Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №185/8320/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7411/26 Справа № 185/8320/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, (суддя першої інстанції Бабій С.О.),

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 220 000 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я 130 000 грн.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1300 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Дилдіна Н.В. та подала апеляційну скаргу, вважає його необґрунтованим та незаконним.

Мотивує скаргу тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та без належного доказового обґрунтування визначив розмір моральної шкоди.

Апелянт зазначає, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту та ступеня моральних страждань, зокрема медичних висновків щодо змін його психологічного стану, а суд першої інстанції не зазначив, які саме показники моральної шкоди ним встановлені та на підставі яких доказів.

Також відповідач посилається на відсутність доказів порушення ним вимог законодавства про охорону праці, вини його посадових осіб та причинного зв`язку між діями підприємства і виникненням у позивача професійного захворювання. За твердженням апелянта, сам факт роботи у шкідливих умовах та втрати професійної працездатності не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди.

Окремо вказано, що акт розслідування професійного захворювання складено за участю роботодавця за останнім місцем роботи позивача — ТОВ «Донбас-Дніпробуд», тоді як травма 2008 року також сталася на цьому підприємстві, у зв`язку з чим ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» вважає себе неналежним відповідачем у відповідній частині вимог.

Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Дилдіна Н.В. просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню до 60 000 грн..

Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи були повідомленні належним чином про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи.

Позивачем надано суду акт № 2 про нещасний випадок пов`язаний з виробництвом від 22.01.2007 року, за формою Н-1. За фактом травмування, відповідно до довідки МСЕК серія ДНА-02 № 020665 від 01.10.2007 року йому було встановлено 5 % втрати працездатності без встановлення групи інвалідності. Під час роботи у ТОВ «Донбас – Дніпробуд» та виконання роботи у структурних підродах відповідача з позивачем стався нещасний випадок пов`язаний з виробництвом, про що було складено акт № 208 про нещасний випадок на підприємстві пов`язаний з виробництвом від 16.05.2008 року, за формою Н-1 . Роботодавцем є ТОВ «Донбас – Дніпробуд», разом з тим відповідно до акту № 208 найменування і місцезнаходження підприємства, де стався нещасний випадок ВАТ «Павлоградвугілля» шахта «Дніпровська», що наразі є структурним підрозділом ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». За фактом травмування, відповідно до довідки МСЕК серія ДНА-02 № 029127 від 17.12.2008 року йому було встановлено 20 % втрати працездатності первинно АТК № 208 ТОВ «Донбас – Дніпробуд» травма 12.05.2008 року та 5% втрати працездатності повторно АКТ № 2 ш. Павлоградська травма 18.01.2007, загалом 25 % без встановлення групи інвалідності. Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААА № 000626 мені було встановлено 20 % втрати працездатності до АКТУ № 208 ТОВ «Донбас – Дніпробуд» травма 12.05.2008 року, по травмі АКТ № 2 ш. Павлоградська травма 18.01.2007 % втрати працездатності не встановлено. Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААА № 000626 позивачу було встановлено 20 % втрати працездатності до АКТУ № 208 ТОВ «Донбас – Дніпробуд» травма 12.05.2008 року, по травмі АКТ № 2 ш. Павлоградська травма 18.01.2007 року, відсоток втрати працездатності не встановлено. В подальшому під час роботи у структурних підрозділах відповідача позивач отримав хронічне професійне захворювання, про що свідчить акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 06.10.2021 року. Відповідно довідки МСЕК від 05.11.2021 року серії 12 ААА № 065637 позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності по профзахворюванню та первинно – повторно встановлено 65 % втрати працездатності з них 40 % радикулопатія з ДПП, 10 % антракосилікоз, 5 % туговухість, 10 % травма акт № Н1 № 208 від 16.05.2008 року та третю групу інвалідності. Відповідно довідки МСЕК від 25.11.2024 серії 12 ААА № 144830 позивачу повторно встановлено 65% втрати працездатності з них 45 % радикулопатія з ДПП, 10 % антракосилікоз, 5 % туговухість, 5 %травма акт № Н1 № 208 від 16.05.2008 року, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

За таких обставин, суд вважає розумним та справедливим стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 130 000 грн , а в іншій частині відмовити.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно ст. 4 Закону України Про охорону праці, державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно зі ст. 6 Закону України Про охорону праці умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).

За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).

Відповідно до ч.1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

У справі встановлено, що внаслідок нещасного випадку на виробництві 18 січня 2007 року, оформленого актом № 2 за формою Н-1 від 22 січня 2007 року, відповідно до довідки МСЕК серії ДНА-02 № 020665 від 01 жовтня 2007 року позивачу було встановлено 5 % втрати професійної працездатності без встановлення групи інвалідності.

Унаслідок нещасного випадку на виробництві 12 травня 2008 року, оформленого актом № 208 за формою Н-1 від 16 травня 2008 року, відповідно до довідки МСЕК серії ДНА-02 № 029127 від 17 грудня 2008 року позивачу було встановлено 20 % втрати професійної працездатності за травмою від 12 травня 2008 року та повторно 5 % — за травмою від 18 січня 2007 року, загалом 25 % без встановлення групи інвалідності.

У подальшому відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААА № 000626 позивачу було встановлено 20 % втрати професійної працездатності за травмою від 12 травня 2008 року, тоді як за травмою від 18 січня 2007 року відсоток втрати професійної працездатності не встановлювався.

У позивача виникло хронічне професійне захворювання, що підтверджується актом розслідування причин його виникнення від 06 жовтня 2021 року. Згідно з довідкою МСЕК серії 12 ААА № 065637 від 05 листопада 2021 року позивачу встановлено 3 групу інвалідності та 65 % втрати професійної працездатності. Відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААА № 144830 від 25 листопада 2024 року позивачу повторно встановлено 65 % втрати професійної працездатності, з яких 45 % — радикулопатія з ДПП, 10 % — антракосилікоз, 5 % — туговухість та 5 % — травма за актом Н-1 № 208 від 16 травня 2008 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» є неналежним відповідачем, колегія суддів відхиляє, оскільки хоча на час нещасного випадку роботодавцем позивача було ТОВ «Донбас-Дніпробуд», травмування сталося під час виконання ним робіт на шахті «Дніпровська» ВАТ «Павлоградвугілля», яка наразі є структурним підрозділом ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу 3 групи інвалідності, характер нещасного випадку, що стався з позивачем, та їх наслідки для здоров`я останнього, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Отже, встановивши, що позивач працював на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Внаслідок професійних захворювань та нещасного випадку, що стався з позивачем на виробництві відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 65% із з встановленням 3 групи інвалідності. Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд обґрунтовано стягнув із відповідача моральну шкоду у розмірі 130 000 грн.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши обставини отримання позивачем виробничої травми під час виконання ним робіт на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», а також наслідки професійних захворювань та виробничих травм, які у сукупності призвели до втрати 65 % професійної працездатності, встановлення 3 групи інвалідності та необхідності тривалого лікування, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, у розмірі 130 000 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк