Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №761/21189/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/21189/25

Провадження № 2/761/2453/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Бульби К.В.,

за участю:

позивачки: ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Науково-дослідного інституту соціальної політики Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України, третя особа: Фонд державного майна України, про стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в :

У травні 2025р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із вказаним позовом (а.с. 36-39) до відповідача Науково-дослідного інституту соціальної політики Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України, в якому просила суд:

- стягнути з відповідача Науково-дослідного інституту соціальної політики Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України на користь позивачки ОСОБА_1 заробітну плату з 01 січня 2024р. за дванадцять місяців у розмірі 176283,12 грн., із розрахунку середньої зарплати за два останні місяці 2022р. - 14690,26 грн. без врахування відповідних податків й інших обов`язкових платежів.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона працює на посаді старшого наукового співробітника у відповідача Науково-дослідному інституті соціальної політики Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України (далі по тексту - відповідач або Інститут) за безстроковим трудовим договором.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України (далі по тексту - КМУ) від 14 жовтня 2022р. за № 910-р Інститут було передано до сфери управління Фонду державного майна України.

З 01 січня 2024р. позивачка не отримує заробітну плату. За результатами проведення заходу державного нагляду (контролю) Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці у відповідача 19 лютого 2025р. позивачці стало відомо, що наказом відповідача від 18 жовтня 2024р. № 41 «Про скасування пункту 1 наказу директора Інституту № 01 від 02 січня 2023 року «Про роботу Інституту на період припинення виконання робіт» в частині старшого наукового співробітника ОСОБА_1 », відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2024р. по справі № 761/3376/2024 скасовано пункт 1 наказу від 18 жовтня 2024р. № 41 в частині надання позивачці відпустки без збереження заробітної плати до затвердження кошторису Інституту та плану НДР на 2023 рік та відповідно до рішення суду проведено нарахування заробітної плати за період з 01 січня по 31 грудня 2023р. у розмірі 176283,12 грн., а також, що відповідно до наданих табелів обліку використання робочого часу за період з 01 січня 2024р. по 31 грудня 2024р. позивачка знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати, при цьому вона не надавала згоди на відпустку без збереження зарплати. На думку позивачки, такі дії керівництва Інституту є протиправними.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом для захисту своїх порушених прав.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2025р. позов залишено без руху та надано стороні позивача строк для усунення недоліків.

10 червня 2025р. на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків та виправлена редакція позову.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 01 липня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

19 серпня 2025р. на адресу суду надійшов відзив на позов (а.с. 66, 67), в якому відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що Інститут засновано на державній власності, є неприбутковою установою, яка фінансувалася за рахунок коштів Державного бюджету за Державною програмою «2501040» (Наукова та науково-технічна діяльність у сфері соціальної політики). За 2023р.-2025р. фінансування Інституту державою не здійснюється.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 2022р. за № 910-р, Інститут передано із сфери управління Міністерства соціальної політики до сфери управління Фонду державного майна України, без відповідного фінансування.

На теперішній час майже всі співробітники Інституту звільнилися з роботи, в тому числі співробітники бухгалтерії і відділу кадрів. На сьогодні в Інституті рахуються шість співробітників, які перебувають у відпустці за власний рахунок з 01 січня 2023р.; заробітна плата не нараховується і табелювання (облік) працівників не здійснюється.

3 01 січня 2023р. Інститут не проводить виробничої діяльності. Рішенням Господарського суду м. Києва від 07 липня 2025р. по справі № 910/1730/25 за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва - виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято рішення щодо виселення Інституту з нежитлових приміщень загальною площею 607,3 кв.м за адресою: м. Киів, вул. Івана Франка, 15 літ. Б. Уповноваженим органом управління (Фонду державного майна України), який був присутнім на засіданнях Господарського суду наразі на прийнято рішення стосовно місця переміщення Інституту та рішення щодо державного майна, а тому сторона відповідача вважає, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідь на відзив стороною позивача до суд не подавалась.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2026р. судом залучено до участі у справі, в якості третьої особи Фонд державного майна України.

09 липня 2026р. на адресу суду надійшли письмові пояснення на позов третьої особи (а.с. 104-109).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21 липня 2026р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивачка заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, просила суд позов задовольнити.

Відповідач, третя особа про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, надіслали на адресу суду клопотання про розгляд справи у відсутність своїх представників.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторони відповідача та третьої особи.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що позивачка працює в Інституті, на посаді старшого наукового співробітника за безстроковим трудовим договором.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, позивачка наголошувала, що відповідачем неправомірно не здійснюється їй виплати заробітної плати за період часу з 01 січня по 31 грудня 2024р.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. ( ч. 2 ст. 15 ЦК України )

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині 1 ст. 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої Генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961р., термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Крім того, зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Аналогічний правовий висновок викладений у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013.

У постанові Верховного Суду від 21 травня 2022р. у справі № 757/56161/19-ц зазначено, що відповідно до частини 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

У згаданій постанові Верховний Суд дійшов до висновку, що виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019р. у справі № 243/2071/18, і підстав для відступу від такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022р. у справі № 905/857/19 не знайшла.

Системний аналіз статей 21 94 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей 77 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018р. у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18).

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77 81 ЦПК України).

Разом з тим, протягом всього часу розгляду справи в суді, в порушення положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, стороною позивача не було надано до суду належні і допустимі докази, що в період часу з 01 січня по 31 грудня 2024р. позивачка, як співробітник відповідача виконувала роботу, при цьому під час розгляду справи в суді сторона позивача не заперечувала того факту, як зазначала, сторона відповідача у відзиві на позов, що відповідач фактично з 01 січня 2023р. не проводить виробничої діяльності. Рішенням Господарського суду м. Києва від 07 липня 2025р. по справі № 910/1730/25 за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва - виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) прийнято рішення щодо виселення Інституту з нежитлових приміщень загальною площею 607,3 кв.м за адресою: м. Киів, вул. Івана Франка, 15 літ. Б. Облік та нарахування заробітної плати не здійснюється, як і облік виходу співробітників на роботу, оскільки співробітники, які працювали в бухгалтерії та відділі кадрів звільнені з роботи.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006р.).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-83, 89, 141, 258, 259, 263 -265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 43 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 94, 233, 235 КЗпП України; ст.ст. 1, 21, 27 Закону України «Про оплату праці», суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до Науково-дослідного інституту соціальної політики Міністерства соціальної політики України і Національної академії наук України (код ЄДРПОУ: 02973184, місцезнаходження: м. Київ, вул. Івана Франка, буд. 15-Б), третя особа: Фонд державного майна України (код ЄДРПОУ: 00032945, місцезнаходження: м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9), про стягнення заробітної плати - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: