чоловіків від 35 до 40 років – чотири середньомісячних заробітки.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Вбачається, що право на отримання позивачем матеріальних допомог та їх розмір відповідач не оспорює. Однак товариство вважає, що мало право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин (до 13 вересня 2025 року), було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що виплату матеріальної допомоги на оздоровлення було зупинено протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т, а також протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т, у зв`язку з чим, на його думку, підстави для її стягнення відсутні.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами.

Протокольним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період дії правового режиму воєнного стану» з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Зі змісту цього рішення вбачається, що воно регулює правовідносини, які виникають починаючи з 01 липня 2024 року, та не містить положень про припинення чи скасування права працівників на матеріальну допомогу, набутого до цієї дати.

Судом установлено, що право позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки виникло до прийняття зазначеного рішення, а тому його положення не можуть поширюватися на вже набуте позивачем право.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 дійшов висновку, що протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т не могло бути належною правовою підставою для зупинення виплати матеріальної допомоги, передбаченої колективним договором. На момент його прийняття Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ще не набрав чинності та не передбачав права роботодавця в односторонньому порядку зупиняти дію окремих положень колективного договору. При цьому відповідач не вносив відповідних змін до колективного договору в порядку, встановленому Законом України «Про колективні договори і угоди», хоча такі зміни можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін.

Отже, посилання відповідача на протокольне рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т не спростовує висновку суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 рік. Так само протокольне рішення від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т не впливає на це право, оскільки набрало чинності лише з 01 липня 2024 року та не має зворотної дії в часі.

Крім того, посилання відповідача на зупинення виплати матеріальної допомоги у період трудових відносин саме по собі не спростовує обов`язку роботодавця виплатити працівникові належні йому суми при звільненні. Питання тимчасового зупинення відповідної виплати під час перебування працівника у трудових відносинах та питання щодо обов`язку роботодавця провести з ним остаточний розрахунок при звільненні є різними за своїм правовим змістом і не можуть ототожнюватися.

Набуття позивачем права на матеріальну допомогу на оздоровлення за відповідний період вказує на обов`язок роботодавця виплатити таку допомогу, а при звільненні - включити її до належних працівникові виплат та провести з ним повний розрахунок. Сам факт невиплати допомоги під час роботи не припиняє набутого працівником права на неї та не звільняє роботодавця від обов`язку виплатити належні суми при звільненні.

При цьому наявність у позивача права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення за спірний період додатково підтверджується безпосередньо наказом про його звільнення, у якому зазначено відповідну виплату серед сум, належних позивачу.

Щодо одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до п.4.17 Колективного договору, працівникам при звільненні на пенсію вперше виплачується одноразова матеріальна допомога при стажі роботи більше 15 років в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, крім того, при звільненні на пенсію за власним бажанням при виникненні права на пенсію, але не пізніше трьох місяців, виплачується додаткова допомога за добросовісну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі для чоловіків від 35 до 40 років – чотири середньомісячних заробітки.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача одноразової матеріальної допомоги у розмірі дев`яти середньомісячних заробітних плат у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 199905,12 грн.

Посилання відповідача на призупинення виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію саме по собі не спростовує обов`язку роботодавця виплатити працівникові належні йому суми при звільненні.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як встановлено судом, позивача було звільнено 12 листопада 2024 року, а тому строк затримки по виплаті заробітної плати рахується з 13 листопада 2024 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Оскільки відповідача було звільнено 12 листопада 2024 року то період затримки розраховується з наступного дня після звільнення (з 13 листопада 2024 року) і обмежується 6 місяцями.

Стягуючи середній заробіток в розмірі 133270 грн, суд першої інстанції, що цей розмір є справедливим та співмірним зі встановленим розміром заборгованості на день звільнення. При цьому, правильно обчислив суму середнього заробітку в межах шестимісячного строку та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, що узгоджується також з практикою суду касаційної інстанції (постанова Верховного Суду від 23 червня 2023 року в справі № 638/6855/20).

Правовий висновок щодо загального періоду нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку не може перевищувати шести місяців, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25).

Аргументи апеляційної скарги про зменшення суми середнього заробітку під час затримки виплати одноразової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з огляду на війську агресією рф проти України, що спричинила збитки внаслідок пошкодження та руйнуванням інфраструктури АТ «Укрзалізниця», є неприйнятними, виходячи з наступного.

Військова агресія рф та введення воєнного стану не звільняють роботодавця від обов`язку виплачувати належні працівнику виплати.

На працюючому підприємстві війна є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Вина роботодавця у несвоєчасному проведенні розрахунку з працівником при звільненні, зокрема, невиплата одноразової допомоги при звільненні на пенсію, виключається якщо роботодавець доведе безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між агресією рф та неможливістю провести розрахунки.

В силу частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (часина 1 статті 76 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України).

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, яка переглядається, відповідач не заперечував факту несплати позивачу нарахованої одноразової допомоги при звільненні на пенсію, передбаченої умовами Колективного договору, але причиною такого зазначав військову агресією росії проти України та збитки, завдані пошкодженням та руйнуванням інфраструктури АТ «Укрзалізниця». Зазначені обставини підтвердив надавши суду першої інстанції копію звіту про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії росії проти України станом на листопада 2024 року, за яким надано оцінку збитків залізниці, та зазначив, що на початку 2026 року Товариство оголосило технічний дефолт. Між тим, з наданого звіту неможливо дійти до висновку про відсутність у АТ «Укрзалізниця» коштів на виплату позивачеві передбачених законом всіх сум при звільненні працівника.

На підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався у порядку, передбаченому законодавством України, та діє на даний час.

Між тим, воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. При цьому, дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання свого обов`язку (своєчасна виплата роботодавцем всіх сум при звільненні працівника), повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Законодавство вимагає від роботодавця вживати всіх можливих заходів для реалізації прав працівників щодо виплати належних їм заробітної плати та прирівняних до них виплат.

АТ «Укрзалізниця» підприємство продовжує функціонувати під час воєнного стану, займається перевозкою пасажирів, відвантажує та перевозить продукцію, отримує прибуток, відповідач не надав достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що у товариства відсутні кошти, наявні інші проблеми, що об`єктивно унеможливлюють своєчасно розрахуватися з ОСОБА_1 всіх сум при звільненні працівника.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП строку звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Справа, яка переглядається, є трудовим спором про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов`язується не з тим, коли працівник за загальним правилом дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що відбулося шляхом вручення повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми). Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язується початок перебігу строку звернення до суду.

Однак матеріали справи не містять доказів, які б вказували на те, що позивач взагалі отримував письмове повідомлення про нараховані суми у день звільнення.

Наявне у матеріалах справи повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 12 листопада 2024 року, на яке посилається в апеляційній скарзі відповідач, не містить інформації про дату його отримання ОСОБА_1 , зокрема, відсутні підписи бухгалтера ТЧ-2 Росинської Н.О., керівника ОСОБА_3 , головного бухгалтера/уповноваженої особи ОСОБА_4 , а також не містить підпису позивача (а.с.118).

Водночас в позовній заяві позивач ОСОБА_1 вказував, що при звільненні він не отримував письмового повідомлення про суму заборгованих коштів від роботодавця і не знав, яку суму йому було заборговано.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що строк звернення до суду із вказаним позовом не пропущено, і колегія суддів погоджується із таким висновком.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 висловився: «Конституційний Суд України враховує свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вважає цю юридичну позицію застосовною mutatis mutandis у цьому конституційному провадженні».

У вказаному рішенні Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Оскільки відповідач на момент розгляду справи у 2026 році так і не провів остаточного (повного) розрахунку з позивачем, обов`язок щодо виплати всіх належних працівнику сум не виконав, а правопорушення є триваючим, строк звернення до суду не пропущено.

Інші доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження, а тому є безпідставними.

З урахуванням вищевикладеного доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерне товариство «Укрзалізниця» залишити без задоволення.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 15 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді В. В. Оніщук

О. С. Панасюк