Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №638/16877/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 638/16877/26

провадження № 22-ц/818/5886/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ємець Іван Олександрович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гонтар Юлія Сергіївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 липня 2026 року у складі судді Хайкіна В.М., -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Харкова перебуває справа за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі представника – Жарського І.Р. до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ємець Іван Олександрович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гонтар Юлія Сергіївна про визнання недійсним договору дарування.

У липні 2026 року представником позивача було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_3 ; заборонити органам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані зі зміною власника, відчуженням, переоформленням, передачею в оренду, іпотеку чи накладенням інших обтяжень щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_1 .

Заява обґрунтована тим, що позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсними договору дарування №7861 від 25.12.2023 року, договору купівлі-продажу №276 від 02.04.2024 року, а також відновлення становища, яке існувало до порушення права, шляхом скасування рішень державного реєстратора щодо квартири АДРЕСА_1 . Позивач є конкурсним кредитором у справі №922/1734/24 про банкрутство ТОВ «Маковій» із затвердженими грошовими вимогами у розмірі 1 915 951,14 грн., виконання яких особисто забезпечувала відповідач ОСОБА_1 за договором поруки №33816897-ДП+2/1 від 23.02.2021 року. Перебуваючи у стані глибокого дефолту перед банком та іншими установами, та усвідомлюючи неминучість солідарного стягнення, ОСОБА_1 за договорами дарування одномоментно й безоплатно відчужила особисту нерухомість на користь ОСОБА_2 . Надалі, 02.04.2024 року, відповідач ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу №276 переоформила вказану квартиру на ОСОБА_3 . Позивач вважає, що вказані угоди безоплатного відчуження та купівлі-продажу нерухомого майна містять очевидні ознаки фраудаторності. Вони вчинені не з метою настання реальних цивільно-правових наслідків, а з метою умисного виведення майна солідарного боржника з-під майбутнього стягнення та недопущення звернення на нього стягнення в межах виконання зобов`язань. За наявності права власності на спірне нерухоме майно існує реальна загроза подальшого відчуження спірного майна та перехід права власності на це майно до інших осіб, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та захисту порушених на думку позивача прав.

Окрім цього, як зазначає позивач, накладення арешту на майно не перешкоджає відповідачу користуватись цією квартирою, оскільки власник майна не позбавлений можливості володіти та користуватись цим нерухомим майном, а лише обмежений в праві його відчуження до вирішення справи по суті.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 липня 2026 року заяву представника позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Жарського Ігоря Романовича про забезпечення позову по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Ємець Іван Олександрович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гонтар Юлія Сергіївна про визнання недійсним договору дарування – задоволено.

До вирішення спору по суті та набранням рішення у справі законної сили заборонено органам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані зі зміною власника, відчуженням, переоформленням, передачею в оренду, іпотеку чи накладенням інших обтяжень щодо об`єкта нерухомого майна – квартири АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Ухвала мотивована тим, що оскільки невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду при задоволенні позову, то наявні передбачені законом підстави для застосування заходів забезпечення позову.

Крім того, судом першої інстанції не встановлено обставин, що можуть свідчити про спричинення забезпеченням позову збитків відповідачу, а також обставин, передбачених частиною 3 статті 154 ЦПК України, за наявності яких обов`язком суду є застосування зустрічного забезпечення, у зв`язку з чим, суд не вбачав підстав для застосування зустрічного забезпечення.

Не погодившись із ухвалою суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її необґрунтованість та незаконність, просить про її скасування та про постановлення нової ухвали, якою просить відмовити у задоволенні заяви АТ КБ «Приват Банк» про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не було доведено існування реальної загрози відчуження ОСОБА_3 спірної квартири або вчинення нею будь-яких дій, спрямованих на унеможливлення виконання майбутнього судового рішення.

Вказує, що вона фактично проживає у спірній квартирі, сплачує власними коштами обслуговування квартири, використовує її як житло та не вчиняє жодних дій та намірів щодо її подальшого відчуження.

Вважає себе добросовісним набувачем вказаної квартири, оскільки на момент укладення договору вона мала обґрунтовані підстави вважати ОСОБА_2 законним власником квартири, оскільки її право власності було належним чином зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тобто, зазначає, що суд не надав належну оцінку обставинам набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру, факт повного розрахунку за неї, відсутності на момент придбання зареєстрованих обтяжень чи спорів щодо права власності, а також відсутності будь-яких доказів її недобросовісності.

Апеляційну скаргу на вказане рішення подано також іншим відповідачем – ОСОБА_1 , яка, в свою, чергу, вказуючи про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали, а також на її постановлення з неправильним застосуванням норм процесуального права, просить про її скасування та про ухвалення нового судового рішення, яким відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказує, що суд не взяв до уваги той факт, що ОСОБА_1 було придбано квартиру вже після виникнення прострочення за кредитним договором. Тобто, із дій ОСОБА_1 вбачається, що її поведінка щодо купівлі та подальшого розпорядження квартирою є добросовісною і що вона не здійснювала будь-яких спеціальних дій, щоб приховати активи перед Позивачем. Також суд не врахував, що між виникненням заборгованості та зверненням банку до суду пройшло більше п`яти років, і за цей період Позивач не вживав ніяких заходів щодо стягнення заборгованості та не звертався до ОСОБА_1 , зокрема, з пропозицією надати вказану квартиру в іпотеку для забезпечення кредитного договору.

Крім того, апелянт наголошує на відсутності доказів реальної загрози невиконання можливого рішення суду, оскільки впродовж двох років вказана квартира залишалася зареєстрованою за ОСОБА_3 і за весь цей період ОСОБА_3 не здійснила її подальшого відчуження.

Також наголошує, що договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідчено 02 квітня 2024 року, в той час, як заяву про забезпечення позову позивачем було подано 28 липня 2026 року, тобто минуло понад два роки.

Вважає, що оскільки протягом цього часу квартира не була повторно відчужена ОСОБА_3 , то твердження банку про наявність невідкладної та реальної загрози подальшого відчуження квартири є безпідставним.

Зазначає, що застосовуючи забезпечення позову, суд першої інстанції фактично втрутився у право мирного володіння майном ОСОБА_3 , гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

11 вересня 2026 року представником АТ КБ «ПриватБанк» - адвокатом Жарським І.Р. було подано відзив на апеляційну скаргу, який містить прохання про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 та про залишення без змін ухвали Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 липня 2026 року.

Вважає, що твердження апелянта про відсутності загрози відчуження майна є безпідставним, оскільки вказана квартира АДРЕСА_2 протягом лише 4 місяців двічі змінювала власника (25.12.2023 – дарування від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ; 02.04.2024 – продаж від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 . Наголошує, що такий швидкий ланцюг переоформлень є класичною ознакою приховування майна від стягнення. Твердження ж апелянта про відсутність намірів є її суб`єктивними словами, які не можуть слугувати гарантією виконання майбутнього рішення суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову суд застосовує для того, щоб гарантувати виконання його можливого рішення, і повинен це робити в разі необхідності. Визначення співмірності заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам, передбачає встановлення судом співвідношення негативних наслідків від ужиття таких заходів із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких особа звернулася до суду, вартості майна, на яке вона просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони іншій особі здійснювати певні дії (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 ).

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 ).

Тобто, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність безпосереднього зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року у справі № 9 10/7029/21 викладено висновок, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 , перебуваючи у стані глибокого дефолту перед банком та іншими установами, та усвідомлюючи неминучість солідарного стягнення, за договорами дарування одномоментно й безоплатно відчужила особисту нерухомість на користь ОСОБА_2 . Надалі, 02.04.2024 року, відповідач ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу №276 переоформила вказану квартиру на ОСОБА_3 . Позивач вважає, що вказані угоди безоплатного відчуження та купівлі-продажу нерухомого майна містять очевидні ознаки фраудаторності. Вони вчинені не з метою настання реальних цивільно-правових наслідків, а з метою умисного виведення майна солідарного боржника з-під майбутнього стягнення та недопущення звернення на нього стягнення в межах виконання зобов`язань.

Представник позивача просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на об`єкт нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_3 , заборонивши органам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані зі зміною власника, відчуженням, переоформленням, передачею в оренду, іпотеку чи накладенням інших обтяжень щодо зазначеного об`єкта нерухомого майна – квартиру АДРЕСА_3 .

При цьому судом першої інстанції встановлено, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є конкурсним кредитором у справі №922/1734/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Маковій» (код ЄДРПОУ 33816897), що розглядається Господарським судом Харківської області. Ухвалою суду від 09.10.2024 року у попередньому засіданні (суддя Кононова О.В.) було офіційно визнано та затверджено грошові вимоги Банку до ТОВ «Маковій» у загальному розмірі 1 915 951,14 грн. Зазначена заборгованість виникла внаслідок умисного невиконання боржником умов двох цивільно-правових договорів: 1. Договору фінансового лізингу № HAG5FLOWWXQU5-1 від 01.03.2021 р. — розмір невиконаних зобов`язань становить 1 095 456,86 грн (із яких: 771 213,22 грн — залишок вартості лізингу; 273 780,69 грн — прострочена винагорода; 50 462,95 грн — пеня). По активу боржника Банком затверджено стратегію роботи щодо ініціювання витребування в судовому порядку предмету лізингу. 2. Кредитного договору № 33816897-КД-2 від 23.02.2021 р. — розмір заборгованості становить 815 650,28 грн (із яких: 573 974,94 грн — тіло кредиту; 241 675,34 грн — відсотки).

Забезпеченням виконання солідарних зобов`язань за вказаним Кредитним договором виступає Договір поруки №33816897-ДП-2/1 від 23.02.2021 р., укладений між Позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що дійсно, мало місце відчуження ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 спочатку ОСОБА_2 , а в подальшому вказана квартира була відчужена ОСОБА_3 , а тому захід забезпечення позову в частині заборони вчинення будь-яких дій щодо зміни власника, відчуження, переоформлення, передачу в оренду, іпотеку чи накладення інших обтяжень щодо зазначеного об`єкта буде обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції з`ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідачів, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Апелянт доказів не співмірності застосованого судом способу забезпечення позову з вартістю належного відповідачу майна суду не надав.

Колегія суддів за даних обставин доходить висновку, що застосування заходів забезпечення позову у справі, шляхом заборони вчинення будь-яких дій щодо зміни власника, відчуження, переоформлення, передачу в оренду, іпотеку чи накладення інших обтяжень щодо зазначеного об`єкта відповідає передбаченому цивільно - процесуальним законом способу забезпечення цивільного позову, зокрема шляхом заборони вчиняти дії (статті 150 ЦПК України). Крім цього сторона позивача довела існування обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

При цьому, у даному випадку негативні наслідки невжиття заходів забезпечення позову переважають над наслідками забезпечення позову, що, у свою чергу, мають тимчасовий характер, що не позбавляє відповідача можливості володіти та користуватися належною їй власністю на власний розсуд, обмежуючи лише право її відчуження, переоформлення, передачу в оренду чи іпотеку та скасовуються у подальшому, якщо така потреба відпаде.

З огляду на зазначене необхідність застосування даного заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи що свідчать про існування реальної загрози того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити в майбутньому виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а тому вжиття заходів забезпечення позову забезпечить фактичне виконання рішення суду.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у суду були передбачені законом підстави для висновку про доречність забезпечення позову Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне констатувати, що сам по собі факт того, що відповідач ОСОБА_3 володіє квартирою з 2024 року, а Банк звернувся до суду у 2026 році, не свідчить про необґрунтованість забезпечення позову, як стверджує апелянт.

Ризик же того, що майно буде відчужене третім особам, особливо за суперечливих правочинів, які оспорюються банком, існує постійно.

Банк же наділений правом самостійного визначення моменту реалізації свого права на судовий захист у межах строків позовної давності. До моменту подання позову АТ КБ «ПриватБанк» не мав процесуального статусу позивача і не міг звертатися із заявою про забезпечення позову.

Твердження ж апелянта ОСОБА_3 про те, що вона тривалий час мешкає у спірній квартирі і не вчиняла жодних дій щодо її відчуження, колегія суддів оцінює критично, оскільки відсутність відчуження квартири у минулому не гарантує неможливості такого відчуження у майбутньому.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, а також потенційної небезпеки утруднення чи неможливості виконання рішення суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Пронін проти України»).

Відповідно до ст 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування законного та обґрунтованого рішення.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , – залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 липня 2026 року, – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина