Вирок від 07 жовтня 2026 р. у справі №636/2043/23 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/2043/23 Провадження 1-кп/636/522/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисників – адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_6 ,

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві кримінальне провадження № 22022220000003353 від 12.11.2022 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Ільок, рф, українки, громадянки України, пенсіонерки, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України,

ВСТАНОВИВ :

У громадянки України ОСОБА_7 під час окупації с. Шипувате, Куп`янського району Харківської області, приблизно в кінці серпня 2022 року виник злочинний умисел, направлений на добровільне зайняття посади пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій.

Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною та незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевськими конвенціями 1949 року, а також усупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Україною та російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом. Діючи в порушення норм міжнародного гуманітарного права, президент російської федерації (далі - рф) ОСОБА_8 , а також інші невстановлені на даний час представники влади рф, всупереч вимогам п. п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), підготували та розв`язали агресивну війну та військовий конфлікт підрозділів зс рф на території України. На виконання вищевказаного злочинного наказу, 24.02.2022 військовослужбовці збройних сил рф, шляхом збройної агресії, із загрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Харківській, Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях, та вчинили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, що мають важливе народногосподарське або оборонне значення, окупувавши частину зазначеної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України, яка триває до теперішнього часу та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.

У зв`язку з цим, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» затверджено зазначений Указ. Воєнний стан неодноразово продовжувався указами Президента України. Законом України від 22.05.2022 № 2265-ІХ «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» російська федерація визнана державою-терористом (державою-агресором).

З початку військової агресії рф, на територіях, які опинилися в окупації, серед яких був і Куп`янський район Харківської області, представники держави-агресора, створили незаконні органи влади, які розпочали впроваджувати політичні стандарти рф. В кінці серпня 2022 року ОСОБА_7 , перебуваючи на тимчасово окупованій території України, а саме на території смт. Великий Бурлук, Куп`янського району Харківської області, за власним бажанням, з метою надання допомоги ворожій державі рф, спрямованій на заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, державній, економічній та інформаційній безпеці України, в період збройного конфлікту, вступила у контакт з представниками збройних формувань рф на території Куп`янського району Харківської області, зайнявши посаду «виконуючої обов`язки помічника начальника управління (сільський) Великобурлуцького територіального управління Тимчасової цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області», тобто у незаконно створеному органі окупаційної адміністрації зс рф на території смт. Великий Бурлук Куп`янського району Харківської області виконувала обов`язки пов`язані з організаційно-розпорядчими функціями. ОСОБА_7 виконувала завдання та обов`язки на посаді «виконуючої обов`язки помічника начальника управління (сільський) Великобурлуцького територіального управління Тимчасової цивільної адміністрації Куп`янського району Харківської області», а саме виконувала рішення керівництва військово-цивільної адміністрації на окупованій території с. Шипувате, Куп`янського району Харківської області, приймала участь у нарадах керівництва, проводила збори місцевих мешканців, організовувала прибирання території вказаного населеного пункту та здійснювала інші дії з благоустрою згідно своїх функціональних обов`язків.

Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у колабораційній діяльності, а саме: добровільному зайнятті громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, тобто кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 111-1 КК України.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, визнала повністю, щиро розкаялася, підтвердила обставини вчинення нею кримінального правопорушення, факти та обставини, наведені в обвинувальному акті.

Так, ОСОБА_7 пояснила суду, що дійсно за наведених в обвинувальному акті обставин вчинила зазначені дії, про що дуже шкодує. Пояснила, що діяла в умовах невизначеності, побоювання за своє життя та життя рідних, вважала, що вчиняє якнайкраще в умовах, що склались. Просила врахувати незначну тривалість її протиправних дій, відсутність тяжких наслідків від вчинення нею інкримінованого правопорушення, її вік, стан здоров`я, а також ту обставину, що на підтвердження наявності в неї щирого каяття нею добровільно внесено благодійний внесок на рахунок ЗСУ на суму 50000,00 грн.

ОСОБА_7 повідомила суду, що зробила для себе висновки щодо протиправності своїх дій, на теперішній час повністю змінила своє ставлення до життя, розкаялася у вчиненому злочині, має бажання стати на шлях виправлення.

Враховуючи те, що обвинувачена та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їхньої позиції. Заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився показаннями обвинуваченої, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують її особу, визначивши відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Отже, суд, допитавши обвинувачену, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої, приходить до висновку, що вина обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, доведена.

Дії ОСОБА_7 суд кваліфікує за ч.5 ст. 111-1 КК України – добровільне зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

При цьому судом враховано послідовну практику Верховного Суду, згідно з якою розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Так, з матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_7 визнає усі обставини кримінального правопорушення, впродовж досудового розслідування та судового розгляду надавала послідовні та змістовні показання щодо обставин вчиненого правопорушення, в ході судового розгляду обвинувачена продемонструвала критичну оцінку своїй протиправній поведінці, не лише формально вказавши на визнання своєї винуватості, а й оцінивши негативні наслідки своєї протиправної поведінки для себе та оточуючих, та повідомила, що зробила для себе необхідні висновки, на теперішній час розуміє, що вчинила не вірно, дуже шкодує про свій вчинок, та бажає стати на шлях виправлення, що, на думку суду, узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.

Відповідно до ст. 67 КК України обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої, є вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій.

Суд враховує характер дій обвинуваченої ОСОБА_7 , той факт, що вона умисно вчинила дії, викладені у вироку, та приходить до висновку, що обвинувачена не могла не розуміти можливі негативні наслідки своїх дій, що фактично настали у виді виконання організаційно-розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, і бажала їх настання.

Оцінюючи показання обвинуваченої на предмет їх достовірності, суд приходить до висновку, що показання ОСОБА_7 в достатній мірі узгоджуються з дослідженими в судовому засіданні доказами, мають взаємодоповнюючий, логічний, послідовний характер. Суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченої ОСОБА_7 та визнання її винуватості.

Дотримуючись принципів змагальності та безпосередності, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив в діях ОСОБА_7 наявний умисел на вчинення злочину проти основ національної безпеки України.

Вивченням даних, що характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_7 встановлено, що вона на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судима, є особою пенсійного віку, перебувала на посаді голови Шипуватської сільської ради, за місцем роботи характеризувалася як відповідальна та цілеспрямована особа, до виконання посадових повноважень відносилася відповідально та старанно, має чисельні нагороди та подяки.

При призначенні покарання ОСОБА_7 суд, згідно з вимогами ст. 65 та ст. 68 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про особу обвинуваченої, а саме те, що вона має постійне місце реєстрації, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судима, є особою похилого віку, страждає на хронічні захворювання, тому вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_7 покарання за ч.5 ст.111-1 КК України у межах санкції цієї статті обвинувачення у вигляді позбавлення волі, із позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, без конфіскації майна із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України – із застосуванням іспитового строку.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженим так і іншими особами. Для досягнення мети покарання суд керується принципами індивідуалізації та справедливості покарання. Цілі покарання запобігання і попередження вважаються характеристиками кримінально-правових санкцій (рішення ЄСПЛ "Езех і Коннорс проти Сполученого Королівства").

Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у ст. 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.

Також, при призначенні покарання суд враховує позицію прокурора, який просив призначити ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 75, 76 КК України у вигляді позбавлення волі з подальшим звільненням від відбування покарання з випробуванням, позицію обвинуваченої та її захисника, які просили суворо її не карати, суд, виходячи з принципу індивідуалізації покарання, вважає, що обвинуваченій слід призначити основне покарання за ч.5 ст. 111-1 КК України, із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 Кримінального кодексу України, із застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, без конфіскації майна, і таке покарання буде достатнім, справедливим, співмірним та необхідним для її виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як нею, так і іншими особами.

Згідно ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачені абзацом першим цієї частини, не застосовуються, якщо суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією. Суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості, якщо сторонами угоди узгоджено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк не більше восьми років або іншого більш м`якого покарання, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Визначене обвинуваченій покарання, на переконання суду, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності. Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 КК України, покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Згідно ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Оскільки вказане покарання у виді конфіскації майна передбачене санкцією ч. 5 ст. 111-1 КК України, є факультативним, з урахуванням тієї обставини, що інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення не пов`язане із отриманням нею будь-яких матеріальних благ, відсутність корисливих мотивів, суд приходить до висновку щодо недоцільності застосування стосовно ОСОБА_7 додаткового факультативного покарання у вигляді конфіскації майна.

Стосовно обвинуваченої ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30.03.2023 обирався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який діяв з 29.03.2023 ( ОСОБА_7 затримано в порядку ст. 208 КПК України) по 03.05.2023 (02.05.2023 ухвалою Дніпровського апеляційного суду скасовано ухвалу слідчого судді від 30.03.2023, змінено запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт). Клопотань про продовження строку запобіжного заходу до набрання вироком законної сили прокурором не заявлено, тому суд не вбачає за доцільне продовжувати строк запобіжного заходу.

Згідно ч.5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

У відповідності до ч.7 ст. 72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі. Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачена перебувала під цілодобовим домашнім арештом у період часу з 03.05.2023 по 09.04.2024, тобто 343 дні, що у відповідності до ч.7 ст. 72 КК України відпровідає 114 дням тримання під вартою.

Цивільний позов у провадженні не заявлено.

Питання щодо речових доказів суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні.

Згідно ч.4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Визнати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України та призначити їй покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 10 (десять) років, без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування основного покарання, якщо вона протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на неї відповідно до ст.76 КК України обов`язки - періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Зарахувати обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в строк відбування покарання період її попереднього ув`язнення, а саме з 29.03.2023 по 03.05.2023 включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Зарахувати обвинуваченій ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в строк відбування покарання період перебування її під цілодобовим домашнім арештом з 03.05.2023 по 09.04.2024, тривалістю 343 дні, що у відповідності до положень ч.7 ст. 72 КК України відповідає 114 дням тримання під вартою.

Речові докази: електронний носій інформації — DVD-R диск ТМ «ТЕСН-LV» (технічні характеристики: 4,7 GB/120min, 16х speed) на якому містяться електронні дані, що був наданий в ході допиту свідком ОСОБА_9 ; аркуш паперу формату А4 (копія «приказа о назначении на должность от 27.08.2022» на 1 арк.), що був виданий в ході допиту свідком ОСОБА_10 від 16.01.2023; документ (копія «трудового договора» на 4 арк.), що був виданий в ході допиту свідком ОСОБА_10 від 15.02.2023; документ, який видав 22.01.2023 в ході допиту ОСОБА_11 , а саме оригінал наказу про призначення ОСОБА_7 на посаду від 27.06.2022 на 1 арк.; документи, які надав 09.05.2023 в ході додаткового допиту ОСОБА_11 , а саме: «Список сотрудников Великобурлукского территориального управления ВГА Купянского района Харьковской области» - на 4 арк.; «Должностная инструкция помощника начальника Великобурлукского территориального управления Военно-гражданской администрации Купянского района Харьковской области» - на 3 арк.; «Штатное расписание персонала Великобурлукского территориального управления ВГА Купянского района Харьковской области с 01.07.2022 года» - на 2 арк.; «1. Учет рабочего времени» - на 2 арк. – зберігати в матеріалах справи.

Речовий доказ: мобільний телефон Samsung Galaxy J6, модель SM-J600F (ЇМЕІ 1: НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_2 ), в якому перебувають дві сім-карти операторів мобільного зв`язку «ПрАТ Київстар» з маркуванням НОМЕР_3 , «Vodafone» з маркуванням НОМЕР_4 – вважати повернутим власнику ОСОБА_7 .

Скасувати арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.02.2023 у справі №183/1134/23, на мобільний телефон Samsung Galaxy J6, модель SM-J600F (ІМЕІ 1: НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: НОМЕР_2 ), в якому перебувають дві сім-карти операторів мобільного зв`язку «ПрАТ Київстар» з маркуванням НОМЕР_3 , «Vodafone» з маркуванням НОМЕР_4 .

Роз`яснити, що учасники судового провадження мають право подати клопотання про помилування, право на ознайомлення з журналом та технічним записом судового засідання і подати на них письмові зауваження.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1