Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №642/5776/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

07 жовтня 2026 року

Справа № 642/5776/26

Провадження № 3/642/1189/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2026 року суддя Холодногірського районного суду міста Харкова Пашнєв В.Г., розглянувши розглянувши матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово не працюючого, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 124 КУпАП

в с т а н о в и в :

12.07.2026 о 19 годині 00 хвилин водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Renault Меgаnе» д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Щасливій, 21, під час руху заднім ходом не впевнився в безпеці руху та здійснив наїзд на припаркований автомобіль KIA Optima д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, завдано матеріальну шкоду.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 10.9 Правил дорожнього руху, тобто вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину у вчиненні правопорушення не визнав та пояснив, що не був за кермом автомобілю. Захисник ОСОБА_1 - адвокат Левков В.М. надав заперечення проти звільнення від адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на підставі ст. 22 КУпАП, в яких зазначив, що ОСОБА_1 не визнає самого факту керування транспортним засобом, дану позицію підтримує послідовно, що також підтвердили свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а потерпілий надав заяву про відсутність з його боку претензій до ОСОБА_1 . Просив суд закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а у разі закриття справи з інших підстав просив суд не зазначати в постанові висновків про встановлення факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Суддя, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , повно та всебічно дослідивши адміністративний матеріал, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов висновку про те, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, повністю доведена.

За змістом ст.ст. 245, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, Пленум Верховного Суду України в абзаці 3, 5 п.24 своєї постанови №14 від 23.12.2005року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснив, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КпАП України. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Окрім цього, відповідно до п. 5 Постанови Пленуму ВС України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», відповідальність за статтями 286, 415 КК України настає незалежно від місця, де були допущені порушення правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, правил водіння або експлуатації машини (на магістралі, шосе, вулиці, залізничному переїзді, полі, території підприємства, у дворі, тощо).

Згідно пункту 1.1 Правил дорожнього руху України, ці Правила відповідно до ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Суд зазначає, що водії транспортних засобів, отримавши посвідчення водія взяли на себе обов`язки передбачені п. 2.3(б)ПДР України, згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміни, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

Винність правопорушника у вчиненні даного адміністративних правопорушень повністю доведена та підтверджується сукупністю достатніх та незаперечних доказів, досліджених під час судового розгляду, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії АБА № 104806,

- схемою місця дорожньо-транспортної пригоди,

- поясненнями очевидця ДТП ОСОБА_4 , даними нею працівникам поліції, в яких зазначила, що особисто бачила як громадянин ОСОБА_5 керував автомобілем «Рено» у стані алкогольного сп`яніння. Виїжджаючи з парковочного місця скоїв наїзд на автомобіль «Кіа» НОМЕР_2 .

- поясненнями очевидця ДТП ОСОБА_6 , даними нею працівникам поліції, в яких зазначила, що перебувала вдома та у вікно побачила як чоловік ОСОБА_5 намагався поїхати з місця ДТП, а його намагався зупинити її чоловік. Після ДТП під`їхав син ОСОБА_5 – ОСОБА_7 на квадроциклі та ОСОБА_5 передав йому документи, після чого роман сів за кермо та почав рух, після приїзду поліцейських ОСОБА_7 стверджував, що за кермом був він, щоб ОСОБА_5 уникнув відповідальності.

-поясненнями свідка ОСОБА_8 , який в судовому засіданні пояснив, що громадянин ОСОБА_5 в стані алкогольного сп`яніння на автомобілі «Рено» заїхав у двір та скоїв ДТП.

Отже, дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковані працівниками поліції, як порушення п. 10.9 ПДР України, до яких і відноситься адміністративне правопорушення,передбачене ст. 124 КУпАП.

Відповідно роз`яснень, які містяться в п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами), суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП, може бути будь-яка особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин. При цьому, пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна має бути наслідком порушення Правил дорожнього руху.

Окрім цього, Касаційний адміністративний суду в складі Верховного Суду в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.2019 року зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Так, за змістом ст.124 КУпАП об`єктивна сторона правопорушення, характеризується діями спрямованими на порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Пунктом 10.9 ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001року №1306 передбачено, що під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.

З аналізу вищенаведених норм КУпАП та ПДР України вбачається, що відповідальність за ст.124 КУпАП може настати лише для учасника дорожнього руху, який порушив Правила дорожнього руху і внаслідок чого виникло пошкодження, зокрема транспортного засобу та іншого майна.

Після повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставини справи в їх сукупності, суд приходить до переконання, що в прямому причинному зв`язку із виникненням ДТП є дії водія автомобіля марки «Renault Меgаnе» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , оскільки останній порушив п 10.9 ПДР України.

Відповідно, винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП, які містяться в матеріалах справи.

Свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснили, що ОСОБА_1 не був за кермом автомобіля та не вчиняв ДТП. Коли приїхали працівники поліції ОСОБА_1 весь час наголошував, що не він був за кермом авто, однак працівниками поліції його пояснення були проігноровані. Свідок ОСОБА_2 наполягав, що саме він був за кермом.

На підтвердження наданих в судовому засіданні пояснень свідок ОСОБА_3 надала відеозапис з власного мобільного телефону.

Суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , наданих під час судового розгляду, оскільки ОСОБА_2 є сином ОСОБА_1 , а ОСОБА_3 дівчиною ОСОБА_9 , а тому суд суд вважає їх показання такими, що спрямовані на сприяння уникненню ОСОБА_1 адміністративної відповідальності, оскільки такі показання містять суперечності та не узгоджуються із подіями безпосередньо на місці події, зокрема із поясненнями інших безпосередніх очевидців та письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Також суд не бере до уваги наданий ОСОБА_3 відеозапис, оскільки на ньому зафіксовані події, що стосуються фіксування порушення, передбаченого ст. 130 КУпАП та запис не відтворює обставин правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Тобто, ані підтверджує, ані спростовує наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

При цьому суд критично оцінює пояснення щодо невинуватості самого ОСОБА_1 у вчиненні ним правопорушення, та розцінює це як обраний ним спосіб захисту, намагання перекласти свою провину на інших осіб та уникнути відповідальності за вчинене, окрім того його пояснення спростовуються сукупністю інших досліджених судом в ході розгляду справи доказів.

Вирішуючи клопотання адвоката Левкова В.М. про повернення матеріалів справи для дооформлення, суддя керується постановою Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 в якій зазначено, що визнається правильною практика тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог ст. 256 КУпАП відповідному правоохоронному органу для належного оформлення.

Враховуючи викладені обставини, суддя виходить з того, що матеріали справи про адміністративне правопорушення можуть бути повернуті для належного доопрацювання виключно, якщо вони складені без додержання вимог ст.256 КУпАП та з недоліками, які б унеможливили розгляд протоколу як такого. В інших випадках недоліки протоколу можуть бути усунені під час судового розгляду або бути підставою для закриття провадження за ст. 247 КУпАП.

Таким чином суд вважає, що недоліки, вказані в поданому захисником клопотанні про направлення справи про адміністративне правопорушення для належного оформлення, не є суттєвими та такими, що не можуть бути усунені під час розгляду справи, також вони не є перешкодою у встановлення наявності або відсутності в діях ОСОБА_1 порушення ПДР України.

Окрім того суд зауважує, що з матеріалами справи захисник ознайомився 04.08.2026, клопотання подане 30.09.2026, тобто за 2 тижні до спливу строку притягнення до адміністративної відповідальності, враховуючи те, що в матеріалах справи не з`явились жодні нові дані та докази, тому подане клопотання про направлення справи про адміністративне правопорушення для належного оформлення суд вважає таким, що спрямоване на затягування розгляду справи та уникнення відповідальності.

Водночас в рішенні Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року Європейський суд зазначив, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

В розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу. Відповідно до ч.1 ст.17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права. Як встановлено рішенням ЄСПЛ у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 року, провадження у справах про адміністративні правопорушення вважається кримінальними у розумінні Конвенції. Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів.

Подану ОСОБА_1 скаргу на дії працівників поліції суд не бере до уваги, оскільки рішення по ній не прийнято, з 16.07.2020 ОСОБА_1 не звертався із запитами до Управління патрульної поліції для надання інформації щодо розгляду скарги, тощо.

Заперечення захисника, що відсутність претензій і відшкодування шкоди страховиком не доводять факту керування ОСОБА_1 транспортного засобу, суд також вважає помилковими з огляду на таке.

Відповідно до диспозиції ст. 124 КУпАП об`єктивна сторона правопорушення передбачає порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Суб`єктами адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, є учасники дорожнього руху.

Те, що у потерпілого відсутні претензії до ОСОБА_1 , жодним чином не спростовує висновків суду, зазначені вище та не свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 факту вчинення інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Наявними в справі доказами доведено, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем, порушив вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху, унаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль.

Вказані дії утворюють склад правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а доводи захисника про протилежне є помилковими.

Будь-яких клопотань щодо виклику працівників поліції, витребування будь-якої додаткової інформації, окрім виклику свідків, на підтвердження доводів від захисника, на адресу суду не надходило.

В свою чергу, суд не вправі з власної ініціативи збирати докази.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

При цьому суд критично оцінює пояснення щодо невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним правопорушення, та розцінює це як обраний ним спосіб захисту, намагання перекласти свою провину на інших осіб та уникнути відповідальності за вчинене, окрім того його пояснення спростовуються сукупністю досліджених доказів.

Належних та допустимих доказів, які б спростували факти зазначені у протоколі, які кореспондуються з іншими доказами у їх сукупності, матеріали справи не містять, самі по собі заперечення не спростовують доведеність вини ОСОБА_1 у порушені п. 10.9 ПДР України.

Суд розглядає дану справу в межах обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, наявна сукупність вище перелічених доказів є достатньою для прийняття судом рішення по справі.

Відповідно до частини 2 статті 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Обставиною, що пом`якшує відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно до статті 34 КУпАП, судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення відповідно достатті 35 КУпАП, судом не виявлено.

У відповідності до статті 23 КУпАП, адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, а також запобіганню вчинення нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи дані про особу правопорушника, тяжкість вчиненого правопорушення та обставини його вчинення, виходячи з форми вини вчинення правопорушення, вважає за можливим застосувати адміністративне стягнення у межах санкції статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу, тобто грошове стягнення.

Оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи, судовий збір з нього не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст.33,40-1,124,221,283,284 КУпАП, суддя

постановив:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.п.н. не відомий, визнати винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП та накласти адміністративне стягнення на користь держави у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 ( вісімсот п*ятдесят) грн.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена прокурором, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим протягом десяти днів з дня винесення постанови до Харківського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги через Холодногірський районний суд міста Харкова.

Постанова може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання нею законної сили.

У разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 308 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Документ, що підтверджує сплату штрафу, або його копія не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого частиною першою статті 307 КУпАП, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Суддя В.Г. Пашнєв