Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №0417/14997/2012 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5644/26 Справа № 0417/14997/2012 Суддя у 1-й інстанції - Зосименко С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2012 Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 16 травня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № PLXYAN02000057, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 62 057,98 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14 травня 2010 року. У п. 7.1 кредитного договору визначена ціль отримання кредиту - на придбання нового автомобіля - DAEWOO NEXIA. Відповідач ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановлені у встановлені договором терміни, у зв`язку з чим станом на 22 жовтня 2012 року виникла заборгованість у загальній сумі 64 898,06 грн. Вимоги до відповідача ОСОБА_1 , що випливають зі вказаного договору, були забезпечені шляхом укладення з відповідачем ПАТ «А-Банк» договору поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_1 кредитну заборгованість в сумі 54 898,06 грн та солідарно з відповідачів – суму 1 000,00 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № PLXYAN02000057 від 16 травня 2007 року в сумі 54 898,06 грн; стягнуто солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у сумі 10 000,00 грн, всього стягнуто заборгованість у сумі 64 989,06 грн, яка складається з 16 610,36 грн – заборгованості за кредитом; 29 426,27 грн – заборгованості за процентами за користування кредитом; 18 861,43 грн – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Також стягнуто солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 648,98 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки він не повернув фактично отримані кошти в добровільному порядку. При цьому суд зменшив розмір кредитної заборгованості на суму, яку банк отримав від реалізації транспортного засобу.

21 серпня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до Індустріального суду міста Дніпра з заявою про перегляд вказаного заочного рішення у справі № 0417/14997/2012 (провадження № 2/0417/8646/2012), яка ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року залишена без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду, представник позивача звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник апелянта просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції ухвалив заочне рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не дослідив належним чином обставини справи та не врахував недоведеність позивачем заявлених позовних вимог. Представник відповідача зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» надав суду лише обмежену інформацію щодо предмету спору, яка стосувалася виключно укладення кредитного договору № PLXYAN02000057 та наявності неповернутого кредиту в розмірі 62 057,98 грн. При цьому суд взагалі не дослідив обставину, яка має істотне значення для вирішення справи по суті, а саме цільове призначення кредиту — надання коштів для придбання автомобіля DAEWOO NEXIA, який і був куплений ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, виданим 1-м МРВ ДАІ м. Полтава від 01.06.2007 року. Разом з тим, позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту безпосереднього отримання цих коштів ОСОБА_1 , зарахування їх на його рахунок та подальшого користування ними. Крім того, матеріали справи не містять повного тексту кредитного договору та доказів наявності повноважень у представника банку на його підписання, що ставить під сумнів правомірність самого правочину. Через відсутність повного тексту договору та будь-яких повідомлень на адресу відповідача про одностороннє підвищення процентної ставки, наданий банком розрахунок заборгованості є необґрунтованим. Також позивачем не доведено належними доказами обставини, час та спосіб реалізації вищевказаного автомобіля, який відповідач добровільно передав представнику банку. Окрім цього, суд першої інстанції розглянув справу без належного сповіщення відповідача про час і місце судового засідання, чим грубо порушив принципи рівності та змагальності сторін і позбавив ОСОБА_1 можливості подати свої заперечення.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «А-Банк» (на час розгляду справи — ПАТ «Акцент Банк») просило за необхідності застосувати до позовних вимог наслідки ч. 4 ст. 267 ЦК України та ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до п. 1 ч 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2012 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 16 травня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № PLXYAN02000057, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 62 057,98 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14 травня 2010 року. У п. 7.1 кредитного договору визначена ціль отримання кредиту - на придбання нового автомобіля - DAEWOO NEXIA.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 грошових зобов`язань за кредитним договором 20 жовтня 2010 року з відповідачем ПАТ «А-Банк» було укладено договір поруки № 167, згідно з яким розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою 10 000,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих за користування грошовими коштами відсотків у встановлені договором строки, у зв`язку з чим станом на 22 жовтня 2012 року виникла заборгованість у загальній сумі 64 898,06 грн.

З наданої суду виписки за рахунком ОСОБА_1 вбачається, що 06 жовтня 2010 року кошти в сумі 37 500,00 грн, отримані від реалізації автомобіля DAEWOO NEXIA ЗНГ (2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ), були зараховані на погашення кредитної заборгованості. Проте зазначена сума повністю не покрила існуючий борг відповідача перед банком.

Оскільки після реалізації автомобіля у 2010 році борг у повному обсязі погашено не було, у жовтні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. При цьому позивач заявив до стягнення саме залишок заборгованості, сформований станом на 22 жовтня 2012 року, з урахуванням зменшення суми боргу на вартість проданого транспортного засобу.

Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності факту наявності заборгованості за кредитним договором № PLXYAN02000057 від 16 травня 2007 року та відповідно наявності правових підстав для стягнення цієї суми заборгованості в судовому порядку, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення непогашеної кредитної заборгованості з урахуванням вартості реалізованого автомобіля, а також для її часткового солідарного стягнення з поручителя в межах ліміту його відповідальності, розмір якої підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та є обґрунтованим, із чим повністю погоджується колегія суддів, оскільки такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставності та недоведеності позовних вимог, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та відхиляє з огляду на таке.

Твердження представника відповідача про те, що позивач не надав належних доказів безпосереднього отримання кредитних коштів ОСОБА_1 , спростовуються сукупністю матеріалів справи та поведінкою самого позичальника. Цільове використання коштів та факт їх отримання беззаперечно підтверджуються свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 01.06.2007 року, виданим 1-м МРВ ДАІ м. Полтава, згідно з яким ОСОБА_1 зареєстрував за собою автомобіль DAEWOO NEXIA. Крім того, у 2010 році відповідач добровільно передав цей автомобіль банку для подальшої реалізації, а виручені кошти в сумі 37 500,00 грн були спрямовані на часткове погашення його кредитної заборгованості, що свідчить про повне визнання позичальником своїх договірних зобов`язань.

Посилання скаржника на відсутність у матеріалах справи повного тексту кредитного договору та доказів повноважень особи, яка його підписувала, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки правочин тривалий час виконувався сторонами, а у встановленому законом порядку (ст. 215 ЦК України) кредитний договір недійсним визнаний не був. З цих же підстав є безпідставними заперечення проти розрахунку заборгованості, оскільки нарахування здійснено банком відповідно до умов договору.

Заперечення представника відповідача щодо неналежного сповіщення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи судом першої інстанції у 2012 році також підлягають є безпідставними. Процесуальний порядок ухвалення заочного рішення судом першої інстанції не порушено. Крім того, ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 про перегляд даного заочного рішення вже було розглянуто й обґрунтовано залишено без задоволення, чим підтверджено відсутність поважних причин неявки відповідача до суду у 2012 році.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 належних та допустимих доказів на спростування правильності нарахувань банку не надав і сам розрахунок заборгованості не спростував, а суму, отриману від реалізації автомобіля, кредитором включено до розрахунку правильно та в повному обсязі й вирахувано із загальної суми, яку позивач просив стягнути, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв цей розрахунок як допустимий доказ і виходив із нього під час ухвалення рішення.

Відтак колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не містять передбачених законом підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та відповідно для скасування судового рішення.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного й обґрунтованого заочного рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2012 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида