Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №644/1191/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 644/1191/26 Головуючий І-ї інстанції – Баронін Д.Б.

Провадження № 33/818/1300/26

Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Гєрцика Р.В.

секретаря судового засідання Степного Г.В.

за участю захисника Ванжули Я.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника Халупка С.В. на постанову судді Індустріального районного суду м.Харкова від 27 березня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,-

УСТАНОВИВ:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

Згідно постанови судді, 30.01.2026 року о 10 год. 27 хв. по проспекту Героїв Харкова, 320, в м. Харкові, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом TOYOTA HIACE, н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя, звужені зіниці очей, які не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров`я у лікаря-нарколога КНП ХОР ОКНЛ водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України.

Постановою судді Індустріального районного суду м.Харкова від 27 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік та стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник Халупко С.В. просить постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та постановити нову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що справу було розглянуто у відсутність ОСОБА_1 , з формальним посиланням на його належне повідомлення.

Вказує, що матеріалами справи не підтверджено факт керування його підзахисним транспортним засобом, а також законність його зупинки співробітниками поліції.

Крім того, зібрані матеріали не містять належних доказів того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Також, поліцейськими не були належним чином роз`яснені його права.

Мотиви суду

Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Так, п.2.5 ПДР України зобов`язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність за ст.130 КУпАП.

Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Так, як встановлено апеляційним судом, 30.01.2026 року о 10 год. 27 хв. по проспекту Героїв Харкова, 320, в м. Харкові, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом TOYOTA HIACE, н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя, звужені зіниці очей, які не реагують на світло. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку в закладі охорони здоров`я у лікаря-нарколога КНП ХОР ОКНЛ водій ОСОБА_1 відмовився.

Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №579054 від 30.01.2026 року.

Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- оглянутими відомостями відеозапису, долученому працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, який беззаперечно доводить зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 30.01.2026 року об 10 год. 30 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп`яніння: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість обличчя, звужені зіниці очей, які не реагують на світло; огляд у КНП ХОР «ОКНЛ» не проводився за відмовою водія ОСОБА_1 ;

- рапортом інспектора взводу 2 роти 4 батальйону 3 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Губарєва М. від 30.01.2026 року щодо події з зазначенням місця та часу зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник Ванжула Я.В. підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та зазначив, що зібраними матеріалами не доведено факт керування автомобілем його підзахисним з огляду на відсутність безперервної відеофіксації, а також не зафіксовано причину його зупинки. На його переконання, у даному випадку мала місце провокація зі сторони співробітників поліції, які своїми діями фактично схилили ОСОБА_1 до відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Перевіряючи доводи захисника про розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції неодноразово призначались судовоі засідання у вказаній справі, зокрема, на 18.02.2026 року, на 04.03.2026 року та на 27.03.2026 року.

При цьому, про судові засідання, призначені на 18.02.2026 року та на 04.03.2026 року, ОСОБА_1 був повідомлений щляхом направлення йому судових повісток за контактним номером мобільного телефону, зазначеному у протоколі, та які він отримав, відповідно, 12.02.2026 року та 19.02.2026 року (довідки про доставку СМС, а.с.8, 16)

Жодних даних про сповіщення його про судове засідання, призначене на 27.03.2026 року, матеріали судового провадження не містять.

Відповідно до ст.277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 278 КУпАП орган (посадова особа) під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, щодо того, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України» зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи було отримано сторонами завчасно судові повістки або інші документи, та за необхідності зафіксувати таку інформацію в тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні, йдеться в постанові Великої Палати.

Водночас, матеріали судового провадження містять дані лише щодо направлення ОСОБА_1 судових повісток за номером мобільного телефону, зазначеному у протоколі, що, у свою чергу, відповідно до позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року у справі № 761/17092/19 та Постанові колегії Третьої судової палати ККС у складі ВС від 20.08.2026 року у справі №550/668/24, не є належним засобом повідомлення про судовий розгляд, якщо немає відповідної заяви учасника процесу про використання такого способу сповіщення. Суд може використовувати СМС-повідомлення як спосіб виклику лише за наявності заяви від учасника справи про згоду на такий спосіб сповіщення. Якщо такої заяви немає, то СМС не вважатиметься належним повідомленням.

Разом із тим, як встановлено судом, матеріали справи про адміністративне правопорушення такої заяви від ОСОБА_1 не містять.

Також, окремо слід зазначити, що обізнаність захисника про час та місце розгляду справи автоматично не створює юридичної презумпції щодо обізнаності його підзахисного. Присутність захисника в судовому засіданні не усуває обов`язку суду переконатися, що сама особа, яка приятгається до адміністративної відповідальності, належним чином повідомлена та його неявка є або поважною, або свідчить про умисне ухилення від суду.

Поряд з тим, з матеріалів справи встановлено, що суд розглянув справу без участі ОСОБА_1 , при цьому, в матеріалах справи не міститься відомостей про його належне повідомлення про час та місце розгляду справи у відповідності до вище наведених вимог закону.

З урахуванням цього слід визнати, що через відсутність належного сповіщення щодо судового розгляду, ОСОБА_1 був позбавлений можливості реалізувати свої права як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст.268 КУпАП, а в решті - і на справедливий суд, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому доводи апеляційної скарги захисника у цій частині заслуговують на увагу.

За таких обставин, апеляційний суд убачає підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування вказаного рішення суду внаслідок істотного порушення процесуальних прав ОСОБА_1 відповідно до ст.268 КУпАП.

Заперечуючи проти протоколу, адвокат Халупко С.В. також зазначає, що матеріалами справи не підтверджено факт керування його підзахисним транспортним засобом. Апеляційний суд визнає такі доводи безпідставними з огляду на дані відеозапису з реєстратора службового авто поліції зафіксовано рух автомобіля TOYOTA HIACE, н.з. НОМЕР_1 , який зупиняється на вимогу поліції на блок-посту, та з якого виходить водій, особу якого пізніше було встановлено як ОСОБА_1 .

Бодікамерами поліції також зафіксовано рух вище вказано авто під керуванням ОСОБА_1 .

Також, під час спілкування із співробітниками поліції ОСОБА_1 жодним чином не заперечував факт керуванням ним транспортним засобом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.

Оспорюючи законність його зупинки співробітниками поліції, захисник, зокрема, вказує, що в діях його підзахисного було відсутнє порушення ПДРУ.

Разом із тим, останнім не враховано тієї обставини, що згідно матеріалів справи, а саме – відеозапису події, транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений на блокпосту.

Так, свобода пересування є конституційним правом кожної людини, котра законно перебуває на території України (ст. 33 Конституції України), тому зупинка автомобіля повинна відбуватись на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та ПДР України. Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом №2102-ІХ від 24.02.2022 року, із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який надалі неодноразово був продовжений, востаннє - Указом Президента від 13 липня 2026 року № 596/2026, який був затверджений Законом України від 14.07.2026 № 4928-IX, з 05 год. 30 хв. 02 серпня 2026 року до 31 жовтня 2026 рок строком на 90 діб.

Згідно Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в України або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого Постановою КМУ №1455 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, блокпост - посилений контрольно-пропускний пункт, який за рішенням військового командування тимчасово встановлюється на вході/виході (в`їзді/виїзді) на територію/з території, де введено воєнний стан і встановлено особливий режим (за винятком державного кордону), на якому облаштовуються місця для перевірки осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів, позиції вогневих засобів та бойової техніки, місця для відпочинку та забезпечення життєдіяльності особового складу, який виконує завдання на такому пункті, до складу якого можуть входити службові особи військових формувань та правоохоронних органів, які відповідно до закону залучені до здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Згідно п.20 Порядку №1455 заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають: перевірку документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи; перевірку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу (документів на транспортний засіб, документів на вантаж, дорожнього листа тощо); проведення огляду транспортного засобу та вантажу (товару) щодо відповідності документам на вантаж (товар); затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів; тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів та осіб.

Відповідно до п.10 Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень та житла громадян при забезпеченні правового режиму воєнного стану, затвердженого Постановою КМУ №1456 від 29.12.2021 року, що набрав законної сили 26.01.2022 року, уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби в разі, зокрема проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду-виїзду.

За наведених обставин, доводи апелянта про незаконність дій працівників поліції щодо його зупинки апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки перевірка документів водія ОСОБА_1 здійснювалась на блокпосту, а не в умовах загального контролю дорожнього руху.

Також, як убачається з матеріалів судового проваження, автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , має іноземну рієстрацію (н.з. НОМЕР_1 ), що, з урахуванням п.10 ч.1 ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», стало додатковою підставою для його зупинки.

При цьому, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння (у даному випадку).

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходженя огляду на стан наркотичного сп`яніння за встанволеною законом процедурою, також є неспроможними.

Згідно відеозапису події, щомада місце 30.01.2026 року, убачається, що під час поверхневого огляду вище вказаного авто під керуванням ОСОБА_1 були виявлені зіп-пакетики з кристалічною речовиною (білого, рожево-помаранчевого, сіро-зеленого кольору), схожої на наркотичну, у зв`язку із чим на місце події було викликано СОГ. Надалі, в процесі спілкування із співробітниками поліції у водія були виявлені ознаки наркотичного сп`яніння та запропоновнао пройти відповідний огляд у найближчому закладі охорони здоров`я (КНП ХОР «ОКНЛ»), на що ОСОБА_1 спочатку погодився. Очікуючи, доки прибуде СОГ, останній у розмові з поліцією зазначив, що на постійній основі вживає канабіс (востаннє – 2-3 дні тому назад). Інспектор поліції у відповідь пояснив, що, наскільки йому відомо, якщо вживати таку наркотичну речовину постійно, то існує висока ймовірність отримати позитивний результат при проходженні відповідного огляду, після чого ОСОБА_1 зазначив, що йому у такому випадку треба порадитися та комусь зателефонував. Після телефонної розмови, ОСОБА_1 остаточно відмовився ві проходженян огляду на стан наркотичного сп`яніння, вказавши, що наслідки складення протоколу за ст.130 КУпАП йому відомі.

Таким чином, відмова водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння зафіксована на нагрудну камеру поліцейських, відповідно до вимог статті 266 КУпАП, «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».

При цьому, відеофіксація відбувалась відкрито, проти чого ОСОБА_1 не заперечував. Відеозапис долучено до матеріалів судового провадження.

Твердження адвоката стосовно того, що до матеріалів справи долучено компакт- диск, на якому міститься лише фрагменти відеозапису із нагрудної камери працівника поліції, що на думку апелянта свідчить про те, що працівники поліції під час проведення відеозйомки процедури складання адміністративного матеріалу порушили принцип безперервності її застосування, не є слушними, так як на ньому зафіксовано цілком всю подію фіксації правопорушення, сама якість зйомки є достатньою та такою, що виключає жодні сумніви щодо оцінки тих подій, які на запису зафіксовано.

Суд звертає увагу, що зафіксовані технічні розриви відео мають фрагментарний характер та не припадають на ключові процесуальні дії (пропозиції огляду, роз`яснення прав, попередження про наслідки, фіксацію відмови) і не спотворюють загальної послідовності події; відображений перебіг підтверджується іншими безперервними фрагментами відео та письмовими матеріалами (протоколом, направленням, рапортом), тому надійність і повнота доказової картини не порушені.

До того ж, в даному випадку відеозапис не є єдиним доказом у справі, який оцінюється в сукупності з іншими доказами.

Аргументи захисника, з приводу того, що поліцейськими не були належним чином роз`яснені ОСОБА_1 його права також не заслуговують на увагу з огляду на відеозапис події, згідно якого останньому були у повному обсязі роз`яснені його права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (ст.268 КУпАП, ст.63 Конституції України), що додатково підтверджується і протоколом, підпсаниним ОСОБА_1 власноруч та без зауважень. (а.с.1)

Доводи захисника щодо провокації зі сторони співробітників поліції також не знайшли свого обгрунтованого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що відповідно до ст.267 КУпАП, огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, може бути оскаржено заінтересованою особою у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) відносно органу (посадової особи), який застосував ці заходи, або до суду.

Однак, як було встановлено, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення, в порядку, передбаченому чинним законодавством, не оскаржувалися. Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб`єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.

За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об`єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду у встановленому законом порядку, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.

У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія серії НОМЕР_2 , тобто, ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП

Відповідно до ст.33 КУпАП, при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Апеляційний суд враховує характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров`я його учасників та приходить до висновку про необхідність застосування до нього виду адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік,

Зазначений вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, та відповідає вимогам ст.23, ст.33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатні відомості щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості.

За таких обставин, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм процесуального права, з ухваленням нової постанови про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника Халупка С.В. задовольнити частково.

Постанову судді Індустріального районного суду м.Харкова від 27 березня 2026 року щодо ОСОБА_1 скасувати та винести нову постанову.

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 гривень (сімнадцять тисяч гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. (Отримувач коштів: УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача: UA118999980313090106000026007, Код класифікації доходів бюджету: 21081100, Призначення платежу *;101;_________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Штраф (як засіб процесуального примусу) накладений на ___________ (ПІБ чи назва установи, організації з якої стягується штраф), за рішенням №_/_/__).

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп. (шістдесят копійок) (Отримувач коштів; ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача: Казначейство України, Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106. Призначення платежу 101 __________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, стягнутий з ___________ (ПІБ чи назва установи, організації з якої стягується судовий збір) на користь держави, за рішенням №_/_/__(номер рішення про стягнення судового збору) )

Роз`яснити ОСОБА_1 , що штраф повинен бути сплачений не пізніше як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу. У разі несплати штрафу у визначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Р.В. Гєрцик