Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №180/279/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6878/26 Справа № 180/279/26 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Пищиди М.М., Петешенкової М.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2026 року Акціонерне товариство «А-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 23 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до АТ «А-Банк» із заявою про надання кредиту та приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг з метою укладення кредитного договору та отримання кредитної картки. Відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» і «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua, складають між нею та банком кредитний договір, що підтверджується її підписом у заяві.

Проте відповідач у порушення умов кредитного договору свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 14 лютого 2026 року у неї утворилася заборгованість у загальній сумі 28 692,66 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом — 24 243,49 грн; заборгованості за процентами — 4 449,19 грн. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану суму кредитної заборгованості.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 23 травня 2018 року в загальній сумі 28 692,66 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом — 24 243,49 грн; заборгованості за процентами — 4 449,19 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2 662,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань за кредитним договором.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апелянт просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення процентів.

Апеляційну скаргу мотивовано неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю його висновків фактичним обставинам. Суд не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості за процентами, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача АТ «А-Банк» — Медведєв М.О. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість, а рішення суду — без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до п. 1 ч 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 23 травня 2018 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання останньою анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку. У ній зазначені персональні дані відповідача: дата народження, місце проживання, реквізити паспорта громадянина України та РНОКПП.

На підставі вказаної анкети-заяви відповідачу було надано платіжну картку зі встановленим кредитним лімітом, суму якого банк згодом змінював, та зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 46,80 % річних на суму залишку заборгованості.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею анкета-заява, разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами, а також Правилами обслуговування та кредитування, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, з яким вона ознайомлена. В анкеті-заяві міститься інформація про те, що позичальник ознайомилася з договором, погодилася з ним та надала згоду отримати примірник договору шляхом самостійного його роздрукування з офіційного сайта www.a-bank.com.ua. Підписавши анкету-заяву, відповідач зобов`язалася виконувати Умови та Правила надання банківських послуг.

Крім того, 23 травня 2018 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка».

Матеріали справи містять копію довідки за лімітами ОСОБА_1 за період з 23 травня 2018 року по 14 лютого 2026 року, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», а також виписку по картці ОСОБА_1 , яка відображає рух коштів по отриманій відповідачем картці.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, відповідач свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала, допустивши прострочення повернення кредиту та сплати процентів. Внаслідок цього станом на 14 лютого 2026 року у неї виникла заборгованість у загальній сумі 28 692,66 грн, з яких: 24 243,49 грн — заборгованість за кредитом; 4 449,17 грн — заборгованість за процентами.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності факту укладення кредитного договору відповідно до вимог закону та наявності правових підстав для стягнення суми заборгованості за кредитом та процентами в судовому порядку. Зважаючи на те, що відповідач не подала суду жодних належних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

У силу ст. 1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За приписами ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Встановивши, що відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь банку кредитної заборгованості, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо безпідставності та необґрунтованості розміру нарахованих процентів за користування кредитними коштами та неузгодженості процентної ставки з огляду на таке.

Матеріалами справи підтверджується, що 23 травня 2018 року відповідачем ОСОБА_1 особисто підписано Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка». У вказаному Паспорті, відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування», чітко визначено істотні умови кредитування, зокрема: розмір процентної ставки (46,80 % річних), тривалість пільгового періоду користування коштами, права та обов`язки клієнта і банку, а також відповідальність сторін (розміри та порядок нарахування штрафних санкцій).

Згідно зі ст. ст. 3, 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Підписавши анкету-заяву, яка є заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, та Паспорт споживчого кредиту, відповідач добровільно погодилася на запропоновані банком умови, усвідомлювала їх правові наслідки та взяла на себе відповідні договірні зобов`язання. Наявність підпису відповідача на цих документах свідчить про досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Доводи апелянта про неправильність розрахунку заборгованості також спростовуються наявною у матеріалах справи банківською випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 23 травня 2018 року по 14 лютого 2026 року.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до вказаної норми закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, встановлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Згідно з п. 63 зазначеного Положення виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 1- 3689св21).

Наданий банком розрахунок заборгованості свідчить, що відповідач належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування вказаного розрахунку, як і власного контррозрахунку заборгованості, відповідач суду не надала.

За таких обставин, з огляду на відсутність доказів на спростування аргументів банку щодо розміру заборгованості, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, колегія суддів не бере до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.М. Пищида

М.Ю. Петешенкова