Вирок від 05 жовтня 2026 р. у справі №206/336/22 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2961/26 Справа № 206/336/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря — ОСОБА_5 ,

прокурора — ОСОБА_6 ,

обвинуваченого — ОСОБА_7 ,

захисника — ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12021040000000746 від 20 жовтня 2021 року, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні відділу Дніпропетровської обласної прокуратури - ОСОБА_6 на вирок Самарського районного суду м. Дніпра від 06 липня 2026 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Самарського районного суду міста Дніпра від 19 травня 2026 року за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з іспитовим строком на 2 роки,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Самарського районного суду м. Дніпра від 06 липня 2026 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286-1 КК України до покарання у виді 8 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Самарського районного суду міста Дніпра від 19 травня 2026 року, більш суворим, призначеним за цим вироком, остаточно призначено обвинуваченому покарання у виді 8 років позбавлення волі.

Згідно з обставинами, встановленими судом, ОСОБА_7 20 жовтня 2021 року приблизно о 01 годині 00 хвилин перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, керуючи технічно справним легковим автомобілем «BMW 525», реєстраційний номер НОМЕР_1 (польської реєстрації), який належить на праві власності ОСОБА_9 , в темний час доби здійснював рух по сухому, асфальтобетонному покриттю проїзної частини дороги вул. Курсантська, в Самарському районі м. Дніпро, яка має по одній смузі руху у кожному напрямку, з боку вул. Олександра Оцупа у напрямку вул. Курсанта Скоробагатька, при цьому перевозячи на передньому пасажирському місці у якості пасажира ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час руху по проїзній частині дороги вул. Курсантської в м. Дніпро, водій ОСОБА_7 , не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, які б змушували його порушувати вимоги Правил дорожнього руху України, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати автомобілем, рухаючись по проїзній частині дороги вул. Курсантської, не врахувавши дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху свого транспортного засобу, внаслідок чого втратив контроль над керуванням автомобіля «BMW 525», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який приблизно о 01 год. 00 хв, 20 жовтня 2021 року, поблизу будівлі № 3А, по вул Курсантська в Самарському районі м. Дніпро, виїхав за межі проїзної частини дороги праворуч, відносно напрямку свого руху, де задньою частиною здійснив наїзд на задню частину автомобіля «MAN TGA 18.310» реєстраційний номер НОМЕР_3 , який перебував у нерухомому стані за межами проїзної частини дороги.

Своїми діями водій ОСОБА_7 , грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., 2.3. 6), 2.9. a), 12.1, 12.3, 12.4, 12.9 «б» Правил дорожнього руху України, де зазначено:

п. 1.3. «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»;

п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ поліції, власника дороги або уповноважений ним орган»;

п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п. 2.9. а. Водієві забороняється: «керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції»;

п. 12.1. «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»;

п.12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди»; п.12.4. «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год»;

п. 12.9. Водієві забороняється:

б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7. на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29. 3.31. або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил

Порушення водієм ОСОБА_7 , вимог п. 12.1, 12.3. Правил дорожнього руху України знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди виїздом за межі проїзної частини дороги із послідуючим наїздом на перешкоду.

Невиконання водієм ОСОБА_7 , вищезазначених п.п. 12.1, 12.3. Правил дорожнього руху України, призвело до настання даної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої потерпілому ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , були спричинені тілесні ушкодження, у вигляді сумісної тупої травми тіла (розтрощення голови у вигляді переломів усіх кісток черепа за виключенням нижньої щелепи та розм`яття головного мозку, поперечні переломи ребер ліворуч -3-5 го по середньо-ключичній лінії та 5-8-го по лопатковій лінії, розриви селезінки та печінки), що спричинена прижиттєво, безпосередньо перед настанням смерті, від механічної дії тупого твердого предмета (предметів) за механізмом удару та стискання відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.

Смерть ОСОБА_10 , настала приблизно за 3-4 години до початку огляду трупа на місці пригоди.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді 10 років позбавлення волі, з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 10 років.

Кваліфікацію дій ОСОБА_7 викласти як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого, виключивши з кваліфікації дій “або експлуатації транспорту”.

Виключити з резолютивної частини вироку посилання на застосування ч. 4 ст. 70 КК України та визначити вирок Самарського районного суду м. Дніпра від 19 травня 2026 року до самостійного виконання.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається на неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та його особі, внаслідок м`якості, а також на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Так, прокурор зазначає, що зазначена судом кваліфікація дій обвинуваченого не відповідає обвинуваченню, яке не містить посилань на порушення правил експлуатації транспорту. Поряд із цим, прокурор посилається на те, що суд всупереч вимогам ч. 3 ст. 286-1 КК України при ухваленні вироку не визначив обвинуваченому додаткового покарання, а призначаючи основне не врахував повною мірою кількість допущених обвинуваченим порушень ПДР України, факт перебування останнього у стані наркотичного сп`яніння, а також посткримінальну поведінку ОСОБА_7 , який намагався втекти з місця ДТП, а під час судового розгляду ухилявся від явки до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який апеляційну скаргу підтримав, обвинуваченого та захисника, які проти задоволення апеляційної скарги заперечували, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, у цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з апеляційної скарги, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за встановлених судом обставин прокурором не оскаржуються, а тому апеляційним судом не переглядаються.

Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин кримінального провадження, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.

Вирішуючи питання про правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно з вимогами ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На думку колегії суддів, покарання обвинуваченому ОСОБА_7 судом першої інстанції призначено відповідно до вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність.

Так, призначаючи обвинуваченому покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких необережних, а також та особу обвинуваченого, який раніше судимий, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, є військовослужбовцем за контрактом, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеризується посередньо.

Обставин, які відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України пом`якшують та обтяжуть покарання обвинуваченого, судом встановлено не було.

Надавши оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене ОСОБА_7 основне покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України відповідає вимогам ст. 65 КК України та за своїм видом та розміром є справедливим по відношенню до нього.

З висновками суду першої інстанції про можливість виправлення останнього протягом визначеного судом строку позбавлення волі колегія суддів погоджується.

Ті обставини, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення спричинило тяжкі наслідки, хоча і мають місце, проте не є підставою для призначення обвинуваченому основного покарання на більш тривалий строк, як і відомості про перебування останнього у стані наркотичного сп`яніння.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_7 одружений, має на двох малолітніх дітей та є військовослужбовцем.

На переконання колегії суддів, наведені обставини у сукупності свідчать про можливість виправлення обвинуваченого протягом визначеного судом строку позбавлення волі та не дають підстав для призначення покарання у максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Отже, з урахуванням обставин провадження та даних про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає призначене судом першої інстанції основне покарання за своїм видом та розміром справедливим по відношенню до обвинуваченого, а тому з доводами прокурора в цій частині не погоджується.

Разом із цим, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора щодо необхідності призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а також щодо необґрунтованого призначення остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.

Так, санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції додаткового покарання, яке в даному випадку є безальтернативним, обвинуваченому не призначив, внаслідок чого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Аналогічної помилки суд припустився й при визначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах 1-3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще в іншому злочині, вчиненому ним до ухвалення попереднього вироку.

Водночас, згідно з висновками Верховного Суду від 15 лютого 2021 року (справа № 760/26543/17), якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання звипробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.

У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально виконуються самостійно.

На переконання колегії суддів, вказаних вимог закону та висновків Верховного Суду судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку враховано не було.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що ОСОБА_7 раніше судимий вироком Самарського районного суду м. Дніпра від 19 травня 2026 року за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, від відбування якого останнього звільнено на підставі ст. 75 КК України з випробуванням, строком на 2 роки.

В межах кримінального провадження, яке переглядається судом апеляційної інстанції, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, 20 жовтня 2021 року та за наслідками судового розгляду суд дійшов висновку про необхідність призначення йому покарання, яке він має відбувати реально.

Між тим, всупереч наведеним обставинам, вимогам закону про кримінальну відповідальність та висновкам Верховного Суду, суд призначив обвинуваченому остаточне покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України та до окремого виконання попередній вирок не визначив.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення, є застосування судом закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, крім іншого, є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 420 КПК України, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не визначив обвинуваченому додаткового покарання та помилково застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України, колегія суддів вбачає підстави скасувати оскаржуване судове рішення в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок в цій частині.

Призначаючи ОСОБА_7 додаткове покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких необережних, а також особу обвинуваченого, який раніше судимий, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, є військовослужбовцем за контрактом, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, характеризується посередньо.

Обставин, які відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України пом`якшують та обтяжуть покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

З урахуванням наведених обставин провадження, колегія суддів частково погоджується з доводами прокурора та вважає за необхідне призначити обвинуваченому додаткове покарання у розмірі, наближеному до максимального, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Окрім цього, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що органом досудового розслідування дії обвинуваченого кваліфіковані за ч. 3 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого.

Визначаючи винуватість ОСОБА_7 доведеною, суд всупереч вимогам ст. 337 КПК України вийшов за межі обвинувачення, кваліфікувавши дії останнього за ч. 3 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, що спричинили смерть потерпілого.

З урахуванням наведених обставин, одночасно з ухваленням вироку в частині призначення покарання, колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини посилання на кваліфікуючу ознаку “порушення правил експлуатації транспорту”.

Отже, за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування вироку з наведених вище мотивів, з ухваленням нового у відповідності з вимогами ст. 420 КПК України.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні відділу Дніпропетровської обласної прокуратури - ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Самарського районного суду м. Дніпра від 06 липня 2026 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, скасувати в частині призначення покарання.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 8 (вісім) років.

Вирок Самарського районного суду м. Дніпра від 19 травня 2026 року виконувати самостійно.

Виключити з мотивувальної частини вироку при кваліфікації дій ОСОБА_7 кваліфікуючу ознаку “порушення правил експлуатації транспорту”.

Вважати правильною кваліфікацію дій ОСОБА_7 “порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого”.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржений шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4