Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №182/2074/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7402/26 Справа № 182/2074/21 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.

Учасники справи:

позивач Кредитна спілка «Самара»

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Рунчева О.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У березні 2021року Кредитна спілка «Самара» (далі – КС «Самара») звернулася в суд з позовом проти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № 283/19 від 25 червня 2019року в розмірі 122 616,15грн, а також судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 270,00грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 25 червня 2019року між Кредитною спілкою та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 283/19, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в розмірі 35 000,00грн, строком на 24 місяці, починаючи з 25 червня 2019року по 24 червня 2021року.

Кредитна спілка свої зобов`язання за договором виконала в повному обсязі, а саме надала позичальнику кредит у розмірі, відповідно до умов договору, що підтверджується видатковим касовим ордером № 201 від 25 червня 2019року.

Також в забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, 25 червня 2019року між Кредитною спілкою, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 283/19, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався перед Кредитною спілкою відповідати у повному обсязі по зобов`язанням позичальника визначених кредитним договором.

Однак, відповідачка ОСОБА_1 порушила умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв`язку з чим, станом на 10 березня 2021року за договором виникла заборгованість на загальну суму 122 616,15грн, як складається із: заборгованості по тілу кредиту – 34 790,00грн; заборгованості по процентам за користування кредитом – 87 826,15грн.

З метою врегулювання спору в досудовому порядку, 02 березня 2020року та 26 листопада 2020року на адресу відповідачів направлялися письмові вимоги про погашення поточної заборгованості за кредитом, проте такі вимоги залишились невиконаними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2026року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь КС «Самара» заборгованість за кредитним договором № 283/19 від 25 червня 2019року в розмірі 122 616,15грн, як складається із: заборгованості по тілу кредиту – 34 790,00грн; заборгованості по процентам за користування кредитом – 87 826,15грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачі не виконували зобов`язання за кредитним договором та договором поруки щодо повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню у солідарному порядку на користь позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

06 травня 2026року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2026року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду, висловила вимогу про скасування рішення та просила про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між сторонами кредитного договору та надання кредитних коштів, а також існування заборгованості за кредитним договором.

Зазначала, що вона не підписувала кредитний договір. Суд першої інстанції необґрунтовано взяв до уваги докази, які були подані позивачем.

Крім того, вважала, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який би підтверджував отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

14 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 01 червня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2026року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2026року.

03 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 16?? год 06 жовтня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

25 червня 2019року між Кредитною спілкою та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 283/19, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит в розмірі 35 000,00грн, строком на 24 місяці, починаючи з 25 червня 2019року по 24 червня 2021року /а.с.5-7/.

Кредитна спілка свої зобов`язання за договором виконала в повному обсязі, а саме надала позичальнику кредит у розмірі, відповідно до умов договору, що підтверджується видатковим касовим ордером № 201 від 25 червня 2019року /а.с.9/.

Також в забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, 25 червня 2019року між Кредитною спілкою, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 283/19, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався перед Кредитною спілкою відповідати у повному обсязі по зобов`язанням позичальника визначених кредитним договором /а.с.8/.

Однак, відповідачка ОСОБА_1 порушила умови укладеного договору в частині своєчасного погашення платежів та відсотків, передбачених умовами кредитного договору, у зв`язку з чим, станом на 10 березня 2021року за договором виникла заборгованість на загальну суму 122 616,15грн, як складається із: заборгованості по тілу кредиту – 34 790,00грн; та заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 87 826,15грн /а.с.4/.

02 березня 2020року та 26 листопада 2020року Кредитною спілкою було направлено відповідачам письмові вимоги про наявність заборгованості та необхідність її сплати, попереджено про наслідки невиконання цих вимог /а.с.10-13/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині щодо яких істотних умов дійшли сторони згоди та які документи та дії сторін охоплюються поняттям кредитного договору, а також надважливого значення надав тій обставині, в якому розмірі фактично були надані кошти в користування позичальнику.

Заразом, на думку суду позивачем підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1056? ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною першою статті 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.

Встановивши, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку КС «Самара» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Водночас, підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з Кредитною спілкою умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.

У кредитному договорі № 283/19 від 25 червня 2019року зазначено базовий розмір процентів 37,55 % річних.

Підписанням кредитного договору від 25 червня 2019року без будь-яких застережень відповідачка ОСОБА_1 підтвердила, що вона обізнана та погодилася з усіма умовами такого договору. Та обставина, що остання тривалий час вносила плату відповідно до умов зазначеної вище угоди, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.

Зміст зобов`язання в наведеному кредитному договорі від 25 червня 2019року викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз кредитного договору, наданого Кредитною спілкою розрахунку та аналітичної відомості дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та умовах погоджених сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилася з умовами з приводу процентної ставки за кредитом; та Кредитною спілкою доведені обставини, які давали можливість суду переконатись в тому з приводу яких відносин був укладений кредитний договір від 25 червня 2019року та хто ознайомлений з викладеними в ньому умовами.

Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором.

Задовольняючи позов КС «Самара», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з позичальником кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона не підписувала кредитний договір від 25 червня 2019року, внаслідок чого між сторонами у справі відсутні договірні правовідносини, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні, оскільки не підтверджені відповідними доказами.

Так, під час розгляду справи в суді першої інстанції за клопотанням представника відповідачів – адвоката Шашликова Д.Г., з метою вирішення питання щодо призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2025року було витребувано у КС «Самара» оригінали документів, зокрема:

- договору споживчого кредиту № 283/19 від 25 червня 2019року; договору поруки № 283/19 від 25 червня 2019року; видаткового касового ордеру № 201 від 25 червня 2019року; прибуткового касового ордеру № 270 від 07 травня 2018року; витягу з протоколу № 76/18 від 07 травня 2018року; заяви про прийняття до членів КС «Самара» від 07 травня 2018року;

- кредитну справу ОСОБА_1 по кредитному договору № 283/19 від 25 червня 2019року з усіма документами, включаючи копії паспортів відповідачів з оригіналами їх підписів;

- докази отримання відповідачами вимоги про погашення поточної заборгованості від 02 березня 2020року та від 26 листопада 2020року /а.с.144-145/.

04 липня 2025року КС «Самара» на виконання ухвали суду надала оригінали витребуваних судом документів /а.с.148/.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 січня 2026року вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено справу до судового розгляду на 18 березня 2026року /а.с.149/.

Представник відповідачів у призначене судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без участі відповідачів та їх представника та просив у позові відмовити /а.с.155-157/.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Розділу ІІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998року № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012року № 1950/5) експертиза (дослідження) проводиться після подання органом (особою), який (яка) її призначив(ла) (залучив(ла) експерта), матеріалів, оформлених згідно з вимогами процесуального законодавства та цієї Інструкції, а у випадку проведення молекулярно-генетичної експертизи (дослідження) для державної реєстрації геномної інформації людини – після подання документів та біологічного матеріалу людини, оформлених відповідно до законодавства у цій сфері.

До експертної установи (експерту) надаються: документ про призначення експертизи (залучення експерта) або інші документи, які відповідно до законодавства є підставою для проведення експертизи (дослідження), об`єкти, зразки для порівняльного дослідження та за клопотанням експерта – матеріали справи (протоколи оглядів з додатками, протоколи вилучення речових доказів тощо).

Згідно пункту 1.3 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі – Рекомендації) основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп`яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо). Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів .

Для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації (пункт 1.3 Рекомендацій).

Проте, подавши до суду клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, відповідачка ОСОБА_1 та її представник у судове засідання не з`явилися для вирішення питання щодо відібрання зразків почерку (підпису) особи, яка підлягає ідентифікації, тим самим не проявивши зацікавленості у проведенні судової експертизи.

У той же час, КС «Самара» на виконання ухвали суду надала оригінали витребуваних судом документів для можливості проведення судової експертизи.

Тож за встановлених умов, відповідачкою ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження обставин не підписання кредитного договору, хоча судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідачка та її представник надали пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилалися як на підставу своїх заперечень.

Безпідставним також є твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що вона не являється членом кредитної спілки, оскільки наведене спростовується матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про кредитні спілки» № 2908-III від 20 грудня 2001 року, що діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 2908-III), членами кредитної спілки можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, об`єднані хоча б за однією з ознак, зазначених у частині першій статті 6 цього Закону, мають повну цивільну дієздатність, з урахуванням обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Прийняття до кредитної спілки та виключення з її складу провадяться на підставі письмової заяви особи за рішенням спостережної ради кредитної спілки, крім випадків припинення членства у зв`язку із смертю особи або виключенням члена за рішенням загальних зборів у разі порушення ним статуту кредитної спілки (частина третя статті 10 Закону № 2908-III).

Членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та обов`язкового пайового внесків у порядку, передбаченому статутом кредитної спілки. В першу чергу сплачується вступний внесок (частина п`ята статті 10 Закону № 2908-III).

Згідно з частиною першої статті 11 Закону № 2908-III члени кредитної спілки мають право: брати участь в управлінні справами кредитної спілки, обирати та бути обраними до її органів управління; вносити пропозиції на розгляд органів управління кредитної спілки; одержувати від кредитної спілки кредити та користуватися іншими послугами, які надаються членам кредитної спілки відповідно до її статуту; одержувати інформацію про діяльність кредитної спілки, ознайомлюватися з річними балансами, фінансовими звітами, протоколами засідань органів управління кредитної спілки та іншими документами щодо діяльності кредитної спілки; одержувати дохід на свій пайовий внесок, якщо інше не передбачено статутом кредитної спілки; вийти з членів кредитної спілки в порядку, передбаченому цим Законом та статутом кредитної спілки.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до членів КС «Самара» була прийнята на підставі особисто поданої та підписаної заяви від 07 травня 2018року за рішенням Зборів Правління КС «Самара», що підтверджується витягом з протоколу № 76/18 від 07 травня 2018року /а.с.81, 83/.

ОСОБА_1 сплатила вступний та обов`язковий внески, про що свідчать прибутковий касовий ордер № 270 від 07 травня 2018року /а.с.79/.

Відповідно до частини шостої статті 10 Закону № 2908-III днем припинення членства у кредитній спілці вважається день прийняття загальними зборами членів кредитної спілки або спостережною радою кредитної спілки відповідного рішення.

Одночасно, в матеріалах справи відсутні докази щодо припинення членства ОСОБА_1 у КС «Самара» або щодо подання нею заяви про виключення її зі складу Кредитної спілки.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів надання позичальнику кредитних коштів та доказів існування заборгованості у заявленому розмірі, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні, оскільки факт отримання відповідачкою ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується видатковим касовим ордером № 201 від 25 червня 2019року та частковим виконанням нею своїх зобов`язань за кредитним договором, що вбачається із розрахунку заборгованості та аналітичної відомості, з яких видно, що ОСОБА_1 періодично здійснювала платежі в рахунок погашення заборгованості, в останнє 28 липня 2020року на суму 2 500,00грн.

Заперечуючи проти укладення кредитного договору, відповідачка ОСОБА_1 не надала ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів на спростування цих обставин.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020року у справі № 127/23910/14-ц вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилалася на те, що судом першої інстанції не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів наявність беззаперечної заборгованості за спірним кредитом.

Однак такі доводи є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку – розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково – зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок – це процесуальний обов`язок суду.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та аналітичну відомість.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020року у справі № 760/7792/14-ц.

Судом встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір станом на 10 березня 2021року підтверджується розрахунком заборгованості та аналітичною відомістю, що свідчить про те, що судом досліджувались первинні документи.

Крім того, судом було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.

Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що надані позивачем розрахунок заборгованості та аналітична відомість є належними та допустимими доказами в розумінні статей 77, 78 ЦПК України.

Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору між сторонами.

Відповідачка ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед КС «Самара», не довела відсутність заборгованості.

Також ОСОБА_1 клопотання про призначення судової економічної експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати обставини наявності кредитної заборгованості, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не заявлено, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачкою ОСОБА_1 кредитних коштів, про що свідчать підпис у Кредитному договорі, в якому погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов`язань за договором, а розрахунком заборгованості та аналітичною відомістю підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачкою дій щодо часткового погашення заборгованості.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не обґрунтований належними та допустимими доказами, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором був перевірений судом, який визнає його належним та допустимим доказом у справі. Відповідачка в свою чергу, у відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України не надала суду належних доказів у спростування вимог позивача та наданих позивачем доказів, не заявляла відповідні клопотання.

А тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідачка надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2026року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026року.

Судді: