Вирок від 07 жовтня 2026 р. у справі №147/1441/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1441/26

Провадження № 1-кп/147/605/26

ВИРОК

іменем України

08 жовтня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого суддіОСОБА_1

із участю секретаря за участю:ОСОБА_2

прокурораОСОБА_3

обвинуваченого захисникаОСОБА_4 ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у селищі Тростянець кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.12.2025 за №12025020060000315 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Турбів, Липовецького району, Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, освіта загальна середня, неодруженого, раніше судимого 19.08.2024 вироком Липовецького районного суду Вінницької області за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки, вчинив кримінальне правопорушення під час іспитового строку,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що він 27.09.2025, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 10:00 год., діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від виконання обов`язків військової служби, в тому числі від виконання поставлених завдань, в межах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану та з метою тимчасового ухилення від подальшого проходження військової служби, самовільно залишив місце служби - місце розташування розвідувального взводу 1 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 , де проходив військову службу, після чого проводив час на власний розсуд тривалістю понад три доби за невідомим місцем знаходження, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

Окрім цього, 08.01.2026, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 14:00 год., солдат ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від виконання обов`язків військової служби, в тому числі від виконання поставлених завдань, в межах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, без поважних причин, в умовах воєнного стану та з метою тимчасового ухилення від подальшого проходження військової служби не з`явився вчасно на службу, а саме під час проходження консультацій та обстеження в рамках ВЛК у лікувальному закладі ВМКЦ ЦР м. Вінниця не повернувся до автомобіля, яким мав бути доставлений до базового табору військової частини НОМЕР_2 розташованої в АДРЕСА_2 , де проходив військову службу, після чого проводив час на власний розсуд тривалістю понад три доби за місцем свого проживання, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, до моменту встановлення його місце знаходження працівниками поліції за місцем проживання, що по АДРЕСА_3 , 25.05.2026.

Таким чином ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України – самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Під час судового розгляду 05.10.2026 на підставі ст. ст. 468, 469, 470, 472 КПК України, між прокурором Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у присутності захисника ОСОБА_5 було укладено угоду про визнання винуватості, відповідно до умов якої ОСОБА_4 беззастережно визнає свою винуватість у самовільному залишенні військової частини, вчиненому військовослужбовцем в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України.

Сторони угоди погодилися, що при укладанні угоди враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який за місцем проходження служби характеризується переважно позитивно, а також його щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину.

Окрім цього, під час укладення угоди було враховано, що обвинувачений раніше судимий 19.08.2024 вироком Липовецького районного суду Вінницької області за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 с. 357 КК України по 5 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки, вчинив кримінальне правопорушення під час іспитового строку.

Враховуючи наведене, сторони узгодили, що за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Водночас, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 78, ч. ч. 1, 4 ст. 71 КК України, ОСОБА_4 до покарання призначеного за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України слід частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 19.08.2024 та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 5 років та один місяць.

Прокурор в судовому засіданні просив угоду про визнання винуватості затвердити та призначити обвинуваченому узгоджене в угоді покарання, зазначивши, що при її укладенні були дотриманні вимоги Кримінального кодексу України та Кримінально процесуального кодексу України, вона відповідає інтересам суспільства, порушення прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб відсутні.

ОСОБА_4 визнав свою вину у вчинені кримінального правопорушення, не заперечував проти обставин, встановлених під час проведення досудового розслідування. Зазначив, що під час укладення угоди на нього жодного тиску не вчинялось, укладення угоди є добровільним, наслідки затвердження угоди та наслідки умисного невиконання затвердженої угоди йому зрозумілі. Просив суд угоду про визнання винуватості затвердити, призначивши йому визначене в угоді покарання, у виді позбавлення волі.

Захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердила добровільність укладення угоди обвинуваченим, обставини викладені обвинуваченим, відмітила дотримання вимог КПК України при укладенні угоди про визнання винуватості, просила її затвердити.

Заслухавши сторін угоди, які просять її затвердити, перевіривши угоду на відповідність вимогам КПК України та КК України, судом установлено наступне.

Відповідно до положень ч. 3 ст.474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідкладно зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

Відповідно до ст. ст. 468, 469 КПК України, угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією).

Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може бути ініційовано в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, які на підставі ст. 12 КК України, є тяжкими злочинами.

Дані про невідповідність угоди інтересам суспільства, порушення прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб відсутні. ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість в інкримінованому йому злочині. Немає підстав вважати, що укладення цієї угоди не було добровільним.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені угодою про визнання винуватості.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє права, передбачені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Також судом перевірено угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам КПК України (в тому числі, щодо змісту та порядку укладення угоди) та КК України (в тому числі щодо узгодженої міри покарання), підстав для відмови в її затвердженні не встановлено.

Вирішуючи питання про відповідність узгодженої сторонами міри покарання вимогам кримінального закону, судом враховано, що визначення виду та строку покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, відповідає санкції зазначеної статті. Також, що визначене в порядку ст. 71 КК України остаточне покарання у виді п`яти років одного місяця позбавленні волі, відповідає санкції ч. 5 ст. 407 КК України та положенням Загальної частини цього Кодексу.

Відтак, при призначенні покарання обвинуваченому суд враховує особу винного, який є людиною молодого віку, неодружений, за місцем служби характеризується посередньо, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше судимий 19.08.2024 вироком Липовецького районного суду Вінницької області за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 с. 357 КК України по 5 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки, вчинив кримінальне правопорушення під час іспитового строку, правопорушенням матеріальна шкода не заподіяна.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує особу винного, який, вчинив кримінальні правопорушення, які згідно із ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, є людиною молодого віку, неодружений, відтак зможе понести міру покарання у виді позбавлення волі.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст.66 КК України є його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого згідно з ст. 67 КК України є вчинення кримінального правопорушення вчинення злочину повторно.

Отже, враховуючи відсутність установлених у ч. 7 ст. 474 КПК України підстав для відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості, відповідність останньої іншим вимогам КПК України та КК України, суд дійшов до висновку про затвердження вищевказаної угоди.

З огляду на вищевикладене, заслухавши думку учасників про можливість затвердження угоди, суд дійшов до висновку, що угоду про визнання винуватості, укладену 05.10.2026 між прокурором Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у присутності захисника ОСОБА_5 , необхідно затвердити і призначити узгоджену сторонами міру покарання.

Під час досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Липовецького районного суду Вінницької області від 26.05.2025 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який пізніше було продовжено ухвалою Тростянецького районного суд Вінницької області останній раз від 23.09.2026.

За змістом ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Отже, суд вважає необхідним відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 у строк відбування покарання термін його попереднього ув`язнення з 25.05.2026 до дня набрання вироком законної сили включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, цивільний позов не заявлявся, потерпілі відсутні.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ст. ст. 371, 374, 473, 474, 475 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості укладену 05 жовтня 2026 року у кримінальному провадженні внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.12.2025 за №12025020060000315 між прокурором Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у присутності захисника ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Липовецького районного суду Вінницької області від 19.08.2024 та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років та 1 (один) місяць.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період часу з 25 травня 2026 року до набрання вироком суду законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін до вступу вироку в законну силу.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений обвинуваченим, прокурором виключно з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Суддя ОСОБА_1