Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №204/3437/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9713/26 Справа № 204/3437/26 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 10 червня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, (суддя першої інстанції Дубіжанська Т.О.),

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до Чечелівського районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила розірвати між ними шлюб.

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 10 червня 2026 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано.

Із вказаним рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини справи та не розглянув можливості примирення подружжя.

Також зазначає, що суд розглянув справу за відсутності представника відповідача та не відклав розгляд справи.

Просив рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 10 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Від позивачки відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі позовні вимоги про розірвання шлюбу, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи в межах апеляційного оскарження, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 27 вересня 2025 року уклали шлюб, зареєстрований Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 498. Від шлюбу подружжя спільних дітей немає. Сторони шлюбно-сімейні відносини не підтримують, спільне домашнє господарство не ведуть, шлюб носить формальний характер

Суд враховує, що позивачка наполягає на розірванні шлюбу, оскільки шлюбні відносини між сторонами припинені, подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки, також враховує відсутність спільних неповнолітніх дітей у сторін, а тому приходить до висновку, про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.

Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно п. 10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок по застосуванню статті 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у позовній заяві наполягає на розірванні шлюбу, вказує, що збереження шлюбу є неможливим і буде суперечити її інтересам.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що сім`я фактично не розпалась, а наявні непорозуміння тимчасові.

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що позивачка наполягала на розірванні шлюбу, та приймаючи до уваги вимоги закону, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, оскільки фактичні шлюбні відносини між ними припинено.

Будь-яких доказів на спростування вказаних обставин, відповідачем надано не було.

Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що шлюб між сторонами необхідно припинити шляхом його розірвання, оскільки це відповідатиме волі позивачки і після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права подружжя.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову про розірвання шлюбу, оскільки докази про можливість збереження сім`ї відсутні, подальше спільне проживання буде суперечити інтересам позивачки.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до того, що відповідач не погоджується із розірванням шлюбу з позивачкою, оскільки має на меті зберегти шлюбні відносини.

Слід зазначити, що незгода відповідача з розірванням шлюбу не є підставою для відмови у позові, оскільки кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини, і не може бути примушений до їх збереження.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу за відсутності представника відповідача та не відклав її розгляд у зв`язку з перебуванням останнього на лікуванні, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи, розгляд справи було призначено на 10 червня 2026 року. Представником відповідача було повідомлено суд про неможливість участі у судовому засіданні у зв`язку зі станом здоров`я, проте на підтвердження поважності причин неявки до ухвалення судом рішення жодних доказів надано не було.

Долучена до апеляційної скарги медична довідка містить відомості про перебування представника відповідача на лікуванні з 10 червня по 17 червня 2026 року, однак зазначений документ суду першої інстанції не подавався. Отже, на час вирішення питання щодо можливості розгляду справи за відсутності представника відповідача суд першої інстанції не мав доказів, які б підтверджували поважність причин його неявки.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання учасника справи за умови його належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому сам по собі розгляд справи за відсутності належним чином повідомленого учасника справи чи його представника не є безумовною підставою для скасування правильного по суті судового рішення. Вирішальним є те, чи призвело таке процесуальне порушення до позбавлення сторони розумної можливості ефективно представляти свою позицію у справі. Відповідний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 липня 2026 року у справі № 757/52615/21-ц.

З урахуванням наданої до апеляційної скарги медичної довідки сама по собі відсутність представника відповідача у судовому засіданні не свідчить про позбавлення відповідача можливості ефективно представляти свою позицію та не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення, якщо таке порушення не призвело та не могло призвести до неправильного вирішення справи

Що стосується доводів апеляційної скарги про ненадання сторонам строку для примирення, колегія суддів зазначає, що надання такого строку є правом, а не обов`язком суду. Саме по собі бажання одного з подружжя зберегти шлюб не може бути підставою для примушування іншого з подружжя до збереження шлюбних відносин всупереч його волі. Позивачка послідовно наполягає на розірванні шлюбу та зазначає про неможливість його збереження, а тому підстав вважати, що ненадання сторонам строку для примирення призвело до неправильного вирішення справи, немає. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував усі істотні обставини справи, причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, дослідив наявні у матеріалах справи докази, на підставі яких дійшов висновку про те, що збереження сім`ї є неможливим, тоді як доводи відповідача зводяться до фактичної незгоди з рішенням суду з підстав, що не були відомі суду першої інстанції, при цьому такі обставини не виключають підстав для розірвання шлюбу, що не впливає на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та його висновків.

Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк