Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №343/2484/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 343/2484/25

Провадження № 22-ц/4808/1632/26

Головуючий у 1 інстанції Лицур І. М.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Девляшевського В.А., Луганської В.М.,

секретар Шемрай Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29 червня 2026 року, ухвалене судом у складі головуючого судді Лицура І. М. у м.Долина, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, Державної судової адміністрації України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківськгаз Збут», Комунального підприємства «Водоканал» Долинської міської ради, Управління Державної казначейської служби України у м.Івано-Франківську Івано-Франківської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору: Долинський відділ державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арешту з іпотечного нерухомого майна,

у с т а н о в и в:

15 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк», третя особа на стороні відповідачів без самостійних вимог на предмет спору: Долинський відділ ДВС у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив зняти арешт з нерухомого майна – магазину-кафетерію з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 та належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 , накладений постановою старшого державного виконавця Долинського районного управління юстиції Дожджаник М.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.04.2016 року у виконавчому провадженні № 47644677.

Позов ОСОБА_1 мотивував тим, що він є іпотекодержателем нерухомого майна – магазину-кафетерію з господарськими будівлями та спорудами, а також земельної ділянки, кадастровий номер: 2622087602:01:001:0218, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві приватної власності іпотекодавцю ОСОБА_2 . Дане майно було передано в іпотеку ОСОБА_2 відповідно до іпотечного договору від 03.06.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Барабаш Р.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2114, для забезпечення виконання зобов`язань позичальника - третьої особи ОСОБА_5 , які випливають з договору про надання споживчого кредиту № 11350116000, укладеного 03.06.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5 на суму 116 506 доларів США зі сплатою 15 % річних, на строк, встановлений графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж до 02.06.2015 року. Надалі право вимоги за іпотечним договором почергово було відступлено від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Альфа Банк», тоді до ТзОВ «Кредитні ініціативи», від них до ТзОВ «Профіт Файненс», а відтак до нього. Відомості про обтяження предмета іпотеки іпотекодержателя ОСОБА_1 зазначені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно інформаційної довідки № 437038776 від 26.07.2025 року. Відповідно до тих же відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, обтяження предмета іпотеки арештом, накладеним в інтересах іншої особи, а саме згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.04.2016 року, винесеної старшим державним виконавцем ВДВС Долинського РУЮ Дожджаник М.В. у виконавчому провадженні № 47644677. Відповідно до відомостей з Реєстру виконавчих проваджень щодо виконавчого провадження № 47644677, боржником у даному провадженні є відповідачка ОСОБА_2 , а стягувачем відповідач АТ КБ «ПриватБанк». Таким чином, обтяження предмета іпотеки виникло в інтересах АТ КБ «ПриватБанк». Однак іпотека за іпотечним договором була зареєстрована за первинним іпотекодержателем ПАТ «Укрсиббанк» ще 03.06.2008 року. Значно пізніше – 29.04.2016 року державний виконавець вперше зареєстрував обтяження на предмет іпотеки на підставі постанови від 27.04.2016 року. Той факт, що іпотека зареєстрована саме за ним лише 12.09.2017 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав і договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, не змінює факту виникнення у іпотекодержателя права іпотеки на приміщення магазину-кафетерію 03.06.2008 року. Отже, право іпотеки виникло до винесення постанови, на підставі якої накладено арешт на нерухоме майно (предмет іпотеки), відтак чинність арешту порушує його права як власника спірного нерухомого майна, набутого 08.04.2026 року в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку», та обмежує можливість реалізації прав, що випливають як із права власності, так і з прав іпотекодержателя щодо цього майна, зокрема права розпорядження ним. Факт того, що під час державної реєстрації права власності за ним державним реєстратором було перенесено відповідне обтяження, не змінює правової природи такого арешту та не створює нових правових підстав для його існування.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02.03.2026 року до участі в даній справі залучено ще 6 співвідповідачів: ГУ ДПС в Івано-Франківській області, Державну судову адміністрацію України, ОСОБА_6 , ТзОВ «Івано-Франківськгаз збут», КП «Водоканал» Долинської міської ради та Управління Державної казначейської служби України у м.Івано-Франківську, на користь яких проводиться стягнення коштів з ОСОБА_7 за зведеним виконавчим провадженням № 47644677, а ухвалою від 19.05.2026 року залучено до участі в справі правонаступників померлого співвідповідача ОСОБА_6 його дочок: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Долинський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 29 червня 2026 року позов задовольнив.

Зняв арешт з нерухомого майна магазину-кафетерію з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, на якій він розміщений, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , які належать на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 , накладений постановою старшого державного виконавця Долинського районного управління юстиції Дожджаник М.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.04.2016 року у виконавчому провадженні № 47644677.

Не погоджуючись з таким рішенням, представник АТ КБ «ПриватБанк» звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, оскільки вважає, що воно прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, який позичальницею виконувався неналежним чином, що спричинило виникнення заборгованість за кредитними зобов`язаннями.

Тому банк, за захистом свого порушеного права, звернувся до суду, у результаті чого ухвалено рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором На підставі зазначеного, банк звернувся із заявою до виконавчої служби, що спричинило відкриття виконавчого провадження, у рамках якого було накладено арешт та заборону відчуження на все майно боржника.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Даний перелік є вичерпним. З огляду на викладене вважає, що правових підстав на зняття арешту з майна не має.

Просить скасувати рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29 червня 2026 року та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, так як вважає її необґрунтованою.

Суд першої інстанції встановив, що станом на час ухвалення рішення власником спірного нерухомого майна магазину-кафетерію з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , який набув право власності 08.04.2026 року в порядку статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» (звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на нього), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав № 472516637 від 14.04.2026 року та інформаційною довідкою № 472731159 від 15.04.2026 року.

Зазначає, що арешт накладений виключно в інтересах АТ КБ «ПриватБанк», як стягувача у виконавчому провадженні № 47644677, боржником за яким є ОСОБА_2 .. ОСОБА_1 не є стороною кредитних зобов`язань перед банком, тому і не є боржником у зазначеному виконавчому провадженні. Виконавче провадження за своєю правовою природою є механізмом примусового виконання рішення суду проти конкретного боржника, а тому арешт майна, яке належить іншій особі власнику, об`єктивно не може і не повинен забезпечувати вимоги банку до ОСОБА_2 . Власник не може відповідати своїм майном за боргами іншої особи, покладення на нього такого тягаря становить невиправдане втручання в його право власності, яке не переслідує щодо самого власника жодної законної мети. Той факт, що під час державної реєстрації переходу права власності до позивача державний реєстратор технічно переніс запис про обтяження (арешт), не змінює й не може змінювати матеріально-правової природи цього обтяження, оскільки воно залишається заходом забезпечення виконання зобов`язань саме ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , і не породжує для останнього жодного обов`язку перед Банком.

Крім того, судом встановлено, що іпотечний договір щодо спірного нерухомого майна укладено та зареєстровано 03.06.2008 року, тоді як арешт на майно накладено постановою державного виконавця лише 27.04.2016 року тобто майже через вісім років після виникнення права іпотеки. Відповідно до частин 6, 7 статті 3 Закону України «Про іпотеку», пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки, а зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом у черговості їх державної реєстрації.

Наведена апелянтом частина четверта статті 59 Закону регулює вичерпний перелік підстав для самостійного зняття арешту виконавцем в позасудовому порядку, без додаткового звернення до суду. Ця норма не обмежує і не може обмежувати право особи, чиї речові права на майно порушені арештом, звернутися з відповідним позовом до суду.

Також судом першої інстанції на підставі даних офіційного ресурсу Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавче провадження № 47644677 станом на 27.07.2025 року завершене. Відповідно до статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи примусового виконання рішення; завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Ця обставина є самостійною та додатковою підставою для задоволення позовних вимог.

Таким чином, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29 червня 2026 року залишити без змін.

Представник апелянта АТ КБ «ПриватБанк» Жданова Ю.Г. у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Сікомас С.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники справи до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд встановив, що 03 червня 2008 року між ОСОБА_5 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11350116000, на забезпечення виконання зобов`язань за яким того ж дня укладено іпотечний договір між тим же банком та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Барабаш Р.С. та зареєстрований у реєстрі за № 2114 (т. 1 а.с. 3-4).

Згідно з умовами даного іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно – магазин-кафетерій з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 303,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності б/н від 12.07.2005 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Шевченківської сільської ради від 30.06.2005 року за № 49 та зареєстрованого в Реєстрі прав власності на об`єкти нерухомого майна за реєстраційним номером 11368632 та записано в книзі: 32, номер запису: 42.

За змістом укладеного відповідачкою ОСОБА_2 іпотечного договору від 03.06.2008 року визначено загальну ринкову вартість предмету іпотеки згідно зі звітом суб`єкта оціночної діяльності, що становить 980 598,00 грн.

Право вимоги за іпотечним договором почергово було відступлено від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Альфа Банк», тоді до ТзОВ «Кредитні ініціативи», від них до ТзОВ «Профіт Файненс», а відтак до ОСОБА_1 , про що свідчить договір передачі прав за іпотечним договором посвідченим 03.06.2008 року Барабаш Р.С., приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу, за реєстровим №2114, від 21.02.2025 року, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тишківською Р.І. та зареєстрований в реєстрі за № 263 (т. 1 а.с. 5), згідно з умовами якого всі права за іпотечним договором від 03.06.2008 року, укладеним між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , що укладений в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за договором про надання споживчого кредиту № 11350116000 від 03.06.2008 року, включаючи всі зміни та додаткові угоди до нього, за яким ТзОВ «Профіт Файненс» набуло всіх прав кредитора, дане товариство передає ОСОБА_1 .

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав № 472516637 від 14.04.2026 року (т. 1 а.с. 214-215) та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 472731159 від 15.04.2026 року (а.с. 216), власником нерухомого майна, яке є предметом іпотеки (магазину-кафетерію з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), є ОСОБА_1 .

Під час державної реєстрації права власності за позивачем державним реєстратором було перенесено відповідне обтяження (арешт) нерухомого майна за №25675236, який вчинено на підставі постанови старшого державного виконавця ВДВС Долинського РУЮ Дожджаник М.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.04.2016 року у виконавчому провадженні №47644677, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №472731159 від 15.04.2026 року (т. 1 а.с. 216).

Відтак, дослідженими у судовому засіданні доказами підтверджується, що іпотека на спірне нерухоме майно виникла та була зареєстрована у 2008 році, тобто раніше, ніж накладений в 2016 році арешт у виконавчому провадженні № 47644677 з виконання виконавчого листа № 343/2351/14-ц від 25.03.2015 року, що підтверджується наданими позивачем письмовими доказами.

З даних з офіційного ресурсу електронної мережі Інтернет - Автоматизованої системи виконавчого провадження, яка перебуває у публічному доступі (т.1 а.с.8) встановлено, що виконавче провадження № 47644677 станом на 27.07.2025 року завершене.

Суд першої інстанції встановив, що наявність арешту нерухомого майна фактично перешкоджає реалізації позивачем ОСОБА_1 його права іпотекодержателя у визначений законом та договором спосіб, що свідчить про порушення його прав, тому дійшов висновку про зняття арешту та заборону відчуження з нерухомого майна – магазину-кафетерію з господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки, на якій він розміщений, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , які належать на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 , накладений постановою старшого державного виконавця Долинського районного управління юстиції Дожджаник М.В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.04.2016 року у виконавчому провадженні № 47644677.

Колегія суддів, перевіривши справу, приходить до наступного висновку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Іпотека, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про іпотеку" - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частинами шостою та сьомою статті 3 зазначеного Закону у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Арешт з майна може бути знятий виконавцем за рішенням суду.

Таким чином, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право іпотекодержателя у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Зі змісту наведених приписів Закону України "Про іпотеку" вбачається, що у разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладення арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. При цьому відсутні підстави для відмови у звільненні з-під арешту зазначеного майна у зв`язку з відсутністю реального порушення боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання на момент пред`явлення відповідної вимоги; факт порушення основного зобов`язання, яке забезпечене іпотекою, виступає лише умовою реалізації гарантованих іпотекою прав іпотекодержателя і не пов`язується з його існуванням, а, отже, й порушенням шляхом арешту та заборони відчуження предмета іпотеки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, від 31 жовтня 2018 року у справі №923/1105/17.

Апеляційний суд зазначає, що у разі накладення державним виконавцем арешту на майно для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, заставодержатель цього майна має право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Колегія суддів бере до уваги те, що іпотека за договором іпотеки була зареєстрована за первісним іпотекодержателем ще 03 червня 2008 року. Значно пізніше, 29 квітня 2016 року, державний виконавець вперше зареєстрував обтяження на предмет іпотеки на підставі постанови від 27 квітня 2016 року. Той факт, що право вимоги за іпотечним договором перейшло до позивача ОСОБА_1 лише 21 лютого 2025 року, не змінює факту виникнення у іпотекодержателя права іпотеки на приміщення магазину-кафетерію 03 червня 2008 року.

Ураховуючи встановлені обставини справи та те, що право іпотеки виникло раніше за винесення постанови від 27 квітня 2016 року, на підставі якої накладено арешт на нерухоме майно (предмет іпотеки), що належить на праві власності іпотекодавцю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги ОСОБА_1 (як іпотекодержателя) про звільнення майна з-під арешту, з метою реалізації прав, що випливають з іпотеки та набутого права власності у порядку ст. 37 Закону України "Про іпотеку", є правомірними.

Отже, рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Висновки суду першої інстанції не суперечать правовим висновкам Верховного Суду у справах № 127/10656/18, № 496/457/16-ц, 686/560/17, № 372/858/17 предметом позову у яких було звільнення майна з-під арешту у зв`язку з відновленням переважного права іпотекодержателя на звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами.

Окрім того, ураховуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів відмічає, що судова практика у даній категорії справ є сталою, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для відступу від вказаних висновків.

Посилання апелянта на те, що арешт було накладено правомірно в межах виконавчого провадження, а статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вичерпний перелік підстав для зняття арешту самим виконавцем, не спростовують права суду на звільнення майна з-під арешту за позовом іпотекодержателя. Як правильно зазначено судом першої інстанції, перелік підстав для зняття арешту безпосередньо державним виконавцем не обмежує право заінтересованої особи (зокрема іпотекодержателя та власника майна) на судовий захист шляхом пред`явлення позову про зняття арешту з майна, якщо накладення такого арешту порушує його права.

Доводи наведені в апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, крім того були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

У день судового засідання апелянт направив до апеляційного суду додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, які по суті містять нові доводи для оскарження рішення, які не були включені в апеляційну скаргу. У поясненнях апелянт вказує на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач зареєстрував право власності на спірне майно, отже, відпали підстави звернення його до суду з даним позовом, тому суд мав закрити провадження у справі, а не виносити оскаржене рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду 15.12.2025 року, про інформацію від 16.04.2026 року щодо зміни власника спірного майна відповідачу АТ КБ «Приватбанк» стало відомо ще під час судового розгляду справи, який закінчився 29 червня 2026 року ухваленням оскарженого рішення, клопотань про закриття провадження відповідач в суді першої інстанції не заявляв.

У відповідності до положень статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. З матеріалів справи вбачається, що апелянт отримав судове рішення 01.07.2026 року (т.2 а.с.49), тому строк на апеляційне оскарження рішення тривав до 01.08.2026 року. Апеляційну скаргу на рішення суду від 29.06.2026 року банк подав 14.07.2026 року. Доповнення до апеляційної скарги можливі протягом строку на апеляційне оскарження (ч.1 статті 364 ЦПК України). Доповнення до апеляційної скарги подані банком 05.10.2026 року. Згідно з правилами статті 126 ЦПК України, документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду. У зв`язку із цим апеляційний суд, керуючись положеннями статті 367 ЦПК України, не враховує надані письмові пояснення і аналогічні пояснення представника апелянта під час розгляду справи як додаткові доводи апеляційної скарги, оскільки апеляційна скарга їх не містить.

Судова колегія зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Отже колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381,382,384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А. Девляшевський

В.М.Луганська