Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №643/11169/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/11169/25 Головуючий суддя І інстанції Новіченко Н. В.

Провадження № 22-ц/818/2882/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кайдашова Віталія Сергійовича на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 15 січня 2026 року у справі № 643/11169/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 27 468,00 грн, з яких: основний борг – 6 000,00 грн, заборгованість за відсотками – 21 468,00 грн, та судових витрат: судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 18.01.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою було укладено кредитний договір №412726948, на підставі якого відповідачці наданий кредит, який останньою своєчасно повернутий не був, внаслідок чого за нею утворилася заборгованість. У подальшому, на підставі договорів факторингу до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до відповідачки. Оскільки заборгованість відповідачкою так і не була сплачена, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Крім того, одночасно з поданням позовної заяви до суду позивачем було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме: витребування у банку інформації про зарахування коштів на картковий рахунок – маска картки № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 18.01.2024 по 23.01.2024 у сумі 6 000,00 грн, і у разі підтвердження вищезазначеної інформації надати первинні документи бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення).

Ухвалою Салтівського районного суду м.Харкова від 09 липня 2025 року було задоволено зазначене клопотання та витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» запитувану інформацію.

Рішенням Салтівського районного суду м.Харкова від 15 січня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитом у розмірі 6 000,00 грн, заборгованість за процентами у сумі 21 468,00 грн, а також понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Кайдашов В.С. подав апеляційну скаргу, яку в подальшому доповнив, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал».

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення є незаконним, необґрунтованим та ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції належним чином не перевірив перехід права вимоги до позивача, зокрема факт передачі саме зобов`язання відповідачки, обсяг та безперервність переходу права вимоги, а також належне повідомлення боржника про заміну кредитора. Зазначає, що надані позивачем договори факторингу та реєстри не підтверджують належними доказами набуття ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги за спірним договором у повному обсязі, чим, на його думку, порушено вимоги ст.81 ЦПК України. Разом із цим, у зв`язку з ненаданням доказів оплати за перехід права вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» представник відповідачки стверджує про недоведеність права вимоги позивача до відповідачки. Крім того, зазначає, що Договір факторингу від 28.11.2018 між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено більш ніж за п`ять років до укладення кредитного договору. При цьому Договір факторингу містить Додаток №1, яким фактично затверджено форму Реєстру прав вимоги, що не збігається за формою з Реєстром прав вимоги №276 від 19.03.2024. Таким чином, наразі позивач не є кредитором стосовно відповідачки, оскільки не набув права вимоги до відповідачки через ненабуття такого права ТОВ «Таліон Плюс».

Посилається на недоведеність належного укладення електронного договору, зазначаючи про відсутність належних доказів ідентифікації відповідачки, направлення та введення одноразового ідентифікатора і технічної фіксації акцепту. Вказує, що надані позивачем документи мають загальний, шаблонний характер і не підтверджують вчинення відповідачкою необхідних дій для укладення договору.

Зазначає, що єдиним беззаперечним доказом отримання коштів є платіжне доручення на суму 6 000 грн. Водночас позивач не довів належними та допустимими доказами період та правові підстави нарахування процентів, а також відповідність їх розміру вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Вказує, що сума процентів більш ніж утричі перевищує суму кредиту, що, на його думку, є неспівмірним та порушує принципи розумності й справедливості. Зазначає, що суд першої інстанції не застосував положення ст.551 ЦК України щодо можливості зменшення розміру неустойки.

Посилається на порушення Закону України «Про споживче кредитування», зазначаючи, що суд першої інстанції не встановив реальної річної процентної ставки, загальної суми витрат за кредитом та дотримання встановлених законом обмежень відповідальності споживача. Вважає, що суд не надав належної оцінки дотриманню вимог спеціального законодавства, що є істотним порушенням норм матеріального права.

Щодо відсотків зазначає, що у Реєстрі №276 від 19.03.2024 (складений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс») визначено, що відповідачка має заборгованість у сумі 6 000,00 грн – тіло кредиту та 8 268,00 грн – відсотки за кредитом. Однак, згідно з Реєстром прав вимог №1 від 19.12.2024 (складений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») сума боргу відповідачки вже складає 6 000,00 грн – тіло кредиту та 21 468,00 грн – відсотки за кредитом.

Посилається на безпідставність стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн, оскільки суд не перевірив їх реальність, необхідність та співмірність зі складністю справи. Зазначає, що справа розглядалася у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, що, на його думку, не обґрунтовує заявлений розмір витрат.

Робить висновок, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи, не дослідив належність і допустимість доказів та не надав оцінки запереченням відповідачки, чим, на думку апелянта, порушив вимоги ст.13 ЦПК України.

Альтернативно просить, у разі незгоди суду з наведеними доводами: зменшити розмір стягнення до суми фактично отриманого кредиту; зменшити або скасувати нараховані проценти; скасувати стягнення витрат на правничу допомогу.

Крім того, до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, поданий представником ТОВ «Юніт Капітал» Куксою К.О., у якому вона просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення як безпідставну.

Зазначає, що відповідачка самостійно обрала суму та строк кредитування, ознайомилася з умовами Договору та підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором. На підтвердження укладення Договору посилається на відповідні електронні докази, дані ідентифікації відповідачки та збіг зазначених у Договорі персональних даних із її даними.

Також зазначає, що кредитні кошти були перераховані відповідачці через надавача платіжних послуг на підставі платіжного доручення від 18.01.2024, оскільки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не є банком та не здійснює самостійного переказу коштів. При цьому відповідачка не надала доказів, які б спростовували факт укладення Договору або отримання кредитних коштів.

Таким чином, на думку представника позивача, сукупність наданих доказів підтверджує факт укладення відповідачкою кредитного договору та отримання нею кредитних коштів.

Пояснює, що Договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення є права вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.

Наголошує, що реєстр не є разовим документом, оскільки умовами договору факторингу передбачено можливість його формування (укладення) неодноразово за ініціативою та за потреби сторін.

Таким чином, Договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28.11.2018 по 31.12.2024.

Зазначає, що право вимоги за кредитним договором №412726948 від 18.01.2024 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 19.03.2024, відповідно до підписання сторонами Реєстру прав вимоги №276 за Договором факторингу №28/1118-01, який був підписаний вже після укладення кредитного договору.

Крім того, вказує, що 19.12.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №19/1224-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №412726948 від 18.01.2024.

На підтвердження переходу права вимоги посилається на витяг з Реєстру прав вимоги до Договору факторингу №19/1224-01 від 19.12.2024, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки.

Зазначає, що відповідно до п.4.1 Договору факторингу, право вимоги переходить до фактора з моменту підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги, який є невід`ємною частиною Договору, а тому право вимоги за кредитним договором №412726948 від 18.01.2024 набуте позивачем у встановленому законом порядку.

Також представник позивача зазначає, що 04.06.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №04/06/25-Ю, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №412726948 від 18.01.2024.

На підтвердження переходу права вимоги позивач посилається на витяг з Реєстру боржників та Акт приймання-передачі реєстру боржників за Договором факторингу №04/06/25-Ю від 04.06.2025, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до відповідачки.

Зазначає, що згідно з п.1.2 Договору факторингу, право вимоги перейшло до позивача з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі реєстру боржників.

Вказує, що неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості, а тому заборгованість підлягає стягненню на користь нового кредитора.

Представник позивача зазначає, що всі відсотки нараховувалися в межах погоджених умов кредитного договору.

Щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу, зазначає, що до матеріалів справи долучено всі необхідні документи, які підтверджують їх понесення, зокрема свідоцтво адвоката, довіреність, договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду та акт приймання-передачі виконаних робіт. Відповідно до п.3.4 Договору про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025, належним підтвердженням виконання послуг є підписаний акт, який у даному випадку надано, що свідчить про фактичне надання та прийняття правничої допомоги.

У зв`язку з викладеним представник позивача вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що спрямовані на уникнення виконання грошового зобов`язання, і просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не повністю відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 27 468,00 грн, з яких: основний борг – 6 000,00 грн, заборгованість за відсотками – 21 468,00 грн, що вбачається з матеріалів справи. За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі.

Разом з тим колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки розрахунок заборгованості за процентами, наданий позивачем та покладений судом в основу рішення, не відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимальної денної процентної ставки.

Судом першої інстанції встановлено, що 18.01.2024 між відповідачкою та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено Договір №412726948 у формі електронного документа.

Умовами п.2.1 кредитного договору передбачено, що кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 6 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту кредитодавця.

Сума кредитного ліміту, вказана у п.2.1 кредитного договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника (п.2.2 кредитного договору).

Відповідно до п.2.3 кредитного договору, 18.01.2024 кредитодавець надає позичальнику перший транш за Договором у сумі 6 000,00 грн.

Згідно з п.5.1 кредитного договору, кожен окремий транш за цим Договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки №5457-08XX-XXXX-9195, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового траншу за Договором.

Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що рекомендована дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування – 17.02.2024, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником.

Відповідно до п.7.2 кредитного договору, в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин:

п.7.2.1 закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п.11.1 Договору;

п.7.2.2 дострокового припинення дії Договору в порядку, передбаченому п.9.1.1.2, або п.9.1.1.7, або п.9.2.1.5 Договору.

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту – 17.02.2029.

За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника, крім процентів за належне користування кредитом, Договором не передбачено (п.8.1 кредитного договору).

Згідно з п.8.2 кредитного договору, процентні ставки за Договором є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника. Загальні витрати за Договором та загальна вартість кредиту за Договором залежить від обраної моделі поведінки позичальника і прораховується в порядку описаному нижче.

Відповідно до п.8.3.1 кредитного договору, за період від дати видачі кредиту до 17.02.2024 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 733,65 річних, що на день укладення Договору становить 2,01 відсотка від суми кредиту за кожний день користування ним (Дисконтна процентна ставка).

Згідно з п.8.3.2 кредитного договору, у разі якщо позичальник вчинить описані в п.3.2 Договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 17.02.2024 проценти нараховуються за ставкою 735,13 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,01 відсотка в день від суми кредиту за кожний день користування ним (Індивідуальна процентна ставка).

Відповідно до п.8.4 кредитного договору, після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.

Пунктом 12.4 кредитного договору сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання позичальник зобов`язаний сплачувати на користь кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70% річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст.625 ЦК України.

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану відповідальність, передбачена п.п.12,3 та 12.4 цього Договору застосовується з обмеженнями, передбаченими чинним законодавством України (п.12.5 кредитного договору).

Згідно з п.4.1 кредитного договору, невід`ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.

Відповідно до п.14.2 кредитного договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем з приводу укладення цього Договору в якості підписів сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Відповідно до платіжного доручення від 18.01.2024, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_1 кошти у сумі 6 000,00 грн згідно з Договором №412726948 від 18.01.2024.

Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів, від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла інформація, з якої вбачається, що на карту № НОМЕР_3 ОСОБА_1 за період з 18.01.2024 по 23.01.2024 здійснено переказ на суму 6 000,00 грн.

Таким чином, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором, здійснивши переказ коштів відповідачці на її картковий рахунок.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) було укладено Договір факторингу №28/1118-01, згідно з п.2.1 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.3 Договору факторингу №28/1118-01 визначено, що «право вимоги» – права грошових вимог Клієнта до Боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Умовами п.1.2 Договору факторингу №28/1118-01 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме Реєстрах прав вимоги.

Згідно з п.4.1 Договору факторингу №28/1118-01 наявне право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними Реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному Додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу прав вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним Реєстром права вимоги.

Цей Договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п.8.1 Договору).

Строк дії Договору факторингу №28/1118-01 згідно з п.8.2 було встановлено до 28.11.2019.

Крім того, Додатковими угодами №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022 та №32 від 31.12.2023 вносилися зміни до Договору факторингу, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено до 31.12.2024 включно.

З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що за відповідачкою обліковується заборгованість за кредитним договором №412726948 від 18.01.2024 у сумі 6 000,00 грн – тіло кредиту; 8 268,00 грн – нараховані проценти.

19.12.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №19/1224-01, зі строком дії до 31.12.2024, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було відступлено право вимоги, що підтверджується Реєстром прав вимоги №1 від 19.12.2024.

З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Таліон Плюс», вбачається, що за відповідачкою обліковується заборгованість за кредитним договором №412726948 від 18.01.2024 у сумі 6 000,00 грн – тіло кредиту; 21 468,00 грн – нараховані проценти.

04.06.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем було укладено Договір факторингу №04/06/25-Ю, зі строком дії до 30.10.2026, відповідно до якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на користь ТОВ «Юніт Капітал» було відступлено право вимоги до відповідачки, що підтверджується Реєстром боржників від 04.06.2025, за яким позивач отримав право вимоги у сумі 27 468,00 грн, з яких: 6 000,00 грн – тіло кредиту; 21 468,00 грн – заборгованість за процентами.

Щодо укладення кредитного договору та перерахування кредитних коштів.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Матеріали справи свідчать про те, що у даному випадку кредитний договір був укладений в електронній формі.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст.11 Закону).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13 ст.11 Закону).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 , уклавши кредитний договір №412726948 від 18.01.2024 в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором – RAFB, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту. Відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Електронний підпис, призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, та накладається за допомогою особистого ключа і перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Оскільки кредитний договір укладений шляхом накладення електронного підпису відповідачки, який ідентифікує її особу, він вважається укладеним.

При цьому суд правильно встановив, що кредитний договір №412726948 від 18.01.2024 був підписаний зі сторони відповідачки з використанням одноразового ідентифікатора – RAFB, оскільки такі обставини відповідають матеріалам справи, зокрема підтверджуються написом у розділі 15 «Реквізити сторін» Договору: введено одноразовий ідентифікатор RAFB 18.01.2024 о 18:01:24, ОСОБА_1 . Аналогічний напис міститься в реквізитах Паспорта споживчого кредиту, згідно з яким зазначений додаток також підписаний одноразовим ідентифікатором, і відповідно до п.14.1 Договору є його невід`ємною частиною.

Відповідачка та її представник під час розгляду справи судом першої інстанції не заперечували щодо укладення зазначеного кредитного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а також не зазначали, що використаний під час укладення кредитного договору одноразовий ідентифікатор «RAFB» їй не належить.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Без отримання листа на електронну пошту чи SMS-повідомлення, без входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) укласти договір між позичальником і кредитором в електронній формі неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі.

Відповідно до принципу змагальності, позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин.

Так, відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, кредитний договір був укладений на сайті позикодавця та підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором – RAFB, отриманим у SMS-повідомленні на номер її мобільного телефону.

Без отримання SMS-повідомлення та без здійснення входу на сайт товариства зазначений кредитний договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не був би укладений.

Номер мобільного телефону, за допомогою якого отримано одноразовий ідентифікатор, співпадає з інформацією, що міститься у заявці на отримання грошових коштів від 18.01.2024, яка містить особисту інформацію відповідачки. Зазначене також не заперечувалося відповідачкою під час розгляду справи у суді першої інстанції.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19; від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20; від 02 листопада 2021 року у справі №243/6552/20, які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Отже, відповідно до вимог ч.6, ч.8 ст.11 та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» суд першої інстанції правильно встановив доведеним факт того, що відповідачка ознайомилася та погодилася з умовами кредитного договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов щодо суми кредиту, строків кредитування, сплати відсотків за користування кредитом, розміру і типу процентних ставок та уклали в належній формі кредитний договір, з чим погоджується і колегія суддів.

Відтак позивач, відповідно до покладеного на нього процесуального обов`язку доказування, надав належні та допустимі докази, які підтверджують, що між сторонами було узгоджено використання позичальником відповідного одноразового ідентифікатора як його підпису у порядку та формі, передбачених законом.

У зв`язку з цим посилання представника відповідачки на те, що матеріали справи не містять жодних підтверджень того, що кредитний договір був укладений сторонами в порядку, передбаченому законом, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються наведеними судом обставинами та дослідженими доказами.

Доводи апеляційної скарги про відсутність оригіналу кредитного договору та невідповідність наданої копії вимогам законодавства також є безпідставними.

Кредитний договір укладений в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором, отриманим відповідачкою у SMS-повідомленні на зазначений нею номер телефону.

Відповідно до положень статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом, у тому числі одноразовим ідентифікатором, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього електронним підписом є оригіналом такого документа.

Отже, з огляду на правову природу електронного договору, відсутність паперового примірника з власноручними підписами сторін не свідчить про його неукладеність чи недійсність, оскільки законом прямо передбачено можливість укладення договорів у письмовій (електронній) формі.

Таким чином, твердження про неналежність поданої електронної копії як доказу укладення кредитного договору є безпідставними та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції про наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин та погодження ними усіх істотних умов кредитування.

Крім того, представник відповідачки в апеляційній скарзі посилається на те, що у матеріалах справи відсутні докази перерахування коштів за кредитним договором.

При цьому доводи апеляційної скарги в цій частині є суперечливими, оскільки сторона відповідачки спочатку не визнає факт отримання кредитних коштів та наявність заборгованості, а надалі не заперечує сам факт виникнення відповідних зобов`язань, що свідчить про непослідовність позиції відповідачки та відсутність єдиного обґрунтованого підходу до заперечення позовних вимог.

Проте такі доводи не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом з огляду на наступне.

На підтвердження надання відповідачці кредитних коштів у розмірі 6 000,00 грн позивачем надано суду платіжне доручення від 18.01.2024, згідно з яким, як зазначив позивач, відбувся переказ коштів, виданих в рамках кредитного договору, шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідачкою було вказано в заяві на отримання кредиту.

Дійсно, зазначене платіжне доручення не є достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , оскільки зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку; за відсутності в ньому відповідної відмітки банку про проведення зазначеної грошової операції воно не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів. Крім того, зазначене платіжне доручення не містить інформації щодо номера рахунку отримувача, а містить неповний номер картки, а тому не є належним підтвердженням зарахування коштів кредитора на рахунок їх отримувача.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Разом з цим ухвалою Салтівського районного суду м.Харкова від 09 липня 2025 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів; витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» виписку про рух коштів по банківському рахунку за карткою № НОМЕР_1 , яка відкрита на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зокрема за період з 18.01.2024 по 23.01.2024, на суму 6 000,00 грн.

На виконання зазначеної ухвали було надано довідку АТ КБ «ПриватБанк» про належність картки № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , а також виписку по рахунку відповідачки, якими підтверджується зарахування кредитних коштів на її картковий рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 6 000,00 грн (деталі операції: переказ коштів. Коментар: Viplata zaima Moneyveo) та користування кредитними коштами (а.с.140-142 т.1).

Зазначене спростовує доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували здійснення господарської операції з видачі кредитних коштів. Надана банківська виписка містить усі необхідні реквізити та в розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом.

Інших доказів щодо походження цих коштів відповідачкою не надано, що свідчить про їх отримання саме у рамках зазначеного кредитного договору.

Отже, із наведеного очевидно випливає, що кредитні кошти були надані та фактично отримані відповідачкою, внаслідок чого у неї виникли зобов`язання їх повернути на підставі вимог кредитора.

Щодо переходу права вимоги.

Крім того, представник відповідача у апеляційній скарзі наводить доводи щодо недоведеності позивачем факту набуття ним права вимоги до відповідачки, проте колегія суддів їх відхиляє з огляду на необґрунтованість та безпідставність.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення відповідних договорів факторингу), за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтями 1078 та 1081 ЦК України (у відповідній редакції), предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), так і право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено Договір факторингу №28/1118-01, п.2.1 якого передбачено, що згідно з умовами цього Договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

У п.1.3 Договору факторингу №28/1118-01 визначено, що право вимоги – всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Пунктом 1.2 Договору факторингу №28/1118-01 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме в реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку (п.4.1 Договору факторингу №28/1118-01).

Цей Договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п.8.1 Договору факторингу №28/1118-01).

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови Договору залишилися без змін.

31.12.2020 між клієнтом та фактором укладено Додаткову угоду №26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, яка продовжила строк Договору до 31 грудня 2021 року. У цій Додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте дата його укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.

31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №276 від 19 березня 2024 року на виконання Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням Додаткових угод до нього), укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за №175 зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), кредитний договір №412726948 від 18.01.2024, сума заборгованості: за основним боргом (тіло кредиту) – 6 000,00 грн, за відсотками – 8 268,00 грн; загальна сума заборгованості (сума відступлення грошової вимоги) складає 14 268,00 грн.

Доводам представника відповідачки щодо невідповідності форми Реєстру прав вимоги №276 від 19.03.2024 формі, визначеній у Додатку до Договору факторингу №28/1118-01, була надана оцінка в рішенні суду першої інстанції, згідно з якою суд зазначив, що сама по собі відмінність у формі документа не спростовує факту відступлення права вимоги, якщо з його змісту можливо ідентифікувати боржника, зобов`язання та обсяг переданих прав. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, адже надані позивачем документи містять достатні відомості для встановлення переходу права вимоги саме щодо відповідачки.

Таким чином, право вимоги стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» в день підписання ними Реєстру прав вимог №276 від 19 березня 2024 року.

19.12.2024 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №19/1224-01, зі строком дії до 31 грудня 2024 року.

Згідно з п.2.1 Договору факторингу №19/1224-01 від 19 грудня 2024 року, ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку (п.4.1 Договору факторингу №19/1224-01).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №1 від 19 грудня 2024 року до Договору факторингу №19/1224-01 від 19 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», за №1520 зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), кредитний договір №412726948 від 18.01.2024, сума заборгованості: за основним боргом (тіло кредиту) – 6 000,00 грн, за відсотками – 21 468,00 грн; загальна сума заборгованості (сума відступлення грошової вимоги) складає 27 468,00 грн.

Отже, право вимоги стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» з моменту підписання ними Реєстру прав вимог №1 від 19 грудня 2024 року.

04.06.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали Договір факторингу №04/06/25-Ю, відповідно до умов якого ТОВ «Юніт Капітал» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором.

Згідно з п.1.1 Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «Юніт Капітал» право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб – боржників. Перелік боржників зазначено в реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком №1.

Відповідно до п.1.2 Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

На підтвердження переходу права вимоги до позивача до матеріалів справи долучено підписаний сторонами Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 04 червня 2025 року до Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року, укладеного між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», за №12281 зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), кредитний договір №412726948 від 18.01.2024, сума заборгованості: за основним боргом (тіло кредиту) – 6 000,00 грн, за відсотками – 21 468,00 грн; загальна сума боргу складає 27 468,00 грн.

Таким чином, право вимоги стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «Юніт Капітал» з моменту підписання ними Акта прийому-передачі Реєстру Боржників від 04 червня 2025 року.

Крім того, представник відповідачки у своїй апеляційній скарзі вказує, що в суді першої інстанції позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за Договором про відступлення права вимоги №28/1118-01 від 28.11.2018.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що умовами укладених Договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру права вимоги чи акта прийому-передачі реєстру боржників та не пов`язано з оплатою за Договором факторингу, проведення якої відтерміновано на визначений Договором строк. Слід зазначити, що встановлений порядок оплати не впливає на перехід права вимоги за кредитним договором. Це також є ознакою договору відступлення права вимоги (цесії), передбаченого п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, і не свідчить про відсутність права вимоги у позивача, яке він набув на підставі вищевказаних Договорів, за якими право вимоги було передано на умовах відстрочення платежу, що, у свою чергу, відповідає правовим висновкам, висловленим у постановах ВП ВС від 11.09.2018 у справі №909/968/16 та від 08.08.2023 у справі №910/8115/19.

Наведені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи знайшли своє підтвердження у матеріалах справи та спростовують доводи скарги.

Так, відповідно до правових висновків, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги.

При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав.

Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу.

Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

У договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки).

Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що судом відповідно до наявних у справі доказів встановлено, що за умовами Договору факторингу клієнт на день його укладення зобов`язується відступити фактору права вимоги клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому, які зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Конкретний перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме в реєстрах прав вимоги. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку.

З огляду на це, колегія суддів відхиляє за безпідставністю наведені у скарзі доводи про відсутність у позивача права вимоги. Покликання представника відповідачки на відповідні правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення факту оплати за договором факторингу не можна взяти до уваги, за їх нерелевантністю, оскільки вони стосувалися інших обставин справи, в яких, на відміну від вищевказаних умов Договорів факторингу у даній справі, момент переходу права вимоги був пов`язаний з іншими умовами – їх оплати, а не з підписанням сторонами реєстру прав вимог, які у даній справі були дотримані.

Крім того, в матеріалах справи містяться платіжні інструкції від 25.06.2025 №483, від 10.06.2025 №467, від 10.06.2025 №468, від 11.06.2025 №469, від 11.06.2025 №470, від 19.06.2025 №478, від 19.06.2025 №479 про оплату за відступлення прав вимог до Договору факторингу №04/06/25-Ю від 04 червня 2025 року, які підтверджують фактичне виконання сторонами умов відповідних Договорів факторингу та здійснення оплати вже після їх укладення.

Отже, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Юніт Капітал» на підставі положень статей 512, 514, 516, 1077, 1078, 1082 ЦК України надало належні та допустимі докази, що підтверджують набуття позивачем права вимоги за кредитним договором.

Доводи представника відповідачки, які полягають у тому, що у матеріалах справи відсутнє повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором та будь-яке підтвердження про направлення їй такого повідомлення, є необґрунтованими.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, а не новому, і таке виконання є належним. Законодавством не встановлено інших правових наслідків у разі неповідомлення боржника про заміну кредитора або ненадання йому доказів відступлення прав вимоги новому кредитору.

У даному випадку передача права вимоги є правомірною та здійснена відповідно до статей 512 та 514 ЦК України. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент передачі, і це не змінює обов`язків боржника. Згідно зі статтею 517 ЦК України, боржник має право не виконувати обов`язок новому кредиторові до отримання доказів передачі прав, проте це не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості, оскільки належне виконання боргу первісному кредитору є правомірним.

Правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, від 14.07.2021 у справі №554/8549/15-ц та від 19.08.2021 у справі №442/933/13-ц підтверджують, що боржник, який не отримав повідомлення про зміну кредитора, не звільняється від обов`язку погашення заборгованості, а лише зберігає право належного виконання первісному кредитору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка не виконала зобов`язання ані перед первісним, ані перед новим кредитором, а тому внаслідок неналежного виконання обов`язків із повернення кредиту утворилася заборгованість.

Щодо заявленої позивачем суми заборгованості за процентами.

У своїй апеляційній скарзі представник відповідачки звернув увагу на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами період та правові підстави нарахування процентів, а також відповідність їх розміру вимогам Закону України «Про споживче кредитування». Зазначені доводи частково знайшли своє підтвердження у матеріалах справи.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

За змістом ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно зі ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст.77-80 ЦПК України, докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, припис абзацу другого ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Крім того, в п.54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч.2 ст.1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст.625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Звертаючись до суду з позовом, позивач надав виписку з особового рахунку за кредитним договором №412726948 від 18.01.2024, відповідно до якої заборгованість відповідачки перед позивачем становить 27 468,00 грн, з яких: 6 000,00 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 21 468,00 грн – прострочена заборгованість за процентами; 00,00 грн – строкова заборгованість за сумою кредиту та процентами; 00,00 грн – заборгованість за штрафними санаціями.

З розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що заборгованість відповідачки за період з 18.01.2024 по 19.03.2024 становила 14 268,00 грн, з яких: 6 000,00 грн – тіло кредиту; 8 268,00 грн – нараховані проценти.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відповідачка не здійснювала платежів за кредитом за період з 18.01.2024 по 19.03.2024.

Наведені вище розрахунки свідчать про те, що ТОВ «Таліон Плюс» здійснювало нарахування відсотків за користування кредитними коштами у період з 20.03.2024 по 15.06.2024 на загальну суму 21 468,00 грн.

Відповідно до п.3.1 Договору, позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш в межах кредитного ліміту. На момент укладення цього Договору строк дисконтного періоду складає 30 днів. У випадку надання першого траншу не в день укладення Договору, строк дії кредитної лінії автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором.

Сторони погодили, що встановлений у п.3.1 Договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником ще на 30 днів шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань, строк оплати яких настав, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних у цьому пункті, не обмежена.

Відповідно до п.7.1 Договору, рекомендованою (необов`язковою) датою дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування – 17.02.2024, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником.

Згідно з п.7.2 Договору, в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п.11.1 Договору; дострокового припинення дії Договору в порядку, передбаченому п.9.1.1.2 або п.9.1.1.7 Договору.

Відповідно до п.7.3 Договору передбачено кінцеву дату повернення кредиту – 17.02.2029.

Згідно з п.8.3 Договору, протягом Дисконтного періоду кредитування зобов`язання позичальника зі сплати процентів фактичні дні користування кредитом визначають наступним чином:

за період від дати видачі кредиту до 17.02.2024 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 733,65 відсотків річних, що становить 2,01 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним (Дисконтна процентна ставка);

у разі, якщо позичальник вчинить описані в п.3.2 Договору дії щодо продовження

Дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 17.02.2024 проценти нараховуються за ставкою 735,13 відсотків річних, що становить 2,01 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним (Індивідуальна процента ставка).

Після закінчення Дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 1087,70 відсотків річних, що становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (пункт 8.4 Договору).

Відповідно до п.8.8 Договору, для суми кредиту за першим траншем, що вказана в п.2.3 Договору, за перші 30 днів Дисконтного періоду орієнтовна загальна вартість кредиту складе 9618 грн 00 коп. та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 3618 грн 00 коп. та суму кредиту у розмірі 6000 грн 00 коп. Орієнтовна реальна процентна ставка, розрахована згідно з методикою

Національного банку України, складе 31042,81 % річних, при цьому загальна вартість першого траншу за кредитом у процентному вираженні за строк Дисконтного періоду складає 160,30 % від суми першого траншу.

Відповідно до 8.9 Договору, викладені в п.8.8 Договору значення можуть змінюватися в сторону зменшення за умови дострокового повного чи часткового погашення кредиту, або у сторону збільшення за умови отримання додаткових траншів за Договором, оформлення пролонгацій за Договором та у разі користування кредитом після закінчення Дисконтного періоду.

Відповідно до п.11.1 кредитного договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання/припинення його дії, а в частині розрахунків – до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання.

Як вбачається з розрахунків заборгованості, відповідачкою не було здійснено вчасно оплати всіх нарахованих процентів, а 17.02.2024 строк дисконтного періоду закінчився, і проценти за користування кредитними коштами були нараховані на підставі п.8.4 кредитного договору із застосуванням базової процентної ставки 2,98 % в день від суми залишки кредиту.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Таліон Плюс», проценти нараховувалися до 15.06.2024 включно, тобто в межах строку кредитування. Після вказаної дати проценти не нараховувалися. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що наступні кредитори: ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» не здійснювали нарахувань після переходу до них прав вимоги до відповідачки. У зв`язку з цим доводи представника відповідачки про недоведення позивачем періоду та підстав нарахування процентів не знайшли свого підтвердження.

При цьому доводи представника відповідачки щодо того, що суд не застосував положення ст.551 ЦК України щодо можливості зменшення розміру неустойки, є безпідставними, оскільки апелянт безпідставно ототожнює проценти, нараховані за користування кредитом у межах строку дії кредитного договору, з відповідальністю за прострочення виконання грошового зобов`язання, передбаченою статтею 625 ЦК України.

Як встановлено судом, первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» нараховували проценти за користування кредитом у межах строку, визначеного пунктом 7.3 кредитного договору. Водночас розрахунку заборгованості, нарахованої в порядку частини другої статті 625 ЦК України, позивач не надавав, а вимог про її стягнення не заявляв.

Аналіз наданого розрахунку заборгованості свідчить про те, що проценти за користування кредитними коштами нараховано в межах строку дії кредитного договору та за процентною ставкою, визначеною його умовами.

Разом з цим, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №412726948 від 18.01.2024 не відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» як правильно було зазначено апелянтом у доводах скарги.

З наведених умов Договору та наданих розрахунків заборгованості вбачається, що нарахування процентів здійснювалося з 18.01.2024 по 17.02.2024 за процентною ставкою, що становить 2,01 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним (Дисконтна процентна ставка), а з 18.02.2024 по 15.06.2024 за процентною ставкою, що становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.

Колегія суддів, перевіряючи розрахунок процентів, наданий позивачем за кредитним договором, не може погодитися з його правильністю.

22.11.2023 було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023. Цим Законом було внесено зміни до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ).

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому згідно з п.17 розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» вирішено установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

- протягом перших 120 днів – 2,5 %;

- протягом наступних 120 днів – 1,5 %.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулюють питання споживчого кредитування, починаючи:

- з 24.12.2023 денна ставка має бути не більше 2,5 %;

- з 22.04.2024 денна ставка має бути не більше 1,5 %;

- з 20.08.2024 денна ставка має бути не більше 1 %.

Суд першої інстанції не звернув на це уваги та дійшов висновку про правильність розрахунку, наданого позивачем. Враховуючи вимоги Закону України «Про споживче кредитування», колегія суддів вважає за необхідне навести власний розрахунок.

Отже, згідно з вимогами Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» денна ставка відсотків з 24.12.2023 має бути не більше 2,5 %, відтак за період з 18.01.2024 по 17.02.2024 розмір процентів, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 складає 3 618,00 грн (6 000 грн х 30 днів х 2,01 % – ставка, передбачена п.8.3 Договору); а за період з 18.02.2024 по 21.04.2024 розмір процентів, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 складає 9 600,00 грн (6 000 грн х 64 дні х 2,5 %).

В свою чергу, починаючи з 22.04.2024 денна ставка має становити не більше 1,5 %.

За період з 22.04.2024 по 15.06.2024 розмір процентів становить 4 950,00 грн (6 000 грн х 55 днів х 1,5 %).

Таким чином, всього заборгованість за відсотками становить 18 168,00 грн.

Доводи представника відповідачки, викладені в апеляційній скарзі, щодо необхідності зменшення розміру процентів, нарахованих за кредитним договором, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Суд першої інстанції, визначаючи розмір процентів, що підлягають стягненню, не врахував у повному обсязі вимоги чинного законодавства та обставини справи, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідачки.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшення розміру процентів, що підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача, до 18 168,00 грн.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за процентами за кредитним договором – зміні шляхом зменшення суми, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

Щодо витрат на правову допомогу.

Представник відповідачки у своїй апеляційній скарзі також заперечує проти покладення на ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, заявлених позивачем, вказуючи, що розмір таких витрат не є обґрунтованим та співмірним зі складністю справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що до матеріалів справи долучено всі необхідні документи, які підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу, а тому просить рішення суду залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За змістом частини 1 пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 2, 3 та 4 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншої правничої допомоги, пов`язаної зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «Юніт Капітал» у додатках до позову надано: договір про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025, додаткову угоду №25770838563 до договору про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025, акт прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2025, протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №05/06/25-01 від 05.06.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, довіреність адвоката та ордер на надання правничої допомоги.

Відповідно до Акта приймання-передачі наданих послуг від 25.06.2025 сторони підтвердили, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу (правову) допомогу загальною вартістю 7 000,00 грн, зокрема щодо: складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості (2 год., 5 000,00 грн); вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості (2 год., 1 000,00 грн); підготовки адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів (1 год., 500,00 грн); підготовки та подання клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів (1 год., 500,00 грн).

Крім того, зазначено, що послуги надано якісно, в повному обсязі та в установлені строки.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, а також стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу та мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи й усіх обставин, що мають значення.

Зважаючи на ціну позову, складність справи, яка є типовою та нескладною, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, що об`єктивно підтверджується матеріалами справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерії реальності та розумності їхнього розміру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

При цьому суд першої інстанції вже врахував вимоги щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу та, оцінюючи їх розмір з урахуванням характеру і складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг та інших обставин справи, зменшив заявлену позивачем суму витрат з 7 000,00 грн до 3 000,00 грн.

Отже, визначений судом до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу вже є зменшеним та відповідає критеріям розумності, співмірності й необхідності. Додаткове зменшення зазначеної суми не відповідає фактичному обсягу виконаної адвокатом роботи та не ґрунтується на належному обґрунтуванні неспівмірності таких витрат.

Заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджений належними доказами, фактично понесений позивачем та пов`язаний із розглядом цієї справи. Враховуючи, що суд першої інстанції вже зменшив їх розмір, підстав для подальшого зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу не вбачається.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно стягнув з відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем ТОВ «Юніт Капітал» сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (а.с.16 т.1).

За подання апеляційної скарги відповідачкою ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 2 906,88 грн (а.с.36 т.2).

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено на 87,99 %, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений у суді першої інстанції, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме: 2 422,40 грн ? 87,99 % = 2 131,47 грн.

Разом з тим, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено на 12,01 %, з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню понесені нею та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно до частини, у якій у позові відмовлено, а саме: 2 906,88 грн ? 12,01 % = 349,12 грн.

З урахуванням викладеного та застосовуючи взаємозалік судових витрат, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню: 1 782,35 грн (2 131,47 ? 349,12) судового збору.

Відповідно до п.п. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кайдашова Віталія Сергійовича задовольнити частково.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 15 січня 2026 року змінити в частині суми стягнення заборгованості за відсотками.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за відсотками за кредитним договором №412726948 від 18.01.2024 у розмірі 18 168,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 1782,35 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 08 жовтня 2026 року.

Головуючий – В.Б. Яцина

Судді -

О.В. Маміна.

О.Ю. Тичкова.