Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №635/4570/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 635/4570/26

провадження № 22-ц/818/4913/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії – Яцини В.Б., Маміної О.В.

за участю секретаря – Муренченко С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Держаної іпотечної установи про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , Держаної іпотечної установи про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності.

Разом з позовною заявою адвокатом Степанюк О.А., яка діє в інтересах ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, в якій адвокат просить вжити заходів для забезпечення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державна іпотечна установа, про визнання майна, яке було набуте за період їх спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за період шлюбу, спільною сумісною власністю та поділ наступного майна шляхом накладення арешту на:

-однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

-однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;

-однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ;

-нежитлове приміщення 7-го поверху № 14 у житловому будинку літ. "А-9", за адресою АДРЕСА_4 ;

-земельну ділянку (кадастровий номер 6322083001:00:000:1838) за адресою: АДРЕСА_5 ;

-транспортний засіб Nissan Leaf, держ.номер НОМЕР_1 , рік випуску 2013 р., VIN код НОМЕР_2 ;

-нежитлове приміщення 3-го поверху № 6 в житловому будинку літ. «А-9», що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , площа 2,7 кв. м.;

-житловий будинок, літ. "А-1" з надвірними спорудами, кадастровий номер 6322083001:00:000:1838, за адресою: АДРЕСА_5 .

Заява обґрунтована тим, що майно, права на яке є предметом позову ОСОБА_1 , було зареєстроване на ОСОБА_2 , хоча воно було набуте за період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01.06.2011 р.- 21.05.2015 р. та за період шлюбу з 22.05.2015 р. – 17.09.2024 р. Факт їх спільного проживання з відповідачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 01.06.2011 до 21.05.2015 підтверджується доказами. Протягом останніх 2-х років ОСОБА_2 самовільно розпоряджається всім набутим за період спільного проживання з позивачем майном. Позивачу стало відомо, що відповідачка розмістила оголошення про продаж Автомобілю Nissan Leaf, держ.номер НОМЕР_1 , рік випуску 2013 р. протягом тривалого часу відповідачка здає в оренду квартири: за адресою: АДРЕСА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 . Отримані від здачі в оренду кошти відповідачка використовує виключно для власних потреб. Крім того, після подання позовної заяви до суду ОСОБА_1 стало відомо про те, що 21.05.2026 відповідачка розмістила оголошення із пропозиціями щодо продажу нерухомого майна: однокімнатних квартир за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , та в АДРЕСА_3 , які були куплені в період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу (з 01.06.2011 р.- 21.05.2015 р.); житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 , який був побудований за період шлюбу. Вказані обставини вказують на існування реальної загрози відчуження майна, яке є предметом спору, що може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновлення оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2026 року заяву адвоката Степанюк Ольги Анатоліївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державна іпотечна установа, про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності – задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

- однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;

- однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;

- однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 ;

- нежитлове приміщення 7-го поверху № 14 у житловому будинку літ. "А-9", за адресою АДРЕСА_4 ;

- земельну ділянку (кадастровий номер 6322083001:00:000:1838) за адресою: АДРЕСА_5 ;

- нежитлове приміщення 3-го поверху № 6 в житловому будинку літ. «А-9», що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , площа 2,7 кв. м.;

- житловий будинок, літ. "А-1" з надвірними спорудами, кадастровий номер 6322083001:00:000:1838, за адресою: АДРЕСА_5

- транспортний засіб Nissan Leaf, держ.номер НОМЕР_1 , рік випуску 2013 року, VIN код НОМЕР_2 .

Представник ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2026 року, в якій просить її скасувати, у задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.

Вважає, що вказана ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою, постановленою без дотриманням норм матеріального права, а тому є підстави для її скасування. Зазначає, що обґрунтовуючи своє клопотання про вжиття заходів забезпечення позову представник позивача послалась на долучені до нього у якості доказів сфальшовані оголошення про нібито продаж вищевказаного спірного нерухомого майна. В той же час, з 2022 року ОСОБА_2 постійно проживає за межами України та навіть теоретично не могла розміщувати вказані оголошення та займатись продажем належного їй нерухомого майна. Зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що Відповідач вчиняє або має намір вчинити будь-які дії, спрямовані на відчуження спірного майна або інші дії, які могли б свідчити про намір ухилитися від виконання можливого судового рішення. Позивачем не надано також жодних доказів укладення договорів щодо відчуження майна, підготовки такого відчуження, передачі майна третім особам, вчинення реєстраційних дій або інших об`єктивних фактів, які б підтверджували наявність загрози невиконання рішення суду. Фактично висновки суду ґрунтуються виключно на припущеннях заявника щодо можливості настання певних обставин у майбутньому. Більше того, суд першої інстанції не здійснив належної оцінки співмірності застосованого заходу забезпечення позову із заявленими вимогами та не перевірив дотримання балансу між інтересами сторін. Вважає, що позивач, заявляючи клопотання про застосування такого заходу забезпечення позову як арешт майна (а не, наприклад, заборону його відчуження), має на меті створити на час розгляду справи перешкоди у користуванні належним їй нерухомим майном.

Представник ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що протягом останніх 2-х років Відповідачка ( ОСОБА_2 ) самостійно розпоряджається всім набутим за період спільного проживання з Позивачем майном. Позивач не має ключів та немає доступу до жодного із об`єктів нерухомого та рухомого майна, які є предметом позовних вимог, незалежно від того, чи це майно було набуте в період спільного проживання однією сім`єю чи в період шлюбу. Згідно офіційних даних ЄДРПОУ в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом позовних вимог, зокрема, здійснює свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_4 , яка діє як представник Відповідачки в м. Харкові під час здачі в добову оренду квартир Відповідачки: - за адресою: АДРЕСА_1 , - за адресою: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , - за адресою: АДРЕСА_3 . Отримані від здачі в оренду кошти Відповідачка використовує виключно для власних потреб. Факт проживання Відповідачки за кордоном жодним чином не перешкоджає їй у систематичній здачі в оренду вказаного майна. Також, Позивачу стало відомо, що Відповідачка розмістила оголошення про продаж Автомобілю Nissan Leaf, держ.номер НОМЕР_1 , рік випуску 2013 р. по ціні 6 500 $ (еквівалент 285 480 грн.), який був куплений за період шлюбу. Позивач навіть не знає про місцезнаходження автомобіля. При цьому, Відповідачка не питала у Позивача жодного дозволу або згоди на продаж автомобіля, який був куплений за період шлюбу із Позивачем та є їх спільною сумісною власністю. Вказує, що під час моніторингу ОСОБА_1 виявив, що 21.05.2026 р. особа на ім`я ОСОБА_5 тел. НОМЕР_3 (який теж вказаний в апеляційній скарзі) розмістила оголошення із пропозиціями щодо продажу нерухомого майна: - однокімнатних квартир за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , та в АДРЕСА_3 , які були куплені в період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу (з 01.06.2011 р.- 21.05.2015 р.); - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_5 , який був побудований за період шлюбу. Позивач просить суд критично оцінити твердження Відповідачки про те, що вона не могла розмістити таких оголошень, оскільки проживає в Німеччині. Відповідні оголошення були розміщені на сторінці в Інтернет, а Відповідачка, проживаючи в Німеччині має доступ до всесвітньої мережі. Посилаючись на практику Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 зазначає, що арешт майна жодним чином не перешкоджає Відповідачці і надалі мати доступ до спірного майна, його безперешкодно використовувати у своїх цілях та продовжувати здавати в добову оренду квартири.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, прийшла до наступних висновків.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, суд вважає що обраний позивачем вид забезпечення позову - є співмірним із заявленими вимогами.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції.

Зі змісту заяви про забезпечення позову та позовної заяви вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір щодо права власності на нерухоме та рухоме майно.

Так у позовній заяві ОСОБА_1 просить

-визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї однокімнатної квартири без її поділу та виділу в натурі.

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, однокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_2 , та в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї однокімнатної квартири без її поділу та виділу в натурі.

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , та в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї однокімнатної квартири без її поділу та виділу в натурі.

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебували у шлюбі, нежитлове приміщення 7- го поверху № 14 у житловому будинку літ. "А-9", за адресою АДРЕСА_4 , та в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на частину цього нежитлового приміщення без його поділу та виділу в натурі.

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебували у шлюбі, земельну ділянку (кадастровий номер 6322083001:00:000:1838) за адресою: АДРЕСА_5 , та в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цієї земельної ділянки без її поділу та виділу в натурі.

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебували у шлюбі, нежитлове приміщення 3- го поверху № 6 в житловому будинку літ. «А-9», що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 , та в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на частину цього нежитлового приміщення без його поділу та виділу в натурі.

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебували у шлюбі, житловий будинок, літ. "А-1" з надвірними спорудами, кадастровий номер 6322083001:00:000:1838, за адресою: АДРЕСА_5 , та в порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину цього будинку з надвірними спорудами без його поділу та виділу в натурі.

- визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб Nissan Leaf, держ.номер НОМЕР_1 , рік випуску 2013 р., VIN код НОМЕР_2 , та в порядку поділу спільного майна стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 133 000 грн 00 коп., що складає 1/2 частини ринкової вартості придбаного в період шлюбу транспортного засобу Nissan Leaf, держ.номер НОМЕР_1 , рік випуску 2013 р., VIN код НОМЕР_2 , залишивши даний автомобіль в особистій власності ОСОБА_2 .

З наданих до суду матеріалів вбачається, що 22 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладено шлюб, актовий запис № 647 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради від 24.07.2012, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 27.06.2014 року ОСОБА_7 належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з державного речових прав на нерухоме майно №53780332 квартира за адресою: АДРЕСА_3 з 11.02.2016 належить ОСОБА_2 .

Нежитлове приміщення 7-го поверху № 14 у житловому будинку літ. «А-9», за адресою АДРЕСА_4 , належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.12.2016, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Корнійчук О.В.

Нежитлове приміщення 3-го поверху № 6 у житловому будинку літ. «А-9», за адресою АДРЕСА_6 , належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 08.02.2019, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ільїною І.М.

Відповідно до реєстру прав на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер 6322083001:00:000:1838, площею 0.1545 га, за адресою: АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 1052, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маслак Н.В.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - житловий будинок літ. «А-1» з надвірними спорудами, кадастровий номер 6322083001:00:000:1838, площею 131,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_5 належить ОСОБА_2 .

Згідно зі звітом про оцінку майна від 14.04.2026 вартість житлового будинку становить 1 861 500 грн.

Згідно з свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу - транспортний засіб Nissan Leaf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, VIN код НОМЕР_2 від 25.06.2019 належить ОСОБА_2 , користувач ОСОБА_1 .

Отже, відповідач, за якою зареєстроване право власності на вищеперелічене майно має можливість розпорядитися ним в будь-який час на власний розсуд.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арештуна майнота (або)грошові кошти,що належатьабо підлягаютьпередачі абосплаті відповідачевіі знаходятьсяу ньогочи вінших осіб (пункт 1).

Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23.

У постанові від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Предметом позову у цій справі є вимога майнового характеру, зокрема про поділ майна подружжя, визнання за ОСОБА_1 права власності на частину спірного майна.

Як зазначалося умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Арешт майна як спосіб забезпечення позову передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року в cправі № 908/2382/21, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23), Третьої Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2024 року в справі № 404/839/24 (провадження № 61-8016св24)).

Апеляційний суд звертає увагу на те, що при поданні позову з майновими вимогами, без застосування заходів забезпечення позову, можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивачки. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22).

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Отже такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно, коли предметом спору є поділ майна подружжя, є саме тим заходом забезпечення позову, який, у разі задоволення позову, забезпечить ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернувся до суду.

При цьому оскільки спірне майно фактично перебуває у володінні власника, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача та обмежується лише можливістю розпоряджатись спірним майном на час розгляду спору.

Твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваної ухвали.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 01 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – Н.П. Пилипчук

Судді – О.В. Маміна

В.Б. Яцина