Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №641/7076/20 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 641/7076/20

провадження № 22-ц/818/5044/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Капіталресурс»,

заінтересовані особи – Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1 , Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 26 червня 2026 року в складі судді Чайка І.В.

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Капіталресурс», заінтересовані особи: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_1 , Основ`янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у м. Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, звернулося до суду з заявою про заміну стягувача та видачу дубліката виконавчого листа.

Заява мотивована тим, що між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір та останній не виконував свої зобов`язання за ним, у зв`язку з чим позовні вимоги банку про стягнення заборгованості задоволено та судом видано виконавчий лист № 641/7076/20 від 17.12.2020.

Зазначило, що 22.08.2025 між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Капіталресурс» укладено договір факторингу № 8-22-08/2025, за яким відступлені права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № б/н від 17.01.2011 року, укладеним між з ОСОБА_1 .

Вказало, що на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 64616639 з примусового виконання виконавчого листа № 641/7076/20 від 17.12.2020. 16.03.2023 виконавче провадження завершено та оригінал виконавчого листа направлено стягувачу. Однак станом на дату укладення договору факторингу оригінал виконавчого листа товариству не передавався.

Посилалося на те, що з відповіді АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що оригінал виконавчого листа втрачено.

Просило замінити стягувача у виконавчому листі № 641/7076/20 від 17.12.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу, з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його правонаступника ТОВ «Капіталресурс»; видати ТОВ «Капіталресурс» дублікат виконавчого листа № 641/7076/20 від 17.12.2020 про стягнення боргу з ОСОБА_1 .

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 26 червня 2026 року заяву ТОВ «Капіталресурс» про заміну стягувача та видачу дубліката виконавчого листа – задоволено, замінено стягувача у виконавчому листі у справі № 641/7076/20 за позовною заявою АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, з АТ КБ «ПриватБанк» на його правонаступника ТОВ «Капіталресурс»; видано ТОВ «Капіталресурс» дублікат виконавчого листа у справі № 641/7076/20 за позовною заявою АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

На вказану ухвалу суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заміна сторони виконавчого провадження неможлива, оскільки не існує відкритого виконавчого провадження, сплив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, тобто сплив строк у три роки після повернення виконавчого документа стягувачу, без попереднього звернення із заявою про поновлення такого строку до суду, а також без оскарження закриття виконавчого провадження. Про укладення договору факторингу йому не було нічного відомо.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду – залишити без змін.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що право вимоги ТОВ «Капіталресурс» є доведеним.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 16 листопада 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 133278,83 грн заборгованості за кредитним договором б/н від 17.01.2011, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,00 грн, а всього в сумі 135 380,83 грн (а.с.63-64).

На виконання вказаного судового рішення, Комінтернівським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист, який отримано представником АТ КБ «ПриватБанк»29.01.2021 (а.с.69).

Постановою головного державного виконавця Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 16.03.2023 ВП № 64616639 виконавчий лист № 641/7076/20 виданий 17.12.2020 Комінтернівським районним судом м. Харкова повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с.95).

22.08.2025 між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Капіталресурс» укладено договір факторингу № 8-22-08/2025, відповідно до умов якого клієнт відступає належні йому права вимоги, а саме права грошової вимоги клієнта до позичальників, зазначених у Реєстрі боргових зобов`язань, який складається клієнтом, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників, за договорами (з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них), що укладені між клієнтом та боржниками, та перелік яких наведено згідно з відповідним Реєстром боргових зобов`язань, а фактор здійснює фінансування клієнта шляхом купівлі у нього прав вимоги та сплачує клієнту за права вимоги грошові кошти (купівельну ціну) у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Відповідно до пунктів 2, 3 цього договору ціна цього договору (купівельна ціна) становить 93375000,00 грн без ПДВ. Кошти в сумі 93375000,00 грн сплачені фактором на користь клієнта до укладення цього договору.

Згідно з пунктом 4 цього договору моментом (днем) переходу до фактора права вимоги є день підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі відповідного Реєстру боргових зобов`язань, що відповідає частині основних договорів за відповідним етапом відступлення права вимоги (а.с.86-90).

08.09.2025 між АТКБ «ПриватБанк» та ТОВ «Капіталресурс» складено акт № 1 приймання передачі Реєстру боргових зобов`язань № 1 від 08.09.2025 за договором факторингу № 8-22/2025 від 22.08.2025 (а.с.76).

Відповідно до витягу з реєстру боргових зобов`язань № 1 від 08.09.2025 до договору факторингу № 8-22/2025 від 22.08.2025, до нового кредитора перейшло право вимоги за кредитним договором № б/н, дата відкриття рахунку 14.11.2012, ОСОБА_1 , сума заборгованості за основним боргом 12893,35; сума заборгованості за нарахованими відсотками 28192,73; загальна сума заборгованості 41086,08 (а.с.79зворот).

З відповіді АТ КБ «Приват Банк» № 20.1.0.0.0/7-260312/78902 від 18.03.2026 вбачається, що за результатами перевірки внутрішніх реєстрів обліку встановлено, що оригінали документів за витребуваними ІПН клієнтів, зокрема, документів по даній справі, знаходились на зберіганні в архівному приміщенні, яке було знищено 05.10.2025 під час ракетного обстрілу з боку рф. Вказані обставини свідчать про неможливість передачі зазначених документів внаслідок форс-мажорних обставин. За даним фактом правоохоронними органами відкрито кримінальне провадження № 22025140000000276 (а.с.80-85).

Згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження відкритих виконавчих проваджень про стягнення боргу з ОСОБА_1 на підставі вищевказаного виконавчого листа немає (а.с.78).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із зміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктивний склад у частині кредитора.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України, частиною першою якої встановлено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Тобто процесуальне правонаступництво передбачає перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Відповідно до частини першої статті 442 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК України, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватися скарги окремо від рішення суду.

Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документу, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Проте разом із тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом.

Водночас заміна стягувача у виконавчому документі іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) допускається на будь-якій стадії судового процесу.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).

У постанові від 18 січня 2022 року в справі № 34/425 (провадження № 12-69гс21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що під час вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження суди мають встановити, чи не сплив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання. Після спливу строку виконавчого провадження не може вирішуватися питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Відповідно до змісту частини п`ятої статті 442 ЦПК України, частини шостої статті 12, пункту 1 частини першої, частини п`ятої статті 26, частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» поза межами відкритого виконавчого провадження як юридичного процесу стягувач користується правами у виконавчому провадженні як завершальній стадії судового провадження на підставі відповідного закріпленого статусу у виконавчому документі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 143/1269/17 (провадження № 61-5383св22), від 06 вересня 2023 року у справі № 466/3066/13-ц (провадження № 61-785св23), від 26 січня 2022 року у справі № 637/590/16-ц (провадження № 61-15865св21).

Поняття «заміна сторони виконавчого провадження» та «заміна стягувача у виконавчому листі» не є тотожними. Необхідною умовою для заміни сторони виконавчого провадження є перебування вказаного виконавчого документу на виконанні, а для заміни стягувача у виконавчому листі виконавчого документу, відповідно заява може бути подана до відкриття провадження виконавчого провадження з виконання вказаного виконавчого листа.

Отже, цивільний процесуальний закон передбачає можливість розгляду двох окремих, самостійних, процесуальних питання щодо: заміни сторони виконавчого провадження; заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 201/16014/13-ц (провадження № 61-9098сво20) вказано, що: «підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Таким чином, при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов`язків вибулої сторони.

Тобто, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям, тобто підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки, або пряма вказівка акту цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами. При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні суд перевіряє наявність правонаступництва у матеріальних відносинах».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197 цс 21) зазначено, що: «на стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України.

У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України. Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України».

Тобто, необхідною умовою для заміни сторони виконавчого провадження є перебування вказаного виконавчого документа на виконанні, а для заміни стягувача у виконавчому листі, відповідно заява може бути подана до відкриття провадження виконавчого провадження з виконання вказаного виконавчого листа.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 724/188/16-ц (провадження № 61-8339св24).

Реалізація процесуального правонаступництва має мати процесуальну мету, яку суд також враховує разом із доказами матеріального правонаступництва, яке стало підставою процесуального правонаступництва. Заміна судом сторони справи на підставі матеріального правонаступництва здійснюється з процесуальною метою реалізації правонаступником прав щодо виконання судового рішення у виконавчому провадженні, відтак потребує розгляду підстав поновлення такого виконавчого провадження, якщо воно вважається закінченим.

Враховуючи завдання виконавчого провадження як складової судового провадження, процесуальною метою заміни як сторони відкритого виконавчого провадження, так і сторони справи (стягувача у виконавчому документі) в цьому контексті є отримання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження. За відсутності підстав відновлення виконавчого провадження, яке було закінчене, досягнення цієї процесуальної мети неможливе. Тому разом із заявою щодо правонаступництва, якщо виконавче провадження закінчене, заявник має здійснювати процесуальні дії (наприклад, оскаржити постанову про закінчення виконавчого провадження), спрямовані на відновлення виконавчого провадження, а суд має оцінювати ці питання в комплексі.

За відсутності підстав для відновлення закінченого виконавчого провадження відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

Якщо ж виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий стягувачу без виконання, у його правонаступника є можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання за умови дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання. Якщо ці строки пропущені, то разом з питанням процесуального правонаступництва заявник повинен звернутися з заявою про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. За відсутності підстав для поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні і підстави для процесуального правонаступництва.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).

Матеріали справи свідчать про те, що заочним рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 16 листопада 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 133278,83 грн заборгованості за кредитним договором б/н від 17.01.2011, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102,00 грн, а всього в сумі 135 380,83 грн.

Із матеріалів справи також вбачається, що на підставі договору факторингу № 8-22-08/2025 від 22.08.2025, АТ КБ «ПриватБанк» передало ТОВ «Капіталресурс» права вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 , що випливають із кредитного договору б/н від 17.01.2011.

У постановах від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 та від 30 червня 2022 року у справі № 276/1706/14-ц Верховний Суд зазначив: «…вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни».

Судом не встановлено, що договір факторингу оспорюється або визнаний у встановленому порядку недійсним, тобто діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

В силу частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Установивши наведені обставини та перевіривши надані заявником докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відбулося правонаступництво у спірних правовідносинах, унаслідок чого до ТОВ «Капіталресурс» перейшли права первісного кредитора щодо боржника.

Твердження ОСОБА_1 про те, що заміна сторони виконавчого провадження неможлива, оскільки не існує відкритого виконавчого провадження, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в даному випадку заявник просив замінити стягувача у виконавчому листі, а для заміни стягувача у виконавчому листі, відповідно заява може бути подана до відкриття провадження виконавчого провадження з виконання відповідного виконавчого листа.

Доводи ОСОБА_1 про те, що заявником пропущено строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання, у зв`язку з чим відсутні підстави для заміни стягувача, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Постановою від 16.03.2023, винесеною у виконавчому провадженні № 64616639, державним виконавцем Основ`янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виконавчий лист № 641/7076/20, виданий 17.12.2020 Комінтернівським районним судом м. Харкова, повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону № 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.

Згідно із статтею 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

З урахуванням статей 12, 37 Закону № 1404-VIII з 16.03.2023 почався відлік трирічного строку на пред`явлення виконавчого листа № 641/7076/20 до виконання (після переривання). Тобто стягувач мав звернутися до виконавця до 16.03.2026.

Проте в пункті 10-2 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, доповненого згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 26 березня 2022 року, визначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжено та триває дотепер.

У пунктах 47 і 48 постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 260/2595/22 (провадження № К/990/383/23) зазначено, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом № 1404-VIII як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2023 року в справі № 910/5925/15-г, від 03 квітня 2025 року в справі № 712/8159/15-ц; від 05 лютого 2025 року в справі № 1616/803/2012, від 18 березня 2026 року в справі № 759/10922/14-ц.

ТОВ «Капіталресурс» звернулося у травні 2026 року до суду із заявою про заміну стягувача та видачу дубліката виконавчого листа в межах строку його пред`явлення до виконання, адже такий строк переривається на час воєнного стану в Україні.

Оскільки в цій справі строк пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив, заміна стягувача – АТ КБ «ПриватБанк» на його правонаступника – ТОВ «Капіталресурс» у виконавчому листі № 641/7076/20, виданому 17.12.2020 Комінтернівським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 43188,08 грн, узгоджується з вимогами процесуального закону та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленими судами фактичними обставинами та наданою їм правовою оцінкою, однак не містять обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

При цьому апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо видачі дубліката виконавчого листа.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Слобідського районного суду м. Харкова від 26 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина