Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №335/518/26 — Оболонський районний суд міста Києва

08.10.2026 Справа № 335/518/26

Справа № 335/518/26

Провадження № 2/756/5748/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Тихої О.О., за участю секретаря судового засідання Лук`янової Л.В., представника позивача - адвоката Дона В.О., представника відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області - Болобана Д.А., представника відповідача Бюро економічної безпеки України - Чеберяк О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, Бюро економічної безпеки України, Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування арешту майна,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя із зазначеною позовною заявою, в якій просив скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений постановою про накладення арешту на майно б/н старшого слідчого з ОВС ПМ ДПА у Запорізькій області Гайдара А.В. від 02.11.2010), обтяжувач - СВ ПМ ДПА у Запорізькій області, код ЄДРПОУ 01291809.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про арешт усього належного йому нерухомого майна, внесений на підставі постанови слідчого податкової міліції. Про підозру у вчиненні кримінального правопорушення йому ніколи не повідомлялося, постанова про накладення арешту не вручалася, про наявність кримінальної справи, у межах якої міг бути накладений арешт, йому не відомо. Для встановлення підстав арешту та отримання копії постанови його представник направив адвокатські запити до Бюро економічної безпеки України, Головного управління ДПС у Запорізькій області, Кабінету Міністрів України, Запорізької регіональної філії ДП «Національні інформаційні системи» та ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, проте з отриманих відповідей встановити кримінальну справу та отримати копію постанови не вдалося.

На думку позивача, тривале існування арешту за відсутності будь-якого кримінального провадження є втручанням у його право власності, що порушує право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Позивач зазначив, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19, спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Ухвалою судді Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 23.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 19.02.2026 справу передано на розгляд до Оболонського районного суду міста Києва за підсудністю.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2026 справа передана для розгляду судді Тихій О.О.

Ухвалою судді Оболонського районного суду міста Києва від 31.03.2026 справу прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 10.06.2026, занесеною до протоколу судового засідання, за клопотанням представника позивача до участі у справі як співвідповідача залучено Головне управління ДФС у Запорізькій області. Клопотання представника Бюро економічної безпеки України про заміну БЕБ України на належного відповідача - Головне управління ДФС у Запорізькій області, залишено без задоволення. На виконання вимог суду 11.06.2026 представник позивача надав докази направлення копії позовної заяви з додатками Головному управлінню ДФС у Запорізькій області.

Ухвалою суду від 18.08.2026, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області 10.02.2026 подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечував, зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 Державну фіскальну службу України реорганізовано шляхом поділу, до Державної податкової служби України перейшли функції з реалізації державної податкової політики та політики з адміністрування єдиного внеску, тоді як завдання з протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави, перейшли від податкової міліції до Бюро економічної безпеки України. Повноваження у сфері боротьби з податковими правопорушеннями в Головного управління ДПС у Запорізькій області відсутні, дій, які б порушували права позивача, воно не вчиняло, повноважень щодо зняття арешту, накладеного слідчим податкової міліції, не має, а тому є неналежним відповідачем. Відповідач послався також на те, що за наявності кримінального провадження арешт може бути скасовано ухвалою слідчого судді або суду.

Представник відповідача Бюро економічної безпеки України 10.02.2026 подала відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечувала, зазначила, що арешт накладено слідчим підрозділом податкової міліції Державної податкової адміністрації у Запорізькій області, останнім органом, у складі якого діяла податкова міліція, є Державна фіскальна служба України, яка разом з її територіальними органами не ліквідована. Бюро економічної безпеки України розпочало діяльність 24.11.2021 як новостворений орган, жодним нормативно-правовим актом не визначене правонаступником Державної фіскальної служби України чи її територіальних органів, досудового розслідування у справі не здійснювало та арешт не накладало. Відповідач звернув увагу, що передачі до Бюро економічної безпеки України підлягали лише матеріали кримінальних проваджень, які на день початку його діяльності перебували на стадії досудового розслідування; облік кримінальних справ до запровадження Єдиного реєстру досудових розслідувань здійснювався за порядковими номерами, без яких їх ідентифікація є неможливою, а ОСОБА_1 не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого у справах, які перебувають у провадженні Бюро економічної безпеки України. На переконання відповідача, належним відповідачем у справі є Головне управління ДФС у Запорізькій області, а позивач не навів змісту позовних вимог щодо Бюро економічної безпеки України.

Представник відповідача Головного управління ДФС у Запорізькій області 12.08.2026 подала відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечувала, зазначила, що після утворення Бюро економічної безпеки України до нього перейшли повноваження з реалізації державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, а відповідно до наказу голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Запорізькій області від 22.12.2021 № 22-рг до Бюро економічної безпеки України передано всі наявні кримінальні провадження (справи) та речові докази. З огляду на це, на думку відповідача, у Головного управління ДФС у Запорізькій області відсутні повноваження щодо зняття арешту, і воно є неналежним відповідачем. Крім того, відповідач заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх недоведеність і неспівмірність зі складністю справи.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Дон В.О. позовні вимоги підтримав з мотивів, наведених у позовній заяві, та просив їх задовольнити. Усі понесені позивачем судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, представник позивача просив покласти на позивача.

Представник відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області Болобан Д.А. проти позову заперечував з мотивів, наведених у відзиві.

Представник відповідача Бюро економічної безпеки України Чеберяк О.В. проти позову заперечувала з мотивів, наведених у відзиві, та, обгрунтовуючи свої позицію, послалася на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.08.2023 у справі № 127/7083/23 і рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 23.02.2026 у справі № 202/9799/25.

Представник відповідача Головного управління ДФС у Запорізькій області в судове засідання не з`явився, свою позицію виклав у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15.01.2026 № 460452955 ОСОБА_1 на праві власності належать:

- квартира за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 388625780000), право власності зареєстровано 05.12.2019;

- земельна ділянка площею 0,06 га, кадастровий номер 2310400000:11:008:0055, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 586328023104), право власності зареєстровано 25.02.2015;

- земельна ділянка площею 9,863 га, кадастровий номер 2320682500:03:004:0069 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2540363823020), право власності зареєстровано 20.12.2021;

- квартира за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3161284180000), право власності зареєстровано 20.06.2025.

З цієї ж інформаційної довідки вбачається, що 03.11.2010 Запорізькою філією ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 10439761 зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна; підстава обтяження - постанова про накладення арешту на майно б/н від 02.11.2010 старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Запорізькій області Гайдара А.В.; об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно; власник - ОСОБА_1 ; обтяжувач - СВ ПМ ДПА у Запорізькій області, код ЄДРПОУ 01291809, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд. 166. 02.03.2015 відомості про це обтяження перенесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номери записів про обтяження 8901081 та 8901084 (спеціальний розділ)), після чого запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна погашено.

Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» станом на 12.01.2026 відомості про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, про наявність у нього незнятої чи непогашеної судимості та про розшук відсутні.

На адвокатський запит Запорізька регіональна філія ДП «Національні інформаційні системи» листом від 19.11.2025 № 363/32-08 повідомила, що підставою для внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відомостей про накладення арешту була заява слідчого органу, інші документи, зокрема постанова, реєстратору не подавалися, а документи, на підставі яких колишнім реєстратором вносилися записи, підприємству не передавалися, у зв`язку з чим надати копії запитуваних документів неможливо.

Секретаріат Кабінету Міністрів України листом від 19.11.2025 № 29061/0/2-25 повідомив про відсутність інформації про правонаступників Державної податкової адміністрації в Запорізькій області.

Бюро економічної безпеки України у відповідь на адвокатський запит листом від 26.11.2025 № 11/6/4.7.1/29561-25 повідомило, що не є правонаступником Державної фіскальної служби України чи інших державних органів, а надати інформацію щодо кримінального провадження (кримінальної справи), в якому приймалося рішення про накладення арешту, не видається можливим.

Головне управління ДПС у Запорізькій області у відповідь на адвокатський запит від 24.11.2025 № 111/25 повідомило, що є правонаступником Державної податкової адміністрації в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 01291809), однак до нього кримінальні справи від податкової міліції не передавалися, у зв`язку з чим інформація щодо постанови про накладення арешту на майно б/н від 02.11.2010 відсутня.

Як вбачається з відзиву Бюро економічної безпеки України, ОСОБА_1 не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого у справах, які перебувають у провадженні Бюро економічної безпеки України.

Як вбачається з відзиву Головного управління ДФС у Запорізькій області, відповідно до наказу голови комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Запорізькій області від 22.12.2021 № 22-рг до Бюро економічної безпеки України передано всі наявні в Головному управлінні ДФС у Запорізькій області кримінальні провадження (справи) та речові докази.

Доказів існування кримінальної справи (кримінального провадження), у межах якої накладено арешт, її номера, процесуального статусу позивача в ній, а також відомостей про орган, у провадженні якого вона перебуває або перебувала, матеріали справи не містять, і жоден з відповідачів таких доказів суду не надав.

Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За приписами ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша, що виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга, викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя, закріплена у другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Арешт майна, який обмежує власника в розпорядженні ним, є заходом контролю за користуванням майном у розумінні другого абзацу цієї статті.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначено, що втручання у право власності можливе, якщо воно має правове підґрунтя, переслідує законну мету та є пропорційним.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (заява № 19336/04, § 166-168) зазначено, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним, а вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти.

Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного з критеріїв - законності втручання, наявності легітимної мети та пропорційності - не буде додержано.

Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18) зазначила, що «право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. (…) Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі» (пункти 28, 29).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що «арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження» (пункт 35), «із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним» (пункт 36), «після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення» (пункт 37).

Відповідно до п. 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з п. 10 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року кримінальні справи, які на день набрання чинності цим Кодексом не направлені до суду з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розслідуються, надсилаються до суду та розглядаються судами першої, апеляційної, касаційної інстанцій згідно з положеннями цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) узагальнила висновки щодо юрисдикції спорів про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, зокрема зазначила, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за КПК України 1960 року та завершеного у порядку, передбаченому КПК України 1960 року або КПК України 2012 року; якщо ж арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами КПК України 2012 року (пункти 21.1, 21.4).

У постанові від 25.03.2026 у справі № 756/7721/24 (провадження № 61-5346св25) Верховний Суд звернув увагу на необхідність встановлення судом правової природи зареєстрованого обтяження та підстави його накладення для вирішення питання про можливість розгляду спору в порядку цивільного судочинства.

Суд встановив, що спірне обтяження є арештом нерухомого майна, накладеним постановою старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Запорізькій області від 02.11.2010, тобто під час дії КПК України 1960 року, як захід забезпечення в межах кримінальної справи, що розслідувалася слідчим підрозділом податкової міліції.

З дня накладення арешту минуло майже шістнадцять років. Протягом цього часу позивачу не повідомлялося про підозру, він не набував процесуального статусу у будь-якій кримінальній справі, відомості про притягнення його до кримінальної відповідальності відсутні. Жоден з державних органів, до яких звертався позивач, і жоден з відповідачів у цій справі не підтвердив наявності кримінальної справи (кримінального провадження), у межах якої накладено арешт, не повідомив її номера та стадії і не визнав себе органом, у провадженні якого вона перебуває. Натомість Головне управління ДФС у Запорізькій області стверджує, що передало всі наявні кримінальні справи до Бюро економічної безпеки України, Бюро економічної безпеки України зазначає, що позивач не є учасником жодного з кримінальних проваджень, які перебувають у його провадженні, і що не є правонаступником Державної фіскальної служби України, а Головне управління ДПС у Запорізькій області повідомляє, що кримінальні справи податкової міліції до нього не передавалися.

За таких обставин суд доходить висновку, що будь-яке кримінальне провадження, у межах якого міг би вирішуватися питання про арешт майна позивача, фактично відсутнє. Якби кримінальна справа, розпочата до 20.11.2012, тривала, її розслідування відповідно до п. 10 розділу XI «Перехідні положення» КПК України мало б здійснюватися за правилами КПК України 2012 року, проте жодних даних про існування такого кримінального провадження, його реєстрацію та орган, що його здійснює, немає.

Отже, позивач об`єктивно позбавлений можливості звернутися до слідчого, прокурора або слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства, оскільки не може ідентифікувати кримінальне провадження та орган, який його здійснює. За відсутності іншого ефективного засобу юридичного захисту, яким позивач міг би скористатися, звернення до суду з цим позовом у порядку цивільного судочинства відповідає вимогам ст. 55 Конституції України, ст. 13 Конвенції та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц.

Арешт майна за своєю правовою природою є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження. Втручання у право позивача на мирне володіння майном, яке первісно могло переслідувати легітимну мету забезпечення завдань кримінального судочинства, за відсутності будь-якого кримінального провадження таку мету втратило. Арешт поширюється на все нерухоме майно позивача, у тому числі на майно, набуте ним через багато років після накладення арешту, не обмежений жодним строком і за наявних обставин не може бути скасований у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом. Утримання позивача протягом майже шістнадцяти років у стані правової невизначеності щодо можливості розпоряджатися власним майном покладає на нього індивідуальний і надмірний тягар та порушує справедливий баланс між загальним інтересом суспільства і вимогами захисту його права власності, а отже, є невиправданим втручанням у право позивача на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України.

За таких обставин порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб - шляхом скасування арешту, що відповідає ст. ст. 16, 391 ЦК України та забезпечує ефективне відновлення його права.

Зазначення в позовній заяві дати постанови про накладення арешту як 02.11.2000 суд вважає технічною помилкою, оскільки решта реквізитів обтяження (посадова особа, яка винесла постанову, обтяжувач, його код і місцезнаходження, предмет обтяження) повністю збігаються з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а в адвокатських запитах позивача, відповідях органів на них та у відзивах відповідачів це обтяження ідентифіковано як накладене постановою від 02.11.2010. Тому, вирішуючи спір у межах заявлених вимог, суд зазначає реквізити обтяження відповідно до даних реєстру.

Щодо належного відповідача суд зазначає наступне.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як встановлення належності відповідачів і обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 05.05.2020 у справі № 554/8004/16-ц).

У постанові від 19.03.2025 у справі № 676/1280/24 (провадження № 61-14766св24) Верховний Суд зазначив, що «у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України» (пункт 31).

У постанові від 31.07.2026 у справі № 295/15359/24 (провадження № 61-3220св25), ухваленій у справі про звільнення з-під арешту майна, накладеного в 2011 році постановою старшого слідчого СВ ПМ ДПА в Житомирській області, Верховний Суд виходив з того, що «у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді» (пункт 42), погодився з висновком судів про те, що позивач правильно визначив відповідачем територіальний орган Державної податкової служби України як орган, який представляє державу у спірних правовідносинах (пункт 45), та зазначив, що доводи цього органу про відсутність у нього повноважень щодо виконання судового рішення про скасування арешту, накладеного в рамках кримінальної справи, висновків судів про визначення належного відповідача не спростовують (пункт 47). Посилання територіального органу Державної податкової служби України на те, що належним відповідачем у такій справі є Бюро економічної безпеки України, Верховний Суд визнав таким, що отримало належну правову оцінку і було правильно відхилене (пункт 48).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує, що обтяжувачем за спірним арештом зазначено слідчий відділ податкової міліції Державної податкової адміністрації у Запорізькій області з кодом ЄДРПОУ 01291809, а Головне управління ДПС у Запорізькій області у відповіді на адвокатський запит само повідомило, що є правонаступником Державної податкової адміністрації в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 01291809), а територіальні органи Державної фіскальної служби реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби. Отже, саме Головне управління ДПС у Запорізькій області є тим органом, через який держава бере участь у спірних правовідносинах, і належним відповідачем у цій справі.

Доводи Головного управління ДПС у Запорізькій області про те, що функції податкової міліції перейшли до Бюро економічної безпеки України, а саме управління не має повноважень знімати арешт, суд відхиляє. Предметом спору є не оцінка процесуальних дій слідчого і не здійснення повноважень органу досудового розслідування, а захист права власності позивача від втручання держави, яке втратило легітимну мету. Підставою для припинення обтяження в такому випадку є саме рішення суду, а не дії відповідача (пункт 38 постанови Верховного Суду від 19.03.2025 у справі № 676/1280/24), тому посилання на неможливість виконання рішення є безпідставними.

Натомість Бюро економічної безпеки України не є правонаступником органу, слідчий якого наклав арешт, досудового розслідування у справі не здійснювало, арешт не накладало, матеріалів відповідної кримінальної справи не має, а позивач не є учасником жодного з кримінальних проваджень, які перебувають у його провадженні. Головне управління ДФС у Запорізькій області перебуває в стані припинення шляхом реорганізації, діє через комісію з реорганізації, повноважень у сфері досудового розслідування не має, а орган, через який держава бере участь у спірних правовідносинах, судом визначено. За таких обставин Бюро економічної безпеки України та Головне управління ДФС у Запорізькій області є неналежними відповідачами, у зв`язку з чим у задоволенні позову до них слід відмовити.

Щодо посилань представника відповідача Бюро економічної безпеки України на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16.08.2023 у справі № 127/7083/23 та рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 23.02.2026 у справі № 202/9799/25 суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України обов`язковими для врахування судом є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення місцевих судів в інших справах такого значення не мають і не є джерелом правових висновків для суду, який розглядає цю справу.

Посилання Головного управління ДПС у Запорізькій області на п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» та на можливість скасування арешту слідчим суддею не спростовують висновків суду, оскільки такий порядок передбачає наявність кримінального провадження, якого, як встановлено судом, немає.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги до Головного управління ДПС у Запорізькій області є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в задоволенні позову до Бюро економічної безпеки України та Головного управління ДФС у Запорізькій області слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 16.01.2026 № 4665-0437-4754-7076, а також зазначив у позовній заяві попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Дон В.О. просив усі понесені позивачем судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу, покласти на позивача.

Враховуючи волевиявлення позивача, висловлене його представником, суд вважає за необхідне понесені позивачем судові витрати, у тому числі судовий збір у розмірі 1 331,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу, покласти на позивача, а тому підстави для їх стягнення з відповідачів відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 19, 51, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, Бюро економічної безпеки України, Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування арешту майна - задовольнити частково.

Скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою про накладення арешту на майно б/н від 02.11.2010 старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Запорізькій області Гайдара А.В. (обтяжувач - СВ ПМ ДПА у Запорізькій області, код ЄДРПОУ 01291809; об`єкт обтяження - невизначене майно, все нерухоме майно), зареєстрований 03.11.2010 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 10439761, відомості про який перенесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номери записів про обтяження 8901081, 8901084).

У задоволенні позовних вимог до Бюро економічної безпеки України, Головного управління ДФС у Запорізькій області - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ).

Відповідач-1: Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ ВП 44118663, місцезнаходження: 69035, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166).

Відповідач-2: Бюро економічної безпеки України (код ЄДРПОУ 44168316, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 31).

Відповідач-3: Головне управління ДФС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 39396146, місцезнаходження: 69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166).

Суддя О.О. Тиха