Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №642/1743/25 (6/642/74/26) — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 642/1743/25

провадження № 22-ц/818/5015/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 20 травня 2026 року в складі судді Вікторова В.В.

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про розстрочення виконання рішення суду у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заява мотивована тим, що за рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 19.05.2025 з нього на користь банку стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 211603,94 грн, судовий збір в розмірі 2539,50 грн та 5000,00 грн за надання професійної правничої допомоги.

Зазначив, що має тимчасову роботу та на даний час його щомісячний дохід складає 8000,00 грн – 10000,00 грн на місяць, при цьому він разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 , 1956р.н., пенсіонеркою, сплачує кошти за комунальні послуги, та погашає заборгованість за комунальні послуги. При цьому ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 .

Вказав, що за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.01.2015 року він сплачує аліменти на утримання синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та має заборгованість по сплаті у сумі близько 90000,00 грн.

Посилався на те, що у зв`язку зі складним матеріальним становищем він має можливість сплачувати щомісячно лише суму 4000,00 грн на погашення заборгованості перед банком.

Просив розстрочити (відстрочити) виконання рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 19 травня 2025 року та стягувати з нього кошти щомісячно в сумі 4000,00 грн, які він буде сплачувати добровільно, до повного погашення всієї заборгованості, на користь АТ «Сенс Банк».

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 20 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду - задоволено частково, розстрочено виконання рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 19 травня 2025 року у справі за позовом АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на 12 місяців зі сплатою ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс банк» по 18263,70 грн щомісячно; в іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити ухвалу суду та задовольнити його вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано його тяжкий матеріальний стан. Зазначив, що розстрочення не може перевищувати одного року, однак він просить суд зробити для нього виключення та стягувати з нього по 4000,00 грн щомісяця до повного погашення всієї заборгованості і вважав, що це не буде грубим порушенням процесуального закону.

14.07.2026 через систему «Електронний суд» АТ «Сенс Банк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вважало ухвалу суду законною, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду – залишити без змін.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що обставини щодо майнового становища заявника в сукупності свідчать про неможливість виконання ним судового рішення шляхом сплати одноразового платежу, а розстрочення виконання рішення суду не призведе до порушення прав АТ «Сенс Банк», оскільки ОСОБА_1 буде сплачувати грошові кошти періодичними щомісячними платежами.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 19 травня 2025 року, в якому ухвалами Холодногірського районного суду м. Харкова від 19 травня 2025 року та від 22 травня 2025 року виправлено описки, позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 500797073 від 05.10.2023 станом на 28.10.2024 у розмірі 211624,84 грн, суму сплаченого судового збору в розмірі 2539,50 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (а.с.56-60,63,).

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишено без задоволення, рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 19 травня 2025 року - залишено без змін (а.с.120-123).

Заочним рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 січня 2015 року у справі № 643/15228/14-ц шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 розірвано, вирішено питання щодо судового збору (а.с.154).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Хабловим В.М. від 16.04.2024 відкрито виконавче провадження № 74759112 з примусового виконання виконавчого листа № 642/5883/21, виданий 11.09.2023 Ленінським районним судом м. Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01.08.2018 по 30.07.2021 у розмірі 39444,95 грн, 3% річних у розмірі 1540,12 грн, інфляційні втрати у розмірі 3469,29 грн та стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» судовий збір у розмірі 1501,60 грн, що в рівних частках по 750,80 грн з кожного. В даному виконавчому провадженні боржником вказано ОСОБА_2 (а.с.155-157).

Матеріали справи містять платіжні інструкції про сплату ОСОБА_2 комунальних послуг (а.с.168-184).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Хабловим В.М. від 23.01.2025 закінчено виконавче провадження № 74759112 на підставі п.9 ч.1 ст.39 ЗУ «Про виконавче провадження», фактичне повне виконання рішення (а.с.248-249).

Також на примусовому виконанні у Холодногірсько-Новобаварському відділі державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавчий лист № 643/2868/16-ц, виданий 23.01.2017 Московським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1000,00 грн на кожну дитину окремо щомісячно (ВП № 62780380).

За розрахунком заборгованості ВП № 62780380, станом на 31.10.2025 загальна заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів складає 90360,66 грн (а.с.160-162).

Матеріали справи містять квитанції про сплату ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти (а.с.185-186,218-223).

ОСОБА_1 проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 , 1956 року народження (а.с.135).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є батьком заявника (а.с.136).

Згідно з частиною 1статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами першою та другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 1 частини 1статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Вирішення питання про відстрочення та розстрочення виконання рішення регламентується статтею 435 ЦПК України, яка розміщена у розділі VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

Відповідно до частин 1, 3 - 5статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно із частиною 1статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

З аналізу викладених норм убачається, що нормами ЦПК України не встановлено вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання судового рішення.

Водночас обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 9901/598/19.

Отже, за змістом вказаних норм права відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення можливе лише у виключних випадках за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не може перевищувати одного року з дня його ухвалення.

У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2024 року у справі № 824/111/22, провадження № 61-13176ав24, зроблено висновок, що частина п`ята статті 435 ЦПК України містить імперативну вимогу щодо неможливості відстрочення виконання судового рішення більше ніж на один рік з дня його ухвалення та не допускає іншого тлумачення.

Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №796/43/18 наголошено, що при вирішенні питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини.

Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 №5-рп/2013 зазначив, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Також Конституційний Суд України зауважив, що за судовою практикою до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім`ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Верховний Суд неодноразово (зокрема в постановах від 20.09.2018 у справі №905/2953/17, від 13.11.2024 у справі №926/4693/23) зауважував, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява №6962/02). Водночас за практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ("Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява N 60858/00).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи встановлені судом обставини, принцип розумності та справедливості, інтереси боржника та стягувача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обставини майнового становища заявника в сукупності свідчать про неможливість виконання судового рішення шляхом сплати одноразового платежу.

Судом першої інстанції правильно взято до уваги положення ч. 5 ст. 435 ЦПК України, враховано ступінь вини відповідача у виникненні спору, його матеріальний стан та обґрунтовано вирішено розстрочити виконання рішення строком на 12 місяців, що не призведе до порушення прав АТ «Сенс Банк», оскільки ОСОБА_1 буде сплачувати грошові кошти періодичними щомісячними платежами.

Твердження ОСОБА_1 про те, що судом не враховано його тяжкий матеріальний стан, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції належним чином взято до уваги усі встановлені обставини справи та долучені докази.

Доводи ОСОБА_1 про те, що необхідно зробити для нього виключення та стягувати з нього по 4000,00 грн щомісячно до повного погашення всієї заборгованості і вважав, що це не буде грубим порушенням процесуального закону, колегія суддів відхиляє, оскільки частина п`ята статті 435 ЦПК України містить імперативну вимогу про неможливість відстрочення виконання судового рішення більше ніж на один рік з дня його ухвалення, яка не підлягає двоякому тлумаченню.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 20 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина