Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №215/9312/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8281/26 Справа № 215/9312/25 Суддя у 1-й інстанції - Науменко Я. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Приватним акціонерним товариством «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Науменко Я.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У грудні 2025року ОСОБА_1 подала в суд позов проти Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі – ПрАТ «Північний ГЗК», Товариство), який в подальшому уточнювався, з вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я в розмірі 640 000,00грн.

Існування таких вимог позивачка обґрунтовувала тим, що вона з 23 березня 1998року по 23 листопада 2023року працювала на різних посадах у шкідливих підземних умовах праці на підприємствах ПрАТ «Північний ГЗК» та за час роботи на даному підприємстві отримала професійні захворювання, які обумовлені умовами в яких вона працювала, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4 від 18 серпня 2025року.

23 листопада 2023року її було звільнено за п.2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я.

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 125/25/2064/В від 25 листопада 2025року їй встановлена третя група інвалідності, 60% втрати професійної працездатності з датою переогляду 01 листопада 2026року.

Позивачка зазначала, що внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжувалося значною втратою працездатності у відносно молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, вона постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Та позивачка стверджувала, що наведені обставини негативно позначилися на її душевному та фізичному станах, самопочуття не поліпшується, та негативні зміни у її житті є незворотними усвідомлення чого, завдає їй душевного болю та страждань.

Позивачка вважала, що відповідач повинен відшкодувати нанесену їй моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, вона втратила своє здоров`я, їй завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що вона стала особою з інвалідністю, роботодавець звільнив її за станом здоров`я, її постійно турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2026року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Північний ГЗК» на користь ОСОБА_1 540 000,00грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Висновки суду першої інстанції ґрунтувались на тому, що доведене спричинення позивачці моральної шкоди, а також провина відповідача в спричиненні такої шкоди та причинно-наслідковий зв`язок між винними діями відповідача та настанням у позивачки негативних наслідків – стійкої втрати професійної працездатності у загальному розмірі 60 %.

Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивачки, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацію спричиненої позивачці моральної шкоди в розмірі 540 000,00грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

08 червня 2026року ПрАТ «Північний ГЗК» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2026року

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення суду та просив про відмову в позові повністю.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Заявник посилався на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв`язку між виникненням у позивачки хронічних захворювань та діями відповідача. Вказував, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди.

Заявник стверджував, що розмір стягнутої на користь позивачки моральної шкоди є завищеним та не відповідає ступеню втрати позивачкою професійної працездатності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

10 червня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного витребувано з Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільну справу; та 17 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «Північний ГЗК» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2026року.

03 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 15?? год 06 жовтня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Згідно із записами у трудовій книжці та даних з акту за формою П-4 від 18 серпня 2025року позивачка ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у відповідача ПрАТ «Північний ГЗК», 24 роки 11 місяців /а.с.15-17/.

23 листопада 2023року ОСОБА_1 була звільнена з посади машиніста конвеєра ПрАТ «Північний ГЗК», за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п.2 ст. 40 КЗпП України).

18 серпня 2025року т.в.о. начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці Бланк С.В. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) у ОСОБА_1 , з якого вбачається, що комісія 18 серпня 2025року провела розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання у позивачки та встановила діагноз: 1) радикулопатія попереково-крижова L5, S1 та шийна С6, С7, С8 на фоні полісегментарної дископатії та антеспондилолістезу тіла L4, з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ першого ступеня) та колінних суглобів (ПФ другого ступеня). М54.1; 2) хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. J44 /а.с.6-10/.

Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання у позивачки: працюючи машиністом конвеєра дільниці дроблення руди дробильної фабрики роботи з керування, обслуговування конвеєрів при транспортуванні гірничої маси. Через порушення в роботі систем пилоподавлення, аспірації та режимів виконувала експлуатації гірничозбагачувального устаткування протягом тривалої дії, підпадала під вплив підвищених параметрів аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони. Внаслідок недосконалості робочого місця, під час обслуговування технологічного обладнання змушена була на протязі зміни нахилятися.

Причинами виникнення професійного захворювання є: 1) хімічні фактори: концентрація кремнію діоксиду кристалічного за вмісту в пилу від 10 до 70 % в повітрі робочої зони перевищувала ГДК в 2,1 рази відповідно до вимог «Державних медико-санітарних нормативів допустимого вмісту хімічних речовин у повітрі робочої зони», затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.07.2024 № 1192 та становила 4,2 мг/м3 при ГДК 2,0 мг/м3: 2) важкість праці: нахили тулуба (вимушені, більше 30°) в кількості 322 за зміну (при нормі 51-100 разів).

Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 125/25/2064/В від 25 листопада 2025року ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності, 60 % втрати професійної працездатності з датою переогляду 01 листопада 2026року.

Право позивачки на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення їй експертною командою стійкої втрати працездатності.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції виснував, що належними та допустимими доказами підтверджено спричинення позивачці моральної шкоди та визначив розмір відшкодування 540 000,00грн з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

Визначаючи розмір заподіяної позивачці моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок отриманого професійного хронічного захворювання позивачка була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з перенесеним фізичним болем зазнала фізичних і душевних страждань, її здібності погіршились, а також з того, що ушкодження здоров`я призвело до кардинальних негативних змін її життя, порушило її психологічний стан та нормальні життєві зв`язки.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, прийнявши до уваги факт встановлення ОСОБА_1 часткової втрати професійної працездатності та третьої групи інвалідності, врахувавши характер немайнових втрат позивачки, глибину її фізичних та душевних страждань, погіршення її здібностей та позбавлення її певних можливостей їх реалізації, керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачці за рахунок відповідача, на рівні 540000,00грн.

Висновок суду першої інстанції по суті спору є правильним, факт спричинення моральної шкоди доведено, та суд апеляційної інстанції погоджується з визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди.

Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачці, суд врахував роз`яснення, наведені у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007року).

Що стосується доводів апеляційної скарги Товариства про не доведення причинного зв`язку між виникненням хронічних захворювань у ОСОБА_1 та діями відповідача, вони спростовуються актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 18 серпня 2025року за формою П-4, у пункті 17 якого зазначено обставини виникнення захворювання – тривала робота в умовах дії шкідливих факторів виробничого середовища, недосконалості технології видобутку руди.

Факт причинно-наслідкового зв`язку із настанням хвороби, що пов`язана із виробництвом, позивачкою було доведено наявними в матеріалах справи доказами, які не спростовано відповідачем.

Обізнаність позивачки про важкі, шкідливі умови праці на підприємстві відповідача та наявність добровільної згоди позивачки на роботу в таких умовах праці, не звільняють роботодавця від обов`язку відшкодувати працівнику моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, оскільки роботодавець зобов`язаний забезпечувати працівників безпечними умовами праці, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Апеляційний суд погоджується з розміром моральної шкоди в розмірі присудженому судом першої інстанції, враховуючи тривалість роботи ОСОБА_1 на важкій роботі - машиністом конвеєра дільниці дроблення руди дробильної фабрики роботи з керування, обслуговування конвеєрів при транспортуванні гірничої маси, тяжкість наслідків, які настали у здоров`ї позивачки. Також на розмір шкоди вплинули обставини щодо незворотності наслідків для здоров`я позивачки, відсутність покращення стану позивачки та постійний характер страждань позивачки, яка відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежена в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.

Крім того, враховано ступінь втрати позивачкою професійної працездатності – 60%, третю групу інвалідності підтверджену витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 125/25/2064/В від 25 листопада 2025року.

Та встановлені судом обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачці, оскільки уже самим фактом втрати позивачкою професійної працездатності їй спричинена моральна шкода.

У зв`язку з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат».

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 травня 2026року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026року.

Судді: