Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №641/6041/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 641/6041/25 Головуючий І-ї інстанції – Ященко С.О.

Провадження № 33/818/456/26

Категорія: ч.5 ст.126 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Степного Г.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Слобідського районного суду м.Харкова від 06 жовтня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.126 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -

ВСТАНОВИВ

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, ОСОБА_1 09.08.2025 року о 12 год. 30 хв. у м. Харкові по вул. Монюшка, керував транспортним засобом KIA K5, н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортними засобами, чим порушив вимоги п. 2.1а ПДР України. Правопорушення вчинено повторно протягом року.

Постановою судді Слобідського районного суду м.Харкова від 06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 гривень з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років та стягнуто судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження та постанову судді скасувати та винести нову постанову, якою провадження у справі щодо нього закрити з підстав, передбачених п.1 ст.247 КУпАП.

В обгрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що на момент розгляду справи судом першої інстанції та на теперішній час він є військовим (копія військового квитка додається), приймає безпосередню участь у забезпеченні державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України, а тому обмежений у можливості оперативно реагувати на судові рішення та подавати процесуальні документи до суду, оскільки здебільшого перебуває у районі бойових дій та лінії бойового зіткнення.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що розгляд справи районним судом звівся до того, що суддя виніс постанову у його відсутність, нехтуючи його процесуальним правами.

Мотиви суду

ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду (довідка про доставку судової повістки-повідомлення у додаток «Вайбер», а.с.56), до апеляційного суду повторно не з`явися, будь-яких заяв чи клопотань щодо відкладення розгляду справи від нього також не надходило.

Поряд із цим, ОСОБА_1 у телефонному режимі повідомив, що прибути у судове засідання, призначене на 07.10.2026 року о 12 год. 45 хв., не має змоги, у зв`язку із чим не заперечував проти розгляду справи у його відсутність.

Також, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 є ініціатором апеляційного перегляду постанови судді.

Апеляційний суд приходить до висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не виявила належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з`являється до апеляційного суду. Незацікавленість у розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасником справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи.

Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)

Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов`язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.

За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 в межах доводів і вимог поданої ним апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.

Перевіряючи доводи, викладені апелянтом у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Слобідського районного суду м.Харкова від 06 жовтня 2025 року, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, після її надходження у провадження судді Слобідського районного суду м.Харкова, справу було призначено до розгляду на 02.09.2025 року та на 06.10.2025 року.

Про час та місце розгляду справи, призначеної на 02.09.2025 року, ОСОБА_1 був повідомлений судом шляхом направлення йому судової повістки за його поштовою адресою, яка повернулась до суду не врученою з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.11). Водночас, ОСОБА_1 подав до суду клопотання про відкладення судового розгляду для надання для надання йому часу на ознайомлення з матеріалами справи. (а.с.12-13)

Про час та місце розгляду справи, призначеної на 06.10.2025 року, ОСОБА_1 був повідомлений судом шляхом направлення йому судової повістки поштою, яка знову повернулась до суду не врученою з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.16), а також за номером мобільного телефону, який ОСОБА_1 власноруч вказав у поданій ним раніше заяві. Судова повістка, направлена останньому за контактним номером телефону, була отримана ним 03.09.2025 року о 10 год. 02 хв. (а.с.15)

Якщо учасник надав телефон та електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися і судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію.

З огляду на викладене вбачається, що судом першої інстанції вживались всі можливі заходи з метою сповіщення ОСОБА_1 про неодноразово призначені судові засідання.

Разом із тим, ОСОБА_1 звертався до суду із клопотанням, яке, у свою чергу, також свідчить про обізнаність останнього щодо судового розгляду.

Водночас апеляційний суд звертає увагу, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі було забезпечено ОСОБА_1 можливість реалізації права на доступ до правосуддя, яку він на власний розсуд не побажав реалізувати, а тому доводи апелянта про порушення його прав в суді першої інстанції апеляційний суд визнає неспроможними.

Водночас, з урахуванням того, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, здебільшого перебуває у районі бойових дій та лінії бойового зіткнення, у зв`язку із чим, вочевидь, має проблеми зі зв`язком та інтернетом, а тому обмежений у можливості оперативно реагувати на судові рішення та подавати процесуальні документи до суду, апеляційний суд вважає за можливе поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови судді Слобідського районного суду м.Харкова від 06 жовтня 2025 року.

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено,що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Диспозицією ч.5 ст.126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за повторне, протягом року, вчинення порушень, таких як: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом; керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Так, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 09.08.2025 року о 12 год. 30 хв. у м. Харкові по вул. Монюшка, керував транспортним засобом KIA K5, н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування транспортними засобами. Правопорушення вчинено повторно протягом року.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №417335 від 09.08.2025 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , крім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису із нагрудної камери інспектора патрульної поліції, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4662708 від 06.05.2025 року за ч.2 ст.126 КУпАП, відповідно до якої що ОСОБА_1 05.05.2025 року о 23 год. 41 хв. у м. Харкові по вул.Деповська, 6, керував транспортним засобом KIA K5, н.з. НОМЕР_1 , не маючи права керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п.2.1а ПДРУ;

- рапортом інспектора взводу 2 роти 2 батальйону 2 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Карбаня А. від 09.08.2025 року щодо події з зазначенням обставин, місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності вважаю, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП, які містяться в матеріалах справи.

Апеляційний суд враховує, що апелянтом не заперечується сам факт керування ним транспортним засобом та його зупинка співробітниками поліції за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.

Так, відповідно до відеозапису події убачається, що ОСОБА_1 був зупинений співробітниками поліції за порушення ним ПДРУ, а саме – не працюючий стоп-сигнал, що не заперечувалось і водієм на місці зупинки.

Аналогічні обставини зупинки ТЗ під керуванням ОСОБА_1 відображені і у рапорті інспектора взводу 2 роти 2 батальйону 2 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Карбаня А. від 09.08.2025 року, відповідно до якого підставами для зупинки вище вказаного авто стали п.1 та п.3 ст.35 ЗУ «Про національну поліцію». (а.с. 8)

Як надалі убачається з відеозапису, під час перевірки документів інспекторами поліції було встановлено, що ОСОБА_1 не має права керування автомобілем, за що відносно нього вже була складена постанова 06.05.2025 року за ч.2 ст.126 КУпАП. ОСОБА_1 , в свою чергу, зазначив, що не встиг отримати посвідчення водія, наразі ще триває судовий розгляд з цього приводу, а штраф за винесену щодо нього постанову за ч.2 ст.126 КУпАП він вже сплатив. Також, вказував, що обізнаний з приводу того, що йому не можна керувати авто, однак, необхідно було сісти за кермо через роботу (для перевезення важливих документів).

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, а саме, що останній внаслідок порушення вимог п.2.1а ПДР України, повторно протягом року керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами, а тому оскаржуване судове рішення в цій частині є законним та мотивованим.

Статтею 23 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до положень ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладене відповідно до положень ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особами, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Згідно із Порядком видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).

Виходячи із системного аналізу зазначених норм, правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ст. 23 КУпАП. У контексті питання, яке розглядається, особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як особами, які вчинили адміністративні правопорушення, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Таким чином, винуватість ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП підтверджується сукупністю досліджених доказів, які є логічними, послідовними та узгоджуються між собою.

Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для її виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, ст.33 КУпАП.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.294 КУпАП, апеляційий суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_1 задовольнити, поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Слобідського районного суду м.Харкова від 06 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_1 .

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Слобідського районного суду м.Харкова від 06 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик