Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №650/6180/25 — Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/6180/25

Провадження № 2/650/1414/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ України

08 жовтня 2026 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого - судді Сікори О.О.,

за участю секретаря судового засідання Завістовської Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Кулачко Тарас Миколайович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики,

встановив:

25 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 12 вересня 2019 року між ОСОБА_1 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 було укладено договір позики. За цим договором позичальниця отримала від позикодавця грошові кошти в сумі 2 375 000,00 грн, що сторонами визначено як еквівалент 95 000,00 доларів США, та зобов`язалася повернути позику частинами за погодженим графіком.

Згідно з умовами договору позики повернення коштів мало здійснюватися таким чином: до 11 березня 2020 року - 187 500,00 грн; до 11 вересня 2020 року - 187 500,00 грн; до 11 березня 2021 року - 187 500,00 грн; до 11 вересня 2021 року - 187 500,00 грн; до 11 березня 2022 року - 187 500,00 грн; до 11 вересня 2022 року - 1 437 500,00 грн.

Факт одержання ОСОБА_2 вказаної суми позики підтверджується договором позики від 12 вересня 2019 року та письмовою розпискою позичальниці від 12 вересня 2019 року, копії яких надані суду.

Позивач зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо повернення позики не виконала, грошові кошти у передбачені договором строки не повернула.

Крім того, 12 вересня 2019 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_3 поручився перед позивачем за належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики від 12 вересня 2019 року, у тому числі щодо повернення позики та сплати можливих штрафних санкцій.

У зв`язку з невиконанням договору позики позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 7 366 738,81 грн, з яких: 3 935 137,50 грн - сума основного боргу з урахуванням погодженого сторонами валютного еквівалента; 100 714,38 грн - інфляційне збільшення суми основного боргу; 27 136,93 грн - три проценти річних від простроченої суми основного боргу; 3 303 750,00 грн - пеня за порушення строку повернення позики. Також позивач просить стягнути судові витрати.

Провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду від 25 лютого 2026 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

24 лютого 2026 року представник позивача подав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, у якому зазначив, що позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі, наполягає на їх задоволенні та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Позивач та його представник на судове засідання не з`явилися.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на судове засідання не з`явилися, відзиву на позов не подали, заяв або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідачів викликано до суду у встановленому законом порядку, зокрема шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України з урахуванням особливостей повідомлення учасників справи, місце проживання яких знаходиться на тимчасово окупованій території України, передбачених статтею 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Крім того, відповідачам направлялися судові повідомлення засобами мобільного зв`язку, у тому числі SMS-повідомлення у застосунок Viber.

Відповідно до статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» учасники справи, остання відома адреса місця проживання яких знаходиться на тимчасово окупованій території України, за відсутності офіційної електронної адреси викликаються та повідомляються про судове засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, і з моменту розміщення такого оголошення особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

За таких обставин суд визнав відповідачів належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду.

Згідно зі статтею 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення, якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки зазначені умови у цій справі наявні, суд дійшов висновку про можливість заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов такого висновку.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового або немайнового права та інтересу.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

Відповідно до статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Суд встановив, що між позивачем та ОСОБА_2 виникли правовідносини за договором позики, укладеним у письмовій формі. Факт передання коштів позичальниці підтверджено письмовим договором від 12 вересня 2019 року та окремою розпискою від 12 вересня 2019 року. Відповідачі доказів повернення коштів або доказів припинення зобов`язання іншим способом суду не надали.

За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оскільки позивач надав письмові докази виникнення боргу, а відповідачі такі обставини не спростували, суд вважає доведеним факт невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики.

Щодо розміру основного боргу суд зазначає таке.

Статтею 192 ЦК України встановлено, що законним платіжним засобом в Україні є гривня. Водночас відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, але сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, а якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

Отже, сама наявність у договорі позики посилання на еквівалент у доларах США не змінює гривневого характеру зобов`язання, однак свідчить про погодження сторонами валютного застереження, тобто механізму визначення гривневого розміру платежу у разі зміни курсу гривні до долара США.

Пунктами 1.2 та 6 договору позики сторони погодили, що у разі девальвації національної грошової одиниці України позичальник зобов`язаний повернути суму коштів у гривнях в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на день платежу, а також погодили формулу визначення коефіцієнта валютного ризику.

Позивач визначив основний борг у сумі 3 935 137,50 грн, виходячи з суми позики 2 375 000,00 грн, офіційного курсу гривні до долара США на день укладення договору та офіційного курсу гривні до долара США, який позивач застосував станом на час звернення до суду. Вказаний розрахунок відповідає погодженому сторонами механізму валютного застереження та не перевищує розміру, який міг бути визначений за таким застереженням станом на день ухвалення рішення.

При цьому суд враховує, що за частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених особою вимог. Позивач заявив до стягнення саме 3 935 137,50 грн основного боргу та не збільшував цю вимогу станом на день розгляду справи. Тому суд не має підстав самостійно збільшувати суму основного боргу за рахунок перерахунку за іншим курсом на дату ухвалення рішення, оскільки це призвело б до виходу за межі позовних вимог.

Таким чином, вимога про стягнення основного боргу у розмірі 3 935 137,50 грн є доведеною та підлягає задоволенню.

Щодо вимог до ОСОБА_3 як поручителя суд зазначає таке.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Згідно зі статтею 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Недодержання письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання має наслідком його нікчемність. При цьому вимоги про обов`язкове нотаріальне посвідчення договору поруки цивільне законодавство не містить, якщо така вимога прямо не встановлена законом або домовленістю сторін.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

За статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки та відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Договір поруки від 12 вересня 2019 року укладений у письмовій формі, підписаний сторонами та містить умову про відповідальність ОСОБА_3 за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики від 12 вересня 2019 року. Доказів недійсності договору поруки або припинення поруки відповідачами не надано.

Суд також враховує, що позов подано 25 вересня 2025 року. Перебіг строків, визначених статтею 559 ЦК України, у період дії карантину та воєнного стану продовжувався відповідними положеннями розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, чинними на час перебігу таких строків. За таких обставин підстав вважати поруку припиненою у зв`язку зі спливом строку її дії суд не встановив.

Отже, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача підлягає солідарному стягненню основний борг за договором позики.

Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив до стягнення три проценти річних лише за період до 23 лютого 2022 року, тобто до початку періоду, на який поширюється пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо звільнення позичальників за договорами позики від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, у період дії воєнного стану.

З урахуванням заявлених меж позову, строків прострочення окремих платежів, а також відсутності заперечень відповідачів щодо наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення трьох процентів річних у розмірі 27 136,93 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення інфляційного збільшення суми основного боргу суд зазначає таке.

Позивач одночасно просить стягнути суму основного боргу з урахуванням погодженого сторонами валютного еквівалента та інфляційні втрати за статтею 625 ЦК України.

Однак у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривні з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати кредитора від знецінення національної валюти відновлюються шляхом застосування валютного еквівалента. Нарахування інфляційних втрат додатково до суми боргу, вже перерахованої за валютним застереженням, призвело б до подвійної компенсації одного й того ж майнового наслідку - знецінення гривні.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, а також правовим висновкам Верховного Суду, зокрема у постановах від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16, від 30 травня 2024 року у справі № 359/670/20, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, щодо застосування статті 625 ЦК України у правовідносинах з валютним еквівалентом.

Оскільки позивач просить стягнути основний борг саме з урахуванням валютного застереження, вимога про додаткове стягнення інфляційного збільшення суми основного боргу у розмірі 100 714,38 грн задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає таке.

Пунктом 5 договору позики передбачено пеню у розмірі 1 відсоток від суми позики за кожен день прострочення.

Разом з тим пунктом 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, або у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит або позику, позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця або позикодавця неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року. Усі періоди, за які позивач нарахував пеню, припадають на період дії карантину.

Тому незалежно від наявності в договорі умови про пеню, закон звільняє позичальника від обов`язку її сплати за відповідний період прострочення. Відповідно відсутні підстави для покладення такого обов`язку і на поручителя, який відповідає в тому ж обсязі, що і боржник.

Аналогічний правовий підхід до застосування пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо неможливості стягнення пені за прострочення виконання договору позики у період карантину викладений у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2023 року у справі № 709/1320/21 та від 17 грудня 2024 року у справі № 759/8814/23.

Отже, вимога про стягнення пені у розмірі 3 303 750,00 грн задоволенню не підлягає.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню: з відповідачів солідарно на користь позивача необхідно стягнути 3 962 274,43 грн, з яких 3 935 137,50 грн - основний борг за договором позики з урахуванням погодженого сторонами валютного застереження, 27 136,93 грн - три проценти річних. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 15 140,00 грн. Позов задоволено частково на суму 3 962 274,43 грн із заявлених 7 366 738,81 грн, тобто пропорційно задоволеним вимогам до стягнення з відповідачів підлягає 8 143,20 грн судового збору.

З урахуванням того, що судові витрати розподіляються між відповідачами пропорційно до задоволених вимог і не є предметом солідарного зобов`язання за договором, з кожного відповідача на користь позивача слід стягнути по 4 071,60 грн судового збору.

Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд не вирішує, оскільки належні докази їх фактичного понесення та розміру на час ухвалення рішення суду не подані.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, статтями 15, 16, 192, 524, 526, 530, 533, 546, 547, 553, 554, 559, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Кулачко Тарас Миколайович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , заборгованість за договором позики у загальному розмірі 3 962 274,43 грн, з яких 3 935 137,50 грн - сума основного боргу та 27 136,93 грн - три проценти річних.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення інфляційного збільшення суми основного боргу та пені - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 4 071,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 4 071,60 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте Великоолександрівським районним судом Херсонської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складено та підписано 08 жовтня 2026 року. Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суддя: О.О. Сікора