Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №756/18421/25 — Оболонський районний суд міста Києва

08.10.2026 Справа № 756/18421/25

Справа № 756/18421/25

Провадження № 2/756/9938/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Тихої О.О., за участю секретаря судового засідання Лук`янової Л.В., представника позивача - адвоката Миненка О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до Оболонського районного суду міста Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що квартира АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) після приватизації 13.11.2000 належала на праві спільної сумісної власності їй та членам її сім`ї - чоловіку ОСОБА_4 , племіннику ОСОБА_5 та племінниці ОСОБА_6 у рівних частках. За твердженням позивача, після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 02.03.2012 належні їм частки перейшли до неї, а 25.01.2005 ОСОБА_6 подарувала їй 1/2 частину квартири.

У спірній квартирі зареєстровані позивач, її син ОСОБА_7 , племінниця позивача та співвласник квартири ОСОБА_3 , а також двоє синів ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та відповідач ОСОБА_2 . Відповідач у квартирі не проживає з жовтня 2023 року, особистих речей у ній не має, комунальні послуги не сплачує, участі в утриманні житла не бере та квартирою не цікавиться. Місце його фактичного проживання позивачу невідоме, зв`язків сторони не підтримують. Перешкод у користуванні квартирою відповідачу ні позивач, ні інші члени сім`ї не чинили.

На думку позивача, реєстрація відповідача у квартирі порушує її право власника на вільне користування та розпорядження майном, оскільки вона змушена сплачувати житлово-комунальні послуги з урахуванням усіх зареєстрованих осіб, що погіршує її матеріальне становище. Самостійно зняти відповідача з реєстрації позивач не може, оскільки квартира перебуває у спільній власності, а інший співвласник згоди на це не надає.

Ухвалою суду від 02.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Третя особа - Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація подала пояснення щодо позову, в яких зазначила, що відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 19.02.2026 № 145810595 у спірній квартирі зареєстровано п`ять осіб, у тому числі відповідач. Третя особа послалася на положення ст. 319, 321, 356, 358, 391 ЦК України, ст. 71, 72 ЖК України, просила розглядати справу без участі її представника та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Третя особа ОСОБА_3 пояснень щодо позову не подала.

Ухвалою суду від 20.04.2026, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Миненко О.А., позовні вимоги підтримав з мотивів, наведених у позовній заяві, просив їх задовольнити та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач та третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.

Представник третьої особи - Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з`явився, у поясненнях просив розглядати справу без його участі.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин та за відсутності заперечень позивача, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 13.11.2000, виданим Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва на підставі розпорядження від 13.11.2000 № 1984, квартира АДРЕСА_1 загальною площею 70,20 кв. м, належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 - в рівних частках. Право власності зареєстровано Київським бюро технічної інвентаризації 30.11.2000 та записано в реєстрову книгу за № 2952.

Як вбачається з відмітки в технічному паспорті на квартиру та п. 2 договору дарування від 25.01.2005, 02.02.2002 Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3с-379 посвідчено договір дарування 1/2 частини квартири між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , який зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 11.03.2002.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 09.10.2002 відділом реєстрації актів громадянського стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві.

25.01.2005 між ОСОБА_9 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Одинадцятої київської державної нотаріальної контори Тодорович О.Л. за реєстровим № 3с-91, за яким ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_1 належну їй на праві спільної часткової власності 1/2 частину спірної квартири. Відповідно до п. 2 договору документом, що підтверджує право власності дарувальника на відчужувану частку, є договір дарування квартири від 02.02.2002 за реєстровим № 3с-379. Договір зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 25.01.2005 за № 451598, що підтверджується витягом від 25.01.2005 № 655972.

Згідно з відміткою в технічному паспорті на квартиру 10.11.2006 Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 5-1755 посвідчено договір дарування 1/4 частини квартири від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_1 .

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 03.03.2012 відділом реєстрації смерті у м. Києві.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.07.2025 № 434057009 та відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.06.2026 № 2920416 за ОСОБА_1 26.06.2018 зареєстровано право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1600469780000): на 1/2 частку - на підставі договору дарування від 25.01.2005 № 3с-91 (номер запису про право власності 27077989) та на 1/4 частку - на підставі договору дарування від 10.11.2006 № 5-1755 (номер запису про право власності 27077956).

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого станом на 25.08.2016, спірна квартира складається з трьох житлових кімнат житловою площею 41,9 кв. м, загальна площа квартири становить 70,2 кв. м.

Згідно з витягами з Реєстру територіальної громади м. Києва від 30.06.2025 № 133241608 та від 19.02.2026 № 145810595 у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 - з 08.05.1979; ОСОБА_10 - з 28.10.1986; ОСОБА_7 - з 08.06.2006; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - з 19.08.2014; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - з 04.04.2018.

Відповідно до акта від 12.08.2025, складеного ОСОБА_1 та мешканцями будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_11 (кв. НОМЕР_5 ) і ОСОБА_12 (кв. НОМЕР_6 ), ОСОБА_2 не проживає у квартирі НОМЕР_7 два роки, його особисті речі у квартирі відсутні.

Як вбачається з відповіді Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві від 26.02.2025 № 68438-2025, під час розгляду заяви ОСОБА_1 , зареєстрованої 17.02.2025 за № Ф-6843, працівниками поліції опитано мешканців сусідніх квартир, які підтвердили факт непроживання ОСОБА_10 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_1 в період з жовтня 2023 року.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, або його поділу вважається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Судом встановлено, що на момент приватизації 13.11.2000 спірна квартира належала чотирьом співвласникам - ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - у рівних частках, тобто кожному з них належала 1/4 частка у праві власності на квартиру.

02.02.2002 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за договором дарування передали ОСОБА_9 1/2 частину квартири, тобто належні їм дві частки по 1/4.

25.01.2005 ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_1 1/2 частину квартири, набуту за договором дарування від 02.02.2002, унаслідок чого частка ОСОБА_1 становила 1/2, частка ОСОБА_9 - 1/4, частка ОСОБА_5 - 1/4.

10.11.2006 ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 належну йому 1/4 частину квартири, і частка ОСОБА_1 збільшилася до 3/4.

Отже, співвласниками спірної квартири є позивач ОСОБА_1 , якій належить 3/4 частки у праві спільної часткової власності, та третя особа ОСОБА_3 , якій належить 1/4 частка. Право власності позивача на 3/4 частки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Право власності ОСОБА_3 на 1/4 частку виникло на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.11.2000, зареєстрованого Київським бюро технічної інвентаризації відповідно до законодавства, чинного на момент його виникнення, і є дійсним в силу ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно зі ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно з ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла, яке охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (пункт 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. theUnitedKingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v.Ukraine») заява № 30856/03, п. 41.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

У постанові Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 755/13349/16-ц зазначено, що «положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік». У цій же постанові Верховний Суд виходив з того, що «відповідно до цивільного процесуального закону позивач має довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 405 ЦК України строки у жилому приміщенні без поважних причин», а також зазначив, що «згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ втручання держави становитиме порушення статті 8 Конвенції у випадку, якщо воно не переслідує законну мету і не є необхідним у демократичному суспільстві. Особа, якій загрожує виселення, має право на оцінку пропорційності цього заходу судом та оцінку її аргументів у зв`язку з цим».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) вказала, що «необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети».

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі з 04.04.2018, тобто з десятирічного віку, як член сім`ї (син) співвласника квартири ОСОБА_3 . Підстави його реєстрації у спірній квартирі не оспорювалися, тож відповідач набув право користування цим житлом на законних підставах.

З відповіді Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві від 26.02.2025 № 68438-2025 вбачається, що з жовтня 2023 року у спірній квартирі не проживає не лише відповідач, а й його мати - співвласник квартири ОСОБА_3 та його малолітній брат ОСОБА_8 . На час вибуття зі спірної квартири відповідачу було шістнадцять років і він вибув разом із матір`ю та братом, тобто його непроживання у спірній квартирі в період неповноліття було зумовлене зміною місця проживання його сім`ї.

Верховний Суд у постанові від 27.08.2021 у справі № 521/5887/17 зазначив, що «неповнолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом». Те, що на час вибуття відповідач досяг чотирнадцяти років, не свідчить про відсутність поважних причин його непроживання, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 160 СК України місце проживання такої дитини визначається за спільною згодою батьків та самої дитини, а вибуття неповнолітнього разом із матір`ю є наслідком зміни місця проживання сім`ї, а не свідченням його власної волі відмовитися від права користування житлом.

Повноліття відповідач досяг ІНФОРМАЦІЯ_5 . Станом на час звернення позивача до суду 13.11.2025 з моменту досягнення ним повноліття минуло менше чотирьох місяців, тобто значно менше встановленого ч. 2 ст. 405 ЦК України річного строку, тож на час пред`явлення позову підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом у зв`язку з власною відсутністю без поважних причин понад один рік, не настали.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц.

Доказів відсутності поважних причин непроживання відповідача у спірній квартирі позивач не надала. Відповідь Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві від 26.02.2025 № 68438-2025 фіксують лише факт непроживання відповідача, але не містять відомостей про причини його відсутності, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд критично оцінює наданий позивачем Акт від 12.08.2025 про не проживання відповідача у спірній квартирі та відсутність його речей у квартирі, оскільки, як зазначено в акту, він складений позивачем разом з мешканцями будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , проте вказані особи не допитувалися у якості свідків у судовому засіданні, а отже перевірити достовірність зазначених в акті відомостей суд позбавлений можливості.

Право відповідача на користування спірною квартирою є похідним від права власності його матері ОСОБА_3 , якій належить 1/4 частка квартири. Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України житлове приміщення, яке члени сім`ї власника мають право займати, визначається його власником, а за ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Як зазначила сама позивач, співвласник ОСОБА_3 згоди на зняття відповідача з реєстрації не надає. Доказів припинення сімейних відносин між відповідачем та його матір`ю чи наявності між ними домовленості про припинення права відповідача на користування житлом матеріали справи не містять.

Верховний Суд у постанові від 25.08.2020 у справі № 206/3425/18 погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, встановивши, що ця особа «перебуває у родинних відносинах із іншим співвласником квартири», який надав згоду на її проживання у цій квартирі. За таких обставин вимога позивача як власника 3/4 частки фактично спрямована на одноосібне, без згоди іншого співвласника, вирішення питання про користування спільним майном членом сім`ї цього співвласника, що не узгоджується з ч. 1 ст. 358 ЦК України.

Та обставина, що відповідач не приймає участі в утриманні майна, яким має право користуватися, не може бути самостійною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки норми ч. 2 ст. 405 ЦК України, на які посилається позивач у своєму позові, не містять такої підстави для позбавлення особи права користування житлом.

Таким чином, оцінюючи пропорційність втручання у право відповідача на повагу до житла, суд враховує, що доводи позивача про збільшення її витрат на оплату житлово-комунальних послуг через реєстрацію відповідача можуть бути захищені менш обтяжливим способом - шляхом вирішення спору про участь повнолітнього члена сім`ї власника у витратах на утримання квартири. Натомість визнання відповідача, який лише нещодавно досяг повноліття і мати якого є співвласником квартири, таким, що втратив право користування житлом, становило б надмірне втручання у його право на повагу до житла.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довела відсутності відповідача у спірній квартирі понад один рік без поважних причин, а також того, що факт реєстрації відповідача у спірній квартирі порушує її право на користування майном, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, відповідно до ст. 141 ЦПК України залишаються за нею.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте Оболонським районним судом міста Києва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП суду невідомий, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ).

Третя особа-1: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ).

Третя особа-2: Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація (код ЄДРПОУ 37371727, місцезнаходження: 04205, м. Київ, вул. Левка Лук`яненка, буд. 16).

Суддя О.О. Тиха