Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №643/16102/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 643/16102/24

провадження № 22-ц/818/3020/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року, постановленої під головуванням судді Поліщук Т.В.,

п о с т а н о в и в:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам у справі, не звернув увагу на відсутність матері в житті дитини. Одразу після початку російської військової агресії відповідачка поїхала з України залишивши дочку та не залишивши нотаріальної заяви про визнання позивача батьком дитини. Вказує, що мати ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, навіть не цікавиться її життям, саме така поведінка матері суперечить інтересам дитини. Суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідачка не заперечує проти задоволення позову. Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновок Департаменту служб у справах дітей щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача. Зазначає, що свідоме ухилення матері від виконання батьківських обов`язків ніяким чином не відповідає інтересам дитини, а лише відображає безвідповідальне ставлення до вирішення взаємовідносин з донькою та завдає шкоду дитині.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні, з огляду на недоведеність позивачем факту свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, та втрати інтересу до дитини і зміна поведінки відповідача в кращій бік є неможливою. Також позивачем не доведено, що позбавлення відповідача батьківських прав буде відповідати завданням справедливого розгляду даної справи на засадах якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27.03.2024 визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; виключено з актового запису № 1444 складеного 07.12.2017 Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про батька ОСОБА_4 ; внесено зміни до актового запису № 1444 складеного 07.12.2017 року Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: вказати у відомостях про батька – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, прізвище дитини змінити з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », ім`я та по-батькові дитини залишити без змін. Рішення набрало законної сили 07.05.2024 (а.с.10-12).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 21.06.2024 матір`ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_2 , батьком ОСОБА_1 (а.с.05).

З довідок від 04.06.2022 № 6330-7500987913 та від 26.07.2024 № 6330-5003379564 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживають в АДРЕСА_2 (а.с.06-07).

Відповідно до довідки комунального закладу «Харківський ліцей № 139 Харківської міської ради» від 26.08.2024 № 345 ОСОБА_7 навчається в 1-А класі комунального закладу «Харківський ліцей № 139 Харківської міської ради». Навчання відбувається в онлайн-форматі (а.с.17).

Відповідно до довідки комунального закладу «Харківський ліцей № 139 Харківської міської ради» від 18.10.2024 № 395 ОСОБА_7 навчається в комунальному закладі «Харківський ліцей № 139 Харківської міської ради» з 01.09.2024 і на даний час є ученицею 1-А класу. Вихованням дитини займається батько ОСОБА_8 , який належним чином виконує свої обов`язки. Мати учениці, ОСОБА_2 , протягом навчання дитини в школі батьківські збори не відвідувала, не спілкувалась з класним керівником, не цікавилась навчанням доньки (а.с.18).

Органом опіки та піклування в особі Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надано висновок за вих. № 206 від 08.05.2025, яким керуючись ст.ст. 19, 164 СК України, рекомендацією Комісії, в інтересах дитини, Департамент служб, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.97-98).

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 26.11.2024, остання не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо її малолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Матеріальних та моральних претензій не має та в подальшому мати не буде. Правові наслідки цієї відмови передбачені ст. 166 СК України, їй знайомі та зрозумілі (а.с. 13).

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на те, що з 2016 року він з відповідачкою проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_7 , про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис № 1444 від 07.12.2017. Реєстрацію народження він повністю доручив відповідачці, і вона отримала свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , в якому прізвище його дочки було записано « ОСОБА_5 », тобто реєстрація була здійснена за ст. 135 СК України. В зв`язку з тим, що свідоцтво народження було видано згідно ст. 135 СК України, для визнання його батьківства малолітньої доньки потрібно було або подати спільну заяву з відповідачкою, або встановити батьківство рішенням суду. Одразу після початку російської агресії відповідачка поїхала з України, залишивши дочку і не залишила нотаріальну заяву про визнання його батьком. Тому для встановлення батьківства він змушений був звернутися до суду і був визнаний батьком малолітньої відповідно до рішення Московського районного суду м. Харкова по справі № 643/4769/23 від 27.03.2024, на підставі якого отримав свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , де прізвище, ім`я та по батькові дитини зазначено « ОСОБА_7 », батьком зазначений, ОСОБА_1 . Відповідачка жодного разу з початку російської військової агресії на Україну не поверталася, ніякої матеріальної допомоги на утримання дитини не надавала і не надає по цей час, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Донька від матері не отримує жодного подарунку на день народження, жодної іграшки. Відповідач про справі ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, навіть не цікавилася її життям.

Відповідно до ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Частиною 2 ст. 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ч. 4 ст. 155 СК України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи свідчать про те, що згідно довідки комунального закладу «Харківський ліцей № 139 Харківської міської ради» від 26.08.2024 № 345 ОСОБА_7 навчається в 1-А класі комунального закладу «Харківський ліцей № 139 Харківської міської ради». Навчання відбувається в онлайн-форматі (а.с.17).

Відповідно до довідки комунального закладу «Харківський ліцей № 139 Харківської міської ради» від 18.10.2024 № 395 ОСОБА_7 навчається в комунальному закладі «Харківський ліцей № 139 Харківської міської ради» з 01.09.2024 і на даний час є ученицею 1-А класу. Вихованням дитини займається батько ОСОБА_8 , який належним чином виконує свої обов`язки. Мати учениці, ОСОБА_2 , протягом навчання дитини в школі батьківські збори не відвідувала, не спілкувалась з класним керівником, не цікавилась навчанням доньки (а.с.18).

Департаментом служб у справах дітей виконавчого комітету ХМР від 08.05.2025 № 206 надано суду висновок, відповідно до якого Департамент служб у справах дітей, як представник органу опіки та піклування вважає за доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.97-98).

Відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

При цьому суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим і суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Вищезазначений висновок Департаменту Служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Колегією суддів встановлено, що висновок Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету ХМР від 08.05.2025 № 206 про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав складений без участі ОСОБА_2 та лише на підставі даних, наданих позивачем.

Даний висновок не містить будь-яких даних, які, в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, є правовою підставою для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості даного висновку.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16, 18 постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 СК України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача.

Матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Сам факт проживання матері окремо від дитини, невідвідування матір`ю шкільного закладу - не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27.03.2024 визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішення набрало законної сили 07.05.2024 (а.с.10-12).

З позовом про позбавлення матері батьківських прав позивач звернувся у грудні 2024 року.

Належних і достатніх доказів, що тривалий час, до визнання позивача батьком дитини та до теперішнього часу відповідач ухилялась від виконання батьківських обов`язків, матеріали справи не містять.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Проте відмова у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав не позбавляє позивача права на звернення до суду із таким позовом, якщо відповідач в подальшому не змінить свого ставлення до виховання дитини.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 370, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: О.Ю. Тичкова

В.Б. Яцина