Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №208/10941/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5608/26 Справа № 208/10941/25 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В. Г. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді – Макарова М.О.

суддів – Петешенкової М.Ю., Пищида М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» на заочне рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 18 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтовано тим, що 13 жовтня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 4058645 шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом із одноразовим ідентифікатором відповідача № PS4058645 за допомогою вебсайту (https://alexcredit.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Алекскредит». Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит у сумі 2 550,00 грн на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов договору. Позивач свої зобов`язання виконав у повному обсязі, однак відповідач порушила умови кредитного договору та не виконувала покладені на неї зобов`язання належним чином. У зв`язку з чим станом на 30 червня 2025 року заборгованість відповідача за кредитним договором в загальній сумі становить 17 620,50 грн, з яких: 2 550,00 грн — сума кредиту; 15 070,50 грн — нараховані проценти за користування кредитом. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути на свою користь із відповідача вказану суму кредитної заборгованості.

Заочним рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 18 лютого 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Алекскредит» заборгованість в сумі 7 361,85 грн та судовий збір в сумі 1 012,08 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань за кредитним договором. Поряд із цим заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в сумі 15 070,50 грн не є співрозмірною з сумою кредиту 2 550,00 грн. З огляду на це, при вирішенні питання щодо стягнення процентів суд першої інстанції, встановивши очевидну неспіврозмірність нарахованих процентів невиконаному зобов`язанню відповідача та врахувавши інтереси обох сторін, зважаючи на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів за договором до 4 811,85 грн в межах строку кредитування за період з 13 жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року. На переконання суду першої інстанції, такий розмір є справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин. При цьому нарахування решти процентів суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику.

Не погодившись із рішенням суду, позивач ТОВ «Алекскредит» звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апелянт просив заочне рішення суду в частині залишених без задоволення вимог про стягнення простроченої заборгованості за процентами скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю його висновків фактичним обставинам. Скаржник зазначає, що ОСОБА_1 на час укладення договору добровільно погодилася з його умовами, які відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема в частині визначення розміру процентів, та у встановленому порядку правочин не оспорювала. Апелянт наголошує, що розмір нарахованих процентів повністю узгоджується з умовами договору, згідно з якими відповідач зобов`язалася повернути кредитні кошти та внести плату за користування ними у погодженому розмірі та визначений строк. Проте взяті на себе грошові зобов`язання відповідач належним чином не виконала. З огляду на це, суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Зважаючи на те, що заочне рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості за процентами, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині. В іншій частині заочне рішення суду сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до п. 1 ч 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 13 жовтня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту № 4058645 за допомогою вебсайту (https://alexcredit.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем позивача, що реалізують технології обробки інформації та діють у цьому процесі як єдине ціле. Вказаний договір підписано відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора № PS4058645.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі відповідно до умов договору.

Згідно з п. 1.3 сума кредиту складає 2 550,00 грн.

Позивач перерахував кошти в сумі 2 550,00 грн на картковий рахунок, який було надано відповідачем ОСОБА_1 , а саме: № НОМЕР_1 , номер операції: 92898831326130966447403972405862, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» про прийняття до виконання платіжної інструкції на підставі договору № 4134633 від 18 жовтня 2017 року про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного між ТОВ «ФК «Елаєнс» та ТОВ «Алекскредит». Платіж був виконаний 13 жовтня 2020 року.

Відповідно п. 1.5.кредитного договору позичальник сплачує кредитодавцю суму кредиту та проценти за користування кредитом, неустойку (пеню, штраф) (п. 2.26 Правил), яка може нараховуватися у випадку порушення позичальником умов цього Договору, а також комісії банків-емітентів платіжних карт, які використовує позичальник.

При використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: в базовий період з 13 жовтня 2020 року по 12 листопада 2020 року (включно) - 1,70 % за один день користування кредитом (базова процентна ставка - п. 2.3. Правил); у спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 13 листопада 2020 року по 11 травня 2021 року (включно) — 3 % за один день користування кредитом.

Проте відповідач порушила умови кредитного договору та не виконувала покладені на неї зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим станом на 30 червня 2025 року її заборгованість за договором про надання кредиту № 4058645 від 13 жовтня 2020 року становить в загальній сумі 17 620,50 грн, з яких: 2 550,00 грн — сума кредиту; 15 070,50 грн — нараховані проценти за користування кредитом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що вимога про стягнення заборгованості за процентами (навіть з урахуванням часткового списання) в сумі 15 070,50 грн є неспівмірною із сумою кредиту в 2 550,00 грн, суперечить принципам розумності та добросовісності й створює дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу фінансових послуг, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів за користування кредитом, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з п. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За приписами абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені ст. 611 ЦК України.

З огляду на ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

З огляду на це, нарахований позивачем розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації, що суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, які є невід`ємними елементами конституційного принципу верховенства права. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 наголосив, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

У вказаній постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року також зазначено, що сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати, з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 613 ЦК України). Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками — фізичними особами.

Окрім цього, як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим і релевантним застосування наведених правових висновків Конституційного Суду України до спірних правовідносин. Зазначені конституційні принципи є засадами для суду при визначенні справедливого розміру процентів за порушення грошового зобов`язання, що підлягають стягненню з відповідача.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Так, за змістом положень ч. ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №175/1543/16-ц.

Водночас у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів щодо несправедливих умов нарахування розміру процентів за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі, з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Враховуючи зазначене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, про те, що нарахований розмір процентів є непропорційно великою сумою, яка значно перевищує розмір основного боргу та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Беручи до уваги очевидну неспівмірність заявлених до стягнення процентів у сумі 15 070,50 грн із розміром тіла кредиту в 2 550,00 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність їх зменшення.

Застосовуючи аналогію права та враховуючи, що такий розмір процентів суперечить засадам розумності й добросовісності, суд першої інстанції правильно констатував наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу фінансових послуг. Оскільки умови договору встановлювали обов`язок щодо сплати непропорційно великої суми процентів, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду про зменшення розміру заборгованості за процентами до 4 811,85 грн в межах строку кредитування за період з 13 жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторони погодили всі істотні умови договору, а його положення передбачають нарахування процентів протягом усього строку кредитування, є безпідставними. Нарахована сума процентів виходить за визначені законом межі та є непропорційно великою, що суперечить засадам справедливості, добросовісності й розумності як складовим елементам конституційного принципу верховенства права.

Твердження апелянта про те, що відповідач своїми діями на виконання умов договору фактично визнала факт його укладення, а тому суд безпідставно відмовив у стягненні решти процентів, колегія суддів не бере до уваги. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та обґрунтовано зменшив розмір процентів з огляду на їх очевидну неспівмірність із сумою основного боргу.

Посилання в скарзі на те, що суд першої інстанції не повністю встановив обставини справи та дійшов помилкового висновку, є необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази у їх сукупності, надав їм належну правову оцінку відповідно до вимог статей 76 - 81, 89 ЦПК України та дійшов вмотивованих висновків щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову. При цьому апеляційна скарга не містить нових доказів чи додаткових обґрунтувань, які б не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, а переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення суду — без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекскредит» – залишити без задоволення.

Заочне рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 18 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 07 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида