Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №208/5767/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8154/26 Справа № 208/5767/26 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В. Г. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м. Кам`янського від 18 травня 2026 року про передачу справи за підсудністю у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Плейс-Кар», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення коштів в рамках захисту прав споживачів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Плейс-Кар», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення коштів в рамках захисту прав споживачів.

Ухвалою Заводського районного суду м. Кам`янського від 18 травня 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Плейс-Кар», третя особа: ОСОБА_2 про стягнення коштів в рамках захисту прав споживачів - передано на розгляд до Шевченківського районного суду міста Дніпра.

Ухвала суду мотивована тим, що позивач подав позов за місцем свого фактичного проживання, як внутрішньо переміщена особа. В нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеності при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватися чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила вказану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Передаючи справу за підсудністю, суд першої інстанції виходив з того, що позивач подав позов за місцем свого фактичного проживання, як внутрішньо переміщена особа. В нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місля проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеності при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватися чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підсудність – це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Для визначення підсудності спору суду необхідно з`ясувати коло цивільних справ, які компетентний вирішувати по суті даний суд.

Територіальна підсудність (юрисдикція) – це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Відповідно до частині 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, частиною 1 статті 27 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.5 ст. 28 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа — споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта — споживача.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач — фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція – це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга — діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець – це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 545/338/20 (провадження № 61-3225св21)

У справі, що переглядається, суд першої інстанції зазначив, що в нормах Цивільного процесуального кодексу України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції.

В матеріалах справи наявна відповідь № 2744751 від 15.05.2026 року з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як внутрішньо переміщена особа, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.17).

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання такої та надає їй процесуальне право звертатися у спорах про захист прав споживачів до суду за територіально підсудність якого поширюється на місце проживання яке зазначено у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (постанова Верховного Суду від 02 вересня 2019 року № 753/20939/17).

Таким чином, позов ОСОБА_1 обґрунтовано поданий до Заводського районного суду м. Кам`янське за місцем реєстрації позивача як внутрішньо переміщена особа.

Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції, на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями – доступ до суду.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про передачу справи за підсудністю, а доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції постановлена помилково, підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 379 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Кам`янського від 18 травня 2026 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида