Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №718/1485/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Чернівці

справа № 718/1485/26

провадження № 22-ц/822/1864/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

відповідач ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», в інтересах якого діє Бондаренко Марія Ігорівна, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 13 липня 2026 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Скорейко В. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 9886478 від 15 листопада 2019 року.

Позов обґрунтовано тим, що 15 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 9886478, за яким відповідач отримав 12 000 гривень зі сплатою процентів, інших передбачених договором платежів та можливих штрафних санкцій.

Позивач зазначав, що для отримання кредиту відповідач зареєструвався на веб-сайті ТОВ «Мілоан», створив особистий кабінет, вказав платіжну картку та подав заявку на кредит. Після цього кредитодавець надіслав йому проєкт договору, який відповідач прийняв і підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов`язання за договором, перерахувавши 12 000 гривень на рахунок платіжної картки відповідача. Однак ОСОБА_1 не сплатив кредит, комісію та проценти у встановлений договором строк.

05 березня 2020 року ТОВ «Мілоан» за договором відступлення прав вимоги № 48-МЛ передало ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 9886478. Позивач посилався на договір відступлення та витяг із реєстру боржників як на підтвердження набуття ним права вимоги.

Вказував, що згідно з випискою з особового рахунку заборгованість відповідача становить 41 650 гривень 30 копійок, з яких: 10 476 гривень - заборгованість за сумою кредиту; 23 734 гривні 30 копійок - заборгованість за процентами; 1 440 гривень - комісія за видачу кредиту; 6 000 гривень - штрафи та пеня.

Також позивач зазначав, що 01 квітня 2026 року надіслав відповідачу письмову претензію про погашення кредитної заборгованості, однак спір у досудовому порядку вирішено не було.

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 41 650 гривень 30 копійок заборгованості за кредитним договором, 2 662 гривні 40 копійок судового збору та 8 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 13 липня 2026 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 21 956 гривень 20 копійок.

В решті позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 403 гривні та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 216 гривень.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17 серпня 2026 року виправлено описку в четвертому абзаці резолютивної частини рішення: замість помилково зазначеного « ОСОБА_2 » вказано « ОСОБА_1 ».

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9886478 в електронній формі.

Підписання договору одноразовим ідентифікатором суд першої інстанції визнав підтвердженим, а факт перерахування відповідачу 12 000 гривень - випискою з його рахунку, витребуваною від АТ КБ «ПриватБанк».

Також встановлено перехід до позивача права вимоги за договором відступлення прав вимоги від 05 березня 2020 року № 48-МЛ.

Визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що договором установлено початковий строк кредитування тривалістю 30 днів - до 15 грудня 2019 року.

У рішенні зазначено, що договором передбачено можливість пролонгації, однак позивач не надав Правил, на які міститься посилання у відповідній умові договору, оновленого графіка розрахунків та доказів його розміщення в особистому кабінеті позичальника. З огляду на це факт оформлення пролонгації кредиту визнано непідтвердженим.

Пославшись на статтю 19 Закону України «Про споживче кредитування», суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність зарахування первісним кредитодавцем частини здійснених відповідачем платежів на погашення комісії. У рішенні наведено відомості про платежі від 15 і 30 грудня 2019 року, 04 та 27 січня 2020 року та здійснено власний розрахунок заборгованості, за яким неповернений кредит становить 4 197 гривень 20 копійок, а проценти - 16 319 гривень. Водночас вимогу про стягнення 1 440 гривень комісії за надання кредиту визнано обґрунтованою.

У стягненні 6 000 гривень неустойки, названої в рішенні штрафом, відмовлено з посиланням на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. При цьому зазначено, що вимог про стягнення інфляційних втрат і процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, позивач не заявляв.

Судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу розподілено пропорційно до задоволених позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини справи та помилково визначив розмір заборгованості.

Вказує, що кредитний договір від 15 листопада 2019 року № 9886478 укладено в електронній формі із застосуванням підпису одноразовим ідентифікатором. За умовами договору кредит у розмірі 12 000 гривень надано на 30 днів; сторони погодили проценти за ставкою 2,5% від залишку кредиту за кожний день користування та одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 1 440 гривень.

15 грудня 2019 року позичальник сплатив 5 532 гривні за продовження строку кредитування на пільгових умовах на 15 днів, а 30 грудня 2019 року - 1 783 гривні 80 копійок за його продовження на три дні. Із зазначених платежів на погашення кредиту було зараховано відповідно 1 200 гривень та 324 гривні, тому неповернута сума кредиту становить 10 476 гривень. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про непідтвердження пролонгацій і здійсненим судом перерахунком платежів відповідно до статті 19 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначає, що після закінчення пільгових пролонгацій позичальник продовжив користуватися кредитом. Відповідно до пункту 2.2.3 договору строк кредитування продовжився на 60 днів на стандартних умовах, а проценти протягом цього періоду нараховувалися на залишок кредиту в розмірі 10 476 гривень за ставкою 2,5% на день.

Наполягає на стягненні процентів у заявленому розмірі 23 734 гривні 30 копійок.

Також вказує, що заборгованість у заявленому розмірі передано позивачеві первісним кредитодавцем за договором відступлення прав вимоги від 05 березня 2020 року № 48-МЛ. Після набуття права вимоги позивач нових сум заборгованості не нараховував.

Крім того, апелянт не погоджується з відмовою у стягненні 6 000 гривень пені. Зазначає, що її нараховано за період з 03 до 31 січня 2020 року відповідно до пункту 4.1 кредитного договору. Вважає, що пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який набрав чинності 17 березня 2022 року, не має зворотної дії щодо пені, нарахованої у 2020 році, та не передбачає її списання.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

15 листопада 2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9886478. У договорі зазначено ім`я позичальника та його РНОКПП НОМЕР_1 (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «Додатки_до_позову_2027.pdf.pdf», арк. 1–5).

У пункті 1.2 договору зазначено, що сума кредиту становить 12000.00 грн. у валюті: українські гривні. Згідно з пунктом 1.3 кредит надається строком на 30 днів з 15.11.2019. Пунктом 1.4 визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 15.12.2019 (цей самий документ, арк. 1)

Відповідно до пункту 1.5.1 договору комісія за надання кредиту: 1440.00 грн., яка нараховується за ставкою 12.00 відсотків від суми кредиту одноразово. У пункті 1.5.2 зазначено, що проценти за користування кредитом: 9000.00 грн., які нараховуються за ставкою 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. За пунктом 1.6 стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п.2.2.3 цього Договору (цей самий документ, арк. 1).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua. Згідно з пунктом 2.2.2 договору нарахування позикодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату фактичного повернення кредиту (включно) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування (цей самий документ, арк. 1).

У пункті 2.2.3 договору зазначено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п.1.4., якщо позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п.1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо). Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання позичальником умов цього договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним п.1.4 продовжують нараховуватись за стандартною (базовою) ставкою згідно п.1.6 договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства (цей самий документ, арк. 1–2).

У пункті 2.3.1 договору визначено, що позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку Заборгованості по кредиту. Можливі строки продовження та максимальні ставки комісії за продовження кредиту наведені у таблиці нижче. У таблиці зазначено строки продовження 3, 7 і 15 днів та відповідні максимальні розміри комісії - 3.00, 5.00 і 10.00 відсотків від поточного залишку кредиту. Після таблиці зазначено, що за наявності домовленості між позичальником та позикодавцем пролонгація може здійснюватись на інших умовах ніж передбачено цим пунктом.

Пункт 2.3.2 договору має такий зміст: волевиявлення Позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п.6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п.2.5 Договору (цей самий документ, арк. 2).

Відповідно до пункту 2.5 договору позичальник зобов`язаний здійснити сплату заборгованості по кредиту / сплату за продовження строку кредитування одним з способів, зазначених на сайті Товариства miloan.ua. При цьому позичальник самостійно сплачує послуги платіжної системи (фінансового посередника), що здійснює переказ грошових коштів, у відповідності до тарифів останньої. Товариство забезпечує можливість сплати заборгованості через особистий кабінет на сайті miloan.ua, в т.ч. у дні, які відповідно до чинного законодавства України є вихідними, святковими, неробочими. Позичальник має скористатися такою можливістю у випадку якщо на момент здійснення платежу йому недоступні інші способи погашення заборгованості (наприклад у святкові, вихідні дні, нічний час, перебування за кордоном, тощо).

Пунктом 2.6 передбачено, що датою сплати заборгованості по кредиту / сплати за продовження строку кредитування вважається дата отримання Товариством грошових коштів / інформаційного повідомлення від платіжної системи, через яку було здійснено переказ коштів, про здійснення відповідного переказу з посиланням на номер кредитного договору / ідентифікаційний код особи позичальника, за умови, що в подальшому грошове відшкодування за такою операцією надійшло на рахунок Товариства.

Згідно з пунктом 2.8 договору для визначення будь-яких обставин виконання грошових зобов`язань або будь-якої їх частини, вирішальне значення мають дані бухгалтерського обліку Товариства (цей самий документ, арк. 2).

У пункті 4.1 договору зазначено, що у разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 цього Договору з урахуванням угод про продовженням строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь Товариства пеню у розмірі 2.00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим Договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом (цей самий документ, арк. 3).

Відповідно до пункту 6.2 договору розміщені в особистому кабінеті Позичальника проект цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією Товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього Кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням (SMS) на мобільний телефонний номер позичальника або передається іншим чином засобами зв`язку вказаними позичальником під час реєстрації особистого кабінету, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) в Особистому кабінеті на сайті Товариства. Після укладення цей Кредитний договір розміщується в особистому кабінеті позичальника (цей самий документ, арк. 4).

Пунктом 7.2 договору визначено, що усі зміни та доповнення до цього Договору вчиняються у будь-якій формі, дозволеній законодавством (у т.ч. у формі відмінній від договору, якщо це не заборонено законодавством) та набувають чинності за умови, що згода позичальника виражена у відповідний спосіб (за допомогою застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором та/або виконання дій, що вимагає Товариство, зокрема згідно розділу 5, 6 Правил), окрім змін до Правил, до яких приєднується позичальник у випадку внесення будь-яких змін у цей Договір, що потребують його згоди або підпису з використанням одноразового ідентифікатора або продовження Терміну платежу, тощо. Крім того, окрема згода Позичальника не вимагається на внесення змін/оновлення Графіку розрахунків, що здійснюється Позикодавцем самостійно з метою актуалізації відомостей про заборгованість Позичальника та/або Термін повернення кредиту та процентів у зв`язку з укладенням угоди про внесення змін до цього Договору щодо продовження строку повернення кредиту та/або часткового погашення заборгованості, згідно розділу 6 Правил та цього Договору (цей самий документ, арк. 5).

У графіку розрахунків, що є додатком № 1 до договору, на 15 грудня 2019 року визначено до сплати 22 440 гривень, з яких 12 000 гривень - кредит, 1 440 гривень - комісія за надання кредиту та 9 000 гривень - проценти.

У пункті 2 цього графіка зазначено, що у випадку зміни будь-яких відомостей зазначених у Графіку розрахунків у зв`язку з частковим погашенням заборгованості та/або продовженням строку повернення кредиту, Позичальник доручає Товариству самостійно оновити (актуалізувати) графік розрахунків, шляхом внесення у нього відповідних змін або викладення його у новій редакції та розмістити дані графіку в Особистому кабінеті Позичальника на веб сайті Товариства. Оновлений графік може (необов`язково) додатково містити відомості про пеню нараховану Позичальнику. Оновлений графік, що розміщений в особистому кабінеті Позичальника на веб-сайті Товариства може візуально відрізнятись від поточної форми Графіку розрахунків (цей самий документ, арк. 6).

На підтвердження укладення договору ТОВ «Мілоан» надало довідку від 10 вересня 2025 року, згідно з якою акцепт договору № 9886478 підписано одноразовим ідентифікатором S94681, надісланим 15 листопада 2019 року о 14 годині 03 хвилини 43 секунди на номер мобільного телефону позичальника НОМЕР_2 . Також надано анкету-заяву на кредит № 9886478 з відомостями про ОСОБА_1 та процес оформлення заяви (цей самий документ, арк. 7–9).

Згідно з платіжним дорученням № 3404178 від 15 листопада 2019 року ТОВ «Мілоан» перерахувало 12 000 гривень ОСОБА_1 за кредитним договором № 9886478. У документі зазначено замаскований номер платіжної картки:5168-74ХХ-ХХХХ-4890 (цей самий документ, арк. 10).

У листі АТ КБ «ПриватБанк» від 22 червня 2026 року повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , якій відповідає рахунок НОМЕР_4 , та що 15 листопада 2019 року на цей рахунок зараховано 12 000 гривень (а. с. 30).

У наданих ТОВ «Мілоан» відомостях про щоденні нарахування та погашення за договором № 9886478 за 15 грудня 2019 року відображено сплату 5 532 гривень. Із них товариство зарахувало 1 200 гривень як «Сплату комісії за управління та обслуговування кредиту», 1 200 гривень - як сплату тіла кредиту та 3 132 гривні - як сплату процентів. Цього самого дня у відомостях окремо зазначено нарахування комісії за управління та обслуговування кредиту в розмірі 1 200 гривень. Починаючи з 16 грудня 2019 року щоденні нарахування процентів у відомостях становлять 270 гривень замість 300 гривень, які нараховувалися до цього платежу (документ «Додатки_до_позову_2027.pdf.pdf», арк. 11).

За 30 грудня 2019 року у цих відомостях відображено сплату 1 783 гривень 80 копійок, з яких 324 гривні зараховано як «Сплату комісії за управління та обслуговування кредиту», 324 гривні - як сплату тіла кредиту та 1 135 гривень 80 копійок - як сплату процентів. Того самого дня окремо зазначено нарахування такої комісії в розмірі 324 гривень. Починаючи з 31 грудня 2019 року щоденні нарахування процентів становлять 261 гривню 90 копійок. За 04 січня 2020 року зазначено сплату 500 гривень, зарахованих як сплату процентів (цей самий документ, арк. 11).

Відомості містять записи про подальше щоденне нарахування процентів до 02 березня 2020 року (цей самий документ, арк. 11–12).

05 березня 2020 року ТОВ «Мілоан» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги № 48-МЛ. Пунктом 6.2.3 цього договору передбачено перехід прав вимоги до нового кредитора з моменту підписання договору сторонами. Актом приймання-передачі Реєстру боржників від 05 березня 2020 року оформлено передачу реєстру, до якого включено 2 237 боржників (документ «Додатки_до_позову_2027.pdf.pdf», арк. 15–23, 31).

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 48-МЛ, датованого 10 вересня 2025 року, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» передано право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 9886478 від 15 листопада 2019 року. У витягу зазначено загальну суму вимоги 41 650 гривень 30 копійок, з яких 10 476 гривень - залишок тіла кредиту, 23 734 гривні 30 копійок - залишок процентів, 1 440 гривень - залишок комісії та 6 000 гривень - штрафи/пеня (цей самий документ, арк. 33).

У виписці з особового рахунку, складеній кредитором, станом на 14 квітня 2026 року наведено ті самі складові заборгованості за договором № 9886478: 10 476 гривень основного боргу, 23 734 гривні 30 копійок процентів, 1 440 гривень комісії та 6 000 гривень штрафів/пені. У таблиці цієї виписки відомості про дати і суми здійснених платежів не наведено (цей самий документ, арк. 14).

01 квітня 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» направило ОСОБА_1 претензію № 19535519/2027 із вимогою сплатити 41 650 гривень 30 копійок за кредитним договором № 9886478 (цей самий документ, арк. 34).

Довідкою АТ «Креді Агріколь Банк» від 04 травня 2026 року підтверджено наявність у позивача рахунку НОМЕР_5 (документ сформований у системі «Електронний суд» під назвою «Довідка_про_наявність_рахунку_позивача.pdf.pdf», арк. 1).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір № 0107 від 01 липня 2025 року з адвокатським об`єднанням «Апологет», у якому вартість послуг за одну кредитну справу визначено в розмірі 8 000 гривень, акт наданих послуг від 14 квітня 2026 року щодо справи за договором ОСОБА_1 на цю суму та детальний опис виконаної роботи із зазначенням 6 годин 30 хвилин (документ «Додатки_до_позову_2027.pdf.pdf», арк. 40, 42–43).

Межі апеляційного перегляду

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову - стягнути 41 650 гривень 30 копійок замість присуджених 21 956 гривень 20 копійок. За змістом скарги позивач не погоджується з відмовою у стягненні решти заявленої заборгованості.

Доводи апеляційної скарги стосуються підтвердження пролонгацій кредиту, строку нарахування процентів, порядку зарахування платежів позичальника та відмови у стягненні пені. Висновків суду першої інстанції про укладення кредитного договору, надання ОСОБА_1 кредитних коштів і перехід до позивача права вимоги скаржник не оспорює. Отже, перевірці підлягають висновки суду першої інстанції щодо розміру заборгованості та підстав відмови у стягненні її решти.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідає зазначеним вимогам з огляду на таке.

Щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 15 листопада 2019 року № 9886478

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що строк кредитування за договором від 15 листопада 2019 року № 9886478 становив 30 днів - до 15 грудня 2019 року, а продовження цього строку не було підтверджено належними доказами. Водночас суд першої інстанції застосував статтю 19 Закону України «Про споживче кредитування» та здійснив перерозподіл внесених відповідачем платежів відповідно до передбаченої нею черговості.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частина шоста статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтовуючи заявлений розмір заборгованості, позивач посилається на продовження строку кредитування 15 грудня 2019 року на 15 днів та 30 грудня 2019 року на три дні. Отже, позивач повинен довести обставини погодження сторонами такого продовження в порядку, передбаченому кредитним договором.

Пунктом 2.3.1 кредитного договору від 15 листопада 2019 року № 9886478 передбачено право позичальника за наявності відповідної пропозиції позикодавця продовжити строк користування та повернення кредиту на кількість днів, доступну в такій пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для цього позичальник повинен вчинити передбачені зазначеним розділом дії, зокрема сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості. Наведена в цьому пункті таблиця визначає можливі строки продовження - три, сім або п`ятнадцять днів - та максимальні розміри відповідної комісії.

Отже, пункт 2.3.1 договору передбачає можливість продовження строку кредитування за пропозицією позикодавця та за умови її прийняття позичальником. Наявність у договорі такої умови не підтверджує реалізацію сторонами передбаченого нею механізму.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 2.3.2 договору волевиявлення позичальника продовжити строк користування та повернення кредиту й укладення відповідної угоди згідно з пунктом 6.14 Правил підтверджуються здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений пунктом 2.5 договору. Тому погодження пролонгації могло підтверджуватися вчиненням передбачених договором дій, зокрема платежем, який відповідав умовам конкретної пропозиції про продовження строку кредитування.

Проте позивач не надав Правил, на які містять посилання пункти 2.3.1, 2.3.2 договору, та доказів, які дозволяють встановити зміст відповідних пропозицій позикодавця й прийняття їх ОСОБА_1 на зазначені позивачем строки – п`ятнадцять та три дні.

У постанові Верховного Суду від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17 зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.

Оцінюючи відображений у розрахунку заборгованості платіж від 15 грудня 2019 року в сумі 5 532 гривні, який становив 46,1% від суми кредиту 12 000 гривень та значно перевищував передбачений пунктом 2.3.1 договору максимальний розмір комісії за продовження строку кредитування на 15 днів - 10 % від поточного залишку тіла кредиту, тобто 1 200 гривень, колегія суддів враховує, що позивач не надав доказів змісту конкретної пропозиції щодо продовження строку кредитування та її прийняття ОСОБА_1 . За відсутності таких доказів неможливо встановити, чи здійснення цього платежу відповідало умовам запропонованої пролонгації та виражало згоду позичальника на продовження строку кредитування, чи кошти були внесені на погашення заборгованості за договором.

Зарахування кредитодавцем частини платежу на комісію не є достатнім підтвердженням відповідного волевиявлення позичальника. З аналогічних підстав відображений у розрахунку платіж від 30 грудня 2019 року в сумі 1 783 гривні 80 копійок також не підтверджує прийняття ОСОБА_1 пропозиції про продовження строку кредитування на три дні.

Оцінивши надані докази в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про непідтвердження пролонгації.

Згідно з пунктом 1.3 договору кредит надано строком на 30 днів із 15 листопада 2019 року, а пунктом 1.4 визначено дату повернення кредиту та сплати комісії і процентів - 15 грудня 2019 року. Доказів погодження сторонами іншого строку повернення кредиту позивач не надав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зазначено: «29. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

30. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

31. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

32. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

33. Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

34. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

35. З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання».

Пунктом 1 частини другої статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII у редакції, чинній на час укладення договору від 15 листопада 2019 року, зазначено, що цей Закон не поширюється на договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

Надаючи оцінку обставинам даної справи, пунктам 1.3, 1.4 кредитного договору, правовим висновкам Верховного Суду, колегія суддів доходить до висновку про те, що в даному випадку строк, передбачений пунктом 1 частини другої статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» та строк кредитування є тотожними і становлять 30 днів, а тому положення зазначеного Закону не поширювалися на даний кредитний договір.

Суд першої інстанції, встановивши 30-денний строк кредитування та визнавши його пролонгацію непідтвердженою, водночас помилково застосував до спірних правовідносин Закон України «Про споживче кредитування», зокрема передбачену статтею 19 цього Закону черговість погашення вимог. За встановлених судом обставин ця норма не підлягала застосуванню при визначенні порядку зарахування здійснених відповідачем платежів та розміру заборгованості.

Відповідно до статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Оскільки колегія суддів встановила, що вимоги Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII на спірні правовідносини не поширювалися, наданий кредитний договір не визначає черговості погашення вимог кредитора, а Правила, на які містяться посилання у договорі, позивач не надав, зарахування платежів, недостатніх для повного виконання грошового зобов`язання, має здійснюватися відповідно до вимог статті 534 ЦК України.

Так, станом на 15 грудня 2019 року ОСОБА_1 мав виконати зобов`язання щодо повернення кредиту в сумі 12 000 гривень, сплати процентів за погоджені 30 днів кредитування в сумі 9 000 гривень та комісії за надання кредиту в сумі 1 440 гривень. Обов`язок зі сплати неустойки на дату цього платежу ще не виник. Отже, із внесених ОСОБА_1 5 532 гривень на погашення комісії зараховується 1 440 гривень, а решта - 4 092 гривні - на погашення процентів. Після цього платежу комісія погашена повністю, заборгованість за процентами становить 4 908 гривень, а тіло кредиту - 12 000 гривень.

При зарахуванні наступних платежів колегія суддів враховує, що проценти та неустойка належать до другої черги, визначеної статтею 534 ЦК України. Зобов`язання зі сплати процентів підлягало виконанню 15 грудня 2019 року, тобто раніше за виникнення обов`язку сплатити пеню, окрім того, пеня нарахована саме з 03 січня 2020 року, підстави стягувати її за інший період у суду апеляційної інстанції відсутні.

Платіж від 30 грудня 2019 року в сумі 1 783 гривні 80 копійок зараховується на погашення процентів, внаслідок чого їх залишок зменшується з 4 908 гривень до 3 124 гривень 20 копійок. Платіж від 04 січня 2020 року в сумі 500 гривень погашає зазначену заборгованість за процентами у розмірі 250 гривень, після чого її залишок становить 2 874 гривні 20 копійок.

Отже, із загальної суми внесених коштів ОСОБА_1 7 815 гривень 80 копійок - погашено 1 440 гривень комісії та 6 125 гривень 80 копійок процентів.

Щодо нарахування процентів після закінчення строку кредитування – 15 грудня 2019 року, які нараховано кредитором з 02 січня 2020 року, колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла наступних висновків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше – це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення – прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту – в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо – можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу – позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника – обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Вказані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

Частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Позивач заявив до стягнення 23 734 гривні 30 копійок як заборгованість за процентами за користування кредитом. У позовній заяві ці нарахування не визначено як проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України. В апеляційній скарзі їх нарахування після пролонгацій обґрунтовано пунктом 2.2.3 кредитного договору та твердженням про подальше користування кредитом протягом 60 днів.

У пункті 2.2.3 кредитного договору № 9886478 ставка 2,5% на день названа процентами «за користування кредитом»; вона розміщена в розділі про плату за кредит, є однаковою до і після дати повернення, не названа процентами річних чи мірою відповідальності, а сам позивач заявив її саме як плату за користування кредитом. Окремої позовної вимоги до ОСОБА_1 про стягнення коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України позивач не заявляв. Отже, підстав стягувати 2,5% на день як міру відповідальності за статтею 625 ЦК України немає.

Суд першої інстанції помилково включив до власного розрахунку 4 302 гривні процентів, нарахованих за період із 05 січня до 14 лютого 2020 року за ставкою 2,5% на день. Ці нарахування здійснені після закінчення погодженого сторонами строку кредитування – 15 грудня 2019 року та не можуть бути стягнуті як проценти за користування кредитом.

Щодо стягнення пені

За частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 549 ЦК України, в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 4.1 кредитного договору № 9886478 встановлює пеню 2% від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення з обмеженням до 50% отриманого кредиту.

Позивач просив стягнути 6 000 гривень пені за період із 03 до 31 січня 2020 року. За 03-30 січня розрахунок заборгованості містить 28 нарахувань по 209 гривень 52 копійки, а 31 січня – одне нарахування у розмірі 133 гривні 44 копійки, що в сумі складає 6 000 гривень (209,52 х 28 + 133,44).

Суд першої інстанції помилково відхилив заявлене нарахування пені за 03-31 січня 2020 року на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який регулює відповідальність за прострочення в період дії воєнного, надзвичайного стану.

В Україні воєнний стан введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, тобто після виникнення спірних правовідносин та нарахування пені за період із 03 до 31 січня 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Як зазначено вище, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги Закону України «Про споживче кредитування» до спірних відносин застосуванню не підлягають, у зв`язку із чим передбачені частиною другою статті 21 цього Закону обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України та 15 відсотками суми простроченого платежу до спірних правовідносин не застосовуються.

Отже, розмір пені визначається відповідно до пункту 4.1 кредитного договору з урахуванням установленого ним обмеження - не більше 50% отриманої суми кредиту. За розміру кредиту в 12 000 гривень граничний договірний розмір пені становить 6 000 гривень.

Заявлена позивачем пеня за період із 03 до 31 січня 2020 року не перевищує зазначеного обмеження.

З огляду на встановлене прострочення виконання грошового зобов`язання у цей період та погоджені сторонами умови відповідальності, вимога про стягнення 5 750 гривень пені є обґрунтованою, зважаючи на те, що зі сплачених ОСОБА_1 500 гривень 04 січня 2020 року у відповідності до черговості, передбаченої статтею 534 ЦК України, 250 гривень припадали на погашення сплати пені.

За наведеним розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 15 листопада 2019 року № 9886478 становить 20 624 гривні 20 копійок, з яких: 12 000 гривень - тіло кредиту; 2 874 гривні 20 копійок - проценти за користування кредитом; 5 750 гривень - пеня.

При цьому, позивач заявив до стягнення заборгованість за тілом кредиту в сумі 10 476 гривень. Тому з урахуванням меж позовних вимог обґрунтований розмір заявленої заборгованості становить 19 100 гривень 20 копійок, з яких: 10 476 гривень - тіло кредиту; 2 874 гривні 20 копійок - проценти за користування кредитом; 5 750 гривень - пеня.

Ця сума на 2 856 гривень менша за стягнуті судом першої інстанції 21 956 гривень 20 копійок.

У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2023 року у справі № 466/725/20 зазначено: «Касаційний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22)».

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не дають підстав для збільшення суми, стягнутої судом першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції оскаржив лише позивач, а відповідач апеляційної скарги не подавав. Тому зменшення присудженої на користь позивача суми погіршило б його становище за результатами розгляду його апеляційної скарги.

Отже, допущені судом першої інстанції помилки у визначенні підстав та розміру заборгованості слід виправити шляхом зміни мотивувальної частини рішення без зміни суми, присудженої до стягнення.

Щодо розподілу судових витрат

З огляду на висновок Чернівецького апеляційного суду про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, а результат вирішення спору та розмір присудженої до стягнення суми залишаються без змін, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Аналогічної позиції щодо розподілу судових витрат у випадку зміни мотивувальної частини судового рішення із залишенням без змін його резолютивної частини дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 916/2721/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 910/11212/18, від 18 лютого 2020 року у справі № 912/2730/18, 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, від 03 листопада 2020 року у справі № 916/3146/17.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції частково ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 13 липня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 08 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ЛИТВИНЮК