Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №185/1129/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7052/26 Справа № 185/1129/26 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів та про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (суддя першої інстанції Болдирєва У.М.),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив припинити стягнення аліментів з нього на користь відповідача на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня звернення до суду з позовом та визнати виконавчий лист № 185/325/21 від 16 березня 2021 року таким, що не підлягає виконанню.

Також позивач просив стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з позовом і до повноліття дитини.

27 квітня 2026 року позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення аліментів за виконавчим листом № 185/325/21, виданим 21 квітня 2021 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, згідно якого з нього на користь відповідача стягуються аліменти на утримання дитини – ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено, зупинено стягнення на підставі виконавчого листа № 185/325/21, виданого 21 квітня 2021 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, згідно якого з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно.

Із вказаною ухвалою суду не погодилась відповідачка, та через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій вказано, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 неофіційно заявив, що мешкає як з батьком, так і з матір`ю і не заперечував, що знаходиться на матеріальному утриманні матері.

Матеріали цивільної справи містять документи, що батьківство ОСОБА_3 , незважаючи на його заперечення, було встановлене судовим рішенням лише у березні 2021 року, коли дитині позивача та відповідача вже було більш ніж дев`ять років. До цього після фактичного припинення шлюбних взаємовідносин між сторонами відповідач відмовлявся визнавати дитину своєю та надавати кошти на її утримання. Дитина тривалий час повністю знаходилась на утриманні однієї матері. Відповідач з дитиною жодних відносин не мав, не спілкувався, не відвідував, матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав та всіляко уникав спілкування з позивачем щодо долі дитини. І лише після примусового визнання його батьком та стягнення з нього аліментів ОСОБА_3 несподівано сильно покохав дитину та схиляє його до зміни місця проживання з метою уникнення подальшого стягнення з нього аліментів.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , просив ухвалу Павлогрдаського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Від представника ОСОБА_3 – ОСОБА_5 , надійшов відив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що суд першої інстанції розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову, прийшов до обґрунтованих висновків, що підстави для подальшого стягнення аліментів з батька на користь матері відсутні. Невжиття заходів забезпечення позову призведе до подальшого здійснення відрахувань з доходів позивача на підставі виконавчого листа № 185/325/21 від 21 квітня 2021 року на користь відповідача, яка витрачатиме на свій розсуд отримані аліменти, які згідно положень статті 179 Сімейного кодексу України є власністю дитини. Тому забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого листа № 185/325/21 від 21 квітня 2021 року буде співмірним з вимогами, які заявлені у позові, і достатнім для ефективного захисту інтересів позивача та дитини.

ОСОБА_5 , просив оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того. що невжиття заходів забезпечення позову призведе до подальшого здійснення відрахувань х доходів позивача на підставі виконавчого листа №185/325/21 від 21 квітня 2021 року на користь відповідача, яка витрачатиме на свій розсуд отримані аліменти, які згідно положень ст. 179 СК України є власністю дитини.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Також заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до приписів пункту 9 статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є однією з засад судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України,- і за її межами.

Зупинення виплат аліментів на утримання дитини за виконавчим провадженням, фактично зупинить виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що, в свою чергу, призведе до порушення гарантованого державою права інших учасників виконавчого провадження на своєчасне виконання рішення суду.

Метою вирішення питання про зупинення виконання судового рішення є недопущення порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка подала відповідне клопотання, інших осіб, які є учасниками справи, якщо такі наслідки можуть настати у зв`язку з виконанням судового рішення.

Відповідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та постанови Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 524/188/18 (провадження № 61-38051св18), недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.

Аналогічна позиція викладена і в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.08.2020 по справі № 950/2492/19, провадження № 61-11673ск20.

У постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 2-9/11 (провадження № 61-2573св21) вказано, що зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документу може застосовуватись судами лише як захід забезпечення позову при розгляді справ щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання (частини шоста-восьма статті 153 ЦПК України).

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини друга, третя статті 150 ЦПК України).

Згідно з частиною десятою статті 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку (пункт 6 частини першої статті 150 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 361/8953/21 (провадження № 61-8786св23) зазначено, що «при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2023 року у cправі № 925/731/18 вказано, що «не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 640/32706/21 (адміністративне провадження № К/990/25212/22, К/990/27365/22) вказано, що «судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому таке судове рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12, 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається позивач звернувся з позовом про припинення стягнення аліментів з нього та про стягнення аліментів з відповідачки на утримання неповнолітньої дитини. про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

Також позивачем була подана заява про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення з нього аліментів на підставі виконавчого листа №185/325/21, виданого 21.04.2021 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області.

Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначив, що на даний час син проживає разом з батьком, а тому стягнуті аліменти на підставі виконавчого листа №185/325/21 ОСОБА_1 , буде витрачати на свій розсуд.

Суд першої інстанції вважав, що заява про забезпечення позову є співмірною до заявлених у позові вимог та гарантує забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позову;

Апеляційний суд наголошує на тому, що забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили, є недопустимим. У позовній заяві пред`явлено вимогу про припинення стягнення аліментів, стягнених раніше за рішенням суду у іншій справі, яке набрало законної сили та в установленому законом порядку не скасовано. Отже, забезпечення позову шляхом зупинення стягнення аліментів фактично є вирішенням справи без розгляду по суті.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що обставини проживання неповнолітнього з одним із батьків не може бути встановлено під час розгляду заяви про забезпечення позову, дана обставина з`ясовуються при розгляді справи по суті.

Спосіб забезпечення позову, який обраний позивачем та судом першої інстанції, не відповідає вимогам закону та фактично зупиняє виконання судового рішення в іншій справі, яке набрало законної сили;

Тлумачення пункту 6 частини першої статті 150 ЦПК України свідчить, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, стосується випадків, коли стягнення здійснюється на підставі виконавчих документів, які видані уповноваженими органами. Тобто зупинення стягнення на підставі виконавчого документа не поширюється на випадки оскарження виконавчого документу, виданого судом на виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Суд звертає увагу, що у частині третій статті 432 ЦПК України законодавець встановив спеціальні забезпечувальні заходи (зупинення виконання за виконавчим документом або заборона приймати виконавчий документ до виконання). Такі забезпечувальні заходи можуть застосовуватися судом, який розглядає заяву про виправлення помилки, допущеної при його оформленні або видачі виконавчого документу, чи про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

За таких обставин, місцевий суд дійшов до хибного висновку задовольнивши заяву ОСОБА_3 , про забезпечення позову, оскільки даний вид забезпечення непередбачено, а тому колегія суддів вважає, що ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року слід скасувати, а у задоволенні заяви ОСОБА_3 , про забезпечення позову відмовити.

Як роз`яснено у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК, або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу, передбачену у пункті 2 частини першої статті 324 ЦПК, з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної та/або касаційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягає вирішенню по завершенню розгляду справи по суті.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року скасувати, у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 6 жовтня 2026 року.

Головуючий- суддя О.В. Халаджи