Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №363/1085/25 — Вишгородський районний суд Київської області

17.09.2026 Справа № 363/1085/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Лукач О.П.,

за участю секретаря Ставиченка О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Купрієнка В.С.,

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача – адвоката Ханова А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Вишгород у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2025 ОСОБА_1 подала до Вишгородського районного суду Київської області позовну заяву до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя, у якій, з урахуванням заяви представника позивача – адвоката Купрієнка В.С. від 14.10.2025 про уточнення позовних вимог, позивач просить:

визнати об`єкт незавершеного будівництва, а саме: житловий будинок садибного типу (рік забудови - 2014), загальною площею 112 м2, за АДРЕСА_1 , що був зруйнований внаслідок бойових дій, об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, тобто власністю – ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) в рівних долях;

визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право на отримання

частки компенсації за зруйнований внаслідок бойових дій об`єкт незавершеного будівництва, а саме: житловий будинок садибного типу (рік забудови - 2014), загальною площею 112 м2, за АДРЕСА_1 ;

визнати частини три кімнатної квартири АДРЕСА_2 спільним сумісним майном подружжя, а саме - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) та стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму в розмірі 617 733,00 (шістсот сімнадцять тисяч сімсот тридцять три гривні 00 коп.) грн., як компенсацію частини її вартості;

визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на

частки земельної ділянки, площею 0,2145 га, кадастровий номер – 3221882401:05:231:0167, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на

житлового будинку АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму в розмірі 513 934,00 (п`ятсот тринадцять тисяч дев`ятсот тридцять чотири гривні 00 коп.) грн., як компенсацію половини вартості придбаного нами товару;

стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 28 000,00 (двадцять вісім тисяч гривень 00 коп.) грн;

стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі

15 140,00 (п`ятнадцять тисяч сто сорок гривень 00 коп.) грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 09.11.2012 між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 укладено шлюб, та вони мають трьох спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як зазначено позивачем, сімейне життя з відповідачем поступово погіршувалося через відсутність взаємних поглядів на життя, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин та рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02.04.2024 у справі №363/1126/24 шлюб між ними розірвано. Позивач зазначила, що під час спільного проживання з відповідачем за спільні сумісні кошти вони придбали: 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 ; 1/2 частки земельної ділянки площею 0,2145 га, кадастровий номер 3221882401:05:231:0167, за цією ж адресою; 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 . Оригінали документів, що підтверджують придбання зазначеного нерухомого майна, за її твердженням, знаходяться у відповідача. Крім того, разом із відповідачем вони побудували у 2014 році житловий будинок садибного типу загальною площею 112 кв.м за АДРЕСА_1 . На дату подання позовної заяви будинок в експлуатацію не введений. Приблизно 10.03.2022 в результаті прямого влучання російських снарядів будинок повністю зруйнований, на підтвердження чого позивач послалася на акт обстеження нерухомого майна від 26.05.2022 №482, складений тимчасово діючою комісією Димерської селищної територіальної громади. Обґрунтовуючи вимогу щодо компенсації, позивач послалася на постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326, від 26.03.2022 №380, від 21.04.2023 №381, від 30.05.2023 №600 та Закон України про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Зазначила, що 28.06.2024 відповідач подав через вебпортал «Дія» заяву №ЗВ-28.06.2024-115055 про надання житлового сертифіката як компенсації за зруйнований будинок. Рішенням комісії від 22.01.2025 №3 йому відмовлено у наданні компенсації, як указано у позові, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на об`єкт. Рішення комісії затверджено рішенням виконавчого комітету Димерської селищної ради від 27.01.2025 №34. Також позивач повідомила, що під час перебування у шлюбі сторони вели спільний бізнес - торгівлю будівельними матеріалами. Станом на 02.04.2024, яку у позові зазначено як дату розірвання шлюбу, ними придбано, але не реалізовано товар на суму 1 027 868,00 грн, що, на її думку, підтверджується видатковими накладними. Після розірвання шлюбу цей товар знаходиться у відповідача. Тому вона просить компенсувати половину його вартості. Позивач зазначила, що домовленості або договору про набуте майно між сторонами немає. Посилаючись на статті 60, 69–71 СК України та статтю 372 ЦК України, обґрунтовувала вимоги рівністю часток подружжя у спільному майні. У позові також наведено розрахунок витрат на правничу допомогу в сумі 28 000,00 грн, з яких 2 000,00 грн - консультація, 10 000,00 грн - підготовка позовної заяви, 16 000,00 грн - участь адвоката у чотирьох судових засіданнях.

У заяві від 14.10.2025 представник позивача зазначив, що позивачу стало відомо про продаж відповідачем без її відома та згоди квартири АДРЕСА_3 . На підтвердження послався на інформацію з державних реєстрів від 06.10.2025. Зазначив, що відчуження квартири впливає на обраний спосіб захисту, та просив змінити пункт 4 прохальної частини позову, а саме, замість визнання за позивачем права власності на 1/4 частки квартири визнати її 1/2 частину спільним сумісним майном сторін і стягнути

617 733,00 грн як компенсацію вартості 1/4 частки всієї квартири. Розмір компенсації визначений виходячи з ринкової вартості квартири 2 470 932,00 грн за звітом ФОП ОСОБА_6 . Інші вимоги цією заявою не змінювалися.

Після виконання судом вимог частини восьмої статті 187 ЦПК України, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05.03.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених у вказаному судовому рішенні.

10.03.2025 до суду, представником позивача – адвокатом Купрієнко В.С. подано заяву про усунення недоліків, з додатками.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 13.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у загальному позовному провадженні з проведення підготовчого засідання, про що учасників провадження повідомлено у порядку, встановленому ЦПК України.

На стадії підготовчого провадження у судових засіданнях брали участь: представник позивача – адвокат Купрієнко В.С., представники відповідача – адвокати Ханов А.О. та

Чевгуз М.В. На цій стадії судом прийнято: відзив відповідача на позовну заяву від 10.04.2025, поданий через підсистему «Електронний суд», копію якого представнику позивача було вручено у судовому засіданні 05.05.2025, але до суду відзив надійшов через систему «Електронний суд» 28.11.2025 з окремою заявою представника відповідача та з додатками і відомостями з електронного кабінету щодо його направлення і доставки до суду саме 10.04.2025; відповідь позивача на відзив від 12.05.2025, яка надійшла до суду 13.05.2025, а також заяву представника позивача від 14.10.2025 про уточнення позовних вимог у частині вимоги щодо квартири АДРЕСА_3 ; за клопотаннями сторони відповідача - долучено додаткові письмові докази, зокрема копії договорів придбання нерухомого майна, свідоцтв про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, державного акту на право власності на земельну ділянку, розписки від 02.12.2020.

Крім цього, ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 06.10.2025 було задоволено заяву представника позивача – адвоката Купрієнка Володимира Сергійовича про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження на житловий будинок за АДРЕСА_1 , а також вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження на земельну ділянку площею 0,2145 га, кадастровий №3221882401:05:231:0167 цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 01.12.2025, внесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу, до судового розгляду по суті.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

У судових засіданнях позивач та її представник підтримали позов з урахуванням прийнятого уточнення.

Представник позивача пояснив, що вимоги щодо старого будинку, земельної ділянки та квартири стосуються половин цих об`єктів, які після поділу майна з першою дружиною належали їй, а згодом були передані відповідачу як стягувачу у 2018 та 2019 роках. Наполягав на тому, що право вимоги до першої дружини виникло внаслідок погашення кредиту за спільні кошти сторін, а додаткові частки нерухомості набуті під час їхнього зареєстрованого шлюбу. Представник розмежовував старий зареєстрований будинок загальною площею 67,9 кв.м та іншу, нову будівлю за тією самою адресою. Пояснив, що новий будинок не був введений в експлуатацію і був зруйнований під час бойових дій. Саме з ним пов`язував вимогу про визнання права на половину компенсації. Щодо квартири підтримав змінений спосіб захисту у зв`язку з її відчуженням.

Позивач пояснила, що працювала, отримувала доходи і передавала відповідачу кошти для погашення кредитних зобов`язань, однак платежі до банку оформлялися від його імені. Зазначила, що довіряла відповідачу як чоловікові, тому не оформлювала окремих документів про передання йому своїх коштів. Також повідомила про залучення коштів родичів для остаточного врегулювання боргу перед банком. Наполягала на своєму праві на частку майна, набутого у шлюбі, та на компенсації її вартості. Щодо підприємницької діяльності, позивач зазначила, що займалася закупівлями, взаємодією з постачальниками та покупцями, супроводженням проектів і бухгалтерським обліком, а тому мала доступ до накладних. Наполягала, що після припинення відносин, товар залишився у магазині відповідача.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на придбання майна ним із першою дружиною у попередньому шлюбі, а тому вважає, що позивач не має права на нього претендувати, при тому, що вона залишилася проживати з дітьми у їхньому спільному новому будинку, який, у даному випадку, не є предметом спору. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача – адвокат Ханов А.О. підтримав відзив, просив відмовити у позові, вважав недоведеними спільний характер спірного майна, підстави для виплати компенсації та обсяг заявленого до поділу товару.

Так, у відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Чевгуз М.В. просив у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначив, що будинок, земельна ділянка та квартира первісно набуті відповідачем за попереднього шлюбу із ОСОБА_7 , який був укладений у 1992 році та розірваний у 2012 році. Послався на договір купівлі-продажу будинку від 09.11.2007, договір купівлі-продажу квартири від 30.08.2000, державний акт на землю та рішення Подільського районного суду міста Києва від 19.08.2015 про поділ майна з першою дружиною. Стосовно часток, одержаних відповідачем у 2018 та 2019 роках, представник зазначив, що вони передані ОСОБА_2 як стягувачу в рахунок погашення боргу ОСОБА_7 , який виник перед ним до шлюбу з позивачем. Тому вважав відповідні частки особистим майном відповідача, яке не підлягає поділу у цій справі. Заперечуючи вимогу про компенсацію вартості товару, представник відповідача послався на недоведеність чистого прибутку від підприємницької діяльності, участі позивача у цій діяльності, наявності та вартості нереалізованого товару. Також поставив під сумнів походження поданих позивачем накладних. Щодо нового будинку представник відповідача зазначив про відсутність належного оформлення будівництва та виникнення права власності, послався на статті 331, 376 ЦК України і постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №511/2303/19. У відзиві також заявлено про намір надати докази витрат на правничу допомогу у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

У свою чергу, позивач скористалася правом подати відповідь на відзив, у якій зазначила, що з 2010 року проживала із ОСОБА_2 як чоловік та дружина, вела з ним спільне господарство та мала спільний бюджет, що підтверджується, зокрема, актом підтвердження спільного проживання від 08.06.2015 і постановою Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №363/2748/15-ц. Вказала, що у період з 28.01.2011 до 28.02.2013 відповідач сплатив банку

42 381,36 доларів США, після чого з його першої дружини стягнуто половину цієї суми -

21 190,68 доларів США. Вважала, що кредит погашався за спільні кошти учасників цієї справи, а тому частки майна, отримані відповідачем у рахунок погашення боргу першої дружини під час шлюбу з нею, є їхнім спільним майном. Щодо нового будинку, позивач послалася на висновки Верховного Суду про можливість поділу між подружжям об`єкта незавершеного будівництва за визначених законом умов. Стосовно підприємницької діяльності зазначила, що вела бухгалтерію відповідача, мала ключі, паролі та доступ до документів, і просила допитати осіб, які можуть підтвердити її участь у цій діяльності.

Під час судового розгляду справи по суті, а саме 07.09.2026, представником позивача надано належним чином засвідчену копію акту обстеження нерухомого майна, пошкодженого/зруйнованого внаслідок бойових дій, від 26.05.2022 №482, кращої якості, отриману на адвокатський запит від Димерської селищної ради.

Крім цього, у судовому засіданні 07.09.2026, з урахуванням заперечень сторони позивача, судом відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача від 15.04.2026 про визнання поважними причин пропуску строку подання доказів, долучення до матеріалів справи та дослідження технічного паспорта на житловий будинок

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер TI01:2395-6651-8334-3852, оскільки наведені причини пропуску встановленого процесуального строку визнано неповажними. Зазначений паспорт до досліджених судом доказів не належить.

Допитаний у судовому засіданні 07.09.2026 свідок ОСОБА_8 , показав суду, що він знайомий зі сторонами тривалий час, працював із позивачем у дистриб`юторській компанії та спілкувався з відповідачем поза роботою. Підтвердив участь позивача в організації і супроводженні проекту, закупівлі та постачанні обладнання. Повідомив також про надання позивачу коштів на закупівлю інструментів або обладнання, які згодом були повернуті. Свідок пояснив, що не займався внутрішнім бухгалтерським обліком діяльності відповідача і не може повідомити, як усередині цієї діяльності розподілялися кошти та функції. Конкретного складу і вартості товарних залишків він не назвав. Точних дат, сум і джерел платежів на погашення кредиту, з якими пов`язано набуття спірних часток нерухомості, свідок не повідомив. Його пояснення про відвідування будівництва стосуються будинку за іншою адресою, який не є предметом спору у справі, при цьому на території спірного майна він не був.

Заслухавши доводи та аргументи сторін та їх представників, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин у їх сукупності, судом встановлено таке.

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 установлено, що 09.11.2012 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис № 1399. Після реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище на « ОСОБА_9 » (том 1 а.с. 9).

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02.04.2024 у справі №363/1126/24 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 розірвано, останній відновлено дошлюбне прізвище « ОСОБА_11 » (том 1 а.с. 10-11). Згідно з відміткою на копії цього рішення воно набрало законної сили 03.05.2024.

Як зазначено у вказаному судовому рішенні, від шлюбу сторони мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з копією договору купівлі-продажу квартири від 30.08.2000, зареєстрованого за №3-2814, ОСОБА_2 придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 68,5 кв.м, житловою площею 41,6 кв.м, за ціною

17 900 грн. Дублікат зазначеного договору виданий у грудні 2018 року замість втраченого оригіналу (том 2 а.с. 83, 122).

Із договору купівлі-продажу від 09.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Левчук О.Б. та зареєстрованого за № 13809, убачається, що ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_12 житловий будинок із надвірними будівлями, розташований у АДРЕСА_1 . У договорі зазначено 1918 рік побудови житлового будинку, загальну площу 65,9 кв.м, житлову площу 30,5 кв.м та ціну продажу 40 492 грн. Договір містить відомості про згоду тодішньої дружини покупця -

ОСОБА_7 на придбання майна. Дублікат цього договору видано 15.11.2014 (том 2 а.с. 80-81, 124).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 588418, виданим на підставі рішення Демидівської сільської ради від 21.02.2008 № 33-2-21-5, за

ОСОБА_2 було оформлено земельну ділянку площею 0,2145 га, кадастровий номер 3221882401:05:231:0167, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (том 2 а.с. 87, 88, 130-131).

Як убачається з постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 363/2748/15-ц, відповідач раніше перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7 , який розірвано рішенням суду від 10.09.2012. У зазначеній справі також встановлювалися обставини фактичного припинення шлюбних відносин і спільного господарства першого подружжя з 2010 року (т. 2 а.с. 10-20).

Також, як убачається із вказаної постанови Верховного Суду та долучених відповідачем свідоцтв від 29.10.2018 і 16.07.2019 про передачу майна стягувачу, рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19.08.2015 у справі № 2-4746/11 у порядку поділу майна ОСОБА_2 та ОСОБА_7 за останньою визнано право власності, зокрема, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2145 га за тією самою адресою (т. 2 а.с. 10-20, 82, 85-86, 118-121).

Відповідно до свідоцтва від 29.10.2018, виданого приватним нотаріусом

Загвоздіною А.М. та зареєстрованого за № 1612, відповідачу як стягувачу передано у власність 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 67,9 кв.м, житловою площею 30,5 кв.м, і 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2145 га, кадастровий номер 3221882401:05:231:0167, які раніше належали ОСОБА_7 . Підставою для видачі свідоцтва став акт державного виконавця від 04.10.2018 про передачу нереалізованого на прилюдних торгах майна стягувачу в рахунок погашення боргу. У свідоцтві зазначено сукупну вартість переданих часток - 219 870 грн (т. 2 а.с. 85-86, 120-121).

Крім цього, зі свідоцтва від 16.07.2019, виданого приватним нотаріусом

Шевельовою В.М. та зареєстрованого за № 771, установлено, що ОСОБА_2 як стягувачу в рахунок погашення боргу передано 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , що належала ОСОБА_7 . Свідоцтво видано на підставі акта про передачу майна стягувачу, затвердженого 01.07.2019, після проведення торгів, які не відбулися (т. 2 а.с. 82, 118-119).

Зі змісту постанови Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 363/2748/15-ц убачається, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 21.06.2017, залишеним без змін судом касаційної інстанції, зі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 стягнуто

21 190,68 доларів США, що за визначеним у рішенні курсом становило 546 719,54 грн, як половину сплаченої ним заборгованості за кредитним договором від 08.11.2007. За обставинами, викладеними у постанові Верховного Суду, у тій справі було встановлено сплату ОСОБА_2 банку у період із 28.01.2011 до 28.02.2013 загалом 42 381,36 доларів США.

ОСОБА_1 , яка тоді мала прізвище ОСОБА_9 , брала участь у справі як третя особа (т. 2 а.с. 10-20).

Таким чином, установлений у попередній справі період погашення кредиту охоплює час як до, так і після реєстрації 09.11.2012 шлюбу сторін у цій справі. Водночас, наведені судові рішення не містять розподілу всієї сплаченої суми за конкретними платежами до і після 09.11.2012, а також висновку щодо правового режиму кожного із цих платежів у відносинах між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Із долученого до матеріалів справи акту підтвердження спільного проживання від 08.06.2015 убачається, що його підписанти - мешканці сусідніх будинків по

АДРЕСА_1 повідомили про спільне проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_10 з 2010 року в будинку АДРЕСА_1 про суми, дати та джерела конкретних платежів за кредитом цей акт не містить (т. 2 а.с. 9, 15).

Із наданих позивачем копій сторінок її трудової книжки вбачається наявність записів про трудову діяльність ОСОБА_1 , що свідчить про її працевлаштування у відповідні періоди, проте не містять відомостей про конкретні розміри одержаної заробітної плати, передачу коштів відповідачу для погашення кредитних зобов`язань або фінансування ним окремих закупівель товару (том 1 а.с. 12-20).

З інформаційних довідок Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності відповідача на старий житловий будинок по

АДРЕСА_1 зареєстровано за різними правовстановлюючими документами: договором купівлі-продажу від 09.11.2007 та свідоцтвом про передачу майна стягувачу від 29.10.2018. Актуальні реєстраційні характеристики цього будинку: загальна площа - 67,9 кв.м, житлова площа -

30,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 543678232218.

Стосовно земельної ділянки площею 0,2145 га, кадастровий номер 3221882401:05:231:0167, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 939492832000, у державному реєстрі відображено дві частки по 1/2 з різними підставами набуття: державний акт на право власності на земельну ділянку та свідоцтво від 29.10.2018 про передачу майна стягувачу.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.03.2025 № 416543451 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на

1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 68,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 939488980000, на підставі свідоцтва від 16.07.2019 № 771. У довідці від 06.10.2025 № 446496160, сформованій щодо нерухомого майна відповідача, зазначена квартира серед зареєстрованих за ним об`єктів уже не відображена (т. 2 а.с. 95-96).

З тієї самої інформаційної довідки від 06.03.2025 вбачається, що запис про іпотеку квартири АДРЕСА_3 погашено 28.05.2019. При цьому, у реєстрових відомостях зазначено лист-повідомлення банку від 24.10.2018

№114-39/11-10160.

Зі змісту долученої відповідачем розписки від 02.12.2020 встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_13 грошові кошти у сумі 24 000 доларів США як завдаток за квартиру АДРЕСА_3 . Загальну ціну квартири сторони домовленості визначили у сумі 55 000 доларів США, залишок 31 000 доларів США передбачили сплатити протягом шести років із можливістю дострокового погашення. Оформлення договору купівлі-продажу квартири пов`язувалося із повним розрахунком. На розписці також містяться записи про отримання 2 000 доларів США 22.08.2021 та

3 000 доларів США 01.02.2022 (т. 2 а.с. 89-91).

Розписка від 02.12.2020 підтверджує домовленість про майбутнє оформлення продажу квартири та одержання зазначених у ній коштів. При цьому, у матеріалах справи не встановлено наявності примірника остаточного нотаріально посвідченого договору її відчуження, з якого можна було б безпосередньо визначити точну дату переходу права власності, повну суму остаточного розрахунку або конкретні умови використання виручених коштів.

Відповідно до наданих звітів про незалежну оцінку нерухомого майна, складених ФОП ОСОБА_6 станом на 07.03.2025, ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 становить 2 470 932 грн, житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 - 809 504 грн, земельної ділянки площею 0,2145 га за цією адресою - 336 392 грн. При цьому оцінка будинку в сумі 809 504 грн стосується зареєстрованого старого житлового будинку, а не нової споруди, щодо якої заявлено окрему позовну вимогу (том 1 а.с. 146-194).

Щодо нового будівництва за адресою:

АДРЕСА_1 , до матеріалів справи долучено технічний паспорт на житловий будинок садибного типу інвентаризаційної справи № 1291 та витяг із Реєстру будівельної діяльності з реєстраційним номером TI01:1095-6262-1807-9321, які відображають проведення технічної інвентаризації станом на 27.01.2022. Замовником зазначено ОСОБА_2 (том 1

а.с. 26-31, 49-55).

Відповідно до зазначеного витягу будинок садибного типу по

АДРЕСА_1 описано як нове будівництво, датою початку і завершення якого визначено 2014 рік. Будинок має два поверхи, загальну площу 178 кв.м, житлову площу 46,8 кв.м та площу забудови 112 кв.м. На схемі забудови житловий будинок позначено літерою «А», окремо наведено господарську будівлю літери «Б», сарай літери «В», погріб літери «Г» та інші споруди. У графі щодо підстав проведення технічної інвентаризації зазначено її здійснення перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, визначених пунктом 9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Отже, у вказаній технічній документації 112 кв.м визначено саме як площу забудови, тоді як загальна площа приміщень будинку становить 178 кв.м. У позовній заяві позивачем

112 кв.м зазначено як загальну площу об`єкта незавершеного будівництва, що підлягає врахуванню судом під час зіставлення заявленої вимоги з технічними документами.

Актом обстеження нерухомого майна, пошкодженого/зруйнованого внаслідок бойових дій, від 26.05.2022 № 482, складеним тимчасово діючою комісією Димерської селищної територіальної громади, зафіксовано обстеження нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 32-35). Заявником зазначено ОСОБА_2 , який був присутній під час обстеження та підписав акт. Орієнтовною датою пошкодження зазначено 10.03.2022, причиною - бойові дії, спричинені військовою агресією Російської Федерації.

У зазначеному акті відображено пошкодження фундаменту, часткове руйнування стін, руйнування даху та підлоги, пошкодження вікон, дверей і гаражних воріт. Зазначено два поверхи обстежуваного об`єкта. Разом із тим графа щодо його загальної площі не заповнена, а у висновку комісії вказано про руйнування літньої кухні та гаража внаслідок прямого влучання.

Крім цього, матеріали справи містять акт технічного обстеження № 07335.009.АТ та технічний звіт № 07335.009.ЗВ від 23.06.2022, складені за результатами обстеження будівлі по АДРЕСА_1 за замовленням Димерської селищної ради (том 1 а.с. 36-48). Об`єкт у цих документах описано як двоповерховий котедж із площею забудови 112 кв.м та загальною площею 196 кв.м. За результатами обстеження зафіксовано руйнування несучих конструкцій, перекриттів, покрівлі, сходів, перегородок, підлоги, вікон, дверей та інженерних систем. Технічний стан визначено як аварійний, об`єкт - зруйнований і непридатний для використання за цільовим призначенням, рекомендовано його демонтаж.

Із рішення виконавчого комітету Димерської селищної ради від 27.01.2025 №34 установлено, що його пунктом 3 затверджено рішення комісії від 22.01.2025 № 3 про відмову ОСОБА_2 у наданні компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна за заявою

№ЗВ-28.06.2024-115055 (том 1 а.с. 56-57). Зазначений пункт рішення виконкому містить відомості про факт відмови, але не викладає конкретних мотивів, якими керувалася комісія.

Водночас, у матеріалах справи міститься розрахунок розміру компенсації за знищений об`єкт нерухомого майна у сумі 2 289 415,239 грн, у якому зазначено інший номер заяви - №ЗВ-28.06.2024-115044, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 543678232218 та загальну площу 67,9 кв.м (т. 1 а.с. 201). Ці показники відповідають реєстраційним характеристикам раніше зареєстрованого житлового будинку, а не технічним характеристикам нової будівлі, описаної у паспорті 2022 року.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань від 17.10.2022 ОСОБА_2 зареєстрований фізичною особою - підприємцем, серед видів діяльності якого зазначені, зокрема, роздрібна торгівля та ремонт обладнання (том 2 а.с. 7-9).

На підтвердження вимоги про компенсацію половини вартості придбаного, але нереалізованого товару позивачем долучено копії видаткових накладних ТОВ «Андреас Штіль», складених протягом 2023-2024 років на ім`я ФОП ОСОБА_2 (том 1 а.с. 58-128). Вони містять найменування товарів, артикули, кількість, вартість, знижки, ПДВ та загальну вартість відповідних поставок. Зокрема, в матеріалах є накладні № 36642 від 05.09.2023 на суму 102 779,64 грн, № 43320 від 19.10.2023 на суму 79 683,48 грн, № 8241 від 13.03.2024 на суму 22 237,50 грн та № 10930 від 01.04.2024 на суму 25 573,50 грн.

Окремі електронні примірники видаткових накладних, у тому числі № 222 і № 223 від 03.01.2024, № 8241 від 13.03.2024 та № 10930 від 01.04.2024, містять відомості про погодження відповідних документів і їх підписання сторонами. При цьому з досліджених накладних установлюється факт оформлення поставок товарів у відповідні дати, однак окремого зведеного обліку руху товару, який би визначав фактичний склад, кількість і вартість нереалізованих товарів саме станом на 02.04.2024, у поданих документах не наведено.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України та статей 4, 5 ЦПК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється способами, визначеними законом або договором, з урахуванням змісту порушеного права.

За положеннями статей 12, 13, 76-81 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи, кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім установлених законом випадків. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, як кожний окремо, так і в сукупності.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, у передбачених цією нормою випадках не доказуються повторно. При цьому правова оцінка факту, надана судом при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду відповідно до частини сьомої зазначеної статті. Тому встановлені попередніми судовими рішеннями відомості про виконання кредитних зобов`язань суд враховує в межах їх змісту, не поширюючи преюдиційність на обставини, яких ті суди не встановлювали.

За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте до шлюбу, а також майно, набуте під час шлюбу за кошти, які належали їм особисто. Відповідно до частини сьомої цієї статті, якщо у придбання майна вкладено, крім спільних коштів, також кошти одного з подружжя, його особиста частка визначається відповідно до розміру внеску.

Статтями 60, 61 СК України визначено правовий режим спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте ними за час шлюбу, якщо інше не встановлено законом. Аналогічне положення закріплене частиною третьою статті 368 ЦК України. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження спільним майном.

Таким чином, законом установлено презумпцію належності майна, набутого подружжям у період шлюбу, до їх спільної сумісної власності. Ця презумпція може бути спростована, а тягар доказування особистого характеру майна покладається на того з подружжя, хто заперечує поширення режиму спільності. Відповідний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 та від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19.

За статтями 68-71 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, кожен із колишнього подружжя має право на поділ такого майна, при цьому частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що перебуває у спільній сумісній власності, частки співвласників також вважаються рівними, якщо інше не встановлено законом або домовленістю.

Згідно зі статтею 190 ЦК України майном визнається не лише річ, а й майнові права. Право зворотної вимоги, яке виникає після виконання відповідного зобов`язання, має майновий характер. Передача стягувачу нереалізованого на торгах майна в рахунок погашення боргу за статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження» є способом виконання грошового зобов`язання. Тому набуття нерухомості на такій підставі потребує оцінки не лише дати її реєстрації, а й походження майнового права, в рахунок якого вона передана.

Щодо вимог про поділ житлового будинку загальною площею 67,9 кв.м та земельної ділянки площею 0,2145 га суд ураховує, що відповідач набув первісні частки цих об`єктів ще під час попереднього шлюбу. Проте після судового поділу майна з ОСОБА_7 останній належали по 1/2 частині будинку та земельної ділянки. Саме ці частки за окремою правовою підставою - свідоцтвом від 29.10.2018 № 1612, були передані відповідачу вже під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1 .

Посилання сторони відповідача на первісне придбання нерухомості до шлюбу з позивачем не визначає правового режиму додатково набутих ним часток у 2018 році. Вони не є тими половинами об`єктів, право на які виникло з договору купівлі-продажу 2007 року чи державного акту, а одержані замість майнової вимоги до першої дружини.

Як установлено постановою Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 363/2748/15-ц, право вимоги до ОСОБА_7 пов`язане із погашенням відповідачем кредиту у період із 28.01.2011 до 28.02.2013. При цьому, зазначений період охоплює час як до, так і після реєстрації шлюбу сторін у цій справі. Платежі за окремими датами та джерелами коштів у зазначених судових рішеннях не розмежовані, а належними доказами у цьому провадженні особистий характер усієї відповідної майнової вимоги - відповідачем не підтверджений.

Наявність у трудовій книжці записів про роботу позивача, не встановлює розміру доходу, використаного для виконання конкретних кредитних платежів у період із 28.01.2011 до 28.02.2013, і не доводить особистого фінансування позивачем всієї суми, щодо якої раніше виникло право вимоги до ОСОБА_7 . При цьому, обставина працевлаштування позивача - не спростовує встановленої статтею 60 СК України презумпції спільності майна, набутого під час зареєстрованого шлюбу.

Суд бере до уваги, що сам факт погашення під час шлюбу кредиту, отриманого до шлюбу, не змінює автоматично правового режиму нерухомості, раніше придбаної за кредитні кошти. Такий підхід викладений в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 712/8602/19. Проте, у цьому спорі позивач не просить визнати спільною особисту частку відповідача, придбану до шлюбу за кредитні кошти, а предметом її вимог є інші частки, додатково отримані у власність у 2018–2019 роках у рахунок погашення окремої майнової вимоги до попередньої дружини.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано встановленої статтею 60 СК України презумпції спільності саме половин житлового будинку та земельної ділянки, отриманих ним під час шлюбу з ОСОБА_1 . Належних доказів, за якими можна було б установити розмір виключно особистого майнового внеску відповідача та визначити відповідну частку за частиною сьомою статті 57 СК України, у дослідженому обсязі доказів не встановлено.

Отже, у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя за позивачем належить визнати право власності на 1/4 частину земельної ділянки площею 0,2145 га, кадастровий номер 3221882401:05:231:0167, та 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами загальною площею 67,9 кв.м, які розташовані по АДРЕСА_1 . Зазначені частки становлять половину тієї 1/2 частини кожного об`єкта, яку відповідач набув у 2018 році. Первісні частки відповідача, набуті до шлюбу, поділу між сторонами не підлягають.

Щодо позовних вимог стосовно квартири АДРЕСА_3 суд виходить із того, що первісне право відповідача на половину квартири виникло до укладення шлюбу з позивачем, тоді як іншу 1/2 частину квартири, що раніше належала ОСОБА_7 , відповідач набув у 2019 році на підставі свідоцтва про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Отже, у зв`язку з часом та підставою набуття цієї останньої частки до неї застосовується презумпція спільності майна подружжя, яку відповідач із наведених вище причин не спростував.

Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Відтак навіть після 03.05.2024 відповідач не був вправі розпоряджатися спірною спільною часткою квартири всупереч правам іншого співвласника. За статтею 369 ЦК України розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників.

Із поданих реєстраційних відомостей убачається, що станом на 06.03.2025 за відповідачем була зареєстрована 1/2 частина квартири, набута у 2019 році, тоді як у реєстраційній довідці від 06.10.2025 така частка серед його зареєстрованого нерухомого майна вже не відображена. Ці обставини суд оцінює разом із розпискою від 02.12.2020 про домовленість щодо продажу квартири та поясненнями сторін про її відчуження. Хоча безпосередньо остаточного нотаріального договору суду не надано, сукупність установлених обставин підтверджує вибуття спірної частки нерухомості з майна відповідача у зв`язку з реалізацією домовленості про відчуження квартири.

При цьому, інформаційна довідка від 06.10.2025 сформована щодо належності нерухомого майна відповідачу та не містить відомостей про особу набувача квартири, зміст нотаріального договору, дату державної реєстрації переходу права власності або повний розрахунок за неї.

Суд також ураховує, що за реєстраційними відомостями обтяження квартири іпотекою було припинене 28.05.2019. Тому отримання відповідачем коштів за розпискою починаючи з грудня 2020 року не може без додаткових підтверджень уважатися погашенням саме того кредитного зобов`язання, для забезпечення якого раніше була встановлена іпотека. Самі твердження про наявність інших боргів відповідача не доводять, що ці борги виникли в інтересах сім`ї та погашені за згодою позивача в рахунок її майнової частки.

У постанові Верховного Суду від 23.07.2024 у справі № 752/9168/20 звернуто увагу на можливість стягнення компенсації відповідної частини вартості спільного майна, відчуженого одним із подружжя без згоди іншого після виникнення спору про його поділ.

У цій справі право позивача на компенсацію пов`язане з установленими обставинами належності їй частки у спільному майні та вибуття майна без підтвердженого проведення розрахунку з нею.

За звітом незалежного оцінювача ФОП ОСОБА_6 ринкова вартість квартири становить 2 470 932 грн. Заявлена позивачем до компенсації 1/4 частина вартості квартири дорівнює 617 733 грн (2 470 932 грн : 4). Відповідач не надав іншого належного розрахунку, який би спростовував визначену звітом вартість. З урахуванням установленого суд вважає обґрунтованою вимогу про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 617 733 грн як компенсації вартості належної їй частки квартири.

Оскільки позивач заявила окремо вимогу про визнання 1/2 частини квартири спільним сумісним майном сторін, суд також вирішує цю вимогу в межах сформульованого нею предмета позову. Установлені обставини набуття відповідачем зазначеної частки у 2019 році та неспростована презумпція спільності підтверджують її належність сторонам на праві спільної сумісної власності. Визнання цього режиму у відповідній частині має значення для визначення права позивача на присуджену компенсацію. Тому зазначена вимога також підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання зруйнованого житлового будинку на АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та визнання права на половину компенсації суд виходить із того, що ці вимоги стосуються іншого об`єкта, ніж зареєстрований житловий будинок площею 67,9 кв.м. Існування двох груп документів за однією адресою не дає підстав ототожнювати старий зареєстрований будинок із новою двоповерховою будівлею, площа забудови якої за технічною документацією становить 112 кв.м.

При цьому, факт значного руйнування будівлі, зафіксований актом від 26.05.2022 №482 та документами технічного обстеження від 23.06.2022 відображають насамперед технічні характеристики і стан споруди та не підтверджують правомірність її створення, оформлення права на виконання будівельних робіт і виникнення у сторін того речового права, яке позивач просить визнати у заявленому способі захисту.

Відповідно до статей 331, 376 ЦК України правовий режим новоствореного об`єкта та питання самочинного будівництва встановлюються з урахуванням конкретних передбачених законом обставин. Сама відсутність введення в експлуатацію не означає автоматично самочинності будівництва. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.04.2026 у справі № 607/10858/22 зазначила, що щодо не самочинного незавершеного будівництва за відповідних умов можливе визнання за кожним із подружжя права на частку в ньому. Водночас, для застосування такого способу захисту має значення встановлення правомірності будівництва й наявності об`єкта цивільних прав, щодо якого може бути визнана відповідна частка.

У цій справі технічний паспорт містить відомості про інвентаризацію перед прийняттям в експлуатацію за спеціальною процедурою, але не замінює документа, що підтверджує право на виконання будівельних робіт або прийняття об`єкта в експлуатацію. Крім того, будівлю зруйновано у 2022 році, тобто до звернення з даним позовом, а суду не надано належних підстав визначити її як існуючий на час розгляду об`єкт незавершеного будівництва, на який можливе набуття та державна реєстрація права в заявленому порядку. Розбіжність між площею забудови 112 кв.м і загальною площею 178 кв.м у паспорті та 196 кв.м у матеріалах обстеження суд оцінює як додаткову необхідність точної ідентифікації об`єкта, а не як самостійну підставу для висновку про самочинність.

Враховуючи відсутність достатніх доказів для встановлення правового режиму саме того зруйнованого об`єкта, частку у праві на який позивачка просить визнати, суд не знаходить підстав для задоволення відповідної вимоги.

Вимога про визнання права позивача на отримання 1/2 компенсації за знищений об`єкт є похідною від необхідності встановити правовий режим конкретного зруйнованого майна та статус особи, яка має право на компенсацію згідно із Законом України від 23.02.2023

№2923-IX і Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2023 №600. Закон передбачає умови отримання компенсації не лише власниками окремих об`єктів, але й за визначених ним умов замовниками правомірного будівництва.

У матеріалах справи відсутнє підтвердження набуття позивачем передбаченого спеціальним законом правового статусу щодо заявленого нового об`єкта. Крім того, рішенням комісії від 22.01.2025 №3, затвердженим рішенням виконкому від 27.01.2025 №34, відповідачу було відмовлено у наданні компенсації за заявою №115055, а наявний розрахунок суми

2 289 415,239 грн стосується іншої заяви №115044 та об`єкта з реєстраційними характеристиками старого будинку площею 67,9 кв.м. Отже, вказаний розрахунок не підтверджує визначення компенсації за нову споруду, половину права на яку просить визнати позивач.

Щодо вимоги про стягнення 513 934 грн як половини вартості придбаного, але нереалізованого товару суд бере до уваги, що позивач заявила до поділу саме майно - товарні запаси, а не чистий прибуток від підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 . Статус відповідача як фізичної особи-підприємця не виключає застосування до набутого під час шлюбу майна презумпції спільної сумісної власності подружжя.

Судом установлено, що надані видаткові накладні містять конкретні відомості про товари та оформлені на ім`я відповідача як підприємця у період 2023–2024 років. Відомості щодо погодження окремих електронних накладних і показання свідка ОСОБА_8 про участь позивача у закупівлях та постачанні обладнання суд ураховує при оцінці доводів сторін. Тому посилання на повну відсутність її участі в господарській діяльності не може бути прийняте як встановлений факт.

Копія трудової книжки позивача підтверджує її трудову діяльність, однак не дає підстав заперечувати можливість її участі в окремих закупівлях чи організації постачання обладнання в господарській діяльності відповідача. Водночас ні записи у трудовій книжці, ні показання свідка ОСОБА_8 не містять відомостей про конкретний склад, кількість та вартість товару, який залишався нереалізованим станом на 02.04.2024. Тому вони не усувають необхідності перевірки саме заявленого до поділу товарного залишку.

Предмет заявленої грошової вимоги - половина вартості конкретних товарів, які, за твердженням позивача, станом на 02.04.2024 залишалися нереалізованими у відповідача на загальну суму 1 027 868 грн. Саме тому, для задоволення вимоги необхідно встановити фактичну наявність, склад, кількість і вартість відповідного товарного залишку, а не лише здійснення закупівель у різні дати.

Подані видаткові накладні підтверджують оформлення поставок, однак не містять обліку наступного руху цих товарів - їх реалізації, повернення, використання чи списання, який дозволив би визначити залишок на заявлену дату. Показання свідка також не містять таких конкретних відомостей, а окремого перевіреного розрахунку складу і вартості залишку в сумі 1 027 868 грн матеріали справи не містять. Поданих доказів у сукупності недостатньо для встановлення заявленої суми.

Отже, суд відмовляє у задоволенні цієї вимоги через недоведеність фактичної наявності конкретного товарного залишку та його вартості.

Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема на професійну правничу допомогу. У разі часткового задоволення позову судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат на правничу допомогу визначається за поданими договором, додатковими угодами та іншими доказами обсягу й вартості послуг з урахуванням вимог співмірності.

Відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 31.10.2024 та додаткової угоди №2 від 24.02.2025 позивачем та адвокатом Купрієнком В.С. погоджено вартість правничої допомоги в сумі 28 000 грн, із яких 2 000 грн - консультація, 10 000 грн - підготовка позовної заяви та 16 000 грн - участь у чотирьох судових засіданнях. На підтвердження витрат позивачем надано платіжну інструкцію від 24.02.2025 на суму

28 000 грн та окремо платіжну інструкцію про сплату судового збору в розмірі 15 140 грн.

За заявленою позивачем ціною позову 2 562 848,60 грн задоволено вимоги майнового характеру на суму 904 207 грн, зокрема щодо 1/4 вартості житлового будинку - 202 376 грн,

1/4 вартості земельної ділянки - 84 098 грн та компенсації 1/4 вартості квартири - 617 733 грн. Частка задоволених майнових вимог становить приблизно 35,2813 % від ціни позову. Визнання 1/2 частини квартири спільним майном є правовою передумовою вирішення пов`язаної з нею компенсаційної вимоги та не призводить до подвійного врахування вартості одного і того самого об`єкта.

Пропорційно до задоволених вимог із відповідача на користь позивачки підлягають стягненню 5 341,59 грн судового збору (15 140 грн ? 904 207 грн : 2 562 848,60 грн) та

9 878,77 грн витрат на професійну правничу допомогу (28 000 грн ? 904 207 грн :

2 562 848,60 грн), усього 15 220,36 грн. Заявлені представником відповідача у відзиві майбутні витрати на професійну правничу допомогу без визначення їх конкретного підтвердженого розміру в матеріалах, досліджених судом, не є підставою для стягнення будь-якої суми на його користь у цьому рішенні.

Оцінивши надані докази за правилами статті 89 ЦПК України у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину земельної ділянки та 1/4 частину старого житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, визнання 1/2 частини квартири спільним сумісним майном сторін і стягнення 617 733 грн компенсації її 1/4 вартості, з відмовою у решті позовних вимог.

Керуючись статтями 12, 13, 76–83, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263–265, 268, 273, 354 ЦПК України, статтями 57, 60, 61, 63, 68–71, 114 СК України, статтями 15, 16, 190, 331, 368, 369, 372, 376 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя – задовольнити частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частки земельної ділянки площею 0,2145 га, кадастровий номер 3221882401:05:231:0167, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 939492832000.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 67,9 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 543678232218.

Визнати 1/2 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_3 , загальна площа квартири - 68,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 939488980000 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_14 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

617 733 (шістсот сімнадцять тисяч сімсот тридцять три) гривні 00 копійок як компенсацію вартості належної їй частки у зазначеному спільному майні, що становить 1/4 вартості квартири.

У задоволенні решти позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

5 341,59 грн судового збору та 9878,77 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього стягнути – 15 220 (п`ятнадцять тисяч двісті двадцять) гривень 36 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 08.10.2026.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О.П. Лукач