Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №202/10855/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6998/26 Справа № 202/10855/25 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Халаджи О. В.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року у цивільній справі за позовом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру сплачених коштів (суддя першої інстанції Бєсєда Г.В., повний текст рішення складено 30 березня 2026 року),

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради звернулось до Індустріального районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру сплачених коштів, в якому просило стягнути з відповідача на користь управління 84 590,91 грн., як надмірно виплачену суму держаної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 березня 2026 року позовні вимоги задоволено.

Із вказаним рішенням суду не погодився позивач, та подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.

Скарга мотивована тим, що підставою для припинення виплат державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям стало те, що 12.07.2023 року друг позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після оголошення військового стану виїхав з України до ФРГ разом зі своїм онкохворим батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 попросив обміняти та вислати йому кошти, які було зібрано його пристарілими родичами на поховання його батька ОСОБА_3 на території Вірменії. Отже, був змушений здійснити обмін коштів зібраних на поховання ОСОБА_3 та відправити ОСОБА_2 .

Зазначені у позовній заяві та рішенні суду кошти на яких ґрунтуються позовні вимоги ніколи мені не належали та моєю сім`єю не використовувались.

Також, матеріали справи не містять доказів з банківської установи про підтвердження самого факту обміну коштів та їх розміру.

З 05.05.2025 року має статус безробітного та перебуваю на обліку в центрі зайнятості (копія довідки від 12.05.2025 року знаходиться в матеріалах справи). Юридичної освіти не має, отже не розумів юридичних наслідків такої дії, про яку ніхто не попереджав.

ОСОБА_1 просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , 01.03.2023 звернувся до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій в якій просив призначити йому державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям.

Рішенням управління від 30.03.2023 йому було призначено державну соціальну допомогу на період з 01.03.2023 по 31.08.2023 у розмірі 7220,75 грн. щомісячно.

04.09.2023 відповідач повторно звернувся до управління із заявою про призначення допомоги на наступний період. Рішенням управління від 27.09.2023 йому було призначено соціальну допомогу на період з 01.09.2023 по 29.02.2024 в розмірі 3869,21 грн. щомісячно та з 01.01.2024 по 29.02.2024 – 7002,01 грн. щомісячно.

11 березня 2024 року відповідач повторно звернувся із заявою за призначенням допомоги на наступний період та одночасно надав Декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів державної соціальної допомоги.

У розділі VІІ декларації зазначив, що придбань безготівкової та/або готівкової іноземної валюти, банківських металів на загальну суму, що перевищує 50 тисяч гривень, протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням державної соціальної допомоги не має.

Міністерством фінансів України відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» 20.06.2024 здійснено перевірку достовірності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення допомоги.

В результаті верифікації за даними програмного забезпечення Єдиної інформаційної системи соціальної сфери було виявлено, що відповідач протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням допомоги, а саме 14.07.2023 здійснив купівлю безготівкової та/або готівкової іноземної валюти на суму що перевищує 50 тис. гривень.

При зверненні за призначенням соціальної допомоги 11 березня 2024 в декларації про доходи та майновий стан вищезазначена інформація відповідачем не була зазначена, що вплинуло на встановлення права на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям з 01.09.2023.

Рішенням управління від 07.10.2024 призупинено виплату державної соціальної допомоги відповідачу з 01.08.2024, визначено суму надміру сплачених коштів допомоги за два періоди, а саме: з 01.03.2023 по 31.08.2023 - 20100,00 грн; з 01.09.2023 по 31.07.2024 - 64490,91 грн. Загальна сума надміру сплачених коштів допомоги з 01.03.2023 по 31.07.2024 становить 84590,91 грн.

06.01.2025 вих. № 8/13-5 на адресу відповідача було направлено повідомлення рекомендованим листом, яким повідомлялось про необхідність повернення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги. Зазначений лист повернувся до управління з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що недобросовісність ОСОБА_1 , яка полягає в поданні недостовірних відомостей про доходи й майновий стан сім`ї, позивачем доведено та відповідачем не спростовано.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» багатодітна сім`я - сім`я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім`ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства» багатодітним сім`ям надаються такі пільги: 1) 50-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожного члена сім`ї, який постійно проживає в жилому приміщенні (будинку), та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю); 2) 50-відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами (газопостачання, електропостачання та інші послуги) та вартості скрапленого балонного газу для побутових потреб у межах норм, визначених законодавством.

Зазначені пільги надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Призначення допомоги здійснюється відповідно до Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 р. № 389 (далі – Порядку №389).

Пунктом 8 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги передбачено, що у разі зміни будь-яких відомостей, зазначених в п. 2, що потребує коригування включеної до реєстру інформації про пільговика, він повідомляє про це протягом 30 днів уповноваженому органу (до 30 листопада 2022 року включно структурному підрозділу з питань соціального захисту населення, з 01 грудня 2022 року органу Пенсійного фонду України).

Порядком надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім`ї, затвердженим постановою КМУ від 04 червня 2015 року № 389, визначено, що пільги деяким категоріям осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, в тому числі і відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» надаються за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів за умови, що середньомісячний дохід сім`ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Згідно з п. 4 даного Порядку, до членів сім`ї пільговика під час надання пільг належать особи, на яких згідно з законодавчими актами, зазначеними у п. 2 Порядку поширюються пільги: дружина (чоловік); їхні неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, визнані особами з інвалідністю з дитинства І та ІІ групи або особами з інвалідністю І групи; непрацездатні батьки; особа, яка перебуває під опікою або піклуванням пільговика та проживають разом з ним.

Пільговики, до сукупного доходу сім`ї, яких входять доходи визначені п. 5 Порядку № 389 (крім пенсії та соціальної допомоги), або до складу сім`ї яких входять працездатні особи, подають до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення декларацію про доходи сім`ї пільговика, а також довідки про доходи свої та членів сім`ї (крім довідок про розмір пенсії та соціальної допомоги) за шість місяців, що передують місяцю звернення, або документи , що підтверджують відсутність доходів за такий період.

Згідно з абз. 2 п. 11 Порядку № 389, після закінчення дванадцяти місяців уповноважений орган визначає право пільговика на отримання пільг на наступний період відповідно до п. 9 зазначеного порядку.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті допомоги, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).

Згідно практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).

Закон України від 01 червня 2000 року № 1768-ІІІ «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» (далі - Закон № 1768-ІІІ) спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім`ям.

Відповідно до статті 1 Закону № 1768-ІІІ державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Згідно з пунктом 25 Порядку № 250 якщо малозабезпеченою сім`єю приховано або подано недостовірні дані про доходи та майновий стан або органом соціального захисту населення отримано інформацію про обставини, що вплинули на встановлення права на призначення державної соціальної допомоги та визначення її розміру, внаслідок чого надміру виплачено кошти, органи соціального захисту населення: визначають обсяг надміру виплачених коштів з місяця призначення державної соціальної допомоги та встановлюють строки їх повернення залежно від матеріального стану малозабезпеченої сім`ї; повідомляють уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї про обсяг надміру виплачених коштів та строки їх повернення.

Суми надміру виплаченої державної соціальної допомоги повертаються: отримувачем державної соціальної допомоги самостійно; за згодою отримувача державної соціальної допомоги у повному обсязі за рахунок її наступних виплат; за рішенням органу соціального захисту населення за рахунок суми наступних виплат державної соціальної допомоги у розмірі, що не перевищує 20 відсотків щомісячної суми призначеної допомоги. У разі неможливості добровільного повернення або утримання надміру виплачених сум державної соціальної допомоги такі суми стягуються в судовому порядку.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

У розділі VІІ декларації відповідач зазначив, що придбань безготівкової та/або готівкової іноземної валюти, банківських металів на загальну суму, що перевищує 50 тисяч гривень, протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням державної соціальної допомоги не має.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до приписів ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ст.ст. 77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не приймає до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Розглядаючи дану позовну заяву та стягуючи з відповідача на користь позивача надмірну виплачені кошти, місцевий суд мотивував своє рішення тим, що Міністерством фінансів України відповідно до Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» 20.06.2024 здійснено перевірку достовірності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення допомоги.

В результаті верифікації за даними програмного забезпечення Єдиної інформаційної системи соціальної сфери було виявлено, що відповідач протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням допомоги, а саме 14.07.2023 здійснив купівлю безготівкової та/або готівкової іноземної валюти на суму що перевищує 50 тис. гривень.

На підтвердження даної обставини, позивачем Лівобережним УСЗН ДМР було надано скрин-шот даних верифікацій Мінфіном, згідно якого виявлені фінансові операції, 14.07.2023 року щодо купівлі валюти, однак колегія суддів до даного доказу ставиться критично з огляду на те, що окрім скрин-шоту з бази даних, інших доказів на підтвердження обміну готівки надано не було, чеки, час, місце а також загальна сума на яку було здійснено обмін валюти судом не встановлена, а позивачем недоведена.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у даному випадку, позивачем не доведено недобросовісність відповідача під час подачі декларації на отримання допомоги від держави, оскільки будь-яких належних доказів обміну валюти ОСОБА_1 , матеріали справи не містять, а отже апеляційний суд вважає. що позовні вимоги є безпідставними, а тому оскаржуване рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 30 березня 2026 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру сплачених коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, апеляційну скаргу задоволено, а оскаржуване рішення скасовано із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову, то апеляційний суд вважає, що щ позивача Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2906,88 грн.

Керуючись статтями 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 30 березня 2026 року скасувати.

У задоволенні позову Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надміру сплачених коштів відмовити.

Стягнути з Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради на користь Держави судовий збір з подання апеляційної скарги у розмірі 2906,88 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 6 жовтня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк