Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №638/22971/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 638/22971/25 Головуючий суддя І інстанції Ященко С. О.

Провадження № 22-ц/818/3788/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Пилипчук Н.П., Маміної О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Хлопова Андрія Володимировича на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року у справі № 638/22971/25 за позовом АТ «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» (далі – АТ «ПУМБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2001107489901 від 20.08.2018 у розмірі 80120,84 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Позовна заява мотивована тим, що між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2001107489901 від 20.08.2018, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 20000,00 грн у вигляді встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому було збільшено до 47747,00 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом. Згідно з умовами Договору ОСОБА_1 зобов`язався щомісяця та у визначені кредитним договором строки погашати частину заборгованості та сплачувати проценти за користування кредитом, передбачені кредитним договором.

Позивач зазначив, що порушуючи умови кредитного договору № 2001107489901 від 20.08.2018, ОСОБА_1 зобов`язання належним чином не виконував, не сплачував щомісячні платежі, внаслідок чого станом на 04.08.2025 утворилася заборгованість у розмірі 80120,84 грн, а саме: 47746,07 грн – заборгованість за кредитом; 32374,77 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом, що стало підставою звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Слобідського районного суду м.Харкова від 11 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором №2001107489901 від 20.08.2018 у розмірі 80120,84 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, а всього 82543,24 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 – адвокат Хлопов А.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належної оцінки доводів сторін, що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалення необґрунтованого рішення.

Вказує, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, фактично поклав в основу оскаржуваного рішення наданий позивачем розрахунок заборгованості, не здійснивши належної та всебічної оцінки його складових, порядку формування та правомірності нарахування відповідних платежів. При цьому судом не надано належної правової оцінки співмірності нарахованих процентів із сумою фактично отриманого кредиту, що, на думку апелянта, є необхідним з огляду на приписи цивільного законодавства та положення законодавства у сфері захисту прав споживачів.

Зазначає, що матеріали справи не містять документа, підписаного обома сторонами, який би містив погоджені істотні умови кредитного договору та підтверджував волевиявлення відповідача на його укладення. Також відсутні докази того, що відповідач був ознайомлений та погодився саме з Витягом із «Тарифів» і Витягом із «Умов», чинними на момент виникнення спірних правовідносин, а також що зазначені документи на момент отримання кредитних коштів містили відповідні умови.

Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах у справі №342/180/17, наголошує, що за відсутності доказів ознайомлення відповідача з конкретними Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також за відсутності в підписаній відповідачем заяві відповідних умов, надані банком витяги з Умов не можуть вважатися частиною укладеного між сторонами договору, оскільки не підтверджують погодження відповідачем таких умов.

Крім того, зазначає про порушення позивачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо обов`язку кредитодавця до укладення договору надати споживачу передбачену законом інформацію. На думку представника відповідача, невиконання зазначених вимог є підставою для визнання кредитного правочину недійсним. При цьому ознайомлення та підписання паспорта споживчого кредиту саме по собі не свідчить про укладення договору про споживчий кредит та погодження його істотних умов, оскільки паспорт не фіксує волевиявлення сторін щодо укладення договору.

Також звертає увагу, що розмір процентів за користування кредитними коштами має бути погоджений сторонами у договорі. Оскільки анкета-заява не містить положень щодо погодження розміру процентів, а також інших платежів, зокрема комісій, вважає вимоги позивача про їх стягнення необґрунтованими.

Зазначає, що відповідно до наданих позивачем розрахунків заборгованості відповідач фактично повернув отримані кредитні кошти у розмірі 47747,00 грн, тобто тіло кредиту погашено в повному обсязі. Водночас будь-які інші платежі, крім повернення тіла кредиту, сторонами належним чином не погоджувалися. Суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам, у зв`язку з чим, на думку представника відповідача, позовні вимоги про стягнення заборгованості є необґрунтованими.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що шляхом підписання заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2001107489901 від 20.08.2018; позивач умови кредитного договору виконав належним чином, надавши відповідачеві кредит у розмірі 20000,00 грн, який в подальшому було збільшено до 47747,00 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою процентної ставки у розмірі 57,71 % річних.

Суд послався на те, що відповідач належним чином свої зобов`язання не виконував, у визначені кредитним договором строки заборгованість не погашав, внаслідок чого у нього станом на 04.08.2025 утворилася заборгованість у розмірі 80120,84 грн, а саме: 47746,07 грн – заборгованість за кредитом; 32374,77 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

Заперечення відповідача щодо безпідставного нарахування та зарахування банком внесених ОСОБА_1 коштів у рахунок погашення процентів за користування кредитом, оскільки Анкета-заява від 20.08.2018 не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, суд вважав помилковими, з огляду на те, що Заява №2001107489901 від 20.08.2018, підписана ОСОБА_1 , містить дані щодо погодженої реальної річної процентної ставки – 57,71 %.

Посилання представника відповідача на те, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, згідно з висновком суду, не спростовують факту погодження сторонами процентної ставки у Заяві №2001107489901 від 20.08.2018, яка підписана ОСОБА_1 .

Посилаючись на виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 20.08.2018 по 04.08.2025 суд зазначив, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, розраховувався кредитною карткою за послуги, знімав готівку в банкоматах, а також частково погашав кредит.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. Вони є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим у справі обставинам, та доводами скарги не спростовані.

Судом відповідно до наявних у справі доказів встановлено, що 20.08.2018 ОСОБА_1 підписав Заяву №2001107489901 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.

У тексті наведеної Заяви зазначено, що її підписанням ОСОБА_1 беззастережно підтверджує, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного обслуговування фізичних осіб, яка розмішена на сайті АТ «ПУМБ»: pumb.ua, в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО, так і послуг, що можуть бути надані в процесі обслуговування (з урахуванням всіх змін) і погоджується з тим, що може обирати будь-які передбачені ДКБО послуги, в тому числі через Дистанційні канали обслуговування (за наявності технічної можливості у банку), а при обранні послуги з укладення Договору страхування, підписанням цієї заяви підтверджує свою згоду на укладання Договору страхування на зазначених умовах.

Того ж дня ОСОБА_1 підписав Паспорт споживного кредиту, у якому відображено інформацію, що надається споживачу до укладення Договору про споживчий кредит

Відповідно до умов кредитного договору №2001107489901 від 20.08.2018 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 20000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з річною процентною ставкою 57,71 % та зобов`язався здійснювати погашення заборгованості за кредитом, процентами за його користування.

З довідки АТ «ПУМБ» вбачається, що 20.08.2018 за Договором №2001107489901 від 20.08.2018 встановлено кредитний ліміт у сумі 20000,00 грн, 05.04.2019 збільшено ліміт до 24800,00 грн, 14.08.2019 збільшено ліміт до 29800,00 грн, 11.12.2019 збільшено ліміт до 34800,00 грн, 10.07.2020 збільшено ліміт до 39800,00 грн, 16.11.2020 збільшено ліміт до 42800,00 грн, 18.03.2021 збільшено ліміт до 45800,00 грн, 27.02.2022 зменшено ліміт до 45730,00 грн, 15.06.2023 збільшено ліміт до 47747,00 грн.

Випискою за рахунком № НОМЕР_2 за період з 20.08.2018 по 04.08.2025 підтверджується факт користування ОСОБА_1 кредитними коштами та часткового погашення кредитної заборгованості.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено письмову вимогу (повідомлення) від 05.08.2025 з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором №2001107489901 в сумі 80120,84 грн протягом 30 днів з моменту отримання цього листа.

Відповідно до розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, станом на 04.08.2025 за кредитним договором №2001107489901 від 20.08.2018 ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 80120,84 грн, а саме: 47746,07 грн – заборгованість за кредитом; 32374,77 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частинами першою та другою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач особисто підписав Паспорт споживчого кредиту, який оформлений у формі Додатка 1 до Закону України «Про захист прав споживачів».

Підписуючи Паспорт споживчого кредиту та Заяву на приєднання до ДКБО, відповідач був ознайомлений з розміром кредитного ліміту, розміром стандартної процентної ставки, розміром реальної річної процентної ставки, розрахунковою та платіжною датою кредиту, строком дії кредитного ліміту, розміром мінімального платежу та іншими умовами надання та обслуговування кредитної картки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що умови Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб №2001107489901 від 20.08.2018 не суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», є чіткими, зрозумілими та однозначними, а їх зміст і правові наслідки доступні для усвідомлення пересічним споживачем без необхідності володіння спеціальними знаннями у правовій чи економічній сферах.

Судом встановлено, що станом на 04.08.2025 відповідач має заборгованість у розмірі 80120,84 грн, з яких: 47746,07 грн – заборгованість за кредитом; 32374,77 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачем також було надано виписку по особовому рахунку відповідача.

Згідно з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором, банк зобов`язаний довести отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Таким чином, виписка з особового рахунку відповідача є належним та допустимим доказом щодо надання кредитних коштів, з якої вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за кредитом.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем суду не надано, як і власного контррозрахунку заборгованості. Також відповідачем не надано квитанцій, платіжних документів чи інших належних доказів на підтвердження доводів про повне погашення ним тіла кредиту.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що банк у письмовій формі, а саме у заяві про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, підписаній відповідачем, надав йому як позичальнику в повному обсязі всю необхідну інформацію, а кредитний договір містить усі умови, передбачені Законом України «Про споживче кредитування», суд першої інстанції дійшов висновку, що сторони погодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату його видачі, умови повернення, порядок нарахування та сплати процентів, строк дії договору, орієнтовну загальну вартість кредиту тощо. Відповідач своїм особистим підписом засвідчив згоду на отримання кредиту на умовах, визначених договором, а волевиявлення сторін щодо його укладення та підписання було вільним. Врахувавши наведені обставини, а також те, що відповідач порушив умови договору, не здійснював щомісячних платежів на погашення кредитної заборгованості та допустив виникнення заборгованості за кредитом, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог банку.

Щодо вимог банку за процентами за користування кредитом слід зазначити наступне.

За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в даному випадку АТ «ПУМБ»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою – споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону №1023-XII, споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти, та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви, про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки, Умови та правила надання банківських послуг, це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує, як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц.

Посилання позивача на те, що у підписаному відповідачем договорі зазначено, що позичальник ознайомлений з умовами і правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку, достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому є не обґрунтованими.

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, підписана відповідачем Заява від №2001107489901 від 20.08.2018 містить розмір погодженої між сторонами процентної ставки за користування кредитом (57,71 % річних). Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо непогодження сторонами цих умов договору спростовуються матеріалами справи.

Доводи апелянта щодо неспівмірності нарахованих процентів із сумою фактично отриманого кредиту є необґрунтованими, оскільки розмір процентів та порядок їх нарахування були погоджені сторонами, при цьому відповідач вимог про визнання кредитного договору недійсним не заявляв, його недійсність судом не встановлена, а тому відповідно до статті 204 ЦК України договір є правомірним та підлягає виконанню на погоджених сторонами умовах.

Отже, доводи апеляційної скарги у своїй сукупності зводяться до неправильного розуміння скаржником вимог законодавства та суб`єктивного тлумачення норм матеріального і процесуального права. Зазначені доводи були предметом оцінки суду першої інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин. Разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Відповідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п.п. в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Хлопова Андрія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 08 жовтня 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді - Н.П. Пилипчук

О.В. Маміна.