Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №343/2401/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 343/2401/25

Провадження № 22-ц/4808/1617/26

Провадження № 22-ц/4808/1831/26

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогосудді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

секретар Шемрай Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Катрич Зоряни-Марії Ігорівни на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2026 року та на додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2026 року, постановлене в складі судді Тураш В.А. в м. Долина у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди,

,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він зареєстрований у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім позивачу у даному будинку зареєстрована ОСОБА_3 . На підставі рішення Долинського районного народного суду Івано-Франківської області від 20.02.1978 у справі № 2-41/1978, вказаний будинок розділено по частці між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .. В результаті чого, житловий будинок має одне подвір`я, однак два спарені приміщення, які мають різні номера АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 . Також у вказаних будинках є окремі лічильники на газ, воду та електропостачання. Позивач проживав разом з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачка проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачці ОСОБА_2 належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 85 кв.м. та земельна ділянка за кадастровим № 2622084501:01:010:0308, яка знаходиться за тією ж адресою на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1250, виданого 13.12.2014 ОСОБА_6 , державним нотаріусом Долинської міської державної нотаріальної контори.

Після прийняття спадщини відповідачка намагалася безпідставно виселити позивача з його зареєстрованого та фактичного місця проживання, шляхом подання позовної заяви до Долинського районного суду Івано-Франківської області. Предметом вимоги позовної заяви, стало виселення його з вказаного будинку без надання іншого жилого приміщення та зняття з реєстрації. На даний час його особисті речі перебувають у вказаному будинку і він не має до них доступу. Крім того, внаслідок дій відповідачки щодо позбавлення його житла він зазнав значних моральних страждань, пов`язаних з відчуттям приниження, невпевненості у завтрашньому дні, постійним стресом, погіршенням психологічного стану. Оцінює моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

Просить витребувати на його користь з незаконного володіння ОСОБА_2 особисті документи позивача, які знаходяться у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 - трудову книжку, посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорія), військовий квиток, два дипломи про освіту, паспорт громадянина України та телевізор кольоровий - 1 шт. вартістю 2.500 грн; відеомагнітофон 1 шт. вартістю 6000 грн; стерео підсилювач з 2 колонками 1 шт. вартістю 4500 грн; польська TV антена приймання каналів 1 шт. вартістю 530 грн; приставка для телевізійних каналів-1шт. вартістю 1500 грн; електрогодинник настільний 1 шт. вартістю 420 грн; телевізійний кабель 15 м. вартістю 225 грн; мідний кабель для заміни вхідного кабелю напруги на пол. будинку, за будинковим номером 27"А" 10 м. вартістю 300 грн; шафа для одягу 1 шт. вартістю 8000 грн; костюм святковий вартістю 2500 грн; стіл в кімнату дерев`яний -1 шт. вартістю 2 500 грн; скатертина для столу - 1 шт. вартістю 300 грн; ліжко двоспальне дерев`яне 1 шт. вартістю 8000 грн; укривало двостороннє для ліжка 1 шт. вартістю 1500 грн; книг: "Лікарські рослини" вартістю 115 грн, "Справник медичних препаратів лікування"-1 шт. вартістю 550 грн; набір різців для різьби по дереву 30 шт. вартістю 2600 грн (загальна вартість за 30шт.); набори масляних художніх фарб в тюбиках вартістю 1200 грн; пензлі для художніх робіт -5 шт. вартістю 600 грн (загальна вартість за 5 шт.), рукавиці чоловічі шкіряні зимові на міху 1 пара. вартістю 800 грн; крісла кімнатні -4 шт. вартістю 8000 грн (загальна вартість за 4 шт.), подушка для спання з пір`я 2 шт. вартістю 850 грн (загальна вартість за 2 шт.), простирадло 3 шт. вартістю 540 грн (загальна вартість за 3 шт.), столик журнальний (верх овальне скло, на меблевих коліщатках, з поличкою для читання) вартістю 4400 грн, вилки, ножі, ложки по 4 шт. всього 12 шт. вартістю 4 300 грн (загальна вартість за 12 шт.), ковдра /покривало/ для спання 1 шт. вартістю 500 грн, плащ осінній вартістю 800 грн, тумбочка під телевізор дерев`яна з полками вартістю 1600 грн, ніж сталевий для нарізки овочів - 1 шт. вартістю 150 грн, бінокль професійний вартістю 2000 грн, вудилища для ловлі риби з котушками та волосінню -3 шт. вартістю 1500 грн за 3 шт., шафа в прихожій з дзеркалом, відділеннями для одежі, та шухлядами вартістю 7000 грн, парасоля 1 шт. вартістю 320 грн, альбом для сімейних фотографій 1 шт. вартістю 250 грн, електролампочки економки 2 шт. вартістю 90 грн за 2 шт., штангельциркуль, садові ножиці, вартістю 550 грн, дриль вартістю 870 грн, зимові шерстяні светри -2 шт. вартістю 1 750 грн за 2 шт., штори кімнатні на два вікна вартістю 2 800 грн, тюль в кімнату на два вікна вартістю 3 600 грн, друга тумбочка дерев`яна з дверцятами і поличкою під журнали вартістю 3900 грн, ручки нові дерев`яні для ручної коси 2 шт. вартістю 240 грн (загальна вартість за 2 шт.), шуба чоловіча зимова з штучного хутра вартістю 2200 грн, тюнер для приймання каналів супутникового телебачення вартістю 700 грн, роутер імпортний вартістю 2000 грн.

Також просив стягнути з ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 20000 грн..

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2026 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди.

Додатковим рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2026 року заяву представника відповідачки адвоката Креховецької Н.М. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 гривень.

Не погодившись з рішеннями суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Катрич З.-М. І. через систему «Електронний суд» подала апеляційні скарги, в яких просить рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2026 року скасувати та задовольнити позов, скасувати додаткове рішення.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що відповідачка понад рік не виконує постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року та не вселяє позивача до будинку АДРЕСА_1 та не передає йому ключі, фактично продовжуючи чинити ті самі перешкоди, протиправність яких уже встановлена судом. Неправомірна поведінка відповідачки має не одноразовий, а свідомий, тривалий і продовжуваний характер: спочатку вона самовільно позбавила Позивача можливості користуватися єдиним житлом, а після ухвалення остаточного судового рішення не припинила порушення та не відновила його право. Такі обставини об`єктивно спричиняють душевні страждання, відчуття приниження, безпорадності й невпевненості у завтрашньому дні, порушують усталений спосіб життя позивача та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого побуту.

Суд першої інстанції помилково розглянув вимогу про відшкодування моральної шкоди виключно як похідну від вимоги про витребування рухомого майна та не надав оцінки іншій, самостійній підставі позову - тривалому позбавленню позивача можливості користуватися єдиним житлом і свідомому невиконанню відповідачкою судового рішення, яким її зобов`язано відновити це право. При цьому право на компенсацію моральної шкоди виникає внаслідок порушення цивільного права особи незалежно від наявності спеціальної норми, яка окремо передбачала б таку компенсацію. Таким чином, висновки оскаржуваного рішення про відсутність неправомірної поведінки відповідачки, моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку зроблені без повного і всебічного з`ясування обставин справи, з ігноруванням преюдиційних обставин, установлених постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року

Крім того, суд безпідставно не врахував постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 343/1070/24, якою встановлено факт тривалого проживання позивача у частині будинку АДРЕСА_1 , існування відповідного житлового приміщення та створення Відповідачкою перешкод у доступі до нього. Вказані обставини мають преюдиційне значення відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, а постановою Верховного Суду від 26 червня 2026 року зазначене рішення залишено без змін. Хоча ця постанова не підтверджує право власності позивача на кожну окрему рухому річ, вона є належним доказом існування житлового приміщення, проживання в ньому позивача та втрати ним доступу до нього, що безпосередньо стосується доводів про залишення там його майна. Суд першої інстанції не врахував, що позивач був позбавлений можливості надати документи, деталізувати індивідуальні ознаки майна та забезпечити його огляд саме через недопуск до домоволодіння, тоді як відповідачка перешкодила доступу до нього не лише позивачеві, а й суду під час виїзного засідання.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення посилається на те, що рішення по суті спору було ухвалено 12.06.2026 року, тоді як із заявою про стягнення 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача звернулася лише 18.06.2026 року. Попередня заява представника відповідача про намір подати докази витрат після ухвалення рішення не звільняла її від обов`язку дотриматися п`ятиденного строку. Оскаржуване додаткове рішення не містить відомостей про звернення представника відповідача із заявою про поновлення пропущеного строку, наведення нею будь-яких причин його пропуску та постановлення судом процесуального рішення про поновлення такого строку. Суд фактично проігнорував установлені законом наслідки пропуску процесуального строку та розглянув заяву, яка не підлягала розгляду по суті. Крім того, суд першої інстанції не здійснив належної перевірки заявлених до відшкодування 15 000,00 грн. Фактична сплата підтверджена лише на суму 3 500,00 грн відповідно до квитанції від 05.01.2026 року. Безумовно, сама по собі відсутність повної оплати не виключає можливості відшкодування витрат, які сторона ще має сплатити. Однак у такому разі суд повинен установити існування реального, чинного та безумовного обов`язку клієнта сплатити відповідну суму згідно з умовами договору. Суд також не зіставив зміст детального опису з фактично вчиненими адвокатом процесуальними діями, не встановив необхідності кожної заявленої послуги та не навів мотивів, з яких саме 15 000,00 грн, а не фактично сплачені 3 500,00 грн або інша розумна сума, повинні бути покладені на позивача. Загальне посилання на тривалість розгляду, обсяг матеріалів і складність справи не є належним застосуванням критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Креховецька Н.М. подала відзиви на апеляційні скарги, в яких заперечує проти їх задоволення.

Вказує, що позивач обрав віндикаційний спосіб захисту, тому саме він повинен був довести фактичне володіння відповідачкою конкретно визначеним майном, що саме ця індивідуально визначена річ існує; що вона вибула з його фактичного володіння; що на момент звернення до суду вона перебуває у фактичному володінні саме ОСОБА_2 ; що ОСОБА_2 володіє нею без належної правової підстави. Натомість належного доказування саме цих обставин матеріали справи не містять. Крім того, постанова від 19.02.2025 у справі № 343/1070/24, на яку посилається апелянт, не встановлювала право власності ОСОБА_1 на жодну із витребуваних у цій справі речей, перелік заявленого до витребування майна не містить ознак, достатніх для його індивідуалізації

Щодо додаткового рішення, то вказує, що додаткове рішення ухвалено за результатами вирішення спору на користь відповідачки, тому саме позивач несе відповідні судові витрати. Тому сам факт покладення відповідних витрат на ОСОБА_1 , як сторону, якій відмовлено у позові, відповідає результату розгляду справи та загальним правилам розподілу судових витрат. При цьому суд першої інстанції стягнув 15 000 грн, а не довільну чи очевидно надмірну суму. Сторона позивача була поставлена до відома про відповідну заяву та мала процесуальну можливість ознайомитися з нею, надати заперечення щодо заявлених витрат, висловити аргументи щодо їх реальності, необхідності чи співмірності та заявити відповідне клопотання про їх зменшення, якщо вважала для цього наявними правові та фактичні підстави. Додаткове рішення відповідає результату розгляду справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Катрич З.-М. І. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Креховецька Н.М.. заперечували проти апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.11-14 Т.1).

Згідно з даними витягу з реєстру територіальних громад Долинської територіальної громади ОСОБА_1 був зареєстрований з 26 травня 2006 року по 15 березня 2023 року в буд АДРЕСА_1 (а.с.81 Т.1)

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 343/1070/24, залишеного без змін постановою Верховного суду від 23 червня 2026 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково - ОСОБА_2 було зобов`язано усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення в цей будинок та передачі ключів від дверей будинку (а.с. 23-28 Т.1, а.с. 10/зворот-18 Т.2).

Відповідачці ОСОБА_2 належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 85 кв.м. та земельна ділянка за кадастровим № 2622084501:01:010:0308, яка знаходиться за тією ж адресою на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1250, виданого 13.12.2014 Белей Е.І., державним нотаріусом Долинської міської державної нотаріальної контори (а.с.80 Т.1).

Як встановлено з листа Долинської міської ради Калуського району Івано-Франківської області від 14 травня 2026 року №14/05-19/2689, не зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та в Єдиному реєстрі адрес відсутня вказана адреса (а.с.185 Т.1)

З відповіді Долинської міської ради Калуського району Івано-Франківської області від 15 травня 2026 року №14/05-19/2701 встановлено, що в погосподарській книзі № 11 виконавчого комітету Оболонської сільської ради, Долинського району Івано-Франківської області за 2001-2005 рр, особовий рахунок № НОМЕР_1 , будинок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 були як два окремі будинки. Інформацією про об`єднання двох домогосподарств рада не володіє (а.с.193 Т.2)

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції врахував, що залишення майна особою, яка добровільно залишає житло, не утворює складу цивільного правопорушення. Надана позивачем фотографія від 19.10.2024 не підтверджує право власності позивача на речі, які він вимагає від відповідачки, не встановлює момент та підстави потрапляння речей у будинок, не підтверджує, що ці речі зберігалися у домоволодінні протягом 2022-2023 років, не доводить факту протиправного утримання речей, які вимагає позивач. Фотофіксація є візуальною інформацією, але не доказом складу правопорушення. Трудова книжка була залишена позивачем добровільно та зберігалася й наявна у відповідачки. Вона готова добровільно її повернути відповідачу, що намагалася вже зробити неодноразово, оскільки, розуміла, що, імовірно, позивач забув її коли виселявся. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходи в з того, що заявлена сума у 200 000 грн є довільною, не підтвердженою жодними доказами, а тому не підлягає стягненню.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що надані на підтвердження понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу докази є належними та допустимими, відповідають змісту наданих послуг і їх вартості, визначеній у детальному описі виконаних робіт. Врахував те, що позивач та його представник адвокат Катрич З-М.І. не подавали заперечень щодо розміру витрат, понесених відповідачкою на оплату професійної правничої допомоги, а суд не має права за власною ініціативою зменшувати їх розмір без відповідного клопотання заінтересованої сторони, разом з тим заявлена сума не суперечить критерію співмірності складності справи і об`єму роботи, критерію розумності, тому прийшов до висновку, що вартість послуг адвоката є обґрунтованою, а їх загальна сума становить 15000 грн.

Перевіривши справу, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 321 ЦК України також визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Встановлено, що звертаючись до суду з позовною заявою, ОСОБА_1 обґрунтовував позов тим, що його особисті речі перебувають у будинку відповідачки і він не має до них доступу.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем долучено фото від 19 жовтня 2024 року.

Відповідно до роз`яснень п.19 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року №5, застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Таким чином, позовні вимоги в частині витребування майна не можуть ґрунтуватися виключно на наведеному позивачем переліку речей та його власному твердженні про належність такого майна. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Водночас відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а за правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, саме по собі зазначення у позовній заяві значної кількості речей без надання належних доказів їх придбання, належності позивачу, індивідуальних характеристик, місцезнаходження та фактичного перебування у відповідачки не є достатнім для встановлення судом права власності позивача на кожну конкретну річ.

За змістом статті 316 ЦК України право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Водночас відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, а право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не встановлено законом або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У випадку вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння застосуванню підлягає стаття 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа ним. Таким чином, для задоволення віндикаційної вимоги необхідно встановити, зокрема, що позивач є власником конкретного майна, це майно існує в натурі, може бути індивідуалізоване та перебуває у фактичному володінні відповідача без належної правової підстави.

Встановлено, що перелік майна, наведений позивачем, не містить належної індивідуалізації кожної речі. Саме по собі твердження про те, що певні речі залишилися у домоволодінні після припинення спільного проживання сторін, не може свідчити про їх незаконне утримання відповідачкою.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині витребування документів та особистих речей позивача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що надана позивачем фотографія від 19.10.2024 не підтверджує право власності позивача на речі, які він вимагає від відповідачки, не встановлює момент та підстави потрапляння речей у будинок, не підтверджує, що ці речі зберігалися у домоволодінні протягом 2022-2023 років, не доводить факту протиправного утримання речей, які вимагає позивач.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Твердження представника позивача про те, що суд не встановив наявності у відповідачки речей відповідача під час виїзного засідання внаслідок поведінки відповідачки, не знайшли свого підтвердження, оскільки, як вбачається з оскарженого рішення, суд фактично виходив з того, що вказаної позивачем адреси не існує.

Більш того, у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки вказує, що позивач забрав більшу частину власних речей, а відповідачка намагалася повернути йому його документи, і такі обставини апелянт не спростовує.

Крім того, такі доводи апеляційної скарги не спростовують інших обставин, встановлених судом, які не дають можливості встановити наявність, належність позивачу спірного майна і факт утримання такого майна відповідачкою.

Переглядаючи рішення в частині відмови у стягненні моральної шкоди, колегія виходить з наступного.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).

Частиною 1 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 343/1070/24, залишеного без змін постановою Верховного суду від 23 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково: ОСОБА_2 було зобов`язано усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 будинком АДРЕСА_1 шляхом вселення в цей будинок та передачі ключів від дверей будинку

Згідно з даними витягу з реєстру територіальних громад Долинської територіальної громади ОСОБА_1 був 15 березня 2023 року знятий з реєстрації за адресою по АДРЕСА_1 .

Таким чином, факт незаконних дій відповідачки щодо чинення неправомірних дій шляхом перешкоджання користування ним житлом встановлений постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 343/1070/24, і такі обставини не підлягають доказуванню в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України, тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду №953/825/24 (провадження 61-17568вс) від 02 вересня 2025 року, №336/7765/18 (провадження 61-18411св20) від 30 червня 2021 року.

Відповідно, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди, безпідставно виходив тільки з позовних вимог про витребування майна, залишивши поза увагою обгрунтування таких вимог обставинами, які свідчать про протиправне позбавлення відповідачкою його права на житло, знайшли своє підтвердження.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки не надає контраргументів проти доводів апеляції в цій частині, оскільки вважає, що апелянт навмисно зміщує акценти рішення суду щодо витребування речей.

Разом з тим, з змісту позовної заяви вбачається, що позивач обгрунтовував спричинення моральної шкоди перешкодами для проживання в спірному житлі з боку відповідачки також.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Враховуючи те, що дії відповідачки призвели до порушення прав володіння та користування позивача з 15 березня 2023 року, тобто дати коли позивач був знятий з реєстрації до 19 лютого 2025 року, дата ухвалення рішення по справі, а також з огляду на відновлення прав позивача та вселення до спірного будинку, колегія суддів, керуючись засадами розумності, виваженості та справедливості, приходить до висновку, що достатнім, законним та обґрунтованим є розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , становить 5 000 грн.

Щодо оскарження додаткового рішення.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Зі змісту статті 58 ЦПК України слідує, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (само представництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Так, у відповідності до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частинами 1, 2 ст. 134 ЦПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 4 зазначеної статті визначено, що розмір таких витрат має бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34 - 36), від 23 січня 2014 року у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Частиною 8 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вказане повністю кореспондується із принципом змагальності, адже кожна сторона повинна довести ті обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги та заперечення.

Окрім того, наведене свідчить про те, що тягар доказування повністю покладається на ту сторону, котра заявила таку вимогу в суді, в той же час співмірність, обґрунтованість витрат на правничу допомогу, а також їх розмір необхідно підтвердити належними та допустимими доказами.

Наведене підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові КГС ВС у справі № 922/2604/20 від 20 липня 2021 року. Зокрема, у вказаній справі Суд зазначив, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Аналогічні висновки щодо необхідності доказування суми судових витрат на професійну правничу допомогу, про відшкодування якої заявляє учасник справи, були також викладені у постанові ВП ВС від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові ОП КГС ВС від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Встановлено, що адвокат Креховецька Н.М. представляє інтереси ОСОБА_2 , для надання професійної правничої допомоги відповідачу 05.01.2026 укладено договір про надання правової допомоги №134 від (а.с. 236-238 Т.1).

У процесі розгляду справи в суді першої інстанції адвокатом була виконана наступна робота: консультація з клієнтом, підготовка та подання відзиву, клопотань, участь в судових засідань.

Пунктом 4.5 даного договору визначено, що за цим договором сторони домовились про фіксовану оплату в сумі 15000,00 грн, яка не залежить від обсягу роботи адвоката по справі, яку клієнт повинен оплатити частинами, зручними для нього, або одноразовим платежем , впродовж дії цього договору, але не пізніше дня підписання акту приймання-передачі (робіт) послуг, або мовчазної згоди його прийняття .

Згідно з детальним описом (робіт) послуг, наданих за договором про надання правничої допомоги №134 від 05.01.2026, станом на 17.06.2026 надано послуг на загальну суму 15000,00 грн ( а.с.234 Т.1).

Квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №ПН35227175 від 05.01.2026, підтверджує переказ Дрозданецькою Г.М. адвокату КреховецькійН.М. 3500 грн за договором про надання допомоги №134 від 05.01.2026 (а.с. 235)

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що із заявою про стягнення 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача звернулася лише 18 червня 2026 року, при цьому рішення ухвалене 12 червня 2026 року, тобто з пропуском п`ятиденного строку, оскільки заява подана через систему «Електронний суд» та згідно даних системи документ сформовано 17 червня 2026 року, отже він поданий з дотриманням строку, передбаченого ст. 141 ЦПК України.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не здійснив належної перевірки заявлених до відшкодування 15 000,00 грн, з урахуванням, що відповідно до квитанції від 05.01.2026 року сплачено 3 500,00 грн. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 14.09.2022 № 509/6250/20 (61-5923св22), Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інтонації об`єктивно врахував обставини справи, критерій реальності таких витрат, складність та виконану адвокатом роботу Разом з тим, оскільки частково задоволена апеляційна скарга та частково задоволений позов про відшкодування моральної шкоди на суму 5 000 грн, що становить 1.7% від заявленої суми 295 500 грн, то додаткове рішення підлягає зміні – необхідно пропорційно зменшити правову допомогу до 14 745 грн (15 000*1.7%).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Встановлено, що за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 955,50 грн, а за подання апеляційної скарги – 4 433,25 грн.

Оскільки апеляційний дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги та часткове задоволення позову у розмірі 5 000 грн, що становить 1,7% з заявленої суми 295 500 грн, то сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно підлягає стягненню на його користь з ОСОБА_2 50,24 грн (2955,50 грн*1,7%) за подання позовної заяви та 76, 36 грн (4433,25 грн*1.7%) за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Катрич Зоряни-Марії Ігорівни задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2026 року в частині відмови у стягненні моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 5 000 (п`ять тисяч) грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди та 50 грн 24 коп судового збору за подання позовної заяви та 76 грн 36 коп за подання апеляційної скарги.

В решті рішення залишити без змін.

Додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2026 року змінити та стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 14 745 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складене 08 жовтня 2026 року.

Судді: Є.Є. Мальцева

В.А.Девляшевський

В.М.Луганська