Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №185/14780/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7278/26 Справа № 185/14780/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди, (суддя першої інстанції Бабій С.О.),

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року представник позивача Остапуля Н.П. звернулась до суду з позовом до ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, в якому просила стягнути з відповідача на користь позивача 200 000 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я 130 000 грн.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1300 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун В.Ю. та подала апеляційну скаргу, вважає його необґрунтованим та незаконним.

Мотивує скаргу тим, що матеріали справи не містять належних доказів щодо первинного встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності, зокрема коли саме та в якому розмірі така втрата була встановлена, що, на думку відповідача, має значення для визначення моменту виникнення права на відшкодування моральної шкоди.

Також у скарзі вказано, що позивач звернувся до суду лише через тривалий час після встановлення втрати професійної працездатності, при цьому не обґрунтував такого зволікання, а матеріали справи не містять доказів того, що протягом усього цього періоду він постійно зазнавав заявлених моральних страждань.

Крім того, відповідач посилається на відсутність медичного висновку експерта чи результатів психологічного дослідження, які б підтверджували психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги та ступінь моральних страждань позивача, а суд першої інстанції не зазначив, які саме показники моральної шкоди ним встановлені та на підставі яких доказів.

Апелянт також вважає, що сам факт роботи у шкідливих умовах та втрати професійної працездатності не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки частина наслідків ушкодження здоров`я компенсується за рахунок страхових виплат та фінансування витрат на медичну і соціальну допомогу.

Щодо відповідальності роботодавця у скарзі зазначено про відсутність доказів порушення відповідачем вимог законодавства про охорону праці та вини його посадових осіб, а також про недоведеність причинного зв`язку між діями підприємства і виникненням у позивача професійного захворювання.

Окремо апелянт посилається на те, що нещасний випадок 2011 року стався, зокрема, внаслідок порушення самим позивачем вимог інструкції з охорони праці та трудової дисципліни, що підтверджується актом Н-1, а тому ця обставина має бути врахована при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди.

Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун В.Ю. просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2026 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню до 40 000 грн..

Від представника позивача на апеляційну скаргу надійшов відзив в якому зазначено, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував всі обставини даної справи, керувався принципом розумності та справедливості, урахував стан здоров`я позивача, втрату ним професійної працездатності, яка становить 65%, інвалідність, характер та глибину фізичних і душевних страждань від ушкодження здоров`я внаслідок професійного захворювання та нещасного випадку на виробництві, що призвело до значних тяжких вимушених життєвих змін, тому вірно визначив в порядку відшкодування моральної шкоди стягнути з відповідача на користь позивача 130 000 грн.

Учасники справи були повідомленні належним чином про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач тривалий час працював у відповідача, що підтверджується копією трудової книжки позивача, яка міститься в матеріалах справи.

Позивачем надано суду акт розслідування хронічного професійного захворювання з якого вбачається, що йому було встановлено діагноз професійних хронічних захворювань, які були викликані наявністю шкідливих умов праці. Також з акта вбачається, що особи, які порушили законодавство про охорону праці не встановлені, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміною керівників структурних підрозділів та керівників ділянок.

Позивачем надано суду акт розслідування про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом. За змістом зазначеного акту форми Н-1 від 01.02.2011 року комісією з розслідування були встановлені обставини нещасного випадку.

У зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією за результатами якого 15.03.2023 року встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі – 65%, з яких 15% - по ДПП (двусторонній плечолопатковий періартроз), 30% - по ХОЗЛ (хронічне обструктивне захворювання легень), 10% - туговухість, 10% - виробнича травма та встановлено третю групу інвалідності . Зазначені обставини підтверджуються відповідною випискою з акта освідування про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, яка міститься в матеріалах справи. Первинно позивачу було встановлено сукупний ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 40% - 08.07.2014 року, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу групи інвалідності, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров`я позивача, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

За таких обставин, суд вважає розумним та справедливим стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 130 000 грн , а в іншій частині відмовити.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно ст. 4 Закону України Про охорону праці, державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Згідно зі ст. 6 Закону України Про охорону праці умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про охорону праці роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Враховуючи зазначені положення, відповідач мав створити позивачу, як і іншим працівникам належні безпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань, нещасних випадків, іншого пошкодження здоров`я чи настання смерті були б неможливими.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування шкоди власником, або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року № 20-рп/2008, громадянам надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника, або уповноваженого ним органу (роботодавця).

За таких обставин, з огляду на вищезазначені норми Законів, судом встановлено що позивачу спричинено моральну шкоду, у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у позивача хронічного професійного захворювання.

Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

У справі встановлено, що актом про нещасний випадок пов`язаним з виробництвом №1 форми Н-1 від 01.02.2011 року та актом спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 01.02.2011 року, визначені його причини та встановлені особи що допустили порушення законодавства про охорону праці, в тому числі ОСОБА_1 , а саме порушення п .1.11 «Інструкції №1 з охорони праці».

Згідно з довідки МСЕК серія АБ № 0004282 від 08.07.2014, позивачу первинно-повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, з яких 10 % - виробнича травма акт Н-1 № 1 від 01.02.2011 року.

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 06.05.2014 року, з якого вбачається, що позивачу встановлені професійні захворювання та обставини їх виникнення. Причини захворювання: Важка праця, вимушена робоча поза, перевищення рівня шуму та пилу гірничої маси.

Довідки МСЕК серія 12 ААА №063933 та довідки до акту МСЕК серія 12 ААВ №129789 від 25.03.2021 року, позивачу повторно встановлено 65% втрати працездатності та 3 групу інвалідності до 01.04.2023 року.

Довідки МСЕК серії 12 ААА №128592 та довідки до акту МСЕК серія 12 ААГ №182611 від 15.03.2023 року позивачу повторно встановлено 65% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності безстроково.

Таким чином, при визначені розміру моральної шкоди суд оцінює глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також конкретні обставини по справі і розмір втрати професійної працездатності, призначення позивачу 3 групи інвалідності, характер нещасного випадку, що стався з позивачем, та їх наслідки для здоров`я останнього, керується принципом розумності, виваженості та справедливості. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Отже, встановивши, що позивач працював на ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Внаслідок професійних захворювань та нещасного випадку, що стався з позивачем на виробництві відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 65% з встановленням 3 групи інвалідності. Враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд обґрунтовано стягнув із відповідача моральну шкоду у розмірі 130 000 грн.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши обставини отримання позивачем виробничої травми під час виконання ним робіт на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», а також наслідки професійних захворювань та виробничої травми, які у сукупності призвели до втрати 65 % працездатності, встановлення 3 групи інвалідності безстроково та необхідності тривалого лікування, дійшов мотивованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, у розмірі 130 000 грн.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 жовтня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк