Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №205/2448/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9930/26 Справа № 205/2448/24 Суддя у 1-й інстанції - Курбанової Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

скаржник/боржник ОСОБА_1 ,

стягувач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

заінтересована особа приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько Альона Анатоліївна,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20 липня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Курбанова Н.М.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У лютому 2026року ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько Альони Анатоліївни, в якій вимагав: визнати протиправною бездіяльність приватного виконавця щодо нерозгляду його заяви та неприйняття процесуального рішення у виконавчому провадженні № 76697041; зобов`язати приватного виконавця у 10-денний строк з дня набрання рішенням законної сили розглянути його заяву та прийняти передбачене законом процесуальне рішення; зобов`язати приватного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 76697041; зобов`язати приватного виконавця зняти арешти з усіх його банківських рахунків, накладені в межах виконавчого провадження № 76697041; визнати незаконними постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника, винесені у межах виконавчого провадження № 76697041.

Існування таких вимог заявник пов`язував із тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А.А. перебуває зведене виконавче провадження № 76697041, відкрите на підставі виконавчих листів, виданих у справі № 205/2448/24 про стягнення заборгованості на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі — АТ КБ «Приватбанк»). 03 грудня 2024року приватним виконавцем відкрито виконавчі провадження та винесено постанову про арешт коштів боржника, після чого на банківські рахунки скаржника накладено арешт. З метою захисту своїх прав скаржник звернувся до приватного виконавця з письмовою заявою про закінчення виконавчого провадження та зняття арештів з рахунків. Проте, приватний виконавець не розглянув подану заяву у встановлений законом строк, не прийняв жодного процесуального рішення за наслідками її розгляду, не надав письмової відповіді скаржнику. Особливо важливою обставиною є те, що з відповіді Міністерства юстиції України вбачається, що заява скаржника навіть не була зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції приватного виконавця, що свідчить про повне ігнорування звернення сторони виконавчого провадження. За таких умов вважав, що приватний виконавець фактично ухилився від виконання покладених на нього законом обов`язків, що є протиправною бездіяльністю у розумінні статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Зазначав, що протиправна бездіяльність приватного виконавця спричиняє такі негативні наслідки: виконавче провадження безпідставно продовжує існувати, арешти на банківських рахунках залишаються чинними без законних підстав, скаржник позбавлений можливості вільно користуватися власними коштами.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20 липня 2026року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця, зобов`язання вчинити певні дії та визнання незаконними постанов, заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько Альона Анатоліївна, стягувач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги виходив з необґрунтованості вимог скарги ОСОБА_1 та недоведеності належними та допустимими доказами отримання приватним виконавцем заяви ОСОБА_1 від 12 січня 2026року.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

24 липня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції через систему “Електронний суд” апеляційну скаргу на ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20 липня 2026року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування ухвали суду та просив про ухвалення нового судового рішення про задоволення скарги.

Незаконність та необґрунтованість ухвали суду ОСОБА_1 пов`язував з тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми права щодо електронних доказів, не врахував, що скріншоти електронного листування беззаперечно дозволяли встановити адресу відправника, адресу одержувача, дату і час відправлення, зміст вкладення, не взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21 червня 2023року у справі № 916/3027/21, встановив додаткову вимогу (КЕП), якої закон не передбачає.

Наполягав, що виконавець не розглянув заяву і не прийняв жодного рішення, що є протиправною бездіяльністю незалежно від того, чи були підстави для задоволення заяви по суті.

Також вказував, що суд першої інстанції не розглянув його клопотання про витребування у приватного виконавця матеріалів виконавчого провадження, зокрема журналу реєстрації вхідної кореспонденції та роздруківки з Автоматизованої системи виконавчого провадження.

Вважав, що суд не дослідив питання пропорційності втручання у право власності скаржника накладеними протягом п`ятнадцяти місяців арештами рахунків.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

29 липня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Новокодацького районного суду міста Дніпра цивільну справу; 19 серпня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

21 вересня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1630год 06 жовтня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Заяви та клопотання подані учасниками справи

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заявив клопотання про витребування у приватного виконавця Приходько А.А. матеріалів виконавчого провадження № 76697041, зокрема: журналу реєстрації вхідної кореспонденції за грудень 2024року - липень 2026року; роздруківку з Автоматизованої системи виконавчого провадження щодо всіх вхідних документів від боржника; усі постанови, винесені в провадженні.

Розглянувши вказане клопотання суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що клопотання задоволенню не підлягає, оскільки основним завданням апеляційного перегляду справи є перевірка законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приймає та досліджує нові докази лише у виняткових випадках, до яких відносять необґрунтовану відмову суду першої інстанції у витребуванні цих доказів та об`єктивну неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції, проте у вказаній справі колегією суддів таких виняткових обставин не встановлено. Матеріали виконавчого провадження № 76697041, про витребування яких скаржник подавав клопотання до суду першої інстанції, були надані приватним виконавцем та їх копії долучені до матеріалів справи /а.с.64-109/; клопотань про витребування у приватного виконавця журналу реєстрації вхідної кореспонденції за грудень 2024року - липень 2026року та роздруківки з Автоматизованої системи виконавчого провадження щодо всіх вхідних документів від боржника ОСОБА_1 до суду першої інстанції взагалі не заявляв. Щодо клопотання скаржника в частині витребування у приватного виконавця всіх постанов, винесених у виконавчому провадженні, слід зазначити, що необхідність отримувати всі постанови приватного виконавця, які винесені у виконавчому провадженні № 76697041, відсутня, оскільки суд розглядає справи виключно в межах заявлених вимог, а вказана скарга стосується лише нерозгляду заяви скаржника від 12 січня 2026року, зняття арештів з банківських рахунків скаржника, визнання незаконними постанов про арешт коштів боржника та зобов`язання приватного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

В провадженні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Приходько А.А. з 03 грудня 2024року перебуває зведене виконавче провадження № 76697041 (об`єднано виконавчі провадження № 76695731 та №76695931) з примусового виконання виконавчих листів, виданих 21 жовтня 2024року Ленінським районним судом м. Дніпропетровська по справі № 205/2448/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором б/н від 23 вересня 2021року станом на 22 січня 2024року у розмірі 63 917,50грн, а також судового збору у розмірі 2422,40грн.

В вказаному виконавчому провадженні приватним виконавцем вжито заходи, направлені на виявлення коштів та майна боржника ОСОБА_1 , на які може бути звернуте стягнення, за результатами вчинення яких виявлено перелік банківських установ, в яких боржник має банківські рахунки.

Постановою приватного виконавця від 03 грудня 2024року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на банківських рахунках боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 70508,25грн.

Постановою приватного виконавця від 24 вересня 2025року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на банківських рахунках боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 73265,09грн.

Матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_1 від 12 січня 2026року до приватного виконавця Приходько А.А. про неможливість виконання рішення та повернення виконавчого документу стягувачу, в якій ОСОБА_1 зазначив, що перебуває у скрутному фінансовому становищі, яке унеможливлює виконання зобов`язань за виконавчими провадженнями, накладення арешту на банківські рахунки повністю позбавляє його можливості отримувати будь-які кошти для забезпечення базових потреб, що створює ситуацію соціальної незахищеності. Просив встановити факт відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуте стягнення, скласти акт про неможливість виконання рішення у зв`язку з відсутністю у боржника майна та відсутністю доходів, повернути виконавчий документ стягувачу на підставі частини четвертої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», зняти арешт із банківських рахунків боржника у зв`язку із закриттям виконавчого провадження та повернення виконавчого документу стягувачу, надати письмову мотивовану відповідь на цю заяву. Також, матеріали містять роздруківку скріншота з електронної пошти, яка надана скаржником в якості підтвердження направлення вищевказаної заяви приватному виконавцю Приходько А.А. на електронну адресу.

ОСОБА_1 звертався до Міністерства юстиції України зі скаргою на бездіяльність приватного виконавця Приходько А. А. щодо ненадання відповіді на його заяву від 12 січня 2026року. За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 . Міністерством юстиції України надано відповідь від 23 лютого 2026року, в якій, серед іншого, повідомлено, що перевіркою відомостей Журналу реєстрації загальної вхідної кореспонденції приватного виконавця, сформованого в автоматизованій системі виконавчого провадження, встановлено, що зазначена у зверненні заява про закінчення виконавчого провадження серед зареєстрованих не значиться.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи в задоволенні скарги суд першої інстанції надважливого значення надав тому, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання приватним виконавцем заяви ОСОБА_1 від 12 січня 2026року, а тому суд не вбачає ознак бездіяльності приватного виконавця в частині нерозгляду заяви вказаної скаржника та як наслідок вимоги скарги в цій частині не підлягають задоволенню. В іншій частині вимоги скарги є похідними від визнання протиправною бездіяльності приватного виконавця щодо нерозгляду заяви, у зв`язку з чим також не підлягають задоволенню.

Суд також виснував, що викладені у скарзі обставини не є передбаченими Законом України «Про виконавче провадження» підставами ані для закінчення виконавчого провадження, ані для зняття арешту з майна (коштів) боржника, дії приватного виконавця в частині накладення арешту на рахунки боржника ОСОБА_1 вчинені в рамках виконавчого провадження, у відповідності до вимог зазначеного вище Закону, направлені на реальне виконання рішення суду, а постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника не мають ознак незаконності.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при постановлені ухвали додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016року (далі – Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах як завершальна стадія судового провадження є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішення підлягають примусовому виконанню, серед іншого, на підставі виконавчих листів (частина перша статті 3 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі статтею 4471 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За змістом статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Як наполягав у своїй скарзі ОСОБА_1 , 12 січня 2026року він направив на електронну адресу приватного виконавця Приходько А.А. заяву про неможливість виконання рішення та повернення виконавчого документу стягувачу, проте приватний виконавець його заяву не розглянув, не прийняв жодного процесуального рішення за наслідками її розгляду та не надав письмової відповіді скаржнику.

Приватний виконавець Приходько А.А. в свою чергу під час розгляду скарги заперечувала факт отримання нею від ОСОБА_1 вищевказаної заяви та наполягала на тому, що з моменту відкриття виконавчого провадження на адресу приватного виконавця від боржника не находило жодного документу ні в паперовому, ні в електронному вигляді.

Відповідь Міністерства юстиції України від 23 лютого 2026року на скаргу ОСОБА_1 підтверджує, що заява ОСОБА_1 від 12 січня 2026року за відомостями Журналу реєстрації загальної вхідної кореспонденції приватного виконавця, сформованого в автоматизованій системі виконавчого провадження, серед зареєстрованих не значиться.

Проаналізувавши всі наявні в матеріалах справи докази апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання приватним виконавцем заяви ОСОБА_1 від 12 січня 2026року та як наслідок не встановлено і ознак бездіяльності приватного виконавця в частині нерозгляду такої заяви.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції вірно оцінив наданий ОСОБА_1 скріншот з електронної пошти, який не надає можливості встановити зміст вкладення в електронний лист (зміст додатків до електронного листа), достовірно не підтверджує відправлення ОСОБА_1 на електронну адресу приватного виконавця Приходько А.А. саме наявної в матеріалах справи заяви від 12 січня 2026року, не є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом отримання приватним виконавцем такої заяви та не підтверджує накладення на заяву скаржника електронного цифрового підпису або підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Доводи апеляційної скарги про те, що законодавство не передбачає необхідність накладення електронного підпису на заяви при їх направленні на електронні адреси приватних виконавців є необґрунтованими, безпідставними та ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм законодавства України, оскільки за змістом статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» створення електронного документа завершується накладанням електронного підпису та/або електронної печатки. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» /частина перша статті 7 вищевказаного Закону/. У разі виявлення відсутності підпису документи, що надійшли до органу державної виконавчої служби/приватного виконавця, не реєструються, що унормовано у розділу ІІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07 червня 2017року № 1829/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017року за № 699/30567.

Твердження скаржника про неврахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21 червня 2023року по справі №916/3027/21, є безпідставними, оскільки вказані висновки не є релевантними до даної справи та стосуються листування між особами за допомогою месенджерів («Skype», «Telegram», «Viber», «WhatsApp» тощо).

Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом /частини перша та третя статті 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»/.

З огляду на те, що судом під час розгляду скарги не було встановлено отримання приватним виконавцем заяви ОСОБА_1 від 12 січня 2026року, то не встановлено і бездіяльності приватного виконавця в частині нерозгляду такої заяви, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності приватного виконавця щодо нерозгляду заяви та зобов`язання приватного виконавця у десятиденний строк розглянути заяву ОСОБА_1 .

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню /стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016року/.

Положення статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950року.

У пілотному рішенні у справі «Бурдов проти Росії» від 7 травня 2002року Європейський Суд вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права ("право на суд"), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їхньої справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухвалено будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова "судового розгляду.

У справі "Soering vs UK" Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає накладення арешту на кошти та інші цінності боржника. Правовою метою накладення виконавцем арешту кошти боржника є забезпечення реального виконання судового рішення.

Як встановлено судом та не заперечувалось ОСОБА_1 рішення суду в справі № 205/2448/24, на підставі якого було видано виконавчі документи, які перебувають на примусовому виконанні у приватного виконавця Приходько А.А., до теперішнього часу не виконано, боржник заборгованість не сплатив.

Апеляційним судом, як і судом першої інстанції, не встановлено правових підстав, передбачених статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», для зняття арештів з банківських рахунків ОСОБА_1 , а також не встановлено правових підстав, передбачених статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження», для закінчення виконавчого провадження № 76697041.

Місцевий суд підставно виснував, що дії приватного виконавця в частині накладення арешту на рахунки боржника ОСОБА_1 , які вчинені в рамках виконавчого провадження № 76697041, направлені на реальне виконання рішення суду, та постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника не мають ознак незаконності.

За умов, що склалися, чинне законодавство України та положення Конвенції вимагають від національних органів влади забезпечення справедливого балансу між інтересами стягувача, який домігся в суді відновлення його порушеного права і ухвалення рішення, яке набрало законної сили і не виконано, та боржника який ухиляється від виконання такого рішення суду і стверджуючи про покладення на нього індивідуального та надмірного тягаря жодних фактів цього не навів, а обмежився тільки підставами або аргументами на які робиться посилання в скарзі – без встановлення відповідних фактів.

Доводи апеляційної скарги про те, що тривала наявність накладених арештів на кошти боржника є непропорційним втручанням в його право власності, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки саме невиконання боржником судового рішення є причиною арешту його коштів приватним виконавцем та такий арешт спрямований на реальне виконання рішення суду.

Апеляційний суд не знаходить нічого свавільного чи явно нерозумного в тому що зберігаються негативні наслідки для боржника, який порушив взяті на себе зобов`язання і відмовляється виконувати рішення суду, та виходить з того, що за обставин, які встановлені в ході цього судового розгляду втручання в право власності було «передбачено законом» у розумінні Конвенції.

Апеляційний суд вважає, що за встановлених обставин у справі відсутні підстави вважати, що існування впродовж тривалого часу арешту рахунків боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном, а у приватного виконавця були відсутні законодавчі підстави для зняття накладених у виконавчому провадженні арештів.

Викладені у скарзі обставини не є підставами ані для закінчення виконавчого провадження, ані для зняття арешту з майна (коштів) боржника.

Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не розглянув його клопотання про витребування у приватного виконавця матеріалів виконавчого провадження, зокрема журналу реєстрації вхідної кореспонденції та роздруківки з Автоматизованої системи виконавчого провадження, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали виконавчого провадження № 76697041, які просив витребувати ОСОБА_1 були надані приватним виконавцем та їх копії долучені до матеріалів справи. Щодо стосується витребування журналу реєстрації вхідної кореспонденції та роздруківки з автоматизованої системи виконавчого провадження, то матеріали справи взагалі не містять таких клопотань ОСОБА_1 , адресованих суду першої інстанції.

Також ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб скаржник надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилалася як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість ухвали суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалу Новокодацького районного суду міста Дніпра від 20 липня 2026року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026року.

Судді: