Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №635/4440/26 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/4440/26

Провадження № 2/635/5783/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Якішиної О.М.

за участю секретаря Старишко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на її користь як опікуна аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за минулий час – за три попередні роки (з 01.05.2023 року по 01.05.2026 року) у розмірі 2000 грн., а також стягнути з відповідача на її користь як опікуна аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з дати подання цієї заяви і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вона є опікуном неповнолітнього онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є ОСОБА_4 (відомості про батька внесені відповідно до ч.1 ст.135 СК України) і мати ОСОБА_2 . На підставі рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 01.12.2021 року позивача призначили опікуном ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а мати ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав. З 2010 року дитина перебуває на повному утриманні ОСОБА_1 та проживає разом із нею за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що відповідач є матір`ю дитини, проте обов`язок щодо утримання сина не виконує. Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 01.12.2021 року свідчить про неналежне виконання матір`ю своїх обов`язків, та відсутність участі матері у вихованні, та наданні матеріальної допомоги. У рішенні зазначені усі її спроби знайти мати та залучити її до виховання сина, та прийняти участь у матеріальній підтримці. Протягом останніх трьох років, з 01.05.2023 року по 01.05.2026 року, вона неодноразово зверталася до відповідачки з вимогою надавати кошти на утримання дитини. Попри її зусилля, жодної фінансової допомоги від відповідачки отримано не було. Зазначені обставини змусили позивача звернутися до суду.

Ухвалою суду від 08.05.2026 р. провадження у справі відкрито, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про день та час розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином. В матеріалах справи містяться довідки про отримання позивачем смс-повідомлень 11.05.2026 р., 10.06.2026 р. та 13.08.2026 р., які були направлені на номер телефону зазначений позивачем в позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце проведення судового розгляду повідомлена завчасно та належним чином. Судова повістка, направлена на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, повернулась з відміткою «адресат відсутній», що відповідно до положень п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про день та час розгляду справи. Заяв та клопотань з приводу розгляду справи відповідач до суду не подав, правом на подачу відзиву до суду не скористався.

Враховуючи те, що сторони належним чином повідомлені про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд дослідивши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, встановив наступне.

З наданого суду копії свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 08.07.2008 року Виконавчий комітет Покотилівської селищної ради Харківського району Харківської області зареєстрував актовий запис №28. Батьками в свідоцтві про народження зазначені: ОСОБА_4 – батько, ОСОБА_2 – мати.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 01.12.2021 року по справі № 6335/4224/21 ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Над ОСОБА_3 було встановлено опіку та призначено опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно рішення Виконавчого комітету Височанської селищної ради Харківського району Харківської області №18 від 20.01.2022 року ОСОБА_3 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, та взято до уваги, що опіку над останнім встановлено за рішенням Жовтневого районного суду м.Харкова від 01.12.2021 р. по справі № 635/4224/21 та призначено опікуном бабусю ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом положень ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Отже, можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.

Крім того, відповідно до Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Такий припис доводить факт підвищеного захисту прав дитини.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному Кодексі України.

У ст. 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У відповідності до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Як встановлено судом, неповнолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом з опікуном – бабусею ОСОБА_1 та фактично знаходиться на її утриманні. Зазначені обставини жодним чином не спростовані відповідачем під час судового розгляду.

Стягнення аліментів у судовому порядку є правом того з батьків, або особи, яка їх замінює, з ким проживає неповнолітня дитина, передбаченим Сімейним Кодексом України, незалежно від надання допомоги на утримання дитини в добровільному порядку.

Відповідачем жодних обставин, які б свідчили про її звільнення від сплати аліментів суду не надано, а тому суд вважає необхідним покладення на останню аліментного зобов`язання.

Отже, враховуючи викладені обставини, суд вважає необхідним стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина.

Визначаючи розмір аліментів, суд враховує наступне.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Виходячи з положень чинного законодавства України, розмір аліментів, визначений в ч. 1 ст. 184 СК України, п. 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, в тому числі в розмірі 2000 грн. на місяць, вважається безспірним і таким, що презюмується як необхідний та достатній для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Враховуючи наведене, суд приходить висновку, що аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 грн. щомісячно є такими, що відповідають засадам справедливості, розумності та є необхідними для забезпечення умов та рівня життя дитини, достатнього для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Враховуючи викладене суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, починаючи із дня пред`явлення позову до суду, а саме з 05.05.2026 р. до досягнення повноліття дитиною.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Тлумачення ч.2 ст.191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини:

- вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти;

- неможливість одержання аліментів у зв`язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.

Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто, свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Слід зазначити, що ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи чи інші подібні дії.

Також під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють пряму відмову від надання утримання, а також різні дії (бездіяльність) зобов`язаної особи, спрямовані на повне або часткове ухилення від сплати аліментів.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. На що неодноразово звертав увагу й Верховий Суд, зокрема, в постановах від 19 грудня 2019 у справі №635/6268/18; від 27 січня 2020 року у справі №672/198/19; від 29 січня 2020 року у справі №756/14483/18.

За загальним правилом, визначеним СК України та сталою судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Аналогічні висновки містяться у поставі Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 235/101/21.

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2020 року (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Суд зауважує, що обов`язок доказування у даній категорії справ покладено саме на позивача, отже, саме позивач має довести не лише факт направлення офіційних звернень, а факт умисного ухилення від виконання обов`язку по утриманню дітей після отримання відповідного звернення.

Так, позивач просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини за минулий час, а саме з 01.05.2023 року по 01.05.2025 року в розмірі 2000 грн. на місяць, мотивуючи це тим, що мати дитини ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав. З 2010 року дитина перебуває на повному утриманні ОСОБА_1 та проживає разом із нею. Остання неодноразово зверталася до Відповідачки з вимогою надавати кошти на утримання дитини. Попри всі її зусилля, жодної фінансової допомоги від Відповідачки отримано не було.

Разом з тим, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що нею вживалися заходи задля отримання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти, тобто, з 01.05.2023 року до моменту звернення до суду, зокрема, копій листів, записів розмов, тощо.

Отже, суду не надано належних і допустимих доказів того, що позивач вживала належних заходів щодо одержання аліментів з відповідача, як і доказів ухилення відповідача від сплати аліментів у розумінні ч. 2 ст. 191 СК України. Таким чином, оцінюючи досліджені судом докази та встановлені під час розгляду справи обставини, суд не вбачає визначених законом підстав для стягнення з відповідача аліментів за минулий час.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи те, що позивач була звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з позовною заявою, судовий збір відповідно до вимог статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.7, 8, 9-11, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з 05.05.2026 р. і до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя О.М. Якішина