Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №126/2684/25 — Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/2684/25

Провадження № 2/126/533/2026

"01" жовтня 2026 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Губко В. І.

секретар Шевчук С. П.,

за участі позивачки ОСОБА_1

представника позивачки, адвоката Земщук О.С.

відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики у сумі 27 000,00 (двадцять сім тисяч) доларів США та судові витрати у справі.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 20 липня 2024 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів у сумі 27 000,00 доларів США. Термін повернення вказаних грошових коштів сторонами визначений до 24.12.2024 року. У зазначений сторонами строк відповідачка борг не повернула.

24.12.2024 року ОСОБА_2 у зв`язку з неповерненням боргу, написала розписку, в якій визнала, що 20.07.2024 року позичила грошові кошти у ОСОБА_1 у сумі 27 000,00 доларів США, які зобов`язувалась повернути до 24.12.2024 року.

22 квітня 2025 року відповідачка звернулась до позивачки з проханням відтермінувати строк повернення грошових коштів до 20 вересня 2025 року.

На прохання позивачки про добровільну сплату заборгованості ніяким чином непрореагувала (в усній формі відмовилась сплатити заборгованість).

07.11.2025 року позивачка ОСОБА_1 направила на адресу відповідачки ОСОБА_2 вимогу, у якій зазначила, що строки зобов`язання щодо повернення позики сплинули та вимагала повернення боргу у повному розмірі. Однак, така вимога залишена без увагу та виконання.

У зв`язку з зазначеним, позивачка змушена звернутися до суду для поновлення свого порушеного права.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Земщук О.С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі та стягнути судові витрати.

Відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги визнала частково, підтвердила, що позичила у ОСОБА_1 27 000 доларів США, про що написала розписку. Стверджує, що 5 000 доларів повернула, а тому визнає позовні вимоги лише в сумі 22 000 доларів США.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 3 ст.12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України - суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та не заперечується відповідачкою, що 20 липня 2024 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових кошти в сумі 27 000,00 доларів США. Термін повернення вказаних грошових коштів сторонами визначений до 24.12.2024 року. У зазначений сторонами строк відповідачка борг не повернула.

24.12.2024 року ОСОБА_2 у зв`язку з неповерненням боргу, написала розписку, в якій визнала, що 20.07.2024 року позичила грошові кошти у ОСОБА_1 у сумі 27 000,00 доларів США, які зобов`язувалась повернути до 24.12.2024 року.

22 квітня 2025 року відповідачка звернулась до позивачки з проханням відтермінувати строк повернення грошових коштів до 20 вересня 2025 року.

У зв`язку з невиконанням відповідачкою своїх зобов`язаннь щодо повернення отриманих коштів 31.10.2025 позивачка ОСОБА_1 направила на адресу відповідачки ОСОБА_2 вимогу про повернення боргу у повному розмірі. Однак вказана вимога відповідачкою не виконана.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року № 6-996 цс 17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712 цс 19), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48 цс 21).

У судовому засіданні оглянуто наданий позивачкою оригінал боргової розписки. З її змісту вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 отримала у борг від позивачки 27 000 доларів США та зобов`язалася повернути зазначену суму до 24 грудня 2024. Також в розписці наявне прохання про відтермінування строку сплати боргу до 20 вересня 2025 року. Відміток про виконання цього зобов`язання розписка не містить.

Отже, позивачка свої зобов`язання за договором виконала, передавши відповідачці грошові кошти, що підтверджується борговою розпискою, натомість відповідачка у визначений сторонами строк їх не повернула.

Твердження відповідачки ОСОБА_2 , що вона повернула частину боргу в розмірі 5000 доларів США суд оцінює критично, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано.

Відповідно до статті 525 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України - боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України - передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

За змістом наведених норм закону наявність розписки у кредитора свідчить про існування боргу, а не про його припинення, оскільки повернення боргового документа боржнику є належним способом фіксації виконання грошового зобов`язання. У цій справі оригінал боргової розписки знаходиться саме у позивача, що узгоджується з твердженнями про неповернення відповідачем суми позики. Будь-яких відміток про часткове повернення боргу розписка не містить.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, суд, вважає, що оскільки відповідачка не виконала договору позики, оформленого розпискою, у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернула, тому боржник зобов`язана сплатити позивачу суму боргу.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення боргу в іноземній валюті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», Законом України від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції».

За ст. 524 ЦК України - зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідачки на користь позивачки грошових коштів у сумі 27 000 доларів США, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у сумі 9 092,48 грн.

Керуючись ст.2, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 258, 263-265, 268, 274, 279 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики у сумі 27 000,00 (двадцять сім тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 9092,48 грн. (дев`ять тисяч дев`яносто дві гривень) 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя В. І. Губко