Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №395/357/18 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2026 року м. Кропивницький

справа № 395/357/18

провадження № 22-ц/4809/1671/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя – Дьомич Л. М. (суддя-доповідач),

судді – Карпенко О. Л., Письменний О. А.

за участю секретаря - Соловйової І.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2026 року у провадженні за поданням начальника Новомиргородського ВДВС у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Чупика В. В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу (суддя Орендовський В.А.),-

ВСТАНОВИВ:

Зміст заяви

У червні 2026 року начальник Новомиргородського ВДВС у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Чупик В.В. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку, вказавши наступне.

На виконанні в Новомиргородському відділі державної виконавчої служби у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувають виконавчі провадження №74391139 з примусового виконання виконавчого листа № 395/357/18, від 17.08.2018 року, виданого Новомиргородським районним судом Кіровоградської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 518 960,32 грн та № 74390871 примусового виконання виконавчого листа № 395/357/18, від 17.08.2018 року, виданого Новомиргородським районним судом Кіровоградської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 5790,60 грн.

В обґрунтування подання вказано, що стягувачка ОСОБА_1 надала виконавцю інформацію про наявність майна у боржниці ОСОБА_2 , володільцем якого є остання, за наслідком прийняття спадщини, однак правовстановлюючий документ нею тривалий час не отримується. За рахунок спадкового майна, яке складається з нежитлової будівлі, загальною площею 102,1 кв.м., яка розташована на земельній ділянці площею 0,0294 га (кадастровий номер 3523810100:50:191:0003) за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає виконанню судове рішення, відтак просить звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 .

Про виконання судового рішення

08.03.2024 року державним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень №74391139 та № 74390871.

Стягувач ОСОБА_1 надала інформацію, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 володіє нерухомим майном, а саме нежитловою будівлею, загальною площею 102,1 кв.м., яка розташована на земельній ділянці площею 0,0294 га (кадастровий номер 3523810100:50:191:0003) за адресою: АДРЕСА_1 , яке вона успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_3 .

У Новомиргородській державній нотаріальній конторі Кіровоградської області відкрито спадкову справу №123/2015 після смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Державним виконавцем надіслано запит до Новомиргородської держаної нотаріальної контори Кіровоградської області щодо спадкової справи ОСОБА_3 №123/2015 із вимогою про зазначення переліку спадкоємців у даній справі.

З відповіді держаного нотаріуса за № 277/01-16 від 25.09.2025 року вбачається, що 06.10.2015 року нотаріусом на підставі заяви про прийняття спадщини ОСОБА_2 , заведено спадкову справу №123/2015. Інші спадкоємці з будь-якими заявами до нотаріальної контори не звертались.

Судове рішення

Ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2026 відмовлено у задоволенні заяви начальника Новомиргородського ВДВС у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Чупика В.В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Суд виснував, що доводи заяви начальника Новомиргородського ВДВС Чупика В.В. про звернення стягнення на нежитлову будівлю, загальною площею 102,1 кв. м, що розташована на земельній ділянці площею 0,0294 га, кадастровий номер 3523810100:50:191:0003, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на виконання судового рішення суду, є непереконливими.

Апеляційна скарга

Не погоджуючись із судовим рішенням, стягувач за виконавчим провадженням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16.06.2026 року у даній справі і постановити нову ухвалу, якою задовольнити подання начальника Новомиргородського ВДВС у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіональнорго управління Міністерства юстиції України Чупика В.В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в передбаченому порядку.

В обгрунтування оскарження вказує про помилковий висновок суду щодо спадкоємців померлої ОСОБА_3 , коли згідно інформації нотаріуса виходить, що єдиним спадкоємців є саме боржниця ОСОБА_2 . Доведення абсолютної відсутності усіх можливих спадкоємців є обєктивно неможливим.

Закон прямо спростовує висновок суду першої інстанції про те, що через неотримання свідоцтва про спадкування, право у беоржника не виникло. Отримання свідоцтва є етапом оформлення права, а не юридичним фактом його виникнення.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Рух справи

03 липня 2026 року до Кропивницького апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на вказану ухвалу суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 06 липня 2026 року витребувані із Новомиргородського районного суду Кіровоградської області матеріали цивільної справи № 395/357/18, у зв`язку з оскарженням в апеляційному порядку ухвали Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2026 року у даній справі.

На підставі розпорядження керівника Кропивницького апеляційного суду від 16 липня 2026 року з підстав, що у ньому зазначені, здійснений повторний автоматизований розподіл даної справи між суддями апеляційного суду, за результатами якого здійснено заміну члена колегії з розгляду даної справи судді Єгорової С.М.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 16 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2026 року; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою від 27 липня 2026 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2026 року призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 19 серпня 2026 року о 14 годині 00 хвилин.

Позиція сторін

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд, у судове засідання не з`явилися. Заяв, клопотань щодо розгляду справи, не подавали.

За ст. 372 ЦПК, неявка сторін/учасників справи у судове засідання, при належному повідомленні про дату та час судового слухання, не перешкоджає розгляду справи.

Дата судового засідання

19 серпня 2026 року справа розглядом не відбулася, за відсутності члена колегії суддів, наступна дата 29 вересня 2026 року.

За положеннями ч.5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення, розгляд якого відбувся за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви апеляційного суду

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом статті 1, частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п`ятою 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження

№ 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц (провадження

№ 61-19786св18), від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20).

При розгляді справ указаної категорії враховується, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 17 сепрня 2018 року справа № 395/357/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 518 960,32 грн. За наслідком виконання судового рішення виданий виконавчий лист.

08.03.2024 року державним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень №74391139 та № 74390871.

Державний виконавець підставно звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , яке нею успадковане, оскільки відсутність державної реєстрації права власності за боржником на майно, володільцем якого є боржниця, однак не не здійснює реєстрацію права власності, утруднює примусову реалізацію цього майна, а отже, і виконання судового рішення.

Державним виконавцем не зазначено, які заходи ним вчинені для належного виконання рішення суду, а відтак постало питання щодо звернення стягнення на майно, яке є спадковим. А також, що в силу положень частини п`ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» боржник не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу з метою виконання судового рішення про стягнення боргу.

Апеляційний суд звертає увагу, що державний виконавець вдруге звернувся з ідентичним поданням до місцевого суду з метою виконання судового рішення, звернення стягнення на майно, володільцем якого є боржниця, але право власності на яке нею не оформлене/зареєстроване.

Перше звернення мало місце 31 липня 2019 року, за наслідком розгляду подання ухвалою суду від 01 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви старшого державного виконавця Новомиргородського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Сажевської К.В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Повторне звернення відбулося у квітні 2026 року, за наслідком постановленого судового рішення у даній справі відбувається перегляд.

Особливу увагу колегії суддів викликали підстави відмови місцевого суду у задоволення звернення за поданням державного виконавця датованого 31 липня 2019 року, які жодним чином не враховані державним виконавцем при повторному зверненні.

Так в ухвалі суду від 01 серпня 2019 року зазначено, що за частиною 3 статтею 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Згідно до ст.1268 ч.4 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Суд виснував, що старшим державним виконавцем Сажевською К.В. суду не надано доказів того, що після смерті ОСОБА_3 відсутні інші спадкоємці, які фактично прийняли спадщину відповідно до ст.1268 ч.3, ч.4 ЦК України, а тому посилання у заяві старшого державного виконавця на те, що ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є припущенням і не ґрунтується на належних, допустимих та достовірних доказах.

Такий висновок суду жодним чином не прийнятий до уваги і повторне звернення також не містить доказів відсутності спадкоємців, які за законом прийняли спадщину, однак такої заяви до нотаріальної контори не подавали, що ніяким чином не нівелює статус таких осіб як спадкоємців, які відповідно до закону реалізували право на спадкування.

Доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах звернення є належний і достатній доказ у вигляді інформації з нотаріальної контори, що єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину є ОСОБА_2 , не є переконливим, з огляду на норми права про спадкування. Вочевидь, нотаріус обсягом такої інформації не володіє, з`ясування кола таких спадкоємців може постати під час видачі свідоцтва про спадкування.

У державного виконавця є процесуальні засоби з`ясувати коло таких спадкоємців або відсутність таких у процесуальний спосіб, заявивши відповідне клопотання перед судом одночасно з подачею звернення, або самостійно витребувати необхідний обсяг доказів. Зокрема щодо спадкоємців, або відсутність таких, які автоматично прийняли спадщину, проживаючи зі спадкодавцем на час смерті, саме ч.3 ст. 1268 ЦК є актуальною та необхідною для розгляду подання.

Тому, абсолютно підставно місцевий суд відмовив у задоволенні повторного подання державного виконавця з тих же мотивів, з яких було відмовлено за попереднім поданням.

За вищевикладеного виходить, що державний виконавець підготував звернення до суду, без врахування недоліків визначених ухвалою суду від 01 серпня 2019 року, що, на думку суду, не є дотриманням вимог закону та сумлінним виконанням обов`язку щодо здійснення заходів скерованих на реалізацію судових рішень, передбачених законом.

Також правильно місцевим судом вказано про непереконливість подання державного виконавця, так як за обсягом додатків до звернення неможливо з`ясувати, чи державним виконавцем було вичерпано всі можливі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для належного виконання судового рішення за рахунок іншого майна боржника ніж спадщина, однак ці заходи не призвели до виконання судового рішення.

За таким обсягом доказів, колегії суддів не вистачило переконливості заяви державного виконавця, на рахунок відсутності спадкоємців та іншого майна боржниці, ніж спадкове майно, для ухвалення нового рішення. Матеріали подання не відображають увесь хід виконавчого провадження.

Жодна із зацікавлених осіб не ставили питання перед судом щодо витребування інформації про наявність інших спадкоємців, а також майна боржниці чи ресурсів, за рахунок яких можливе виконання судового рішення.

Суд не позбавлений можливості дослідити матеріали виконавчого провадження, обсяг з`ясованого виконавцем щодо майна ОСОБА_2 , однак закриття питання всього кола спадкоємців, не може вирішуватися за власною ініціативою суду.

Таким чином, за наслідком викладеного, об`єктивно місцевий суд позбавлений був можливості ухвалити позитивне рішення за наслідком подання державного виконавця, у заявленому обсязі.

Виконавець не позбавлений можливості чергового звернення до суду з належним та достатнім підтвердження неможливості виконати судове рішення за рахунок іншого майна, ніж спадкове та єдиного володільця спадкового мана – ОСОБА_2 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Загальний висновок

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення (судова ухвала) з додержанням норм процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, ст. 375 ЦПК.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвалу Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 16 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Карпенко

О. А. Письменний