Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №646/14440/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 646/14440/24

провадження № 22-ц/818/3233/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Тичкової О.Ю.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря: Риндіч О.Б.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2026 року у складі судді Іщенко О.В., -

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила встановити факт укладання ОСОБА_3 під час шлюбу з ОСОБА_1 договору міни від 28 серпня 1995 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Бєсєда О. Д. № 1319, за яким набуто майно квартиру АДРЕСА_1 ; визнати набуте майно на підставі договору міни від 28 серпня 1995 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Бєсєда О. Д. № 1319, квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 05 травня 1989 року по 16 червня 2008 року позивачка перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_2 є рідною сестрою та єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 28 серпня 1995 року ОСОБА_3 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , діючи в інтересах сім`ї уклав договір міни за яким набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 . У 2008 році стосунки між подружжям погіршились і ОСОБА_3 з метою реалізації вказаної вище квартири звернувся до КП «Харківське МіськБТІ» із замовленням на виготовлення технічного паспорту та витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно для її відчуження. КП «Харківське МіськБТІ» надало ОСОБА_3 відповідь про можливість виконати його замовлення після отримання згоди його дружини ОСОБА_1 на відчуження спірної квартири, яка набута під час перебування ними у шлюбі і є об`єктом спільної сумісної власності. ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до КП «Харківське МіськБТІ», в якій просив суд після доповнення позовних вимог визнати відмову позивача щодо видачі ОСОБА_3 технічного паспорту та витягу з реєстру прав власності (для відчуження) на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , незаконною та зобов`язати відповідача видати ОСОБА_3 технічних паспорт та витяг з державного реєстру прав власності на нерухоме майно для відчуження квартири за вказаною адресою та стягнути з відповідача КП «Харківське міськБТІ» моральну шкоду у розмірі 5 000,00 гривень. Харківським окружним адміністративним судом було відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог на підставі того,що на момент укладення договору міни станом на 28 серпня 1995 року, за яким було набуто майно – квартира АДРЕСА_1 , він перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, отже, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

12 серпня 2014 року ОСОБА_3 за відсутності позивачки ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яким продав вказану квартиру своїй рідній сестрі ОСОБА_2 . Позивачка не була повідомлена про цей правочин та проживала у спільній сумісній власності подружжя – у вказаній вище квартирі до 04 березня 2022 року, до того моменту, як була терміново евакуйована на лікування за кордон в Чехію.

26 березня 2023 року позивачка повернулась в Україну після лікування, дізнавшись про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 її колишнього чоловіка ОСОБА_3 , була позбавлена можливості зайти в свою квартиру АДРЕСА_1 , тому що ОСОБА_2 були замінені замки. ОСОБА_1 зазначає, що встановлення факту набуття подружжям за час шлюбу 28 серпня 1995 року майна – квартири АДРЕСА_1 надасть їй можливість реалізувати свої права щодо цього майна, зокрема, юридично забезпечити можливість мати у своєму безпосередньому фізичному та юридичному віданні цей об`єкт спільної сумісної власності.

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2026 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 .

Рішення суду мотивовано тим, що після розірвання шлюбу 16 грудня 2008 року ОСОБА_1 була обізнана або повинна була бути обізнана з правовим режимом спірної квартири, зокрема з реєстрацією права власності за ОСОБА_3 , а також із його діями, спрямованими на розпорядження зазначеним майном. Водночас із відповідним позовом позивачка звернулась після спливу трирічного строку, установленого статтею 72 Сімейного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, порушення судом норм процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі, не надав належної оцінки наданим позивачем доказам та дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволені позову. Оскільки ОСОБА_2 прийняла спадщину ОСОБА_3 , тому є належним відповідачем у справі. Зазначила, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2008 було встановлено, що на момент укладання Договору-міни від 28.08.1995 спірна квартира була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Позивачка безперервно проживала в спірній квартирі протягом 27 років, проте у 2023 році вимушено поїхала на лікування, а повернувшись ( 26.03.2026), була позбавлена правом володіння, розпорядження та користування спірною квартирою. Враховуючи обставини справи, а саме: розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_3 , наявність спільного сумісного майна, тому випливає спір між позивачкою та спадкоємецею її колишнього чоловіка, з якою був укладений фіктивний договір купівлі продажу спірної квартири. Суд вийшов за межі позовних вимог , оскільки дав оцінку майну за адресою АДРЕСА_3 .

06 жовтня 2026 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якій просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Зазначила, що позивачка у спірній квартирі не проживає та знята з реєстрації місця проживання з 18.07.2019. ОСОБА_2 не є стороною шлюбного договору, а тому не має прав та обов`язків за ним і є сторонньою особою щодо спірних правовідносин. Оскільки позивач реалізувала своє право на приватизацію квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , тому спірна квартира стала особистою власністю померлого ОСОБА_3 . Крім того, заявлені позивачкою вимоги вже були предметом судового розгляду у справі № 2-74/2011, за результатами якого рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11.04.2012 у їх задоволенні відмовлено, а ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 03.08.2012 це рішення залишено без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05 травня 1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а.с. 10).

Із змісту свідоцтва про право власності на житло, виданого 10 грудня 1993 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду, встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. 44).

28 серпня 1995 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було укладено договір міни, посвідчений 28 серпня 1995 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєдою Д. О. (а.с. 19)

Як вбачається зі змісту договору, квартира за адресою: АДРЕСА_5 належала ОСОБА_3 на праві особистої власності, а квартира за адресою: АДРЕСА_2 належала ОСОБА_6 . За договором міни від 28.08.1995 остання квартира перейшла у особисту приватну власність ОСОБА_3 .

Згідно із витягом № 18088840 від 14 березня 2008 року право приватної власності ОСОБА_3 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстроване 14 березня 2008 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» на підставі дубліката договору міни / р. № 1319/ 28.08.1995 / ОСОБА_7 приватним нотаріусом ХМНО, р. № 3 (а.с. 43).

16 грудня 2008 року було розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим 16 грудня 2008 року Червонозаводським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції (а.с. 45).

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2012 року у справі № 2-74/11 у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_5 , приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бєсєда О. Д., про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на квартиру, вселення, визнання договору міни договором міни з доплатою відмовлено (а.с. 46-49).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 липня 2012 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2012 року залишено без змін (а.с. 50-53).

12 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно якого ОСОБА_3 продав та передав, а ОСОБА_2 купила та прийняла у особисту приватну власність належну ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Вказана квартира належить ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності на підставі дублікату договору міни, виданого 03 березня 2008 року Бєсєда О. Д., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим № 3, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів, згідно витягу № 5538587 від 03 березня 2008 року, номер правочину: 2732797, зареєстрованого 14 березня 2008 року в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно 18088840, реєстраційний номер: 22488390, номер запису: П-9-697 в книзі: 1. Договір міни посвідчено 28 серпня 1995 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєсєда О. Д., за реєстровим № 1319.

ОСОБА_1 була зареєстрована у спірній квартирі у період з 04.09.1998 по 18.07.2019, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 58).

Відповідно до заповіту від 20.07.2012, зареєстрованого в реєстрі за № 1832, ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а також предмети домашньої обстановки та вжитку, що знаходяться у цій квартирі (а.с. 56).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 27 грудня 2022 року Новобаварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 листпада 2023 року у справі №646/2189/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Департамент реєстрації Харківської міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом, виселення та скасування реєстрації місця проживання, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа : приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса Вячеславівна про визнання договору купівлі – продажу квартири недійсним, визнання права власності на частину квартири, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено..

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа : приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса Вячеславівна про визнання договору купівлі – продажу квартири недійсним, визнання права власності на частину квартири відмовлено (а.с. 60-64).

30 березня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу квартири, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а.с. 65-66).

Як на підставі позовних вимог позивач посилається на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2008 року у справі №2а-4937/08 за позовом Суботи Артема Анатолійовича в інтересах ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», з участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.

У вказаному рішенні суд встановив, що позивач та його представник не надали належних і допустимих доказів на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 є роздільним майном позивача та не довели того факту, що третя особа ОСОБА_1 позбавлена права на спільне майно подружжя (а.с. 13-17).

Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них належні норми матеріального права, що їх регулюють.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися Кодексом про шлюб та сім`ю України, який був чинним на час укладення 28 серпня 1995 року ОСОБА_3 договору міни.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 ).

Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц).

Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати усе спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про власність», що діяв на момент укладення договору міни , громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Згідно із частинами першою та четвертою Закону України «Про власність» об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Як зазначено у статті 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», у редакції на час виникнення права власності, власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.

За змістом статті 241 Цивільного кодексу Української РСР за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. Договір міни, в якому однією або обома сторонами є державні організації, може бути укладений лише у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до статті 242 Цивільного кодексу Української РСР до договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.

Як виснує Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 175/1481/15-ц, провадження № 61-19687св18, порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21).

Як вбачається з матеріалів справи, що 05 травня 1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

28 серпня 1995 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір міни, за яким ОСОБА_3 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що до укладення договору міни ОСОБА_3 був власником квартири АДРЕСА_6 , яку було приватизовано відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 10 грудня 1993 року.

Відповідно до договору міни від 28 серпня 1995 року ОСОБА_3 передав належну йому на праві приватної власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_7 та натомість набув у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 .

Отже, спірна квартира була набута ОСОБА_3 у результаті обміну майна, яке належало йому на праві особистої приватної власності. За таких обставин зміна об`єкта права власності внаслідок договору міни сама по собі не змінює правового режиму майна, набутого замість особистого майна одного з подружжя. Тому спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_3 .

Оскільки спірна квартира була набута ОСОБА_3 шляхом міни належної йому на праві особистої приватної власності квартири, підстав для визнання її об`єктом спільної сумісної власності подружжя не встановлено.

Постновою Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2008 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» про зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що на момент укладення договору міни, тобто станом на 28 серпня 1995 року він перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі. На теперішній час в місцевому суді Червонозаводського районного суду м. Харкова розглядається цивільна справа№2-2745/08 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є у спільній сумісній власності-квартири АДРЕСА_8 . Позивач не надав належних та допустимих доказів, що спірна квартира є роздільним майном позивача та не довів факту, що ОСОБА_1 позбавлена права на спільне сумісне майно подружжя.

Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2008 року не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи, оскільки ухвалена за результатами розгляду іншого спору між іншими сторонами, а викладені у ній висновки є правовою оцінкою обставин, наданою судом у межах іншого спору, а не встановленням факту належності спірної квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.

При цьому, судова колегія враховує, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2012 року у справі № 2-74/11, яке набрало законної сили, за позовом, зокрема, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на квартиру та інше, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що оскільки квартира АДРЕСА_6 належала ОСОБА_3 на праві приватної власності, на неї не поширювався правила ст. 22КпШС, а тому суд вважав, що ОСОБА_3 придбав спірну квартиру за рахунок належному йому праві власності майна і спірна квартира АДРЕСА_8 є його особистою власністю.

Крім того, заповітом від 20 липня 2012 року ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності спірну квартиру. У подальшому, після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_2 набула квартиру у власність та 12 серпня 2014 року відчужила її за договором купівлі-продажу. Надалі, 30 березня 2024 року, спірна квартира була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 .

Судова колегія враховує, що вимога про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя спрямована на визначення правового режиму майна у відносинах між подружжям. Відтак участь ОСОБА_2 у цивільному обороті спірної квартири та її подальше відчуження не мають визначального значення для встановлення правового режиму квартири на час її набуття ОСОБА_3 .

Крім того, позивач просила встановити факт укладення ОСОБА_3 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 договору міни від 28 серпня 1995 року, за яким ним було набуто квартиру АДРЕСА_1 .

Водночас встановлення зазначеного факту саме по собі не породжує для позивача юридичних наслідків та не впливає на обсяг її прав і обов`язків, а тому не має юридичного значення.

Укладення договору міни та набуття ОСОБА_3 особисто права власності на спірну квартиру під час шлюбу з ОСОБА_11 підтверджується документально та не потребує окремого встановлення в судовому порядку.

При цьому, судова колегія враховує, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2012 року у справі № 2-74/11, яке набрало законної сили, за позовом, зокрема, ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на квартиру та інше, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Крім того, заповітом від 20 липня 2012 року ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності спірну квартиру. У подальшому, після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_2 набула квартиру у власність та 12 серпня 2014 року відчужила її за договором купівлі-продажу. Надалі, 30 березня 2024 року, спірна квартира була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 .

З огляду на викладене, ОСОБА_2 не є належним відповідачем за вимогою про визнання спірної квартири об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , оскільки рішення суду стосується прав та інтересів останнього власника зазначеної квартири - ОСОБА_10 .

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц,від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц,від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-цтощо).

Судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог одночасно з підстав пропуску позивачкою строку позовної давності та з підстав недоведеності позовних вимог та неналежного складу відповідачів, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає зміні шляхом викладення з його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Відповідно до статті 141 ІІПК України та Закону України «Про судовий збір» питання щодо перерозподілу судових витрат не вирішувалося.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 02 лютого 2026 року - змінити. Викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

В.Б. Яцина