Вирок від 05 жовтня 2026 р. у справі №644/13130/26 — Індустріальний районний суд міста Харкова

Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/13130/26

Провадження № 1-кп/644/1253/26

06.10.2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у спрощеному провадженні без виклику учасників судового провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12026226210000454 від 25.08.2026 року стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, інваліда 3-ї групи, раніше судимого:

1.04.11.2011 Орджонікідзевським районним судом м. Харкова за ч. 1 ст. 289 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільнений з іспитовим строком на 2 роки;

2.31.07.2013 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова за ч. 2 ст.ст. 187, 353, 70, 71 КК України до 7 років 3 місяців позбавлення волі із конфіскацією 1/2 частки майна, звільнений умовно-достроково 11.05.2017 року на підставі ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03.05.2017 року на строк 1 рік З місяці 19 днів;

3.28.11.2024 Орджонікідзевським районним судом м. Харкова за ст. 126-1 КК України до 2 років пробаційного нагляду,

який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України,

встановив:

Вироком Індустріального (Орджонікідзевського) районного суду м. Харкова від 28.11.2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений за вчинення кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ст. 126-1 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 роки.

На підставі п.п. 1,2 ч. 2 та п. 4 ч. 3 ст. 59-1 КК України, на ОСОБА_3 були покладені наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

14.01.2025 року, до Індустріального районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області надійшов на виконання вирок Індустріального (Орджонікідзевського) районного суду м. Харкова від 22.11.2024 та на підставі п. 2 глави 1 Розділу IV «Порядку здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи із засудженими до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі» затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29.01.2019 № 272/5, того ж дня ОСОБА_3 поставлено на облік і на нього заведено особову справу.

24.01.2025 року, ОСОБА_3 під особистий підпис було ознайомлено із порядком та умовами відбування покарання у виді пробаційного нагляду, обов`язками, передбаченими ст. 49-1 КВК України та наслідками ухилення від відбування покарання у вигляді пробаційного нагляду, передбаченими ст. 49-3 КВК України, у тому числі попереджено про притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 389 КК України за ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.

Згідно із ч. 3 ст. 49-3 Кримінально виконавчого кодексу України, ухиленням від відбування покарання у виді пробаційного нагляду є систематичне невиконання засудженим обов`язків, передбачених статтею 49-1 цього Кодексу, або вчинення адміністративних правопорушень, зникнення з місця проживання, створення умисних перешкод для функціонування електронного засобу контролю та нагляду. Систематичним вважається невиконання без поважних причин три і більше разів обов`язків, передбачених статтею 49-1 цього Кодексу, покладених на особу рішенням суду, або вчинення трьох і більше адміністративних правопорушень.

Так, ОСОБА_3 , будучи належним чином ознайомленим з порядком та умовами відбування покарання у виді пробаційного нагляду та попередженим про негативно-правові наслідки ухилення від відбування покарання, достовірно знаючи про обов`язки, зокрема не вчиняти адміністративні правопорушення, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно - небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, у всупереч вимогам ч. 3 ст. 49-3 КВК України, вчинив адміністративне правопорушення, а саме 22.03.2025 року працівниками управління патрульної поліції в Харківській області ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 175-1 КУпАП, із накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді попередження, постанова ЕГА №1721615.

21.08.2025 року, Індустріальним районним відділом філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_3 винесено письмове попередження про притягнення до кримінальної відповідальності, а також роз`яснено, що у разі продовження порушення порядку та умов відбування покарання, зокрема у разі вчинення ним трьох і більше адміністративних правопорушень відносно нього будуть надіслані матеріали до органів Національної поліції для притягнення його до кримінальної відповідальності відповідно за ст. 389 КК України.

Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_3 , будучи попередженим під особистий підпис про кримінальну відповідальність за невиконання покладених на нього судом обов`язків, свідомо ігноруючи покладені на нього зобов`язання, зокрема не вчиняти адміністративні правопорушення, всупереч вимогам ч. 3 ст. 49-3 КВК України, вчинив наступне адміністративне правопорушення, а саме 20.04.2025 року працівниками ВП №1 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 1732 КУпАП, із накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1020 гривень, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №080232.

18.09.2025 року, Індустріальним районним відділом філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_3 винесено письмове попередження про притягнення до кримінальної відповідальності, а також роз`яснено, що у разі продовження порушення порядку та умов відбування покарання, зокрема у разі вчинення ним трьох і більше адміністративних правопорушень відносно нього будуть надіслані матеріали до органів Національної поліції для притягнення його до кримінальної відповідальності відповідно за ст. 389 КК України.

Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_3 , будучи попередженим під особистий підпис про кримінальну відповідальність за невиконання покладених на нього судом обов`язків, свідомо ігноруючи покладені на нього зобов`язання, зокрема не вчиняти адміністративні правопорушення, всупереч вимогам ч. 3 ст. 49-3 КВК України, вчинив наступне адміністративне правопорушення, а саме: 21.04.2026 року працівниками ВП №1 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 1732 КУпАП, із накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 60 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 1020 гривень, протокол про адміністративне правопорушення серії ВБА №204709.

Вказані обставини встановлені під час судового розгляду та не оспорюються учасниками судового провадження.

Згідно ч. 2 ст. 381 КПК України, суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акту.

Судом встановлено, що відповідно до положень ч. 2 ст. 302 КПК України обвинуваченому ОСОБА_3 роз`яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, та ОСОБА_3 подав заяву про роз`яснення йому вказаних положень та надання добровільної згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

При цьому, ОСОБА_3 подав заяву про беззаперечне визнання своєї винуватості, яка складена у присутності захисника ОСОБА_4 , що свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_3 згоден із встановленими під час дізнання обставинами та згоден з розглядом обвинувального акта у спрощеному порядку.

У суду відсутні сумніви щодо добровільності такої позиції обвинуваченого.

Враховуючи викладене, підстав для призначення розгляду у судовому засіданні даного обвинувального акту, відповідно до ч. 3 ст. 382 КПК України, суд не вбачає. А тому, суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч. 2 ст. 382 КПК України.

У відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Згідно ч. 2 ст. 382 КПК України, вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Суд, відповідно до вимог ч. 2 ст. 382 КПК України, визнає встановленим, що органом досудового розслідування встановлені обставини вчинення ОСОБА_3 кримінального проступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Суд установив, що обвинувачений ОСОБА_3 , інтереси якого представляє адвокат ОСОБА_4 , обставини вчинення кримінального поступку, передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, не оспорює, свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального проступку визнає в повному обсязі, його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дослідивши матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості, дійшов висновку, що він вчинив кримінальне правопорушення-проступок, передбачений ч. 3 ст. 389 КК України, тобто ухилення засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер, ступінь важкості та суспільної небезпеки скоєного кримінального проступку обвинуваченим, дані про його особу.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 , раніше судимий, не одружений, не працює, інвалід 3-ї групи, на утриманні неповнолітніх дітей та осіб похилого віку не має, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на диспансерному (профілактичному) обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра в КНП ХОР «ОКПЛ № 3» не перебуває.

Обставиною, яка у відповідності до ст. 66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_3 , є щире каяття.

Обставин, які у відповідності до ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, суспільну небезпеку вчиненого проступку, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення проступку, соціальну характеристику особи: його вік, стан здоров`я, соціальне становище, відсутність даних про перебування на профілактичному обліку у лікарів нарколога та психіатра, наявність обставини, що пом`якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також те, що кримінальне правопорушення у цьому кримінальному провадженні обвинувачений вчинив в період відбування покарання за вироком Орджонікідзевського (Індустріального) районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року, зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв`язку, приходить до висновку, що обвинувачений на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та продовжив свою злочинну діяльність. Зазначені обставини свідчать про небажання обвинуваченого дотримуватись загальноприйнятих у суспільстві норм та правил поведінки, а тому, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде призначення остаточного покарання у виді обмеження волі в межах санкції ч. 3 ст. 389 КК України.

Суд зауважує, в матеріалах справи відсутні відомості щодо обставин, передбачених ч. 3 ст. 61 КК України, за яких до обвинуваченого не може бути застосовано покарання у виді обмеження волі.

Відповідно до частини першої статті 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно із частиною четвертою статті 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Зважаючи на те, що ОСОБА_3 вчинив проступок, не відбувши покарання за вироком Орджонікідзевського (Індустріального) районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року, суд призначає ОСОБА_3 остаточне покарання на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднавши невідбуту частину покарання за вироком Орджонікідзевського (Індустріального) районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року за правилами ст. 72 КК України, а саме, що одному дню обмеження волі відповідає один день пробаційного нагляду.

Саме таке покарання буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України, та принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Суд не вбачає підстав для застосування ст. 75 КК України, оскільки відповідно до усталеної практики Верховного Суду вбачається, якщо за попереднім вироком було призначено покарання, яке слід відбувати реально, то під час постановлення нового вироку із застосуванням положень ст. 71 КК суд не може звільнити обвинуваченого від відбування призначеного за цим вироком покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК (постанова Верховного Суду від 27.10.2020 у справі № 686/3226/20; постанова Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 359/4720/20, постанова Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 758/15350/21).

Будь-яких законних підстав для пом`якшення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, в тому числі призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, судом не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом`якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

При цьому, також суд враховує, що відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч. 2 ст. 50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання суд керується, також положенням п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався.

Цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 371, 373, 374, 382 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 3 ст. 389 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік 10 (десять) місяців.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 72 цього Кодексу до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Орджонікідзевського (Індустріального) районного суду м. Харкова від 28 листопада 2024 року й остаточно призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки ОСОБА_3 на облік у виправному центрі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні не обирався.

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Індустріальний районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку, однак відповідно до ч. 1 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст. 381 та ст. 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Копію вироку негайно направити учасникам судового провадження.

Суддя ОСОБА_1