Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №932/12184/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7653/26 Справа № 932/12184/25 Суддя у 1-й інстанції - Кушнірчук Р.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 21 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Кушнірчук Р.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У квітні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (далі – ТОВ «Свеа Фінанс», Товариство) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 69 375,00грн, яка складається з: 15 000,00грн - заборгованість за тілом кредиту; 54 375,00грн - заборгованість за процентами.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 09 травня 2023року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №12720-05/2023, умовами якого встановлено, що Кредитодавець надає Позичальнику кредит в розмірі 15 000,00грн, а відповідач зобов`язався повернути кошти, сплатити проценти та виконати інші обов`язки, передбачені договором, однак взятих на себе зобов`язань не виконав, через що утворилася заборгованість, яку позивач, враховуючи перехід до нього права вимоги до відповідача за договорами факторингу від 03 липня 2023року та від 29 листопада 2023року, просив стягнути на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпра від 21 квітня 2026року позов Товариства задоволено в повному обсязі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачкою було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

19 травня 2026року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 21 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення та просила про відмову у задоволенні позову повністю.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів укладення між сторонами кредитного договору та перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника, а також існування заборгованості за кредитним договором. Суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги докази, які були подані позивачем.

Також стверджувала про відсутність доказів, які б підтверджували передачу права вимоги за кредитним договором до позивача.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

21 травня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Самарського районного суду міста Дніпра цивільну справу №932/12184/25; та 28 липня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2026року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

13 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

09 травня 2023року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №12720-05/2023, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». ОСОБА_1 підписала даний договір за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатора W0426 /а.с. 11-19/.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 15 000,00грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі – кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

На підтвердження виконання вимог договору про надання фінансового кредиту №12720-05/2023 від 09 травня 2023року було надано повідомлення з Сервісу онлайн платежів iPay.ua вих. № 2919_250318182910 від 18 березня 2025року з якого встановлено, що було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 09-05-2023 13:20:03 на суму 15 000,00грн, маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua – 235431889, призначення платежу: Зачисление 15 000грн на карту НОМЕР_1 /а.с. 42/.

03 липня 2023року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «Стар файненс груп» було укладено договір факторингу № 3072023, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт (первісний кредитор) передав фактору (новому кредитору), а фактор прийняв права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта за кредитними договорами, укладеними між боржниками та клієнтом /а.с. 43-49/.

Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 3072023 від 03 липня 2023року, в тому числі було відступлено і заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 12720-05/2023 від 09 травня 2023року у сумі 69 375,00грн, з яких: 15 000,00грн – заборгованість по тілу кредиту; 54 375,00грн – заборгованість за простроченими процентами /а.с. 50/.

29 листопада 2023року між ТОВ «Стар файненс груп» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» (в подальшому змінено найменування на ТОВ «Свеа фінанс»), було укладено договір факторингу № 01.02-79/23, відповідно до умов якого ТОВ «Стар файненс груп» передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги від ТОВ «Стар файненс груп» за кредитними договорами та сплачує ТОВ «Стар файненс груп» за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим Договором /а.с. 51-70/.

Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу № 01.02-79/23 від 29 листопада 2023року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №12720-05/2023 від 09 травня 2023року складає 69 375,00грн, з яких: 15 000,00грн – заборгованість по тілу кредиту; 54 375,00грн – заборгованість за простроченими процентами /а.с. 71-74/.

Станом на дату складання позовної заяви заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 12720-05/2023 від 09 травня 2023року не змінилась.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

При задоволенні позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині щодо яких істотних умов дійшли сторони згоди та які документи та дії сторін охоплюються поняттям кредитного договору, а також надважливого значення надав тій обставині, в якому розмірі фактично були надані кошти в користування позичальнику.

Заразом, на думку суду позивачем підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові /пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»/.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах /частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»/.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа /стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»/.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору /пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»/.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором «W0426» відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Тож, кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті ТОВ “ФК “Інвеструм” подано заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого позивачем надіслано відповідачці за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка і використала для підтвердження підписання кредитного договору, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.

Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачка зобов`язалася прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.

Підпис відповідачки під договором свідчить про її ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору; не оспорювала кредитний договір в частині або в цілому, первісний кредитор надав відповідачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; кредитний договір містить інформацію щодо загальної вартості кредиту та графік погашення кредиту.

Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_2 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідачка з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи та отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Задовольняючи позов Товариства в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачкою кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.

Водночас, стягуючи з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованість за нарахованими процентами, суд першої інстанції не врахував наступне.

Як встановлено, 09 травня 2023року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №12720-05/2023 /а.с. 11-17/.

Так, відповідно до п. 1.4.1. Договору, процентна ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.2 цього Договору.

Згідно пункту 1.4.2 Договору, якщо Клієнт 07 червня 2023року, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності, отримає від Товариства індивідуальну знижку в розмірі 40,00% на перший платіж (розрахунковий період) відповідно до Графіку платежів. Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Клієнтом права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) він зобов`язаний сплатити перший платіж (за перший розрахунковий період) в розмірі, відповідно до Графіку платежів.

Пунктом 1.5 Договору встановлено, що Клієнт зобов`язується сплачувати проценти - кожні 30 днів. Детальні терміни(дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується – Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору.

Відповідно до Додатку №1 до договору №12720-05/2023 від 09 травня 2023року (графік платежів), не зазначено, яка процентна ставка застосовується за кожен період нарахування відсотків за кредитом /а.с. 19/.

Згідно умов кредитування викладених в Паспорті споживчого кредиту, процентна ставка складає 2,5% в день, що становить 912,50% річних, водночас реальна річна процентна ставка складає 99923,40% річних /а.с. 20-22/.

З наданих позивачем розрахунків вбачається, що процентна ставка складає 2,5% /а.с. 35-41/.

Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023року у справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами /стаття 629 ЦК України/.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право – обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину – це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022року у справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 07 вересня 2026року у справі № 552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Суд апеляційної інстанції, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що первісний кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Матеріали справи дійсно свідчать про підписання відповідачем Договору про надання споживчого кредиту, але водночас вказаний договір, паспорт споживчого кредиту та додатки до нього, містять нечіткі та двозначні істотні умови кредитування щодо процентних ставок, в той час як Товариство не надало суду жодних достовірних доказів на підтвердження узгодження з відповідачем зрозумілих умов щодо процентної ставки.

Враховуючи викладене, з урахуванням наявних у справі доказів, суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок процентів за користування кредитом.

Через відсутність достовірних доказів про розмір заборгованості відповідача за відсотками, позовні вимоги Товариства в цій частині не можуть бути задоволені у зв`язку з їх недоведеністю.

У справі відсутній належний розрахунок заборгованості за відсотками, з якого б вбачалось, яку саме процентну ставку було застосовано до кредиту відповідача, враховуючи встановлені судом нечіткі та двозначні умови кредитного договору.

Тож, за встановлених обставин у справі, всебічно проаналізувавши умови кредитного договору, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Товариство мало право на отримання процентів від позичальника за користування наданим кредитом, але водночас позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, з метою доведення своїх позовних вимог достатніми і допустимими доказами та задля уникнення доказування на підставі припущень, не надав суду достовірних та достатніх доказів, які б надавали можливість встановити правильність нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом, що є обов`язковим для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за Договором.

Водночас інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 21 квітня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованості за нарахованими відсотками слід скасувати, ухваливши нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні цих позовних вимог, а також рішення слід змінити в частині загальної суми заборгованості за кредитним договором, зменшивши її до стягнення з 69 375,00грн до 15 000,00грн.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи /пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок апеляційного суду про часткове задоволення позову, з відповідачки ОСОБА_1 на користь Товариства підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 523,76грн (15000,00 / 69375,00 х 2 422,40 = 523,76).

Відповідно з позивача ТОВ «Свеа Фінанс» на користь відповідачки ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останньою за подачу апеляційної скарги в розмірі 2 847,96грн ( 54375,00 / 69375,00 х 3633,60 = 2 847,96).

Застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід остаточно стягнути з ТОВ «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 324,20грн (2 847,96 - 523,76).

Отже, рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнутої заборгованості за відсотками та судового збору, та зміні в частині загальної суми заборгованості.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 21 квітня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» заборгованості за відсотками та судових витрат, що складаються із судового збору – скасувати.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором.

Рішення Самарського районного суду міста Дніпра від 21 квітня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» загальної суми заборгованості за кредитним договором - змінити, зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 69 375,00грн до 15 000,00грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 324,20грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 07 жовтня 2026року.

Судді: