Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №201/13932/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7299/26 Справа № 201/13932/25 Суддя у 1-й інстанції - Давидовська Т. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КЛІНІК» на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 02 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦЬКА ЗІРКА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КЛІНІК» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, про визнання протиправним, скасування рішень державного реєстратора та витребування майна (суддя першої інстанції Давидовська Т.В., повний текст рішення складено 13 квітня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Соборного районного суду м. Дніпра з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦЬКА ЗІРКА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КЛІНІК» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, про визнання протиправним, скасування рішень державного реєстратора та витребування майна, в якому просила:

-визнати протиправним та скасувати рішення №67769281 від 26.05.2023 року прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською Інною Романівною;

-скасувати запис про право власності №50414344 від 26.05.2023 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською Інною Романівною, щодо нежитлове приміщення, загальною площею 443.3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576945712101);

-визнати протиправним та скасувати рішення №68220537 від 28.06.2023 року прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською Інною Романівною;

-скасувати запис про право власності №50798956 від 23.06.2023 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською Інною Романівною, щодо нежитлове приміщення, загальною площею 443.3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576945712101);

-витребувати з володіння ТОВ «ІНВЕСТ-КЛІНІК» код ЄДРПОУ 45119034 на користь ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 нежитлове приміщення, загальною площею 443.3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576945712101);

-стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 02 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Витребувано з володіння ТОВ «Інвест-Клінік» код ЄДРПОУ 45119034 на користь ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 нежитлове приміщення, загальною площею 443.3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576945712101).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦЬКА ЗІРКА» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 7570 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КЛІНІК» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 7570 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ТОВ «Інвест Клінік» - Матросова Є.О., та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження обставин справи.

Скарга мотивована тим, що судом залишено поза увагою та фактично не оцінено докази, які підтверджують зловживання Позивачем процесуальними правами та недотримання вимог щодо оформлення позовної заяви, в частині предмету позовної заяви

Наголошує на тому, що відповідачем було зазначено, що на момент вчинення правочину 23.06.2023 року в Державному Реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна – було відсутнє будь-яке обтяження на нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , отже нотаріус перед оформленням нерухомого майна пересвідчився у відсутності будь-яких перешкод (заборони відчуження) і тільки після цього на законних підставах провів нотаріальне оформлення придбання нерухомого майна, право власності набуто Покупцем правомірно.

Нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 було придбано на прилюдних торгах, переможцем, яким визнано ТОВ “Троїцька Зірка (ЄДРПОУ 44555037), в межах виконання виконавчого провадження (далі - ВП) № 71488061. Кошти від реалізації спірної нерухомості були зараховані 23.05.2023 року на підставі платіжної інструкції АТ КБ “ПриватБанк” № 27 від 23.05.2023.

Зазначає, що ТОВ «ІНВЕСТ КЛІНІК» є законним добросовісним власником нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 і цей факт підтверджується Актом приймання-передачі від 23.06.2023 року, серія номер, 679, 680, виданий та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушевською І.Р.

Позивачем в суді першої інстанції НЕ БУЛО доведено недобросовісність Відповідача-2, а тому, ТОВ «Інвест-Клінік» вважається добросовісним, оскільки не було доведено протилежне.

ОСОБА_2 , просила рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 02 квітня 2026 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог.

Від представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує у повному обсязі, всі вимоги апеляційної скарги та зазначає, що дана позовна заява ґрунтується на судовому рішенні про визнання торгів недійсним, котре набрало законної сили та не виконання вимог щодо повернення нерухомого майна позивачу. У зв`язку з чим і був поданий даний позов.

ОСОБА_3 , просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Також представником відповідача були вказані заперечення на ухвалу суду від 17.12.2025 року відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження, яке вона обґрунтовує тим, що Соборний районний суд міста Дніпра проігнорував той факт, що на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15.07.2025 року у справі № 201/6289/23 Сторонами було подано касаційні скарги, також те, що Касаційним цивільним судом відкрито касаційне провадження. А тому, остаточне вирішення питання щодо визнання торгів недійсними ще не відбулося.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.12.2024 року у справі № 201/6289/23 за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Теличко Віктора Анатолійовича, Державного підприємства «СЕТАМ», ТОВ «ТРОЇЦЬКА ЗІРКА», ТОВ «ІНВЕСТ КЛІНІК», третя особа ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позовних вимог про:

визнання недійсними результатів електронного аукціону по реалізації майна ОСОБА_1 , що відбувся 15.05.2023 року в електронній торговій системі Державного Підприємства «СЕТАМ», а саме: лоту 526924 - нежитлового приміщення загальною площею 443,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

визнання недійсним протоколу №587968 проведення електронного аукціону (торгів) від 15.05.2023 року.

визнання недійсним акту про проведений електронний аукціон по лоту 526924 - нежитлового приміщення загальною площею 443,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

визнання недійсним акту приймання – передачі нерухомого майна, серія та номер 679,680, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушевська І.Р., згідно до умов якого ТОВ «ТРОЇЦЬКА ЗІРКА» передав ТОВ «ІНВЕСТ КЛІНІК», нежитлове приміщення загальною площею 443,3, кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15.07.2025 року у справі 201/6289/23 рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10.12.2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними результатів електронного аукціону — скасовано та ухвалено нове рішення в цій частині, яким визнано недійсними результати електронного аукціону по реалізації майна ОСОБА_1 , що відбувся 15.05.2023 року в електронній торговій системі Державного Підприємства «СЕТАМ», а саме: лоту 526924 - нежитлового приміщення загальною площею 443,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . В решті рішення суду залишити без змін.

Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 03.08.2018 року справа № 187/998/16 стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики від 03.09.2015року у загальному розмірі 576 641,31 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 12.06.2018 року становило еквівалент 15 045 321,41грн, що включав: основну суму боргу у розмірі 382 464,00 доларів США (еквівалент 9 978 982,96грн); проценти за користування позикою у розмірі 175 196,94 доларів США (еквівалент 4 571 115,92грн); три проценти річних у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання у розмірі 18980,37 доларів США (еквівалент 495 222,52грн).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21.06.2022 року справа № 201/187/21 позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (третя особа – ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіна Мар`яна Олександрівна) про визнання правочину недійсним - задоволено. Визнано недійсним договір дарування № 456 від 14.06.2018року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Біндюгіною Мар`яною Олександрівною, зареєстрований у реєстрі за №456, стосовно нежитлового приміщення, реєстраційний номер 1576945712101, загальною площею 443,3кв.м у житловому будинку літ А-10 за адресою: АДРЕСА_1 (цокольний поверх 1-3, 1 поверх 4-42 І-ІІ, а4 – у загальному користуванні ганок).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2021 року у справі № 201/187/21 задоволено заяву ОСОБА_4 та вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та встановити заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій (у тому числі реєстрації відчуження) щодо об`єкту нерухомого майна: нежитлового приміщення, реєстраційний номер 1576945712101, загальною площею 443,3 кв.м у житловому будинку літ А-10 за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення №100 (цокольний поверх 1-3, 1 поверх 4-42 І-ІІ, а4 - у загальному користуванні ганок). Ухвалою цього ж суду від 13.10.2023 року вказані заходи забезпечення позову скасовані.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 03.04.2023 року в справі № 201/3841/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Зовнішньо торгова фірма «Мікомп» про вжиття заходів забезпечення позову до пред`явлення позову – задоволено. Накладено заборону на відчуження будь-яким шляхом та будь-якими особами нерухомого майна - нежитлового приміщення № 100 в будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1576945712101 та заборонено державному реєстратору прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії із вказаним майном, окрім виконання даної ухвали. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17.05.2023 року вказану ухвалу суду скасовано.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав право власності на нежитлове приміщення (запис про право власності №50414344 від 26.05.2023 року), розташоване за адресою АДРЕСА_1 станом на 25.05.2023 рік зареєстровано за ТОВ «ТРОЇЦЬКА ЗІРКА», документи подані для державної реєстрації: свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, серія та номер: 578, виданий 26 травня 2023року видавник приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська І.Р. (рішення № 67769281 від 26.05.2023 року, прийнятого за результатом розгляду заяви номер 55508066 від 26.05.2023 року).

25.23.06.2023 року відповідно до акту приймання передачі ТОВ «ТРОЇЦЬКА ЗІРКА» передало, а ТОВ «ІНВЕСТ КЛІНІК» прийняли в якості внеску в статутний капітал нерухоме майно нежитлове приміщення 100, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав право власності на нежитлове приміщення (запис про право власності №50798956 від 23.06.2023 року), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 станом на час розгляду справи зареєстровано за ТОВ «ІНВЕСТ КЛІНІК», документи подані для державної реєстрації: акт приймання передачі, серія та номер 679,680, виданий 23.06.2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська І.Р. (рішення № 68220537 від 28.06.2023 року, прийнятого за результатом розгляду заяви номер 55905413 від 23.06.2023 року).

27.08.2025 року позивачем було подано заяву про державну реєстрацію прав та 03.09.2025 року було отримано рішення про розгляд заяви після прийняття рішення щодо раніше зареєстрованої заяви №80644276 від 02.09.2025 року. У рішенні зазначено про неможливість вчинення реєстраційних дій, оскільки під час розгляду заяви від 27.08.2025 року ОСОБА_1 реєстратором встановлено наявність у базі даних заяв раніше зареєстрованої заяви від 11.04.2023 року за реєстраційним номером 54871077 та яка перебуває в стані відкладення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачки щодо витребування майна є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими та достатніми доказами.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком місцевого суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

У справі, яка переглядається апеляційним судом, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦЬКА ЗІРКА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КЛІНІК» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, про визнання протиправним, скасування рішень державного реєстратора та витребування майна.

Позивачка посилалась на те,що у зв`язку з визнанням недійсними постановою Дніпровського апеляційного суду 15.07.2025 року у справі № 201/3841/23 результатів електронного аукціону з реалізації майна ОСОБА_1 , що відбувся 15.05.2023 року в електронній торговій системі Державного Підприємства «СЕТАМ», а саме: лоту 526924 - нежитлового приміщення загальною площею 443,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , у позивачки виникло законне право на вчинення реєстраційних дій щодо вказаного майна за собою. Зазначає, що у порушення норм діючого законодавства при вчиненні нотаріальних дій приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І.Р. допущені чисельні порушення законодавства, а саме грубо порушено порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме черговість розгляду заяв про державну реєстрацію речових прав та проігноровано наявність заборони на вчинення реєстраційних дій щодо спірного об`єкту нерухомого майна.

Крім того, позивачка зазначала, що наявні правові підстави для витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння ТОВ «Інвест Клінік» на підставі ст.386-388 ЦК України.

В апеляційні скарзі ТОВ «Інвет Клінік» указує, що останній набувач нерухомого майна є добросовісним.

Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 та витребував спірне нерухоме майно від останнього власника ТОВ «Інвест Клінік», як добросовісного набувача.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Колегія суддів ураховує, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18). У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Схожі за змістом правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.

Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тобто за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та інших.

У справі, яка переглядається, вирішальне правове значення має оцінка добросовісності/недобросовісності набувача майна.

Саме це питання досліджувалося судом і на цих доводах ґрунтується апеляційна скарга.

Апеляційний суд ураховує, що правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див.: пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Отже, як уже зазначалося, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19). Однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) конкретизовані аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19). Означена конкретизація полягала, зокрема, у тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див.: пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2025 року у cправі № 922/82/20 вказано, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України). Це положення ґрунтується на авторитеті держави і суду та слугує забезпеченню стабільності цивільного обороту. Учасник прилюдних торгів діє в умовах довіри до законності дій держави в особі виконавчої служби і не зобов`язаний здійснювати ревізію виконавчого провадження. Добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважатиметься добросовісним, доки не буде доведено протилежного. Сам по собі факт визнання торгів такими, що проведені з порушенням, не може автоматично характеризувати набувача майна як недобросовісного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 вказала, що при оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна необхідно враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а тому втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 917/1500/18(917/1513/24).

У постанові Верховного Суду від 18 вересня 2025 року у справі № 922/82/20 зазначено таке: «… перевірити відсутність заборон та обмежень можуть саме державний виконавець та організатор торгів, а не їх учасник, який до того ж не має відповідних можливостей (зокрема, не має права знайомитися з матеріалами виконавчого провадження тощо).

Особа при купівлі майна має діяти обачно. Однак проста необачність не може виключати добросовісності особи, яка набуває майно через процедури, покликані упевнити її в правомірності відчуження. Торги в порядку виконання судового рішення якраз і належать до числа таких процедур. Наслідки від помилок державних органів не можуть перекладатися на приватних осіб і безумовно свідчити про недобросовісність особи, яка придбала майно на торгах. Інший підхід нівелював би принцип правової визначеності та стабільності цивільного обороту, ставлячи добросовісного учасника обігу в залежність від дій організаторів торгів, які не перебувають під його контролем та покладав би невиправданий тягар на такого учасника.

До подібного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25ервня 2025 року у справі № 638/17112/21. Так, колегія суддів зазначила, що завдяки "віндикаційному імунітету", який передбачений парламентом для майна, проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення, досягається охорона прав добросовісної особи, яка набула майно, що було відчужене чи передане на виконання судового рішення, і стабільність цивільного обороту. Якщо майно продається чи передається на виконання судового рішення, то таке рішення набрало законної сили. Виконання судового рішення відбувається відповідно до закону про виконавче провадження. Відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не по волі власника), а особа, уповноважена державою, виконавець. Саме тому публічна складова відчуження (передання) майна власника має вирішальне значення і свідчить про те, що існують підстави для такого відчуження (передання), та, як наслідок, є підстави для набуття права власності на майно, відчужене чи передане в процесі виконання судового рішення.

…. З огляду на вищевикладене, а також встановлені у цій справі обставини щодо придбання відповідачем-3 спірного нерухомого майна за процедурою реалізації майна на торгах, відсутні підстави вважати, що відповідач-3 і згодом відповідач-4 є недобросовісними набувачами, що підставно встановлено судами попередніх інстанцій у справі, яка переглядається. В іншому разі буде порушено частину другу статті 388 ЦК України, а також європейські стандарти "правомірності втручання у право власності", що недопустимо. Судова палата також зазначає і те, що при вирішенні цього спору судами попередніх інстанцій було взято до уваги, що судовими рішеннями у справах № 820/779/17, № 922/3711/17 легітимізується правове становище відповідачів щодо предмета спору (див., зокрема, принцип "res judicata" - остаточне рішення повноважного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін спору і не може бути поставлене під сумнів)».

З огляду на викладене, а також встановлені обставини справи, щодо придбання ТОВ «Троїцька Зірка» спірного нерухомого майна за процедурою реалізації майна на прилюдних торгах з подальшою 23.06.2023 року передачею цього майна ТОВ «Інвест Клінік» в якості внеску до статутного капіталу, апеляційний суд вважає, що місцевий зробив правильний висновок про наявність підстав уважати, що ТОВ «Троїцька Зірка», а в подальшому і ТОВ «Інвест Клінік», якому було передано нерухоме майно, є добросовісним набувачем, однак, витребовуючи спірне нерухоме майно, безпідставно вважав, що достатнім для такого витребування є визнання торгів недійсними, що суперечить висновку викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19). Означена конкретизація полягала, зокрема, у тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

Отже, скасування судовим рішенням прилюдних торгів та визнання їх незаконними не є беззаперечною підставою для витребування майна від добросовісного набувача на користь первісного власника.

ТОВ «Троїцька Зірка», як учасник прилюдних торгів, діяло в умовах довіри до законності дій державного виконавця, вона не може здійснювати контроль за виконавчими діями та процедурою реалізації майна на торгах. Вирішення цих питань віднесено до компетенції державного виконавця.

Посилання місцевого суду на ту обставину, що під час проведення торгів та реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Троїцька зірка», а у подальшому за ТОВ «Інвест-Клінік» існувала заборона щодо здійснення реєстраційних дій на підставі ухвали суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.01.2021 року у справі № 201/187/21 та які скасовані ухвалою цього ж суду від 13.10.2023 року колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з долученого до матеріалів справи Витягу з Державного реєстру речових прав власності не вбачається існування зареєстрованої заборони на реєстраційні дії згідно ухвали суду, наявність ухвали про забезпечення позову без її належної реєстрі , не може свідчити про існування такої заборони.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неможливість витребування спірного майна від останнього набувача, оскільки витребування майна в добросовісного набувача, за фактичних обставин даної справи, матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому суд апеляційної інстанції, в контексті відповідних норм національного та міжнародного законодавства, що регулюють питання мирного володіння майном, вважає, що такі висновки відповідають вимозі справедливості судового розгляду, яка повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Апеляційний суд застосував статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, прецедентну судову практику ЄСПЛ щодо її застосування та оцінки судом пропорційності такого заходу, як витребування майна у добросовісного набувача.

Апеляційний суд проаналізував добросовісність дій відповідачів і критерії правомірності втручання у право мирного володіння майном та встановив нелегітимність мети у вигляді безоплатного позбавлення майна останнього набувача.

У цьому випадку втручання у право ТОВ «Інвест Клінік» порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі наслідки вилучення (витребування) нерухомого майна не переважають дотримання прав власника, який законно набув у власність майно.

Зокрема, у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).

Ураховуючи викладене, необґрунтованим є висновок про неможливість витребування нерухомого майна у відповідача, оскільки задоволення позову про витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.

Що стосується доводів апеляційної скарги про зловживання позивачкою процесуальними правами щодо подання позовів щодо одного і того нерухомого майна, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом не досліджувалась підстави звернення з такими позовами, також матеріали справи не містять доказів щодо постановлення ухвали стосовно позивачки про її зловживання процесуальними правами.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги в частині заперечень на ухвалу про відмову у зупиненні провадження, оскільки заявником належним чином не було вмотивовано неможливість розгляду даної справи до закінчення перегляду справи № 201/6289/23 Верховним Судом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, доходить висновку про наявність достатніх підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, що відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно із ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, слід стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інвест Клінік» понесені витрати зі сплати судового збору за перегляд справи в апеляційному порядку у розмірі 22 710,00 грн.

Керуючись статтями 141,374,376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КЛІНІК» задовольнити частково.

Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 02 квітня 2026 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРОЇЦЬКА ЗІРКА», Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КЛІНІК» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, про визнання протиправним, скасування рішень державного реєстратора та витребування майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ-КЛІНІК» судовий збір у розмірі 22710,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида

Повний текст судового рішення складено 7 жовтня 2026 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи