Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №761/28122/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 761/28122/25

пр. № 2/759/4801/26

08 жовтня 2026 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого-судді Журибеда О.М.

за участі секретаря судових засідань Сеньковець К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 22.06.2016 року ОСОБА_2 підтвердив свої зобов`язання перед ОСОБА_1 за правовідносинами позики шляхом підписання розписки від 22.06.2016 року власноруч про отримання від позивача грошових коштів на суму 1150000,00 доларів США. Відповідно до розписки позивач передав відповідачу суму позики у розмірі 1150000,00 доларів США. Розпискою передбачено, що відповідач зобов`язується повернути суми позики з усіх своїх доходів. Крім того, у розписці відповідачем зазначено, що всі кошти крім 100000,00 доларів США віддав ОСОБА_3 станом на момент звернення до суду, відповідач не здійснював дій для виконання умов розписки, а саме не повернув основної суми боргу. У зв`язку з чим просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за розпискою від 22.06.2016 року у розмірі 1150000,00 США, що в гривневому еквіваленті на 02.07.2025 року за курсом НБУ дорівнює 48091965,00 грн.

Ухвалою суду від 03.09.2025 року цивільну справу передано за підсудністю до Святошинського районного суду м. Києва.

Ухвалою від 19.12.2025 року у справі відкрито провадження за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 15.04.2026 року у справі закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 вимоги позову підтримали, просили задовольнити з підстав зазначених у позові.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, вказавши, що ОСОБА_2 змусили написати розписку під тиском, і що вона була написана ним після того, як декількома траншами були передані грошові кошти. Зазначив, що гроші були передані ним ОСОБА_3 , так як сторони разом з ОСОБА_3 хотіли займатись підприємницькою діяльністю з приводу видобування бурштину. Також просили застосувати строк позовної давності.

Представником позивача ОСОБА_4 двічі подано до матеріалів справи пропозицію про укладення мирової угоди, однак станом на 30.09.2026 року, суд констатує, що сторонами не подано до суду спільної письмової заяви та примірника мирової угоди, підписаного обома сторонами, у суду відсутній текст мирової угоди, укладеної між позивачем та відповідачем.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов до такого висновку.

Судом встановлено, що 22.06.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено усний договір позики, зігдно якого ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 , гроші кошти у розмірі 1150000,00 доларів США та зобов`язався їх повернути з усіх своїх доходів.

На підтвердження отримання коштів ОСОБА_2 власноручно написав розписку про отримання ним від ОСОБА_1 грошових коштів у вищезаначеному розмірі. Також в розписці зазначено, що з цих коштів ОСОБА_6 було витрачено 100000,00 доларів США, а залишок коштів останній передав ОСОБА_7 , який їх не повернув.

Як вбачається з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №42016101100000293 від 09.09.2016 року ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, відповідно до змісту якого зазначено, що у вересні -листопаді 2015 року невстановлена слідством особа шахрайським шляхом заволоділа коштами ОСОБА_1 у сумі 1150000 доларів США. У в вчиненні даного злочину потерпілий підозрює ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослдіного експертно-криміналістичного центру №17-3/359 від 04.05.2020 року наданого позивачем, вбачається, шо рукописний текст та підписи в розписці від імені ОСОБА_2 про тримання грошових коштів, датованій 22.06.2015 року, виконаний ОСОБА_2

09.06.2025 року позивачем було направлено претензію №01/П до відповідача, про повернення суми позики у розмірі 1150000,00 грн. не пізніше 17.06.2025 року, яка залишилась без реагування.

Також в ході розгляду справи судом встановлено, що зазначені кошти в розпизці передавались відповідачу декількома траншами в період часу з серпня 2015 року по жовтень 2016 року, та розписка була написана вже після передачі коштів, що не заперечується сторонами.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Так, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначено, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

У постанові ВС від 06.10.2021 року у справі № 644/6982/16-ц суд зазначив, що дослідження оригіналу розписки, як боргового документу та єдиного доказу на підставі якого ґрунтуються доводи позовних вимог, має істотне та важливе значення для вирішення цього спору. Зокрема, перш за все необхідно встановити наявність/відсутність у позивача оригіналу боргової розписки, а якщо такий у нього наявний, то дослідити оригінальний примірник цього документа в цілому на предмет ідентифікації автора розписки, наявності виправлень на цьому документі чи наявності будь-яких написів (записів) на оригінальному примірнику, які можуть вказувати на обставини повного чи часткового виконання грошових зобов?язань між сторонами.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У даній справі судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 власноруч написав розписку 22.06.2016 року, відповідно до умов якої отримав у борг від позивача ОСОБА_1 позику загальною сумою 1150000,00 доларів США, вказану суму грошових коштів отримав декількома траншами у період з серпня 2015 року по жовтень 2015 року. Факт написання вказаної розписки ОСОБА_2 не заперечує.

Щодо тверджень відповідача про те, що вищевказана розписка від 22.06.2016 була написана ним під фізичним примусом (тиском), суд зазначає, що у ході судового розгляду відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні статей 77-80 ЦПК України на підтвердження факту застосування до нього насильства, погроз чи іншого протиправного тиску під час складання та підписання спірної розписки. Матеріали справи не містять відомостей про звернення відповідача до правоохоронних органів із заявами про вчинення кримінального правопорушення за фактом вимагання коштів або примушування до виконання цивільно-правових зобов`язань, як і не містять відповідних рішень у кримінальних провадженнях.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наявна у позивача розписка підтверджує факт передачі позивачем грошових коштів у розмірі 1150000,00 доларів США.

Також не знайшли свого підтвердження аргументи відповідача про передачу йому коштів не в межах позики, а спільної підприємницької діяльності з треьою особою, оскільки суду не було надано доказів ведення такої, з огляду на що, відсутні будь-які правові підстави вважати характер відносин іншим, ніж договори позики.

Доводи ОСОБА_2 про передачу більшої частини вкзаних грошових коштів, суд також оцінює критично, оскільки сторонами договору позики є саме позивач (Позикодавець) та відповідач (Позичальник). Визначення у розписці механізму їх подальшого використання (спрямування на користь третьої особи) не змінює правового статусу відповідача як безпосереднього позичальника та суб`єкта боргового зобов`язання, та не звільняє його від такого зобов`язання.

Щодо заяви сторони відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Статтею 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було встановлено судом, 09.06.2025 року позивач надіслав відповідачу лист-вимогу про повернення боргу за розпискою та надав відповідачу строк до 17.06.2025 року для повернення боргу. Проте, після спливу терміну повернення позики, ОСОБА_2 кошти не повернув.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Отже, так як у розписці не визначено строк повернення позики, перебіг позовної давності у даному випадку пов`язується з пред`явленням позикодавцем вимоги про повернення коштів. При цьому відповідно до положень статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику протягом тридцяти днів від дня пред`явлення такої вимоги. Таким чином, у даному випадку перебіг позовної давності починається з моменту настання строку виконання зобов`язання, тобто після спливу встановленого позивачем строку від дня пред`явлення вимоги про повернення боргу, а отже перебіг позовної давності слід обчислювати саме з дати невиконання відповідачем цієї вимоги.

Враховуючи вказане, відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності у даній справі.

Таким чином суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не було виконано належним чином умови договорів позики щодо повернення в повному обсязі суми позики, у зв`язку з чим порушуються законні права ОСОБА_1 , а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню суми заборгованості у розмірі 1150000,00 доларів США, що в гривневому екваваленті на 02.07.2025 року за курсом НБУ становить 48091965,00 грн. та понесені судові витрати.

При цьому, відповідно до п. 30 рішення Європейського суду з прав людини від 27 вересня 2001 року у справі «Hivisaari v. Finland» щодо того, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються, щоб засвідчити, що сторони були заслухані та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя - суд у повній мірі відповів на кожен аргумент сторін при прийнятті рішення у даній справі та належно мотивував своє рішення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76-80, 259, 263, 264, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) заборгованість за розпискою від 22.06.2016 року у розмірі 1150000 (один мільйон сто п`ятдесят тисяч) доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 02.07.2025 року за курсом НБУ дорівює 48091965 (сорок вісім мільйонів дев`яносто одна тисяча дев`ятсот шістдесят п`ять) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 15140 грн. 00 коп. у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.М. Журибеда