Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №210/549/26 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №210/549/26

Суддя: Никифоряк Л. П.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8523/26 Справа № 210/549/26 Суддя у 1-й інстанції - Вікторович Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач Криворізька міська рада,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла із земельних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 31 березня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Вікторович Н.Ю.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026року Криворізька міська рада подала в суд позов проти ОСОБА_1 в якому вимагала стягнути з відповідачки на свою користь 227480,75грн за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:02:171:0007, за період з 01 січня 2024року до 14 серпня 2024року.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що земельна ділянка площею 0,8656га з кадастровим номером 1211000000:02:171:0007, яка розташована на АДРЕСА_1 є сформованою з 27 жовтня 2012року. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на АДРЕСА_1 , розташований об`єкт нерухомого майна – комплекс нежитлових будівель, реєстраційний номер нерухомого майна – 1391311712110, який з 27 грудня 2017року на праві приватної власності зареєстрований за ОСОБА_1 .

Вказував, що використання земельної ділянки відповідачем без належного правового оформлення у спірний період позбавило Криворізьку міську раду, як власника землі, право отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати. Посилаючись на вимоги статті 1212 ЦК України представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок Криворізької міської ради зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування нею на рівні орендної плати за період з 01 січня 2024року по 14 серпня 2024року, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 31 березня 2026року позов Криворізької міської ради задоволено у повному обсязі. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

12 червня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на заочне рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 31 березня 2026року.

В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд помилково ототожнив набуття права власності на нерухоме майно з виникненням зобов`язання щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою, хоча такі правовідносини регулюються спеціальним законодавством - земельним та податковим, а не нормами про набуття майна без достатньої правової підстави. Відсутність оформлених речових прав або договору оренди не є підставою для застосування статті 1212 ЦК України.

Вказувала, що у резолютивній частині заочного рішення зазначено про стягнення коштів за користування земельною «за період з 01.01.2024 до 14.08.2022» та зазначений період є юридично та фактично неможливим, оскільки дата його закінчення передує даті початку періоду.

Зазначала, що з початку 2021року фактично не перебуває на території України, оскільки була змушена залишити країну у зв`язку з ескалацією воєнної агресії та пов`язаними з цим ризиками для життя та здоров`я. Ці обставини свідчать про фактичну неможливість здійснення нею будь-якої господарської діяльності, пов`язаної з використанням нерухомого майна, а також земельної ділянки, на якій воно розташоване.

Інша підстава апеляційної скарги зводилась до того, що справу розглянуто судом за відсутності відповідача, не повідомленої належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, заявляв, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

17 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Металургійного районного суду міста Кривого Рогу справу №210/549/26; та 23 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2026року апеляційну скаргу залишено без руху.

27 липня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2026року справу призначено до судового розгляду на 06 жовтня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Відповідно до витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 грудня 2024року № НВ-0002593302025 земельна ділянка площею 0,5255га, кадастровий номер 1211000000:02:171:0007, розташована в АДРЕСА_1 т, перебуває у комунальній власності. Дата державної реєстрації земельної ділянки –27 жовтня 2012року.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №439956434 від 19 серпня 2025року, з 27 грудня 2017року на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя серії та номер НМХ 741415, НМХ 741416, виданий 27 грудня 2017року ОСОБА_1 на праві власності належать нежитлові будівлі, розташовані за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1391357512110).

Відповідно до Листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області вих. №38918/04-36-24-16-13 від 08 серпня 2025року, згідно наданих Криворізькою міською радою даних щодо укладених/діючих договорів оренди ОСОБА_1 в переліку орендарів у 2024-2025роках відсутній, як орендар земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до інформаційно-комунікаційної системи ГУ ДПС, ОСОБА_1 не є платником плати за землю (орендної плати) за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Криворізької міської ради від 26 травня 2021року №523, яке набрало чинності 01 січня 2022року, затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу, яким установлено, у тому числі, ставки орендної плати за землю в залежності від цільового призначення земельної ділянки згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель, затверджених Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, та яке набрало чинності з 01 січня 2022року.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 грудня 2025року, за цільовим призначенням земельна ділянка відносить до коду 11.03, що відповідає розміру ставки орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки земель міста.

З наданого позивачем розрахунок за період з 01 січня 2024року до 14 серпня 2024року слідує, що відповідачем збережено у себе без достатньої правової підстави кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,5255га, з кадастровим номером 1211000000:02:171:0007 в розмірі 227 480,75грн.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

За змістом частини четвертої статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

З огляду на викладене, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2022року у справі № 922/2060/20 зазначено, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкта, такі кошти є безпідставно збереженими.

Отже, ОСОБА_1 , яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, належній Криворізькій міській раді, стала фактичним користувачем земельної ділянки, у зв`язку з чим у неї виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування такою земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

У даній справі достовірно встановлено та не спростовано відповідачем, що їй належить на праві власності нежитлові будівлі, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , тож вона є фактичним користувачем земельної ділянки під такою нерухомістю.

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Для кондикційних зобов`язань наявність вини набувача (зберігача) майна не є необхідною обставиною. Визначальним є наявність факту неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість, не є заходом відповідальності. Набувач має обов`язок повернути майно, яке він безпідставно набув (зберігав), або його вартість.

Кваліфікація спірних правовідносин, як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування норм, передбачених статтями 1212–1214 ЦК України, та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

З огляду на викладене, відповідач, як фактичний користувач спірних земельних ділянок, без достатньої правової підстави зберіг в себе кошти, які повинен був сплатити за користування відповідними земельними ділянками її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача як власника земельних ділянок на отримання вказаних коштів, а тому таке право підлягає захисту в судовому порядку на підставі статті 1212 ЦК України.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній повинен був сплатити за звичайних умов, як і фактичний добросовісний землекористувач.

Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 ЗК України не є підставою для звільнення набувача права власності на будівлю або споруду від обов`язку сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташований такий об`єкт нерухомості (правовий висновок Верховного Суду від 05 серпня 2022 року у постанові у справі № 922/2060/20).

Тож безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд помилково ототожнив набуття права власності на нерухоме майно з виникненням зобов`язання щодо сплати коштів за користування земельною ділянкою, хоча такі правовідносини регулюються спеціальним законодавством - земельним та податковим, а не нормами про набуття майна без достатньої правової підстави. Відсутність оформлених речових прав або договору оренди не є підставою для застосування статті 1212 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги у даній справі, суд першої інстанції повністю проаналізував вищевикладені вимоги закону та дослідивши надані докази дійшов переконливого висновку про те, що оскільки у спірний період між Криворізькою міською радою та ОСОБА_1 не існувало договірних правовідносин щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:02:171:0007 та відповідач ОСОБА_1 здійснювала фактичне користування земельною ділянкою, без достатньої правової підстави, а тому є особою, що за рахунок власника цієї ділянки, зберігає у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, а тому зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що з початку 2021року фактично не перебуває на території України, оскільки була змушена залишити країну у зв`язку з ескалацією воєнної агресії та пов`язаними з цим ризиками для життя та здоров`я. Ці обставини свідчать про фактичну неможливість здійснення нею будь-якої господарської діяльності, пов`язаної з використанням нерухомого майна, а також земельної ділянки, на якій воно розташоване, є безпідставними, оскільки закон пов`язує виникнення зобов`язань щодо сплати за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на нерухоме майно, яке на ній знаходиться, а не з фактичним його використанням.

Посилання апеляційної скарги на те, що у резолютивній частині заочного рішення зазначено про стягнення коштів за користування земельною «за період з 01.01.2024 до 14.08.2022» та зазначений період є юридично та фактично неможливим, оскільки дата його закінчення передує даті початку періоду, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки як вбачається зі змісту судового рішення, судом були достовірно встановлені обставини щодо спірного періоду користування земельною ділянкою, який був визначений з 01 січня 2024року до 14 серпня 2024року, водночас наявність описки в резолютивній частині рішення суду щодо кінцевої дати періоду не свідчить про неправильність рішення суду по суті вирішення спору та не може бути єдиною підставою для його скасування. Однак сторони у справі не позбавлені можливості звернутись до суду із відповідною заявою в порядку статті 269 ЦПК України.

Висновок суду про наявність підстав для стягнення коштів за користування земельною ділянкою повністю узгоджується як із положеннями цивільного законодавства, так і з правовим регулюванням передбаченим земельним законодавством.

Тож, наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться виключно до незгоди апелянта з правовою аргументацією суду та способом викладення мотивів судового рішення, тоді як встановлені судом фактичні обставини беззаперечно свідчать про наявність передбачених законом підстав для стягнення з відповідачки коштів за користування земельною.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про процесуальні порушення суду першої інстанції щодо неналежного повідомлення відповідача про дату і час слухання справи, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки відповідачка мала можливість і виклала свої заперечення щодо позову в поданій апеляційній скарзі, а тому вказані обставини не можуть слугувати підставою для скасування правильного по суті рішення суду.

Отже доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Заочне рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 31 березня 2026року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026року.

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua