Вирок від 06 жовтня 2026 р. у справі №638/20003/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/20003/26

Провадження № 1-кп/638/2095/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції в приміщенні зали судових засідань суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026221200000010 від 03.01.2026 року відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, який має на утриманні неповнолітнього сина 2016 р.н., зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 раніше неодноразово судимого, останній раз

- 07.04.2025 року Київським районним судом м. Харкова за ч.4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.4 ст. 185, ч.5 ст. 407 КК України-

встановив:

Судовим розглядом встановлено, що наказом начальника № 38-рс від 21.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_2 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду гранатометника взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , ВОС – 100915А та на підставі наказу № 98 від 15.08.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 вважається таким, що вибув у відрядження до ІНФОРМАЦІЯ_4 терміном на 30 діб, з 16.08.2025. Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов’ язок і військову службу» зобов’ язують солдата ОСОБА_5 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України. У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, солдата ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’ язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов’ язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов’ язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше. Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов’ язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно з вимогами ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов’ язків він зобов’ язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Статтями 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов’ язків, зобов’ язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника). Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв’ язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який триває по теперішній час. Так, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією на особливий період, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов’ язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов’ язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов’ язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків. Однак, ОСОБА_5 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів 23.08.2025, вирішив стати на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану без дозволу командування та поважних причин тимчасово вирішив незаконно ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов’ язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин, ОСОБА_5 перебуваючи відповідно до наказу № 98 від 15.08.2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 у відрядженні в ІНФОРМАЦІЯ_4 , з постійним місцем дислокації в АДРЕСА_2 , звідки 23.08.2025 у ранковий час доби (більш точний час в ході судового розгляду не встановлений) але не пізніше 08 год. 00 хв., в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце несення служби та постійно перебував поза межами місця проходження служби, проводячи час на власний розсуд до 30.01.2026, до моменту добровільного з’ явлення до слідчого відділу Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Володимира Пасічника, 103.

За час відсутності на службі ОСОБА_5 , обов’ язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв.

Також, ОСОБА_5 будучи обізнаним про введення на всій території України воєнного стану, відповідно до Указу Президента України та Верховного головнокомандувача Збройних сил України від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24.02.2022 № 2102-ХІ, який в подальшому неодноразово продовжувався, останній раз строком на 90 діб, до 04 травня 2026 року, вчинив умисний злочин направлений на таємне викрадення чужого майна, за наступних обставин.

Так, 28.12.2025 о 17 год. 02 хв., ОСОБА_5 перебуваючи у приміщенні магазину «Єва» за адресою: м. Харків, проспект Людвіга Свободи, 48 А, де у нього виник злочинний умисел на таємне викрадення чужого майна, у період дії воєнного стану. Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, маючи злочинний намір, діючи з прямим умислом, спрямований на таємне викрадення чужого майна, переслідуючи корисливий мотив та мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна, розуміючи протиправність своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи таємно, повторно, перебуваючи в торговій залі магазину «Єва», розташованого за адресою: м. Харків, просп. Людвіга Свободи, 48-А, підійшов до стелажу із товарами парфумерії та вважаючи що за його діями ніхто не спостерігає, взяв упаковку парфумованої жіночої води "Trussardi Donna" 100 мл., вартістю 2322 грн. та упаковку туалетної чоловічої води "Versace Eros" 100 мл., вартістю 3733 грн. 60 коп., які приховав при собі. Після цього, ОСОБА_6 не маючи наміру розраховуватись за взятий товар, впевнившись в тому, що за його діями не спостерігають оточуючі, перетнув касову зону та покинув місце скоєння злочину з викраденим майном, чим спричинив ТОВ «РУШ» матеріальну шкоду на загальну суму 6055 грн. 60 коп.

Допитаний в судовову засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся у скоєних кримінальних правопорушеннях, погодився з кваліфікацією вчинених ним діянь та щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень.

Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст. 349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом з`ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Суд вважає доведеною винність ОСОБА_5 в самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, кваліфікуючи його дії за ч.5 ст.407 КК України та в таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненій повторно, в умовах воєнного стану, кваліфікуючи його дії за ч.4 ст. 185 КК України.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України – є тяжкими злочинами, відомості про особу винного, наявність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_5 , є щире каяття.

Обставиною, що обтяжуює покарання ОСОБА_5 , є рецидив злочинів.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_5 неодружений, військовослужбовець, має на утриманні непонолітнього сина 2016 р.н., неодноразово судимий, останній раз вироком від 07.04.2025 року Київського районного суду м. Харковаза ч.4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, на диспансерному (профілактичному) обліку в КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КЗОЗ «Харківський міський психоневрологічний диспансер №16» не звертався.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченій, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочинів, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров`я, соціальне становище, наявність обставини, що пом`якшує та обтяжує покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв`язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованих статей у виді обмеження та позбавлення волі, не вбачаючи підстав для можливості виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання чи призначення іншого виду чи розміру покарання.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання ОСОБА_5 суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що за ч. 5 ст. 407 КК України ОСОБА_5 необхідно призначити покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі; за ч. 4 ст. 185 КК України – 5 років позбавлення волі.

Також, суд, при призначенні остаточного покарання, при сукупності злочинів, шляхом поглинання більш суворого менш суворим, визначає остаточне покарання ОСОБА_5 на підставі ст. 70 КК України, та призначає остаточне покарання у вигляді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

Крім того, встановлено, що вироком Київського районного суду м. Харкова від 07.04.2025 року ОСОБА_5 засуджено за ч.4 ст.185, ст.ст. 75, 76 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст.71 КК УКраїни, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п`ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п`ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п`яти років.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове приєднання невідбутої частини покарання за вироком Київського районного суду м. Харкова від 07.04.2025 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення ОСОБА_5 у даному кримінальному провадженні у строк відбування покарання із розрахунку: один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, з 18.07.2026 року по 19.07.2026 року згідно постанови про звільнення затриманого та з 27 липня 2026 року, тобто з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Оскільки судом призначається покарання, пов`язане з ізоляцією від суспільства, за відсутності виняткових обставин, передбачених ч.3 ст.377 КПК України, враховуючи встановлені та викладені раніше обставини, у тому числі визначені ст. 178 КПК України, які підтверджують ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, на переконання суду до набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_5 у виді тримання під вартою, необхідно залишити без змін.

Представником потерпілого ТОВ «РУШ» заявлений цивільний позов, відповідно до якого просить стягнути суму майнової шкоди у розмірі 6055,60 грн. В судовому засіданні обвинувачений позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Беручи до уваги зазначені вище обставини, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до переконання, що позов підлягає задоволенню, та з обвинуваченого на користь потерпілого підлягає стягненню 6055,60 грн. в рахунок погашення матеріальної шкоди

Процесуальні витрати, які пов`язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування – підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання

-за ч.4 ст.185 КК України – у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі;

-за ч.5 ст. 407 КК України – у виді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі;

В силу ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого покарання призначити покарання у вигляді 5 (п`яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Київського районного суду м. Харкова від 07.04.2025 року, до призначеного покарання за даним вироком частково приєднати невідбуте покарання та остаточно визначити покарання за сукупністю вироків у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати ОСОБА_5 з моменту фактичного затримання - з 27.07.2026 року.

Зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_5 з 18.07.2026 року по 19.07.2026 ркоу та з 27.07.2026 року до набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ТОВ «РУШ» - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ТОВ «РУШ» матеріальну шкоду у розмірі 6055,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави на відшкодування процесуальних витрат за проведення судових експертиз в загальному розмірі 13635,22 грн.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: