Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №180/531/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8064/26 Справа № 180/531/26 Суддя у 1-й інстанції - Нанічкіна Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 та Акціонерного товариства Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, (суддя першої інстанції Нанічкіна Н.М.),

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Чепурного В.І. звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 250 000 грн.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням її здоров`я 30 000 грн.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодились учасники справи, та подали апеляційні скарги, в яких наголошують на тому, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного з`ясування обставин справи.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 30 000 грн., не в повній мірі врахував обставини нещасного випадку, тяжкість його наслідків та характер моральних страждань позивачки. Апелянт посилається на те, що травмування стало наслідком неналежного забезпечення її засобами індивідуального захисту, зокрема спецвзуттям невідповідного розміру, що, на її думку, свідчить про порушення роботодавцем вимог законодавства про охорону праці.

Крім того, позивачка вважає, що визначений судом розмір відшкодування не відповідає глибині її фізичних та душевних страждань, наслідкам травмування та вимушеним змінам у житті. Також вона не погоджується з відмовою у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 000 грн., посилаючись на наявність доказів їх понесення.

Апеляційна скарга АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно встановив наявність вини відповідача у настанні нещасного випадку та не врахував усіх обставин, зафіксованих в акті розслідування. Зокрема, відповідач посилається на те, що однією з осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, зазначена сама ОСОБА_1 , а супутньою причиною нещасного випадку визначено її особисту необережність.

Також апелянт зазначає, що підприємство вживало заходів для забезпечення належних і безпечних умов праці, забезпечувало працівників спецодягом, спецвзуттям та засобами індивідуального захисту, а тому вважає відсутніми належні підстави для покладення на нього відповідальності за моральну шкоду. Окремо відповідач вказує на процесуальні порушення, пов`язані з урахуванням судом відповіді на відзив, яка, за твердженням апелянта, належним чином не була зареєстрована в електронній справі та не містила належного підтвердження повноважень представника позивачки.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просив рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року змінити, стягнути з відповідача 250 000 грн. моральної шкоди та 15 000 грн. витрат на правничу допомогу.

Представник АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» - Постоєнко М.М. просив скасувати рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Відзиви на апеляційні скарги від учасників справи не надходили.

Учасники справи були повідомленні належним чином про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 знаходилася у трудових відносинах з АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (а.с.8-12).

Згідно з Актом форми Н-1/П, затвердженого 28.11.2023 року, проведено розслідування нещасного випадку. Встановлено, що згідно заяви ОСОБА_1 , пояснювальних записок і протоколів опитування ОСОБА_1 , ОСОБА_3 становлено, що 28.01.2022 року о 12-00 годині на ПК-720 2-го західного виїмкового штреку шахти 9/10 ОСОБА_1 наступила правою ногою на вологу шпалу рейкової колії, послизнулася та при падінні вдарилася коліном правої ноги об рейку рейкової колії… ОСОБА_1 , кульгаючи на праву ногу, разом з ОСОБА_3 закінчили вимірювання і о 13-46 годині виїхали з шахти. О 14-00 годині ОСОБА_1 звернулася до оздоровчого пункту шахти, де отримала знеболювальну ін`єкцію. Не надавши належної уваги травмуванню, не сповіщаючи керівництво шахти, ОСОБА_1 автобусом підприємства поїхала додому. Комісією з розслідування нещасного випадку встановлено: згідно табелю виходу на роботу загально-шахтної дільниці, 28.01.2022 року ОСОБА_1 знаходилася на лікарняному; згідно витягу з електронної системи СКУД ОСОБА_1 відвідувала підземні гірничі виробки 27.01.2022 року, відмітки про її спуск в шахту 28.01.2022 року – немає; у оздоровчому пункті шахти в журналі звернення трудящих за допомогою, присутній запис про звернення та надання допомоги ОСОБА_1 27.01.2022 року, запис про її звернення 28.01.2022 року – відсутній. Комісія прийшла до висновку, що травмування ОСОБА_1 відбулося 27.01.2022 року, а не 28.01.2022 року, як про це вказує ОСОБА_1 у своїй заяві. В п.5 Акту вказано вид події: падіння потерпілого: під час пересування. Причина основна: організаційна – невиконання посадових обов`язків, порушено вимоги п.4.1. р.4 посадової інструкції головного інженера шахти № 9/10 АТ «Марганенцький ГЗК», затвердженої заступником голови правління по управлінню персоналом АТ «Марганецький ГЗК» від 08.07.2019 року. Супутні: психофізіологічна: особиста необережність потерпілої, порушено вимоги статті 14 ЗУ «Про охорону праці» від 14.10.1992 року №2695-ХІІ (зі змінами та доповненнями). Згідно п.8 Акту особами, які допустили порушення вимог законодавства з охорони та гігієни праці або органу, який проводить досудове розслідування (у разі складення тимчасового акту за формою Н-1) є ОСОБА_4 – головний інженер шахти № 9/10 АТ «Марганецький ГЗК», який недостатньо контролював дотримання підлеглими працівниками правил безпеки, чим порушив п.4.1. р.4 посадової інструкції головного інженера шахти № 9/10 АТ «Марганенцький ГЗК», затвердженої заступником голови правління по управлінню персоналом АТ «Марганецький ГЗК» від 08.07.2019 року, а також ОСОБА_1 – маркшейдер шахти №9/10 АТ «Марганецький ГЗК», яка не дбала про особисту безпеку, чим порушила статтю 14 ЗУ «Про охорону праці» від 14.10.1992 року №2695-ХІІ (зі змінами та доповненнями) (а.с.39-44).

Первинним оглядом МСЕК 08.10.2024 року ОСОБА_1 встановлено 15% втрати працездатності з 30.09.2024 року до 01.10.2025 року (а.с.18).

Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, номер витягу 102/25/3875/В, дата прийняття рішення 14.10.2025 року, номер рішення 102/25/3875/Р, основним діагнозом ОСОБА_1 є інший посттравматичний гонартроз, ускладнення основного діагнозу: контрактура суглоба, гомілка, інший посттравматичний гонартроз. Дата, з якої визначено відсоток втрати професійної працездатності: 01.10.2025 року, відсоток втрати професійної працездатності через нещасний випадок на виробництві – 15%, встановлено з 28.11.2023 року (а.с.23-24).

Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивачки через погіршення здоров`я, ступінь втрати нею професійної працездатності – 15%, вимушені зміни способу життя, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди в 250000 грн. є завищеним, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 30 000 грн.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно ст. 4 Закону України Про охорону праці, державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно зі ст. 6 Закону України Про охорону праці умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).

За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).

Відповідно до ч.1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

У справі встановлено, що згідно з актом розслідування нещасного випадку за формою Н-1/П, затвердженим 28 листопада 2023 року, нещасний випадок з ОСОБА_1 стався 27 січня 2022 року під час виконання нею трудових обов`язків у підземних гірничих виробках шахти № 9/10 АТ «Марганецький ГЗК». Під час пересування по 2-му західному виїмковому штреку на ПК-720 позивачка наступила правою ногою на вологу шпалу рейкової колії, послизнулася та при падінні вдарилася правим коліном об рейку.

Комісією з розслідування встановлено, що основною причиною нещасного випадку було невиконання посадових обов`язків головним інженером шахти № 9/10 ОСОБА_4 , який недостатньо контролював дотримання підлеглими працівниками правил безпеки. Супутньою причиною визначено особисту необережність потерпілої. Особами, які допустили порушення вимог законодавства з охорони праці, в акті зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Первинним оглядом МСЕК від 08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 встановлено 15 % втрати професійної працездатності на період з 30 вересня 2024 року до 01 жовтня 2025 року.

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 14 жовтня 2025 року № 102/25/3875/В, основним діагнозом позивачки визначено інший посттравматичний гонартроз, ускладненням основного діагнозу — контрактуру суглоба, гомілки та інший посттравматичний гонартроз. Позивачці визначено 15 % втрати професійної працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, характер нещасного випадку, що стався з позивачем, та їх наслідки для здоров`я останнього, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Отже, встановивши, що позивач працював на АТ «Марганецький ГЗК». Внаслідок нещасного випадку, що стався з позивачем на виробництві відповідача, визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 15%. Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд обґрунтовано стягнув із відповідача моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.

Доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши обставини отримання позивачем виробничої травми під час виконання ним робіт на підприємстві АТ «Марганецький ГЗК», а також наслідки, спричинені нещасним випадком на виробництві, які полягають у втраті позивачем 15 % працездатності та необхідності тривалого лікування, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, у розмірі 30 000 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зміни визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк