Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №680/476/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 680/476/26

Провадження № 22-ц/820/2224/26

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя – доповідач), Гринчука Р.С., П`єнти І.В.

розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 680/476/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 22 липня 2026 року (суддя Яцина О.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись в червні 2026 року до суду з позовом ТОВ «Споживчий центр» зазначало, що 15.01.2026 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 за допомогою засобів електронно-комунікаційного зв`язку було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 15.01.2026-100002322. За умовами вказаного договору кредитодавець надав позичальникові грошові кошти у розмірі 4 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом за денною процентною ставкою 1 % на день, а також комісії за надання кредиту у розмірі 800 грн.

Позивач вказує, що виконав свої зобов`язання за договором, перерахувавши кошти на банківську картку відповідача. Однак останній взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати нарахованих платежів належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на день звернення до суду склала 14 400 грн, з яких: 4 000 грн - сума основного боргу по тілу кредиту; 5 600 грн - проценти за користування кредитом; 800 грн - комісія за надання кредиту; 4 000 грн - нарахування на підставі статті 625 ЦК України (інфляційні втрати та три проценти річних). Позивач просив стягнути із відповідача зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 22 липня 2026 року позов ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 15.01.2026-100002322 від 15 січня 2026 року у розмірі 10 400 грн та судові витрати. Розстрочено виконання цього рішення рівними частками на 4 місяці. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення процентів у розмірі 5 600 грн та комісії у розмірі 800 грн, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та ухвалити нове про відмову в задоволенні цих вимог, а в решті рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На переконання скаржника, умова договору щодо встановлення комісії за надання кредиту у розмірі 800 грн є нікчемною відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, оскільки видача кредиту належить до операційної діяльності фінансової установи та не є окремою платною послугою для споживача.

Заперечуючи проти стягнення процентів у розмірі 5 600 грн, ОСОБА_1 зазначає, що їх нарахування у сумі, яка перевищує отримане тіло кредиту (4 000 грн), суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості і призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачеві.

Крім того, скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розподілу судових витрат. Відповідач зауважує, що у разі скасування рішення суду в частині стягнення процентів та комісії, розмір задоволених позовних вимог становитиме 4 000 грн від початково заявлених 14 400 грн (тобто 27,78%), у зв`язку з чим, відповідно до статті 141 ЦПК України, розмір судових витрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, має бути пропорційно зменшений.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Споживчий центр» просить рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 22 липня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначає, що на момент укладення кредитного договору 15.01.2026 визначена умовами договору денна процентна ставка у розмірі 1 % відповідала імперативним вимогам частини п`ятої статті 8 та пункту 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-IX від 22 листопада 2023 року).

Позивач наголошує, що приписи частини третьої статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження сукупного розміру платежів 50 відсотками від отриманої суми кредиту регулюють виключно розмір неустойки (штрафу, пені) та інших заходів відповідальності за порушення зобов`язань, а тому не поширюються на проценти за користування кредитом, які відповідно до статей 536, 1048, 1054 ЦК України є платою за правомірне користування грошовими коштами протягом строку кредитування.

Крім того, позивач вказує на правомірність нарахування комісії за надання кредиту, яка пов`язана з використанням послуг інтернет-еквайрингу під час перерахування коштів без відкриття рахунку, та підкреслює, що відповідна умова договору є оспорюваною, а не нікчемною, однак у встановленому законом порядку відповідачем не оскаржувалася. Також відповідач не скористався своїм процесуальним обов`язком та не надав суду власного контррозрахунку кредитної заборгованості на спростування розрахунку позивача.

Справа розглядається в порядку статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Положеннями частини другої статті 247 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки ОСОБА_1 оскаржується рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 5 600 грн та комісії за надання кредиту у розмірі 800 грн, судове рішення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 000 грн та розстрочення виконання рішення суду на 4 місяці апеляційним судом не переглядається. Адже відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги і відзиву на неї в межах вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно з положеннями частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Так, суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині виходив з того, що 15 січня 2026 року о 22:54 год. між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір (кредитної лінії) № 15.01.2026-100002322 (а.с. 17-24).

Правочин укладено відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом прийняття відповідачем (акцепту) пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), невід`ємною частиною якої є заявка від 15 січня 2026 року. Договір підписано з використанням Системи BankID НБУ для ідентифікації та верифікації позичальника, а з боку ОСОБА_1 - шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором E641 (код з смс-повідомлення), надісланим на його фінансовий номер телефону НОМЕР_1 . Зі сторони кредитодавця договір підписано кваліфікованим електронним підписом представника ТОВ «Споживчий центр» Почтовика Р.В.

За умовами вказаного договору кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 4 000 грн строком на 140 днів (з датою повернення до 03 червня 2026 року). Пунктами 6 та 7 договору сторони узгодили фіксовану процентну ставку в розмірі 1 % за кожен день користування кредитом, а також комісію за надання кредиту в розмірі 20 % від суми кредиту, що становить 800 грн.

Вказані обставини підтверджуються копією Кредитного договору № 15.01.2026-100002322 від 15 січня 2026 року із Графіком платежів та Інформаційним повідомленням позичальника (Додатком до кредитного договору), підписаними відповідачем одноразовим ідентифікатором.

На виконання умов Кредитного договору ТОВ «Споживчий центр» перерахувало на електронний платіжний засіб (платіжну картку) ОСОБА_1 № 4441-11ХХ-XXXX-8805 грошові кошти в розмірі 4 000 грн через платіжну установу ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (iPay.ua) на підставі укладеного між ними Договору про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 04 січня 2024 року (а.с. 11-15).

Факт успішного перерахування та зарахування коштів у розмірі 4 000 грн на платіжну картку відповідача № НОМЕР_2 , що відбулося 15 січня 2026 року о 22:54:46 (транзакція № 979507392, призначення платежу: «Видача за договором кредиту №15.01.2026-100002322»), підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих. № 1-1606 від 16 червня 2026 року (а.с. 16).

Згідно з розрахунком заборгованості за Кредитним договором № 15.01.2026-100002322 від 15.01.2026, станом на 12.06.2026 наявна кредитна заборгованість у сумі 14 400 грн, з яких: 4 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5 600 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 800,00 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту та 4 000 грн - заборгованість за процентами (нарахуваннями) на підставі ст. 625 ЦК України.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, отримавши кредит у розмірі 4 000 грн, не виконував належним чином свої зобов`язання за укладеним в електронній формі Кредитним договором, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитом, процентами та комісією, що підлягає стягненню.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині (щодо стягнення заборгованості за процентами в сумі 5600 грн та комісії за надання кредиту в сумі 800 грн), оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 629 ЦК України закріплено принцип обов`язковості договору для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 204 ЦК України вчинений правочин вважається правомірним, доки його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з частиною третьою статті 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом або за письмовою згодою сторін.

Правові наслідки укладення договору в електронній формі прирівнюються до письмової форми (статті 205, 207 ЦК України), що також підтверджується правовими висновками Верховного Суду у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Спеціальні особливості укладання електронних договорів визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом направлення пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту). Моментом підписання електронного правочину є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що за правовими наслідками прирівнюється до власноручного підпису.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 1048 та статтею 1049 ЦК України кредитодавець має право на одержання процентів від суми кредиту, якщо інше не встановлено договором або законом, а позичальник зобов`язаний повернути кредит у строк та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються в договорі.

Відносини споживчого кредитування регулюються Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються проценти за користування кредитом, а також комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, оцінивши у відповідності вимог статті 89 ЦПК України надані учасниками справи докази, дійшов обґрунтованого висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами та комісії, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов електронного кредитного договору, відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 4 000,00 грн, проте неналежно виконував взяті на себе договірні зобов`язання та не спростував наявність заборгованості за цим договором.

Розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо стверджуваної відповідачем нікчемності умови договору стосовно сплати комісії за надання кредиту в розмірі 800,00 грн, колегія суддів відхиляє їх з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування тощо.

Як убачається з матеріалів справи, умова щодо обов`язку позичальника сплатити комісію обумовлена сторонами у тексті Кредитного договору № 15.01.2026-100002322 від 15.01.2026, а саме в пункті 7 Заявки, яка є його невід`ємною частиною (а.с. 20 зворот).

Так, у пункті 7 договору детально визначено економічну сутність та алгоритм її розрахунку: «Комісія, пов`язана з наданням Кредиту (надалі - "Комісія", економічна сутність - плата за надання Кредиту) - 20% від суми Кредиту та дорівнює 800 грн. 00 коп. Комісія розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується Кредитором та обліковується в день видачі кредиту».

Так як зазначена умова була повністю узгоджена сторонами під час підписання електронного договору відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, яка прямо відповідає імперативним приписам законодавства про споживче кредитування щодо правомірності стягнення комісії за надання кредиту, а тому є чинною та обов`язковою для виконання в силу презумпції правомірності правочину (ст. 204, 629 ЦК України) і ОСОБА_1 не оспорював цю умову договору.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставності нарахування процентів у розмірі 5 600 грн, апеляційний суд зазначає, що вказаний розмір процентів є договірним та узгоджений сторонами під час укладення правочину. Крім того, узгоджена сторонами денна процентна ставка у розмірі 1 % на день повністю відповідає імперативним вимогам частини п`ятої статті 8 та пункту 17 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону № 3498-IX), якими встановлено граничний розмір денної процентної ставки для відповідного періоду.

Враховуючи засади свободи договору та презумпцію правомірності правочину, суд першої інстанції пришов до вірного висновку про наявність законних підстав для стягнення із ОСОБА_1 нарахованих процентів у сумі 5600грн.

Не спростовують висновків місцевого суду й доводи апеляційної скарги в частині розподілу судових витрат, оскільки розподіл судового збору судом першої інстанції проведено з дотриманням принципу пропорційності та вимог статті 141 ЦПК України. З огляду на підтвердження правомірності задоволених позовних вимог, стягнення з відповідача на користь позивача компенсації сплаченого судового збору є процесуально обґрунтованим і скасуванню чи зміні в цій частині рішення суду не підлягає.

Аналізуючи обставини справи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню. Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків місцевого суду не спростовують, а тому підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення в оскаржуваній частині відсутні.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга до задоволення не підлягає, тому підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст. ст. 368, 369, 375, 381, 382 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 22 липня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Судді А.П. Корніюк

Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта